1

Лока́льна комп'ю́терна мере́жа (англ. Local Area Network(LAN)) являє собою об'єднання певного числа комп'ютерів (іноді досить великого) на відносно невеликій території. В порівнянні з глобальною мережею (WAN), локальна мережа зазвичай має більшу швидкість обміну даними, менше географічне покриття та відсутність необхідності використовувати запозиченої телекомунікаційної лінії зв'язку.

Локальна комп'ютерна мережа — комп'ютерна мережа для обмеженого кола користувачів, що об'єднує комп'ютери в одному приміщенні або в рамках одного підприємства.

2

Інформатика - у міжгалузевому науковому розумінні розглядається як багатозначна, багатофункціональна категорія.

За сутністю інформатика має триєдиний зміст: як міжгалузева наука; як навчальна дисципліна; як сфера суспільних відносин, що знайшла відображенні у інформаційному праві, її підгалузі - праві про інформатизацію (інфоматизаційному праві).

3

Електронні таблиці або Табличний редактор — клас застосунків для роботи з даними, котрі сформовані в таблиці. Спочатку електронні таблиці дозволяли обробляти виключно двомірні таблиці, передусім з числовими даними, але потім з'явилися продукти, що крім цього мали можливістю з'єднувати кілька таблиць для спільної роботи і обробки, включати текстові, графічні і інші мультимедійні елементи. Інструментарій електронних таблиць включає потужні математичні функції, що дозволяють ввести складні статистичні, фінансові та інші розрахунки. Часто електронні таблиці включають вбудовану скриптову мову програмування для автоматизації типових робіт.

4

Функції операційної системи

Головні функції:

Виконання на вимогу програм користувача тих елементарних (низькорівневих) дій, які є спільними для більшості програмного забезпечення і часто зустрічаються майже у всіх програмах (введення та виведення даних, запуск і зупинка інших програм, виділення та вивільнення додаткової пам'яті тощо).

Стандартизований доступ до периферійних пристроїв (пристрої введення-виведення).

Завантаження програм у оперативну пам'ять і їх виконання.

Керування оперативною пам'яттю (розподіл між процесами, організація віртуальної пам'яті).

Керування доступом до даних енергонезалежних носіїв (твердий диск, оптичні диски тощо), організованим у тій чи іншій файловій системі.

Забезпечення користувацького інтерфейсу.

Мережеві операції, підтримка стеку мережевих протоколів.

Додаткові функції:

Паралельне або псевдопаралельне виконання задач (багатозадачність).

Розподіл ресурсів обчислювальної системи між процесами.

Організація надійних обчислень (неможливості впливу процесу на перебіг інших), основана на розмежуванні доступу до ресурсів.

Взаємодія між процесами: обмін даними, синхронізація.

Захист самої системи, а також користувацьких даних і програм від дій користувача або програм.

Багатокористувацький режим роботи та розділення прав доступу (автентифікація, авторизація).

5

Текстовий редактор — комп'ютерна програма — застосунок, призначена для створення й зміни текстових файлів, а також їх перегляду на екрані, виводу на друк, пошук фрагментів тексту тощо.

Деякі текстові редактори забезпечують також розширену функціональність, таку як підсвічування синтаксису, сортування рядків, шаблони, конвертація кодування символів тощо. Така функціональність часто характерна для редакторів коду, призначених для написання сирцевого коду комп'ютерних програм.

Інші текстові редактори мають розширені функції форматування тексту, впровадження в нього графіки й формул, таблиць й об'єктів. Такі редактори часто називають текстовими процесорами і призначені вони для створення різного роду документів, від особистих листів до офіційних паперів. Класичний приклад — Microsoft Word.

