4. Історія виникнення та основні етапи розвитку міжнародного права.

Міжнародне право зародилося під час розпаду родоплемінних відносин і становлення перших держав. У ту епоху у стародавніх людей вже накопичився досвід міжродових і міжплемінних відносин. Склалися певні правила, що регламентували ці відносини, які отримали закріплення в звичаях. Звід цихправил, що існував у первісно-общинному суспільстві і регулювати відносини між родами і племенами, з певною натяжкою можна назвати міжплемінних «правом». Потім в ході свого розвитку воно перетворилося на міжнародне право.

Таке переддержавного міжплемінне «право» первісного ладу була слабо розвинене, в ньому не було стрункої системи, хоча вже в той час роди і племена вели між собою війни, відправляли один до одного своїх представників, здійснювали натуральний обмін, намагалися укладати угоди, а це прямо говорить про зародження норм права війни і миру, посольського права, права договорів та ін

З утворенням держав виникають і відносини між ними. З'являється потреба врегулювання міждержавних відносин. Тут і народжуються перші норми міжнародного права, в основі якого лежать вже існували міжплемінні правила. Так, у Древньому Римі виникає «право народів» (jus gentium). Воно являло собою сукупність правил, які визначають відносини з приводу ведення війн, заснування царств, поділу майна, встановлення меж полів, побудови будівель, торгівлі, купівлі-продажу та ін «Право народів» регулювала як внутрішньодержавні, так і частково міждержавні відносини, оскільки на початковому етапі становлення міждержавного права не було чіткого розрізнення між внутрішньодержавним і міжнародним правом.

В основі зародження міжнародного права лежить державне поділ суспільства і необхідність зв'язків між державами. У свою чергу, міждержавні зв'язки обумовлюються такими причинами, як міжнародний поділ праці, об'єднаннязусиль держав для вирішення спільних проблем економічного, політичного, військового та іншого характеру, демографічна ситуація в тих чи інших регіонах планети, час становлення, формування та розвитку держав, рівень знань, ступінь розвитку комунікаційних зв'язків, ремесел, промисловості, сільського господарства, релігії, ідеології , культури, військового потенціалу і т. д.

Жодна держава ні в яку епоху не могло існувати тривалий час абсолютно ізольованим від інших держав. Тисячами ниток (політичними, економічними, військовими, культурними, науковими і т. д.) воно було пов'язане з іншими. Науково-технічний прогрес, виникнення глобальних проблем, спрощення комунікаційних зв'язків лише збільшували взаємозалежність суб'єктів державно розділеного суспільства. Тим самим посилювалася роль норм права, що регулювали відносини між державами. Таким чином, міжнародне право є природним продуктом історичного розвитку, існує об'єктивно і реально, і, виникнувши одного разу на певній стадії людського суспільства, воно буде розвиватися і далі за законами діатектікі.

Пропонується наступна періодизація історії міжнародного права:

1) 4 тис. до н. е.. - 476 р. н. е.. - Міжнародне право Стародавнього світу. Цей період відповідає рабовласницької суспільно-економічної формації;

2) 476-1648 рр.. - Міжнародне право Середніх століть. Цей період відповідає феодальної суспільно-економічної формації;

3) 1648-1919 рр.. - Класичне міжнародне право. Цей період відповідає становленню капіталістичного способу виробництва;

4) міжнародне право XX-XXI ст. Цей період включає проміжок часу з 1919 р. по початок XXI ст.

Найбільш значні дати в історії суспільства відзначений і в періодизації історії міжнародного права. Так, період з 4 тис. до н. е.. по 476 р. н. е.. - Час розпаду родоплемінних відносин і освіти ранніх рабовласницькихдержав, де й зароджуються перші норми міжнародного права.

476 рік н. е.. є роком падіння Західної Римської імперії, з якого зазначено бурхливий розвиток феодальних відносин. Цей новий етап (476-1648 рр.). В історії суспільства призводить до розвитку і норм феодального міжнародного права.Центральною подією XVII ст. стала Англійська буржуазна революція (1642-1649 рр..). Вона дала простір встановлення буржуазних відносин. В історію міжнародного права 1648 увійшов як рік підписання Вестфальського миру після Тридцятирічної війни і початку нового періоду (з 1648 по 1919 р.) міжнародного права. XVIII століття дало світу Декларацію незалежності США (1776 р.) і Декларацію прав людини і громадянина (Франція, 1789 р.), що заклали основи права націй і народів на самовизначення, аж до утворення нового самостійної держави, а також основи прав і свобод людини.Кінець XIX - початок XX ст. ознаменувалися суттєвими досягненнями в області міжнародно-правового регулювання. Важливими віхами в цьому напрямку стали Гаазькі конференції миру 1899 і 1907 рр.., Скликані за ініціативою Росії. Прийняті на них документи кодифікували правила ведення війни і мирного вирішення спорів, з'явилися значною віхою у формуванні міжнародного гуманітарного права. Цей період завершується закінченням Першої світової війни і створенням Ліги Націй.

