35. Форма і структура міжнародних договорів

Форма договорів. Вона вибирається на розсуд сторін - держав та інших суб'єктів міжнародного права. Міжнародне право не наказує обов'язкової форми договору, і вона не робить впливу на дію договору. Існують дві основні форми: письмова та усна. Домінуючою в міжнародній практиці стала письмова форма. Міжнародний договір Російської Федерації означає міжнародну угоду, укладену з іноземною державою (або державами) або з міжнародною організацією в письмовій формі. Угода, не зафіксована ні в яких документах, прийнято називати джентльменською угодою.

Міжнародний договір є родовим поняттям, тобто охоплює всі міжнародні угоди. У практиці зустрічаються різні найменування договорів: договір, конвенція, угода, пакт і т. д. Зустрічається і така форма міжнародного договору, як обмін нотами та пам'ятними записками.

Поширеною формою політичних договорів є заяви ікомюніке глав держав і урядів, а також підсумкові документи міжнародних нарад на вищому рівні (наприклад, спільне Радянсько-американське заяву від 21 листопада 1985 р.).

Структура договорів. Договір представляє собою єдину систему взаємопов'язаних норм, які всі разом і кожна окремо обов'язкові для сторін. Договір, як правило, складається з трьох основних частин: преамбули (вказує мотиви укладання договору і його цілі), змісту договору (статті договору, що визначають предмет договору, права і обов'язки сторін) та заключної частини (постанови про порядок вступу договору в силу, термін дії та його припинення). Іноді є четверта, додаткова частина договору - додатки (містять техніко-юридичні норми щодо виконання умов договору), що володіють, як правило, силою постанов основної частини договору.

Мова договору. Міжнародне право не містить приписів про загальнообов'язкове мовою договорів. Текст двостороннього договору найчастіше складається на мовах обох договірних сторін. Багатосторонні договори можуть бути складені на одній мові, на офіційних мовах ООН або на всіх мовах держав-учасників. Так, Міжнародна конвенція про охорону птахів 1950 складена французькою мовою; Статут ВООЗ складено російською, англійською, іспанською, китайською та французькою мовами.

Безпосередньо з мовою міжнародних договорів пов'язане питання про правила альтернатив (чергування). Головне правило альтернатив полягає в тому, щобпри будь-якому перерахування в тексті договору договірних держав, їхніх представників, мов, столиць і т.п. на першому місці завжди стояли держава, прізвище представника, мова того з учасників, кому належить даний екземпляр договору, що включає тексти на мовах обох учасників. Застосування правила альтернатив підкреслює рівність сторін. При підписанні багатостороннього договору підписи уповноважених осіб ставляться одна під інший в порядку російського, англійського, французького чи іншого алфавіту за домовленістю сторін.

36. Основні стадії укладення міжнародного договору

Віденські конвенції 1969 і 1986 років не визначають, що слід розуміти під "укладенням договору". Виходячи з міжнародної практики, можна зробити висновок, що укладення міжнародного договору означає всі дії держави, починаючи від переговорів і закінчуючи вступом договору в силу.

Процес укладення договорів може бути розділений на стадії:

складання і ухвалення тексту договору;

встановлення автентичності текстів договорів;

вираження згоди на обов'язковість договору.

Також виокремлюють більш детально усі етапи укладення міжнародного договору:

призначення уповноважених для ведення переговорів - подання і перевірка — узгодження тексту договору — обговорення та ухвалення проекту договору - аутентифікація, парафування Тексту договору - підписання договору — заява застережень - ратифікація договору - обмін ратифікаційними грамотами та їх депонування - опублікування договору - реєстрація договору.

Договори, як правило, готуються і підписуються спеціально уповноваженими на те особами. Вони повинні мати відповідні повноваження, тобто документ, який засвідчує про право вести переговори, підписувати міжнародний договір, брати участь у конференції тощо. Укладати договори без спеціальних повноважень можуть глава держави, глава уряду, глава відомства закордонних справ. Глави дипломатичних представництв і представництв держав при міжнародних організаціях і на міжнародних конференціях також не потребують повноважень, проте вони можуть здійснювати дії лише з метою прийняття тексту договору.

Розробка тексту договору може відбуватися на переговорних, на спеціально скликаних міжнародних конференціях, у рамках міжнародних організацій.

Двосторонні договори розробляються в основному на переговорах відповідних держав.

Після того, як текст договору узгоджений, необхідно встановити його аутентичність. Встановлення аутентичності означає, що текст договору остаточний і змінам не підлягає.Встановлення аутентичності договору проводиться шляхом його парафування (проставлення під договором ініціалів уповноважених осіб), підписання, підписання (підписання договору з умовою подальшого схвалення компетентним державним органом), включення тексту в заключний акт конференції або в резолюцію міжнародної організації про схвалення договору.

Парафування міжнародного договору — попереднє підписання міжнародного договору ініціалами уповноважених осіб, які брали участь у його розробленні. Можливе парафування всього тексту договору і певних його статей.