6

Сьогодні Інтернет поєднує безліч різних мереж, мільйони комп'ютерів, близько 800 мільйонів користувачів усіх континентів і, за різними оцінками, число таких користувачів збільшується на 15-80% щорічно. Можна виділити два основних напрямки у використанні Інтернет у бізнесі. Це оперативний доступ до воістину неозорих джерел інформації з будь-якої тематики (на сотнях тисяч інформаційних серверів), пошук і інтерактивне спілкування з партнерами, практично в будь-якій спеціалізації і географічному розташуванні. Як зорієнтуватися в настільки масштабному інформаційному просторі? Для цього існують спеціалізовані пошукові сервера. Їх можна розділити на тематичні каталоги, роботи індексів (пошукові машини), системи позначка пошуку. Також, для пошуку необхідної інформації в Інтернет дуже корисні системи пошуку в конференціях Usenet і служби пошуку людей.

Методи організації пошуку можуть бути розділені на дві групи. До першої з них відноситься так званий атрибутивний пошук. Він заснований на тому, що кожен документ характеризується певним набором атрибутів (полів). Ці поля заповнені конкретною інформацією, яка змінюється для різних видань. При пошуку перевіряється збіг значень, що містяться в запиті, із значеннями у відповідних полях кожного з видань. Такий метод організації пошуку характерний для фактографічної моделі.

До атрибутів видань відносять: назву, автора (авторів), час створення, ISBN (індивідуальний номер видання по універсальній книжковій класифікації) і так далі Останнім часом набір атрибутів все частіше називають метаінформацією.

До другої групи засобів відноситься повнотекстовий пошук і вибірка видань. Дійсно, будь-яка книга, зокрема - в електронному вигляді, є слабо структурований набір символів, організованих в слова, пропозиції, розділи, параграфи і розділи. Для організації повнотекстового пошуку необхідно спочатку провести індексацію видань, скласти для них так званий повнотекстовий індекс. У простому випадку він є списком всіх значущих слів в текстовій базі даних з вказівкою, в яких виданнях зустрічаються ці слова. Зустрічаються багаторівневі індекси, в яких на верхньому рівні розташований словник або пошуковий індекс слова. В ньому кожному значущому слову відповідає покажчик на розташований на наступному рівні список місцезнаходжень або індекс посилань, в якому містяться адреса видання і, іноді, позиція слова усередині документа.

Багато хто з читачів, ймовірно, використовував повнотекстовий пошук, працюючи в мережі Інтернеті пошуковими серверами. В цьому випадку в спеціальне поле пошуку вводиться конструкція з деякої кількості слів або фраз, іноді зв'язаних один з одним знаками логічних операцій. Відповідний механізм на сервері автоматично перевіряє вміст посилань на документи, що містяться в його базі даних і видає результат пошуку у вигляді списку відповідних або релевантних документів.

Можна сформулювати чотири основні відмінності повнотекстової вибірки від атрибутивної:

– повнотекстова вибірка відповідає на запити з меншою точністю;

– вибірка імовірнісна, а не детермінована;

– критерієм правильності вибірки є не точний збіг, а лише придатність видання, що витягує з бази;

– час пошуку і витягання видання більше залежить не від технічних засобів, а від якості формулювання запиту і швидкості аналізу користувачем придатності видань, що витягують з бази.

Неважко зрозуміти, що першій моделі найкраще відповідає атрибутивний пошук, а другий - повнотекстовий. Принципова відмінність між цими двома методами пошуку полягає в тому, що результат застосування атрибутивного пошуку детермінований, тоді як повнотекстовий пошук слід характеризувати як імовірнісний, т.е. його результат містить набір документів, що характеризуються певним рівнем релевантності, придатності.

Історично першими використовувалися бази даних для зберігання структурованої інформації з жорстким набором атрибутів. Потім виникла необхідність зберігання документів, включаючи журнали і книги, які є набором неструктурованої або майже неструктурованої інформації. Останніми роками виникла певна тенденція до розмітки або структуризації текстових документів. Для цього створені спеціальні мови, зокрема XML.

