40.Умови дійсності. Абсолютна та відносна недійсність міжнародного договору

Умови дійсності договорів. Дійсним вважається міжнародний договір, якщо він у цілому або в будь-якій частині суперечить основним принципам або імперативним нормам міжнародного права. Тільки дійсні міжнародні договори можуть породжувати правомірні наслідки для сторін, і тільки за такими договорами сторони можуть набувати законні, а не уявні права і обов'язки, на досягнення яких була спрямована воля учасників договору.

Одним з найважливіших умов дійсності договору є дотримання встановлених правил при його заключеніі1. Укладати договір повинні належні суб'єкти, а переговори вести належним чином уповноважені представники, які повинні: не застосовувати силу і дотримуватися повної добровільність; не допускати обману в ході переговорів і не вчиняти дій, що викликають помилки в тексті договору; дотримуватися конституційну процедуру укладання договорів; не допускати підкупу представника держави або міжнародної організації. Дійсність договору або згоди держави на обов'язковість для неї договору може оскаржуватися тільки на основі загальновизнаних норм міжнародного права.

Договори, що не відповідають перерахованим вище умовам, є недійсними.

Умови і наслідки недійсності договорів. Міжнародний договір оголошується недійсним, якщо:

1) він укладений з явним порушенням внутрішніх конституційних норм, що стосуються компетенції та порядку укладання договору(Ст. 46);

2) згода на зобов'язання за договором дано за помилку, якщо помилка стосується факту або ситуації, що існували при укладанні договору і являли собою істотну основу для згоди на обов'язковість договору (ст. 48);

3) держава уклала договір під впливом обманних дій іншої бере участь у переговорах держави (ст. 49);

4) згоду держави на обов'язковість для неї договору було виражено в результаті прямого або непрямого підкупу його представника іншим беруть участь у переговорах державою (ст. 50);

5) представник держави дав згоду на умови договору під примусом або погрозами, спрямованими проти нього (ст. 51);

6) укладення договору стало результатом погрози силою або її застосування в порушення принципів міжнародного права, втілених у Статуті ООН (ст. 52);

7) договір в момент укладання суперечить основним принципам міжнародного права (ст. 53).

Недійсність міжнародного договору може бути відносною і абсолютною. Ознаками відносної недійсності є: порушення внутрішніх конституційних норм, помилка, обман, підкуп представника держави. До ознак абсолютної недійсності відносяться: примус держави або його представника; протиріччя договору основним принципам або імперативною нормою загального міжнародного права (jus cogens).

Якщо договір визнаний недійсним, то або його учасники повністю звільняються від зобов'язань виконання договору надалі, або усуваються підстави, які послужили причиною недійсності договору, або договір за згодою учасників переглядається весь або в якійсь його частині.

41Тлумачення міжнародних договорів

Тлумачення — це встановлення дійсного змісту міжнародного договору. Тобто того змісту, який точно відображає волю сторін договору, що існувала під час його укладання. Тлумачення здійснюється для правильного застосування положень міжнародного договору і має відбуватися згідно з основними принципами сучасного міжнародного права.

Розділ 3 Віденської конвенції 1969 р. містить основні принципи та правила тлумачення текстів міжнародних договорів. По-перше, міжнародний договір повинен тлумачитись сумлінно. Цей принцип передбачає чесність і добру волю сторін, спрямовану на встановлення дійсного змісту договору. По-друге, термінам договору сторони повинні надавати загальне значення відповідно до об’єкта та цілей договору. Термін набуває спеціального значення лише в тому випадку, якщо встановлено, що учасники договору мали такий намір. Загальновизнано: якщо сторона наполягає на тому, що термін договору має особливе (спеціальне) значення, вона повинна це аргументовано довести. По-третє, при тлумаченні договору сторони мають можливість використовувати додаткові засоби: підготовчі матеріали, що передували укладанню договору, а також посилатися на обставини укладання договору.

Тлумачення здійснює той орган, який застосовує договір. Якщо тлумачення здійснює орган однієї з держав — сторін договору, це тлумачення має юридичну силу лише для цієї держави (внутрішньодержавне тлумачення). Розрізняють парламентське, урядове та судове тлумачення такого виду. Якщо тлумачення здійснюється за згодою сторін договору, таке тлумачення зветься автентичним. Цей вид тлумачення має найбільший ефект і найвищу юридичну силу. Воно може містити зміни до договору та здійснюватись у будь-якій формі: спеціального договору, домовленості, обміну нотами (листами), протоколу тощо До органів, що здійснюють міжнародне тлумачення, відносять Міжнародний Суд ООН, міжнародні арбітражі, різні міждержавні (міжурядові) комітети та комісії тощо.

Тлумачення, що здійснюється окремими особами, які офіційно не представляють відповідну державу, є неофіційним. До цього ж виду відноситься і доктринальне тлумачення, що надається з боку науковців — і перш за все юристів-міжнародників. Це необов’язкове тлумачення, але воно може мати вплив, особливо зважаючи на авторитет науковця.

Під час тлумачення міжнародних договорів користуються деякими спеціальними способами: словесним (граматичним), логічним, систематичним, історичним. Словесне або граматичне тлумачення — це з’ясування значення слів, словоспо­лучень, речень договору за допомогою правил граматики певної мови. При логічному тлумаченні з’ясовується значення терміна, речення, статті в контексті всього договору. Якщо тлумачення здійснюється в порівнянні з іншими міжнарод­ними угодами, які так чи інакше стосуються предмета регулювання відповідного договору, воно є систематичним. Історичне тлумачення — це встановлення змісту договору шляхом вивчення відносин сторін, які існували під час укладання договору. Вважається, що воно дозволяє точніше з’ясувати дійсні наміри сторін, що були висловлені в тексті договору.