У розвитку суспільства настає період соціалістичних перетворень, початок якому дала Жовтнева революція 1917 р., а 1919увійшов в історію міжнародного права як рік підписання Версальського договору, юридично оформив результати Першої світової війни. У проміжку часу з 1917 по 1991 р. поряд з діючими нормами міжнародного права виникли норми, що дозволили регулювати відносини між капіталістичним і соціалістичним світом.Середина XX ст. відзначена співіснуванням так званих трьох світів, тобто країн, що стали на шлях соціалістичних перетворень, країн з вже сформованими капіталістичними відносинами і країн, що розвиваються, ще до кінця не визначили своє місце у світовому співтоваристві. У цей час удосконалюються інститути міжнародного права, а також помітний процес об'єднання держав в різні організації, що свідчить про прагнення людей до мирного співіснування на планеті Земля. Так, з'явився Рада Економічної Взаємодопомоги (1949 р.), Організація Північноатлантичного договору (1949 р.), Організація африканського єдності (1963 р.), і, звичайно ж, досягненням історії людства з'явився 1945 р., у якому була завершена Друга світова війна і заснована Організація Об'єднаних Націй, створена з метою підтримки і зміцнення миру, безпеки і розвитку співробітництва між державами.

У зв'язку з науково-технічною революцією, зростанням усуспільнення капіталістичного виробництва в 50-х роках XX ст. виникла так звана теорія конвергенції, яка свідчила про те, що відбувається поступове згладжування економічних, політичних, ідеологічних та інших відмінностей між капіталістичними і соціалістичними громадськими системами. Рубіж 80-90-х років XX ст. показав бурхливе перехідний період доконвергенції, пов'язаний, по всій видимості, з крахом світової соціалістичної системи і розпадом СРСР. Міжнародне право зародилося завдяки еволюції розвитку особистості і держави, націй і народів. Вважається, що міжнародне право виникло у стародавньому світі відтоді, коли між державами розпочинаються міжнародні відносини. Ця риса полягає не в тому, що народи бажали відносин з іншими державами, а для облаштування внутрішнього життя своє

+ї держави, яке виключало б будь-яке втручання зовні.

Прослідковуючи розвиток міжнародного права, можна розбити Його на такі етапи:

• період стародавнього часу;

• від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 року;

• від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру 1899 р. та 1907 р.;

• від Гаазьких конференцій миру до заснування ООН і формування сучасного міжнародного права.

І етап - стародавні часи.

Міжнародне право виникло і почало складатись, розвиватись водночас із зародженням міжнародних відносин у стародавньому світі, точніше в тих державах, де був високий рівень цивілізації (державах, що знаходились в долині Тигру і Євфрату, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів).

Найдавнішим договором - між містами Лагаш і Умма (" 3100 р. до н.е.) узгоджувались такі питання: державний кордон, непорушність знаків; розв'язання спорів міжнародним шляхом (на основі арбітражу); санкції гарантувались клятвами і звертанням до богів.

Іншим важливим договором цього періоду став Договір між царем Хаттушілем і фараоном Рамзесом II (≈ 1300 р. до н.е.) про укладення миру "наперед і до кінця вічності". Суб'єктами правовідносин визначались фараони, царі, князі тощо, проте умов цього договору не завжди дотримувалися.

У свою чергу, Договір між династіями Чу і Цзінь (577 р. до н.е.) був укладений про союз і спільне ведення війн (Китай).Першому етапові становлення міжнародного права властиве започаткування розвитку норм посольського права (особиста недоторканність у Стародавній Індії, проксени в Стародавній Греції), права війни тощо.Важливу роль у розвитку міжнародного права відіграла Римська держава.

Здійснення зовнішніх зносин і укладення договорів (договори миру і союзу, дружби і гостинності) здійснювали народні збори і сенат. Дотримувались принципу дипломатичної недоторканності.