Атрибутивний пошук простіший і швидший, а також дозволяє отримати точний, а не імовірнісний, результат. Для його реалізації не потрібно створювати повнотекстовий індекс, що займає значний дисковий простір, а також складні пошукові механізми. До речі, в останній роки в мережі Інтернет узятий курс на пошукові системи, засновані на частковому використанні метаінформації, принаймні в тих випадках, коли ця інформація відома користувачеві. Вводиться і відповідний стандарт на зміст атрибутів на кожній Web-сторінці для реалізації такого пошуку. Проте повнотекстові бази і пошук поки що достатньо широко використовується у видавничих інформаційних системах. Атрибутивний пошук не завжди застосовний, оскільки користувач може не знати жодного атрибуту.

Відомо декілька методів пошуку в текстових базах даних. Першою і найбільш простою моделлю пошуку є перегляд, т.е. процес схожий із звичайною роботою з книгою. В цьому випадку з бази даних витягується певне електронне видання і користувач знайомиться з його змістом. Використовуючи сучасні засоби навігації, можна переміщатися по каталогу видань, розкривати потрібні книги і проглядати їх зміст і анотації. Для великих баз даних такий спосіб неефективний і може використовуватися тільки у поєднанні з іншими моделями.

Варіантом цієї моделі є зв'язане читання, яке використовує концепцію гіпертексту і переходи по гіперпосиланнях усередині одного видання або навіть між виданнями, включаючи малюнки, звукові і відеофрагменти.

Найчастіше застосовується Булеві моделі пошуку, логічні конструкції, що використовують як основу, т.е. слова або фрази (останні полягають зазвичай в круглі дужки), об'єднані знаками логічних операцій І (AND &), АБО (OR) і НЕ (NO). Вхідні в конструкцію смислові елементи, т. е. слова і фрази, якщо останні розглядаються як єдине ціле, зазвичай називають термами. Якщо в результаті запиту пошукова система видала надмірно великий список документів, запит можна спробувати ускладнити, включивши в нього більшу кількість термів і операторів І, що припускають одночасну наявність в документі базових слів і фраз. Навпаки, якщо знайдена невелика кількість придатних (релевантних) документів, запит можна спростити, виключивши з нього окремі конструкції з оператором І (або додавши конструкції з оператором АБО).

Спеціальне програмне забезпечення може забезпечити автоматичну оцінку ступеня корисності кожного з видань, що витягують. Ця оцінка робиться на основі частоти, з якою зустрічаються у виданні терми, використовувані в запиті. Результати зазвичай сортуються по ступеню релевантності. Така модель пошуку використовується, зокрема, на пошуковому сервері Rambler.

Векторна модель пошуку заснована на представленні кожного окремого видання деяким вектором в N-вимірному просторі. Запит також представляється у вигляді вектора. Ступінь корисності документа, визначається як його близькість у вказаному N-вимірному просторі до вектора запиту. Кількісна оцінка близькості виражається косинусом кута між цими векторами і змінюється в межах від 0 до 1.

Векторна модель пошуку обов'язково має на увазі послідовні ітерації. На початку пошуку користувач зі всієї безлічі вибраних видань визначає деякі як потрібні, корисні. На підставі цього вибору виробляється уточнене положення вектора запиту

Ефективність - головний критерій при визначенні вживаного методу повнотекстової вибірки. Ефективність пошуку видання можна описати двома характеристиками: точність і обхват. Точність P визначається відношенням числа релевантних документів R до загальної кількості документів у вибірці N (P=R/N). Обхват а характеризується відношенням числа релевантних документів у вибірці R до загального числа релевантних документів в базі даних Т (a=R/T).

7

Рядок формул — панель у верхній частині вікна Microsoft Excel, що використовується для введення або зміни тексту, чисел та формул у комірках або на діаграмах. На ній відображається константа або формула, що зберігається в активній комірці.

