6. Проведіть порівняльний аналіз конституційного регулювання інституту місцевого самоврядування та управління у фрн, Франції та Швеції.

Кожна з 16 земель ФРН має свою конституцію, ландтаг та уряд. Гарантується комунальне самоврядування у містах, громадах та районах. Комунальне самоврядування керує справами місцевої громади у рамках закону та під свою відповідальність.

У Франції основу створюють комуни, кантони, округи, департаменти та регіони. Кантон і округ не мають виборних органів управління і самоврядування. Округами керує супрефект, що призначається зверху. Кантони використовують виборчі округи для створення особливих судових органів. Існують спеціальні округи: військові, судові, шкільні. Територіальне самоврядування колективів, що мають виборчі органи є регіони, департаменти, комуни.

У Швеції муніципальні органи мають великі повноваження щодо вирішення місцевих питань, але органи місцевого самоврядування досить тісно пов’язані з органами центральної влади.

7. Схематично покажіть основні підходи у відношеннях органів місцевого самоврядування з центральною владою. Яка держава більш демократична: централізована або децентралізована.

Основні підходи у відношеннях органів місцевого самоврядування з центральною владою

Принцип “позитивного” регулювання діяльності місцевих органів: об’єм повноважень останніх закріплюється шляхом точного переліку їх основних прав та обов’язків

Принцип “негативного” регулювання діяльності місцевих органів: місцеві органи можуть здійснювати такі дії, які прямо не заборонені законом.

На мій погляд, більш демократичною є децентралізована держава, адже у такому випадку центральна влада може надати частину своїх повноважень на місця для більш глибокого та остаточного врегулювання проблем, які там виникли.

8. Порівняйте конституції Іспанії та Італії і визначить, у чому спільність та відмінність їх територіального устрою як конституційного інституту?

Проаналізувавши зміст конституцій цих країн можна сказати, що в них обох є розділи, які присвячені територіальному устрою держави. В Іспанії існують провінції та автономні спільноти, які користуються автономією. У цих конституціях передбачається створення автономій. У республіці Італії територіальний устрій включає області, провінції та комуни. Вони є автономними при вирішенні суто своїх справ.

Тема 11. Основи конституційного права Великобританії

1.

По формі правління за Конституції Великобританія - парламентарна монархія, яка характеризується наступними ознаками:

- верховенство парламенту на виконавчою владою;

- незалежна судова влада;

- акти парламенту контрасигнуються головою уряду або відповідним міністром.

2.

Вищі органи державної влади Великобританії

Законодавчій орган –

2- палатний Парламент

Монарх

Уряд

(Виконавча влада)

3.

Законодавчий процес у Великобританії

І ніціювання законопроекту суб'єктами законодавчої ініціативи: члени парламенту, а відповідно й члени уряду, тому що міністри повинні бути обов'язково депутатами однієї з палат.

В несення законопроекту на розгляд палат. Законопроекти можуть бути внесені як у верхню, так і в нижню палату, але, як правило, спочатку відбувається обговорення в Палаті громад, потім у Палаті лордів

Т ри читання законопроектів. Законопроект проходить три читання. У ході першого читання оголошують тільки найменування й ціль білля, а також призначається час другого читання. У другому читанні законопроект розглядається в цілому й передається в один з комітетів для постатейного обговорення. Потім розбирається доповідь комітету, пропонуються виправлення й доповнення до статей білля. У ході третього читання законопроект знову обговорюється в цілому й по ньому проводиться голосування.

Законопроект, схвалений Палатою загальний, направляється в Палату лордів.

4.

Якщо фінансовий закон, прийнятий Палатою общин і відісланий у Палату лордів, щонайменше, за місяць до закінчення сесії, не буде прийнятий без виправлень Палатою лордів протягом місяця після зазначеного відсилання, то цей закон, якщо не буде іншого рішення Палати общин, буде представлений її Величності і з виявленням королівського схвалення стане Актом парламенту, хоча Палата лордів його й не прийняла.

5.

Стаття 2 Акту про парламент для визначення відносин між повноваженнями Палати лордів і Палати общин і для обмеження строку повноважень парламенту закріплює, що якщо публічний закон (який не є фінансовим законом і не збільшує строки повноважень парламенту за межі п'яти років) буде вотований Палатою общин у трьох послідовних сесіях (байдуже, тієї ж легіслатури чи іншої) і, відісланий у Палату лордів кожний раз, щонайменш, за місяць до закінчення сесії, буде цією Палатою відкинутий у кожній із цих трьох сесій, то цей закон, як тільки він буде відкинутий втретє Палатою лордів і якщо не буде іншого рішення Палати общин, буде представлений її Величності і якщо буде висловлене королівське схвалення, стане Актом парламенту, незважаючи на відсутність згоди Палати лордів. Однак для застосування цієї постанови повинно пройти два роки між датою другого читання згаданого закону в першій зі сказаних сесій Палати общин і датою його прийняття тією ж Палатою в третій із цих сесій.

6.

У відповідності з Актом про перів від 1963 року заяву про відмову від звання пера повинне бути спрямоване відповідно до дійсної статті протягом дванадцяти місяців, рахуючи від дня, коли особа, що відмовляється від звання пера, успадковувала його, а у випадку спадкування їм звання до 21 року, тоді, рахуючи від дня, коли він досягне цього віку. Відмова від титулу пера особою відповідно до положень дійсного Акту буде остаточною і тягне від дня вручення заяви про відмову: а) відмову цієї особи (а якщо він одружений, то і його дружини) від всіх прав або вигід, породжуваних титулом пера, і всіх прав, посад, привілеїв і пріоритетів, до нього стосовних; б) звільнення від всіх зобов'язань і обмежень (включаючи позбавлення права бути членом Палати общин і права вибирати в цю Палату), породжуваних володінням титулу пера; але не прискорює спадкування цього звання пера, а також не впливає на перехід титулу до іншої особи у випадку смерчі цієї особи. Відмова від звання пера відповідно до положень цього Акту не торкається яких-небудь прав, вигід або привілеїв ( що виникли до або після відмови) особи, що відмовляється від звання пера, або якої-небудь іншої особи стосовно власності або права власності, що переходять зі званням пера.