Історія Польщі

опозиційним рухом. Після запровадження воєнного стану і подальшого погіршення соціально-економічного становища більшість людей охопило почуття безнадійності й апатії. Дослідження, проведені у 1988 р., показали, що 70,7% поляків оцінили своє щоденне життя як "постійну гонитву і шарпанину", а 60,1 % - як "нудне і гнітюче". За таких умов споживання "культурних продуктів" відійшло на другий план. Якщо наприкінці XX ст. першість серед засобів масового інформування населення безперечно перейшла до радіо і телебачення, то в Польщі число осіб, які щоденно дивилися телевізор, зменшилася з 46 % у 1972 р. до 33 % у 1985 р. Різко знизилася кількість осіб, які читали книжки, відвідували театри або концерти. Причиною цього, на думку деяких польських дослідників, була загальна опозиційність більшості громадянства до влади. Так, тільки 27 % поляків у 1988 р. заявили, що знаходять у пресі відбиття поглядів свого середовища, а 22 % - такі ж погляди знаходили у програмах телебачення. Ці дані засвідчили також загальну стурбованість населення повсякденними матеріальними турботами, які змушували "культурне споживання" відкладати на потім.

Система шкільної освіти опинилася в стані глибокої кризи. Шкільні програми засновувалися на застарілій інформації, котра суперечила новим фактам і оцінкам, що поширювалися літературою "другого обігу". Влада звільняла з роботи тих учителів, які намагалися внести новий струмінь у навчання й виховання учнів. Дещо краще складалася ситуація у вищій школі. У травні 1982 р. сейм ухвалив новий Закон про вищу школу, який запроваджував автономію і самоврядування університетів, зокрема у виборі керівних органів, укладанні програм і організації навчання. Однак упродовж декількох наступних років до закону були внесені поправки, які обмежували автономію, а у липні

1985 р. схвалено новий Закон про вищу школу, який повністю підпорядковував університети міністерству. Загальна кількість студентів у 1989 р. зменшилася порівняно з 1978 р. на третину. Особливо помітним було відставання навчання в галузі гуманітарних наук: більшість професорів, які симпатизували "Солідарності", змушені були залишити вищі школи. Частина вчених і викладачів змогла вижити, отримавши зарубіжні стипендії або допомогу. Свої праці вони друкували в нелегальних видавництвах: так з'явилися безцензурні історичні праці Кристини Керстен Народження системи влади (про становлення комуністичного режиму в Польщі), Войцєха Рошковського Новітня історія Польщі 1918-1980 (друкувався під псевдонімом А. Альберт) та ін.

У розвитку науки спостерігалися значні труднощі, причиною яких було постійне зменшення асигнувань у бюджеті, цензурні заборони у гуманітарній галузі. У березні

1986 р. влада організувала III Конгрес Польської Науки. На ньому були озвучені численні критичні міркування наукового світу з приводу браку коштів на проведення наукових досліджень, публікацію їхніх результатів. Проте партійно-державне керівництво було тоді більшою мірою заклопотане пошуками політичної підтримки серед інтелектуальних кіл країни, аніж реальними зрушеннями в цій галузі. Від суспільствознавців вимагали пропозицій щодо налагодження суспільного порозуміння, водночас обмежуючи їх доктринальними бар'єрами. Це завдання було покладене на Академію суспільних наук при ЦК ПОРП, де були зібрані під одним дахом партійні суспільствознавці. Але їхні рапорти не містили наукових висновків. Молоді соціологи, політологи, психологи, історики більше уваги звертали на праці зарубіжних вчених, публікації "другого обігу", в яких з сучасних наукових позицій аналізувалися суспільні явища та процеси. Однак через цензуру друкувати свої праці в Польщі вони не могли.

У літературі 80-х років найбільш повно проявилися тенденції, зародки яких з'явилися ще у попереднє десятиріччя. У 1974 р. побачила світ книга двох краківських поетів і літераторів Юліана Корнгаусера і Адама Загаєвського "Непредставлений світ", в якій було піддано критиці післявоєнну літературу за уникання реалізму в зображенні

654