Рядок формул складається з трьох секторів. У першому секторі вказується адреса активної комірки і кнопка, що відкриває список функцій під час створення формул. При введенні даних у другому секторі з'являються три допоміжні клавіші: Отмена, Ввод і Вставка функции. У третьому секторі відображується вміст активної комірки. Формула може містити:

• посилання - адреси або імена комірок;

• константи - текстові значення або числа, введені в комірку;

• оператори - позначки або символи, що визначають тип обчислення у формулі; існують математичні, логічні оператори, оператори порівняння й посилань і константи;

• вбудовані функції - заздалегідь визначені формули, що виконують обчислення за певними величинами, які називають аргументами, і в зазначеному порядку. Дозволяють спростити формули користувачів.

Введення формул починають зі знака «=», який є ознакою початку математичної операції і вказує системі на необхідність збереження наступного за ним виразу у вигляді формули. Microsoft Excel зберігає формули у внутрішньому форматі та виводить їх у рядку формул, але в комірці замість формули розміщує результат обчислень. У формулах використовуються, крім стандартних арифметичних операції («+», «-», «/», «*», «^»), спеціальні операції, які будуть розглянуті пізніше.

Технологія введення формул

1.Виділити комірку для введення формули.

2.Набрати знак «=» або клацнути на значку у рядку формул для введення функції, потім набрати вираз.

3.Для збереження формули натиснути клавішу <Enter> або виділити нову комірку. Якщо з'явиться повідомлення про помилку, формулу редагують за допомогою функціональної клавіші <F2>.

Для введення формули можна використати можливості миші. Для цього слід:

· виділити потрібну комірку;

· клацнути на ній клавішею миші;

· ввести знак «=»;

· клацнути на комірці, адреса якої повинна стати складовою формули;

· набрати математичний оператор, наприклад, плюс «+», та вказати другий операнд, наприклад, адресу іншої комірки, клацнувши на ній мишею тощо;

Після останньої операції навколо комірки з'являється рамка, а її ім'я відтворюється у рядку формул. Приклади формул:

· прості формули:

= 125*5+638 = 135^5 - 327

· формули, що містять посилання:

- на адреси комірок: = (A1+B1)*(C1-D1)

• на ім'я комірки: = Загальний_прибуток/12

• формули, що містять вбудовані функції: =ПИ()*А21^2, де - ПИ() - функція, що обчислює число Пи.

Для введення даних одразу в кілька комірок слід:

• виділити комірки, до яких вводяться дані. Для виділення комірок, які не мають спільної межі, достатньо утримувати натиснутою клавішу <Ctrl>;

• ввести необхідні дані і натиснути клавіші <Ctrl> +<Enter>.

8

Процедурне програмування — парадигма програмування, заснована на концепції виклику процедури. Процедури, також відомі як підпрограми, методи, або функції (це не математичні функції, але функції, подібні до тих, які використовуються в функціональному програмуванні). Процедури містять певну послідовність кроків для виконання. В ході виконання програми будь-яка процедура може бути викликана з будь-якого місця програми, включно з самої процедури, яка викликається (рекурсивний виклик).

9

Крім внутрішньої електронної пам'яті комп'ютера він має і зовнішню пам'ять, що розташовується на дисках - зовнішніх носіях інформації. Зовнішня пам'ять, за об’ємом, як правило, набагато більше оперативної пам'яті комп'ютера, однак швидкість взаємодії процесора з оперативною пам'яттю вище, ніж з будь-якими зовнішніми накопичувачами.

Різновиди дисків:

- жорсткі чи фіксовані, вбудовані в системний блок комп'ютера і часто називаються як ВІНЧЕСТЕР, однак у останній час почали продаватися зо-внішні накопичувачі на жорстких магнітних дисках – зовнішні вінчестери.

- гнучкі, що вставляються в дисководи комп'ютера і називаються ДИСКЕТАМИ чи флопі-дисками. Дисководи розміщаються в системному блоці комп'ютера.