Якщо після процедури встановлення аутентичності договору сторони вирішують внести в текст зміни або доповнення, аутентичність підлягає новому встановленню.

Текст договору може прийматися голосуванням (одноголосно, простою більшістю, двома третинами голосів або іншою більшістю за угодою сторін), консенсусом (без голосування, за відсутності заперечень учасників переговорів. Якщо надходить хоча б одне заперечення, текст договору не може бути прийнятий до тих пір, поки не буде змінено відповідне положення договору або заперечення не буде знято).

Якщо договір розробляється в рамках міжнародної організації, текст може прийматися шляхом голосування за резолюцію про схвалення договору (наприклад, на засіданні Генеральної Асамблеї ООН).

Наступною стадією укладення договору є вираження згоди держав та інших суб'єктів міжнародного права на обов'язковість договору Статті 11 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років встановили наступні способи вираження згоди на обов'язковість договору:

підписання договору;

обмін документами;

ратифікація договору;

його прийняття, затвердження;

приєднання до нього або будь-який інший спосіб, про який домовилися сторони.

Найбільш поширеним способом вираження згоди на обов'язковість договору є його підписання. Підписання договору означає або остаточне ухвалення його тексту, або вираження згоди на його обов'язковість. Воно може бути повним, остаточним або попереднім. У підписаний договір не можуть вноситися зміни.

Ратифікація - остаточне схвалення, затвердження найвищим органом держави міжнародного договору, що означає згоду на обов'язковість для неї договору, який набуває юридичної сили лише після ратифікації. Порядок ратифікації визначається внутрішнім правом. Ратифікація договору вважається завершеною після обміну ратифікаційними грамотами (двосторонній договір) або вручення їх депозитарію (багатосторонній договір). Ратифікація є остаточною, від неї не можна відмовитися або знову винести договір на обговорення.

Затвердженню підлягають міжнародні договори України, які не потребують ратифікації, якщо такі договори передбачають вимогу щодо їх затвердження або встановлюють інші правила, ніж ті, що містяться в актах Президента України або Кабінету Міністрів України. Затвердження міжнародних договорів України здійснюється Президентом України у формі указу, Кабінетом Міністрів України у формі постанови у передбачених ст. 12 Закону "Про міжнародні договори України".

Затвердження, прийняття — процедури вираження згоди на обов'язковість договору, що не підлягає ратифікації, але передбачає схвалення після підписання. У наш час договори звичайно містять положення про те, що прийняття здійснюється кожною зі сторін відповідно до її внутрішнього права.

Після ратифікації договору здійснюється обмін ратифікаційними грамотами або здача їх депозитарію. Депозитарій - держава або міжнародна організація, що бере на себе зобов'язання зберігати текст міжнародного договору, документи про його ратифікацію, про приєднання до договору інших держав тощо. Депозитарій визначається під час ведення переговорів. Основними функціями депозитарію є: зберігання оригінального тексту договору; підготовка, засвідчення копій; реєстрація договору в ООН; інформування учасників договору про надходження ратифікаційних грамот та іншої документації (заяви, застереження, приєднання, денонсації) щодо договору.

Реєстрація міжнародник договорів - внесення до спеціального реєстру міжнародної організації міжнародного договору, який набув чинності, що дає змогу посилатися на нього в органах такої організації. Реєстрація договорів здійснюється в секретаріатах ООН, спеціалізованих установах ООН, Ради Європи та інших організацій. Включення цієї статті в Статут ООН переслідувало ціль обмежити таємну дипломатію і довести до відома міжнародного співтовариства зміст договорів. Але навіть якщо договір зареєстрований в міжнародній організації, він підлягає, як випливає з Віденських конвенцій, обов'язковій реєстрації в Секретаріаті ООН.

Договори, зареєстровані в ООН, публікуються в спеціальних збірниках. Багатьма державами передбачається порядок публікації договорів з їх участю. Застереження та правки до міжнародних договорів

Застереження — це одностороння заява держави, зроблена під час підписання, ратифікації, затвердження, прийняття договору, приєднання до нього, за допомогою якої вона бажає виключити або змінити юридичну дію певних положень договору в їхньому застосуванні до даної держави. Вона недопустима в двосторонньому договорі, а також якщо застереження самим договором або якщо договором передбачено право робити лише певні застереження, до яких дане не належить, або коли застереження недопустиме з точки зору об'єкта і мети договору (ст. 19 Віденської конвенції 1969 р.).

Для застереження згода інших учасників не вимагається. Але конвенцією встановлено, що застереження вважається прийнятим іншими учасниками, якщо протягом 12 місяців з дня його заяви вони не висловили проти нього заперечень.

Вони за своїм призначенням і за процедурою прийняття рішення дуже відрізняються від застережень. За допомогою поправок змінюється договір, а застереження в основному уточнюють використання відповідних положень договору відносно конкретного учасника.