Історія Польщі

Пшилуським (1789-1865) до короля, який пообіцяв "реорганізувати" ВПК в дусі поміркованих вимог поляків. Після повернення делегації з Берліна комітет прийняв нову назву - Центральний національний комітет (ЦНК) і спирався на численні комітети, що стихійно виникли у провінції ВПК і на Помор'ї та Мазурах. Фактично влада перейшла з рук прусської адміністрації до національних комітетів, які почали формувати збройні загони. ЦНК утворив Військовий відділ, яким доручив керувати Л. Мєрослав-ському. Швидко були створені збройні загони, що концентрувалися на кордоні з Росією (маючи на меті невдовзі перейти кордон і піднести повстання в Королівстві Польському).

Між тим прусський король за спиною своїх міністрів дав наказ командувачу пруссь-ких військ у ВПК припинити польський рух у провінції. З квітня було оголошено стан облоги у Познані. Щоб не допустити конфлікту, до міста прибув посланець уряду ліберальний генерал В. Віллісен, призначений комісаром у ВПК. Він обіцяв розширення автономії провінції взамін за роззброєння загонів. Переговори генерала в членами ЦНК викликали суперечки серед його членів. В останній момент радикальні члени ЦНК погодилися укласти угоду з прусським урядом, пам'ятаючи сумний досвід 1846 р. 11 квітня в Ярославці була підписана угода між ЦНК і В. Віллісеном, яка передбачала скорочення польських збройних загонів до 3 тис. чоловік та їхнє зосередження в чотирьох таборах (Ксьонж, Мілослав, Вжесня, Плєшев), але залишала адміністрацію ВПК в руках поляків, вилучаючи з неї лише "німецькі" округи.

Угода викликала розчарування серед простого люду, який зголосився до збройних загонів. Щоб заспокоїти невдоволених, ЦНК обіцяв у майбутньому наділити землею усіх добровольців. Одночасно розпочалося розмежування провінції на "польську" і "німецьку" частини, яке призвело до обмеження терену ВПК кількома східними повітами. Армія приступила до "пацифікації" території (включно з Познанню), які відходили до німців. їй допомагали озброєні німецькі колоністи, які тероризували польське населення. Зрів гострий конфлікт на грунті міжнаціональних стосунків.

25 квітня ЦНК під тиском поміркованих погодився на повне роззброєння. Однак радикали цього рішення не схвалили і вийшли з його складу. 29 квітня прусські війська напали на польський військовий табір в Ксьонжі і, незважаючи на відчайдушний збройний опір поляків, захопили його (з 1 тис. поляків близько 500 загинуло). У відповідь Л. Мєрославський сконцентрував під Мілославем загони решти 3-х таборів і 30 квітня завдав поразки прусським військам. 2 травня під Соколово поляки успішно відбили атаки прусських військ. Однак далися взнаки значні втрати повстанців, величезна перевага прусської армії (під Мілославом поляки атакували пруссаків з косами в руках) і зневіра у можливість перемоги. 6 травня Л. Мєрославський зрікся командування польськими силами і незабаром вони капітулювали.

Короткотермінове Познанське повстання закінчилося поразкою. Прусський уряд скасував нововведення і повернув старі порядки. Наслідком повстання було зростання впливів лібералів, прихильників органічної праці, поширення патріотичних настроїв на нешляхетські верстви польського населення. Влітку 1848 р. група ліберальних політиків Познанщини заснувала легальне товариство Ліга Польська, яке передбачало "згуртування в єдиний осередок моральних і матеріальних сил (...) з метою явної легальної діяльності на користь польської національності". До товариства ввійшли аристократи, шляхта, католицьке духовенство, міщани, ремісники, селяни. Незабаром організація налічувала разом з мережею місцевих організацій у ВПК, Сілезії, Помор'ї та на Мазурах понад 37 тис. членів. Вони збирали кошти для заснування бібліотек, видання польської літератури і часописів, просвітницької діяльності. Керував Лігою палкий прихильник органічної праці землевласник Ґустав Потворовський (1800-1860), який розчарувався у

310

і

Національний рух і повстання

збройних методах боротьби. Активна діяльність товариства була припинена прусською владою 1850 р.

Ще в травні 1848 р. у Пруссії були проведені вибори до загальнонімецького парламенту у Франкфурті на Майні. Поляки відповіли на вибори бойкотом. В умовах спаду революції єдиною трибуною для представлення польських інтересів залишився прусський парламент - ландтаг. У 1849 р. новий виборчий закон надавав переваги землевласникам. Польські посли до прусського ландтагу утворили Польське коло, яке одностайно виступало в польських справах, але дотримувалося консервативних позицій і солідаризувалося з німецькими юнкерами в соціальних питаннях. Натомість прогресивні земельні реформи, які скасували залишки феодальних стосунків на селі, були схвалені прусським ландтагом всупереч польським послам, голосами німецьких лібералів і демократів.

1848 рік мав значний резонанс в інших землях Пруссії, де проживали поляки. Від того часу спостерігається початок національного відродження поляків на цих теренах. Його спричинили посилене онімечення освіти і культури, діяльність нечисленної польської інтелігенції, впливи польського національного руху першої половини XIX ст. Відсутність польської шляхти надавала національному відродженню тут більш демократичного характеру. Польські селяни пробуджувалися і прагнули участі в політичному житті, відстоювали свої соціальні права. Під час розвитку революції навесні 1848 р. у Сілезії спостерігалися потужні демократичні рухи міщан і селян, які вимагали скасування феодальних пережитків, надання роботи і хліба. На фунті соціального незадоволення помітно зросли впливи польських просвітників Ю. Льомпи, Е. Смолки, Ю. Шафранека, котрі наголошували на польському характері населення Сілезії. Активна позиція мешканців Сілезії під час подій 1848-1849 pp. змусила прусський уряд погодитися із запровадженням польської мови в народних школах.

На Помор'ї та Мазурах у 1848 р. поширилася діяльність національних комітетів, а потім Ліги Польської, що сприяло виникненню тут польських часописів, розгортанню просвітницької діяльності в дусі демократичних ідей. Виникли т.зв. Конституційні клуби, в яких провадилися дискусії з гострополітичних питань. В окремих клубах виступали представники польської інтелігенції з Великопольщі, які переконували селян і міщан у єдності польської нації в різних землях. Так, у м. Щитнє таку агітацію провадив видавець і друкар з Познанщини, учень В. Стефанського Антоній Ґонсіоровський (пом. 1866).

Назагал події Весни Народів продемонстрували певний відхід шляхти й аристократії від цілей неодмінного відновлення об'єднаної Польської держави. Водночас на історичну арену все активніше виступали непривілейовані соціальні верстви, які поряд з політичними і соціальними вимогами переймалися патріотичними національними ідеями.