- оптичні диски (CD-ROM) читаються спеціальними пристроями, які теж вбудовані у системний блок. В даний час існують пристрої, що дозволяють не тільки прочитувати CD-ROM диск, але і робити однократний запис на диск (CD-R). Такі диски читаються на будь-якому пристрої CD-ROM. Однак є пристрої, що можуть робити перезапис оптичних дисків (CD-RW CD-ReWrіtable). Такі диски вже не завжди можуть бути прочитані звичайними CD-ROM плейером.

- DVD диски - розшифровується абревіатура DVD як dіgіtal versatіle dіsc, тобто універсальний цифровий диск. Зовні DVD-диски схожі на CD і в них використовується той же принцип запису інформації, але завдяки удосконаленню технології, ємність таких дисків у багато разів більше, ніж ємність CD-диска. Найпростіші DVD-диски (одношарові й однобічні) мають ємність 4,9 Гб. Для читання таких дисків потрібні спеціальні DVD-приводи.

10

Комп'ютерний вірус (англ. computer virus) — комп'ютерна програма, яка має здатність до прихованого саморозмноження. Одночасно зі створенням власних копій віруси можуть завдавати шкоди: знищувати, пошкоджувати, викрадати дані, знижувати або й зовсім унеможливлювати подальшу працездатність операційної системи комп'ютера. Розрізняють файлові, завантажувальні та макро-віруси. Можливі також комбінації цих типів. Нині відомі десятки тисяч комп'ютерних вірусів, які поширюються через мережу Інтернет по всьому світу.

Малообізнані користувачі ПК помилково відносять до комп'ютерних вірусів також інші види шкідливих програм — програми-шпигуни чи навіть спам.

За створення та поширення шкідливих програм (в тому числі вірусів) у багатьох країнах передбачена кримінальна відповідальність. Зокрема, в Україні створення і поширення комп'ютерних вірусів переслідується і карається відповідно до Кримінального кодексу (статті 361, 362, 363).

11

Основними компонентами, що входять до конфігурації основних типів комп'ютерів, є (рис 2.3):

- центральний процесор;

- материнська плата;

- оперативна пам'ять;

- накопичувані на твердих магнітних дисках;

- накопичувані на змінних магнітних і оптичних дисках;

- відеокарта чи відеоприскорювач;

12

Задачи обработки текстовой информации

Ввод текста

Редактирование текста

Сохранение документа

Публикация

Поиск и открытие созданного документа

Перевод текста

Обработка документов средствами текстовых процессоров

Основные понятия и характеристики текстовых процессоров

Microsoft Word и его новые функциональные возможности

Работа с текстовыми документами в среде MS Word

Экранный интерфейс и настройки процессора MS Word

Создание документа

Ввод текста и редактирование

Сохранение документа

Управление настройками MS Word

Решение задач оформления экономической документации

средствами MSWord

Ввод формул

Расположение и автонумерация формул в тексте

Оформление финансово-экономической документации

Ключевые понятия

Контрольные вопросы

13

Формат — спецификация структуры данных, записанных в компьютерном файле. Формат файла обычно указывается в его имени, как часть, отделённая точкой (обычно эту часть называют расширением имени файла, хотя, строго говоря, это неверно). Например, окончание имени (расширение) «.txt» обычно используют для обозначения файлов, содержащих только текстовую информацию, а «.doc» — содержащих текстовую информацию, структурированную в соответствии со стандартами программы Microsoft Word. Файлы, содержимое которых соответствует одному формату (реже — одному семейству форматов), иногда называют файлами одного типа.

Так как общепринятая в вычислительной технике концепция файла — неструктурированная последовательность байтов, компьютерные программы, сохраняющие в файлах структурированные данные, должны как-то преобразовывать их в последовательность байтов и наоборот (в ООП эти операции называются, соответственно, «сериализацией» и «десериализацией»; для текстовой информации последнее также называется «разбор» или «парсинг»). Алгоритм этого преобразования, а также соглашения о том, как различные фрагменты информации располагаются внутри файла, и составляют его «формат».

