Історія Польщі

частина прибутку залишалася в Галичині, породжуючи страшенну нужду і злидні, яскраво описані в повісті українського письменника Івана Франка Борислав сміється.

Серед інших галузей промисловості певну роль відігравав видобуток кам'яної солі у Вєлічці та Бохні в районі Кракова. Зростав видобуток вугілля в Цєшинській Сілезії, куди сягали вугільні шари з Верхньої Сілезії (до 5 млн. тонн у 1913 p.). Певне значення мали текстильні фабрики у м. Бєльсько-Бяла і Андрихув, на яких виробляли високо-якісне сукно. Продукція переробної промисловості не витримувала конкуренції з товарами, що завозилися з інших частин імперії. Єдиний цукровий завод у Пшеворську втримався тільки завдяки капіталам князя Любомирського. У всій Галичині в 1910 р. було 168 підприємств, на яких працювало понад 100 робітників, і 7 - понад тисячу. Якщо населення провінції становило 26 % населення Австро-Угорщини, то частка фабричного виробництва провінції - лише 4 % загальнодержавної. Кількість найманих працівників, зайнятих у промисловості, торгівлі й на транспорті зросла у 1890-1912 р. з 80 до 320 тис. осіб. Робочий день друкарів, гірників і металістів на початку XX ст. був обмежений 8-9 годинами, тоді як в дрібній промисловості та ремісництві сягав 14-16 годин при низькій платні та відсутності соціальних гарантій.

На початку XX ст. було чимало зроблено для поліпшення комунікацій. До 1914 р. Галичина мала в два рази більше залізничних і в три рази більше битих шляхів, ніж Королівство Польське. За рівнем національного доходу на особу Галичина вдвічі поступалася Королівству Польському і втричі польським дільницям Пруссії.

Перенаселення Галичини і зубожіння її населення спричиняло потік еміграції до Європи, США і країн Південної Америки. У 1901-1910 pp. з Галичини щорічно емігрувало близько 50 тис. осіб, переважно українських і польських селян. Велика їх кількість виїжджала на сезонні сільськогосподарські роботи до Пруссії.

Правління польських консерваторів у Галичині впродовж чверті століття позитивно відбилося на розвитку польської освіти, науки і культури. Ідеологи консерваторів вбачали в цій провінції "польський П'ємонт" - терен відродження польської нації і державності. їхні плани передбачали здобуття повної територіальної автономії провінції та перетворення її на центр, навколо якого в майбутньому об'єднаються всі інші землі колишньої Речі Посполитої. Консерватори уважно стежили за австро-російськими суперечностями, сподіваючися перемоги Габсбурґів у майбутньому зіткненні з Романовими. Нові суспільні ідеї, зростання впливів нових ідейних рухів (соціалістів, людовців) змушували консерваторів йти на певні поступки в справі демократизації. Однак піднесення українського національного руху, його вимоги забезпечити гарантоване конституційними положеннями 1867 р. рівноправне становище українського населення перекреслювало плани консерваторів стосовно "галицького П'ємонту". Демократизація порядків у Галичині неминуче провадила до зростання ролі та політичних впливів українських партій. Особливо затятими у поборюванні українських прагнень були східної алицькі консерватори - "подоляки". Більш обережні позиції займали краківські консерватори-"станьчики".

У 1895 р. колишній намісник Галичини граф К. Бадені став на чолі уряду у Відні (крім нього до уряду входили ще чотири польські консерватори, які мали портфелі міністрів внутрішніх справ, закордонних справ, фінансів і в вправах Галичини). Імператор Франц Йосиф сподівався, що К. Бадені залагодить міжнаціональні напруження, а також зможе запобігти запровадженню загального виборчого права, якого домагалися демократичні кола різних народів монархії. Піти на такий крок польські консерватори не могли ще й тому, що це підважило б їхню владу в Галичині. У 1896 р. уряд К. Бадені змінив закон про вибори до Державної ради (рейхсрату): була запроваджена додаткова п'ята курія, депутати якої обиралися загальним таємним

416