Формується "римське право народів" (jus gentium), основним інститутом якого було становище людини в державі і міжнародних відносинах.

Важливу роль у середні віки в міжнародному праві відіграла Київська Русь. Тут активізувався процес укладання міжнародних договорів, насамперед двосторонніх. Тільки з Візантією було підписано три договори київських князів: договір "миру і любові" 907 p.; рівноправна, міждержавна угода з політичних, економічних, військових і юридичних питань 911 p., союзний договір щодо територіальних питань і посольського права 944 р.

Ще за часів Київської Русі мала місце "таємна дипломатія", прикладом якої був договір київського князя Святослава і візантійського патриція Калокіра.

II етап - міжнародне право від падіння Римської імперії до Вестфальського миру 1648 р.

Падіння Західної Римської імперії у V ст. супроводжувалось "приватними війнами" між феодалами. Це зумовило розвиток права війни, права зовнішніх зносин та права міжнародних договорів. Зокрема, виникає право самостійного провадження зовнішніх зносин і укладання договорів (насамперед, союзницьких договорів) з метою захисту прав та інтересів.

Як правило, поширеними були договори у письмовій формі (латинню або мовою сторін). Обов'язковими визнавались гарантійні забезпечення договору - видача заручників (родичі особи), застава цінностей, території тощо.

Активно розвивається дипломатичне право, створюються постійні дипломатичні представництва, виникає інститут консулів, а також визнавалась недоторканність послів.

І77 етап розвитку міжнародного права - від Вестфальського миру 1648 р. до першої Гаазької конференції миру.

Вестфальський мирний конгрес завершив поділ Європи після Тридцятирічної війни підписанням Вестфальського трактату (Вестфальського миру) 1648 р. Умови цього договору обговорювались ще з 1634 p., серед яких ключовими стали: релігійні відносини; територіальні зміни; політичний устрій Європи. Міжнародні принципи, які історично створені цим договором, пізніше, в 1789 p., були відтворені у Декларації прав людини і громадянина.

Після війн між Францією і Росією 1812 р. заслугою зовнішньої політики Росії стало об'єднання європейських держав у своєрідний союз для реалізації спільних цілей і захисту від зовнішніх посягань, їх результатом є Паризький трактат 1814 р. з питань територіальних претензій.

У 1815 р. на Віденському конгресі було прийнято низку міжнародно-правових документів, а саме: Декларація про припинення торгівлі неграми, Віденський регламент, угода про делімітацію кордонів, вільне судноплавство тощо.Отже, у цей період активізувався міжнародний договірний процес, який сприяв територіальним змінам у світі та певним зрушення у сфері прав людини.

IVетап - від Гаазьких конференцій до формування сучасного міжнародного права.

Гаазькі конференції були присвячені двом основним напрямкам співробітництва держав на той час:

- регулюванню збройних конфліктів;

- мирному розв'язанню спорів.

Перша Гаазька конференція 1899 р. відбувалась за ініціативою російського імператора, у ній взяло участь 26 держав. її результатом стало підписання 3-х конвенцій:

1) про мирне розв'язання спорів;

2) про закони і звичаї сухопутної війни;

3) про застосування Женевської конвенції щодо поранених і хворих до морської війни (1864).

Перша Гаазька конференція визначила коло питань для обговорення на наступній Другій Гаазькій конференції. Остання відбулась у 1906-1907 рр. за ініціативою СІЛА. За участю 44 держав світу підписано 13 конвенцій, 1 декларація і Заключний акт, що стосувались в основному питань мирного розв'язання спорів, обмеження застосування сили, нейтралітету держав, умов ведення війни і т.д.

Проведенню Третьої Гаазької конференції завадила Перша світова війна, після завершення якої виникла необхідність утворення міжнародної політичної організації, яка мала забезпечити питання безпеки й миру в світі та співробітництва держав. Таким чином, 1919 р. було створено Лігу Націй з відповідною системою органів, контрольними повноваженнями над мандатаріями, а також захисту національних меншин; реєстрацією міжнародних договорів. Вона мала таки три суттєві риси: асоціація урядів; міжнародна організація; певний метод організації міжнародного життя, а не наддержавний орган.

На сучасне міжнародне право значний вплив мало створення Організації Об'єднаних Націй, НАТО та ряду регіональних міжнародних організацій з метою забезпечення миру і безпеки, демократичного розвитку, свободи і загального добробуту в світі та окремих країнах.