Различные форматы файлов могут различаться степенью детализации, один формат может быть «надстройкой» над другим или использовать элементы других форматов. Например, текстовый формат накладывает только самые общие ограничения на структуру данных. Формат HTML устанавливает дополнительные правила на внутреннее устройство файла, но при этом любой HTML-файл является в то же время текстовым файлом.

14

Текстовий редактор — комп'ютерна програма — застосунок, призначена для створення й зміни текстових файлів, а також їх перегляду на екрані, виводу на друк, пошук фрагментів тексту тощо.

Деякі текстові редактори забезпечують також розширену функціональність, таку як підсвічування синтаксису, сортування рядків, шаблони, конвертація кодування символів тощо. Така функціональність часто характерна для редакторів коду, призначених для написання сирцевого коду комп'ютерних програм.

Інші текстові редактори мають розширені функції форматування тексту, впровадження в нього графіки й формул, таблиць й об'єктів. Такі редактори часто називають текстовими процесорами і призначені вони для створення різного роду документів, від особистих листів до офіційних паперів. Класичний приклад — Microsoft Word.

Ще один клас програм цієї групи — текстові середовища. По суті, такі середовища являють собою повноцінне робоче середовище, у якому можна вирішувати найрізноманітніші завдання: за допомогою надбудов вони дозволяють писати й читати листи, веб-канали, працювати в вікі й Вебі, вести щоденник, керувати списками адрес і завдань. Представники цього класу — Emacs, Archy, Vim й Acme з операційної системи Plan 9. Такі програми можуть служити середовищам розробки програмного забезпечення. У кожному разі, останні завжди містять текстовий редактор як необхідний інструмент програмування.

15

Персональный компьютер, ПК (англ. personal computer, PC) — компьютер, предназначенный для эксплуатации одним пользователем, то есть для личного использования. К ПК условно можно отнести также и любой другой компьютер, используемый конкретным человеком в качестве своего личного компьютера. Подавляющее большинство людей используют в качестве ПК настольные и различные переносные компьютеры.

16

Антивирусная программа (антивирус) — любая программа для обнаружения компьютерных вирусов, а также нежелательных (считающихся вредоносными) программ вообще и восстановления зараженных (модифицированных) такими программами файлов, а также для профилактики — предотвращения заражения (модификации) файлов или операционной системы вредоносным кодом.

17

IP-адрес (айпи-адрес, сокращение от англ. Internet Protocol Address) — уникальный сетевой адрес узла в компьютерной сети, построенной по протоколу IP. В сети Интернет требуется глобальная уникальность адреса; в случае работы в локальной сети требуется уникальность адреса в пределах сети. В версии протокола IPv4 IP-адрес имеет длину 4 байта.

18

Аппара́тное обеспе́чение[1] (допустимо также произношение обеспече́ние[2][3][4]), аппаратные средства, компьютерные комплектующие, жарг. железо (англ. hardware) — электронные и механические части вычислительного устройства, входящих в состав системы или сети, исключая программное обеспечение и данные (информацию, которую вычислительная система хранит и обрабатывает). Аппаратное обеспечение включает: компьютеры и логические устройства, внешние устройства и диагностическую аппаратуру, энергетическое оборудование, батареи и аккумуляторы[5].

19

Одним із видів формул є вбудовані функції (мал.. 12.1 стор. 109), які також починаються із знака ‘=’, далі записується назви функції та в дужках вказується набір аргументів. Аргументами функцій можуть бути дані, адреса клітини чи діапазону, або інша функція. Якщо функція містить кілька аргументів, то вони відокремлюється ‘;’. При відсутності аргументів круглі дужки обов’язкові.

Функції можна вводити з клавіатури, дотримуючись всіх правил їх написання, а можна використати Майстер функцій. (Вставка -> Функція, кнопка Вставка функції в рядку формул або через ПКМ) (для економії часу пошуку потрібної функції можна вказати її належність до певної категорії). Після вибору функції потрібно ввести значення аргументів або адреси клітин чи діапазонів. Аргументи можна вводити з клавіатури або вибирати із аркуша таблиці.

