Зміни в суспільно-політичному устрої

Верховні князі Польщі середини і другої половини XII ст. домагалися таких самих владних прерогатив, якими володіли їхні попередники - правлячі князі Давньопольської держави. Проте удільні князі претендували на такий же характер своєї влади. У цьому протистоянні система сеньйорату і принципату не витримала випробування часом -перемогла удільна система влади, і з XIII ст. вона складалася в Польщі з незалежних князівств-держав, хоч у першій половині цього сторіччя робилися спроби відродити віджилу систему.

Сукупність згаданих прерогатив становила патримоніальну, необмежену владу, що спиралася на князівське право. Всупереч волі удільних князів, це право вироджувалося, сфера його дії звужувалася внаслідок вимушеного вилучення князями великої земельної власності від сплати їм данин і податків, а згодом й від їхнього судочинства. XIII ст. стосовно польських земель можна по-справжньому вважати імунітетним, саме тоді, порівняно з XII і XIV ст., коли вона теж практикувалася, імунітетна система набула найбільшого розмаху. Згадане звуження відбувалось також шляхом князівського надання станових привілеїв рицарству, що у XIV-XV ст. трансформувалось у шляхту, церкві, містам, засновуваним на німецькому праві в князівських володіннях. Воно проявлялося також в обмеженні управлінських функцій князівської влади, спричиненому тиском на неї з боку великих феодалів - можних. Можні оточували князя як його дорадники, члени діючої при ньому ради, куди входили й вищі церковні достойники; у міру можливості вони скеровували його політику в потрібному для себе напрямі. Врешті, їм удалося разом з церковними достойниками створити своє політичне представництво - один із зародків майбутнього польського парламентаризму. Цьому представництву вони надали форму віча, чим відродили давній слов'янський інститут, але пристосували його до своїх потреб. Віча скликалися періодично, з часом у певні дні й у визначених місцях, мали вироблений обсяг законодавчих і судових повноважень, судили навіть у справах, де відповідачем виступав князь або його посадові особи - урядники; виносили рішення про податки, про призначення на посади - уряди, бувало - й про непослух князю, розглядали зовнішньополітичні питання. На вічі головував князь, а можні й церковні достойники задавали тон його роботі, тоді як рицарство служило людським фоном, виконувало пасивну роль свідків прийнятих вічем ухвал і функцію колективної пам'яті, дуже потрібної у зв'язку з тим, що діяльність віч документально не оформлялася. Інколи віча були міжкнязівські: розглядали справи, що стосувались кількох уділів.

При удільному князі діяла система урядів, успадкована від правлячих князів Давньопольської держави і структурно дещо видозмінена. Всіх урядників призначав князь. Головною посадовою особою був воєвода; йому підпорядковувалися канцлер і підскарбій, котрі відали відповідно канцелярією і фінансами, та урядники, що виконували придворні (двірські) функції: чашник, стольник, підкоморій, мечник, конюший; подекуди замість підкоморія існував коморник, замість підскарбія - скарбник, замість стольника - підстолій.

Через роздробленість зник адміністративний поділ Польщі на очолювані намісниками округи, характерний для часу князювання Болеслава III Кривоустого: кожен такий округ став територіально одним або кількома князівствами. Натомість зберігся поділ на гродові округи, за якими закріпилася назва каштеляній, а їхні намісники почали зватися каштелянами (обидва терміни походять від латин, castellum - укріплене місце, фортеця, грод).

55