Під час розв’язування математичних задач можна використовувати математичні та статистичні функції. Деякі з цих функцій подано у таблицях 12.1, 12.2 на стор. 111-113.

Табличний процесор підтримує використання логічних функцій ЯКЩО, І, АБО, НІ (Таб. 12.3, 12.4 стор. 114). Функція ЯКЩО відповідає алгоритмічній структурі розвилки. Функції І, АБО, НІ – відповідають однойменним логічним операціям.

Накладаючи на клітини деякі умови, можна керувати відображенням даних на аркушах електронної таблиці. Для цього використовують команду Формат -> Умовне форматування. Після виклику діалогового вікна необхідно у відповідних полях вказати дані, умови форматування та параметри відображення інформації. Одночасно можна накладати кілька умов. (демонстрація на прикладі Прод

20

З часу виходу на ринок першого персонального комп’ютера з мікропроцесором 8088 минуло трохи більше 10-ти років. За цей час було виготовлено мільйони комп’ютерів — PC/XT, Turbo PC, PC/AT, PC 286, PC 386, PC 486, Pentium та ін. Для їх порівняння проводять тестування.

При тестуванні персонального комп’ютера звертають увагу на такі питання:

Який мікропроцесор використовується?

Чи є математичний співпроцесор?

Чи існує можливість зміни тактової частоти?

Яке програмне забезпечення знаходиться в оперативній пам’яті комп’ютера і чи є початковий текст вбудованих програм?

Чи проводилося тестування комп’ютера, які його результати?

В яких локальних обчислювальних мережах (ЛОМ) може працювати комп’ютер і яке додаткове програмне забезпечення необхідне?

З якими інтерфейсами і периферійними пристроями працює комп’ютер?

Чи є опис апаратних і програмних переривань?

Чи відрізняється ціна даного комп’ютера від середньої ціни в його групі?

Яку підтримку гарантує виробник і на який час?

Які вбудовані засоби захисту інформації передбачено?

Які параметри блоку живлення і його потужність?

При оцінюванні апаратних засобів використовуються показники, об’єднані в такі групи:

надійність;

загальна якість;

наявність прикладних програм;

сумісність з наявним програмним забезпеченням;

апаратна сумісність з використовуваними комп’ютерами;

простота застосування.

Рис. 11.1. Загальна класифікація апаратних засобів на інформаційному ринку

Для кожної групи показників розраховується максимальне значення критерію. Багаторічні результати тестування комп’ютерів свідчать про зростання технічних можливостей та обсягів продажу за зниження цін.

Серед усіх комп’ютерів виділяють (досить умовно) такі класи: суперкомп’ютери,мейнфрейми, мінікомп’ютери, RISC-станції, персональні IBM-сумісні комп’ютери, Apple Macintosh-сумісні комп’ютери, портативні та індустріальні комп’ютери.

Суперкомп’ютери мають найбільшу швидкодію і величезні обчислювальні потужності. Виробництво суперкомп’ютерів — це одиничне виробництво, в якому використовуються новітні досягнення в багатьох галузях науки і техніки. Крім суперкомп’ютерівдо них відносятьвеликі універсальні ЕОМ загального призначення або спеціалізовані високошвидкісні ЕОМ для наукових досліджень (середня вартість сягає 1 млн дол. США), такі як IBM 3090 і ES9021, аналоги моделей інших фірм.

Суперкомп’ютери використовуються для складної обробки великих обсягів інформації в аеродинаміці, метеорології, космічних і фізичних дослідженнях, економіці та фінансовому управлінні. Сучасні ЕОМ цього класу звичайно обслуговують понад 128 комерційних користувачів.

Мейнфрейми володіють значними ресурсами для розв’язання складних задач у фінансовій сфері, в управлінні регіонами, галузями, великими підприємствами. Мейнфрейми набули найбільшого розвитку у 80-х роках. Однак і нині вони з успіхом виконують задачі з інтеграції великих неоднорідних комп’ютерних комплексів.

Мінікомп’ютери використовуються в управлінні підприємствами й організаціями.

Мікрокомп’ютери — найпоширеніші моделі обчислювальних машин. До них належать настільні і мобільні персональні комп’ютери. Серед настільних можна виділити робочі станції, персональні комп’ютери, мережеві комп’ютери.

Робочі станції використовуються в офісах, для роботи з науковими та інженерними додатками, при моделюванні виробничих, фінансово-економічних процесів, у видавничій справі. Ця категорія включає однокористувацькі робочі станції типу Sun, Hewlett-Packard, Digital, а також PC RISC.

Персональні комп’ютери мають нижчі характеристики і використовуються для офісних додатків: текстових процесорів, електронних таблиць, ведення найпростіших баз даних. Це універсальні, однокористувацькі, мікропроцесорні ЕОМ загального призначення, які підтримують відповідні периферійні пристрої і програмовані мовами високого рівня.

Мережеві комп’ютери використовуються в локальних мережах як компонент архітектури клієнт-сервер. Мережеві комп’ютери можуть не мати достатніх обчислювальних потужностей для розв’язання складних задач. Брак потужності заповнюється можливостями мереж, які реалізуються при використанні могутніх комп’ютерів-серверів.

Портативні ПК. До цієї категорії належать портативні та переносні ПЕОМ, за винятком електронних щоденників (наприклад, Psion Organiser). У свою чергу, портативні ПК поділяються на переносні ПЕОМ, розраховані на роботу в мережі змінного струму, портативні ПЕОМ типу Lap-top на батарейному (акумуляторному) живленні, а також ПЕОМ типу notebook і sub-notebook.

21

Бу́фер обміну (англ. clipboard) — проміжне сховище даних, що надається програмним забезпеченням і призначається для переносу або копіювання між застосунками або частинами одного застосунка.

Застосунок може використати свій власний буфер обміну, доступний тільки в ньому, або загальний, надаваний операційною системою або іншим середовищем через певний інтерфейс.

Буфер обміну деяких середовищ дозволяє вставку скопійованих даних у різних форматах залежно від застосунку-отримувача, елемента інтерфейсу й інших обставин. Наприклад, текст, скопійований з текстового процесора, може бути вставлений з розміткою в застосунки, що її підтримують, і у вигляді простого тексту в інші.

Вставити об'єкт із буфера обміну можна скільки завгодно раз.

Glipper — менеджер буфера обміну для GNOME

Як правило, при копіюванні інформації в буфер, його попередній уміст пропадає. Але, наприклад, буфер в Microsoft Office може зберігати одночасно до 24 об'єктів, текстових чи графічних. Деякі робочого середовища включають програму для ведення протоколу останніх значень буфера й взяття вже перезаписаних.

22

23

Ядро́ (англ. Kernel) — базова компонента операційної системи, що реалізує інтерфейс між прикладними процесами та обладнанням комп'ютера. Завантажується в оперативну пам'ять комп'ютера і безпосередньо взаємодіє з апаратурою, забезпечуючи керування апаратними засобами (при цьому використовуються драйвери (модулі ядра) підключеного в систему обладнання), підтримку одночасної роботи багатьох користувачів (багатокористувацький режим), підтримку паралельного виконання багатьох процесів в системі (багатозадачність). Зазвичай ядро робить ці об'єкти доступними для прикладних процесів через механізми міжпроцесної взаємодії і системних викликів.

Кожна операційна система реалізує ці завдання по різному, залежно від своєї реалізації та дизайну. Наприклад, монолітні ядра виконують весь код операційної системи для збільшення продуктивності в одному адресному просторі, мікроядра запускають більшість служб операційної системи в просторі користувача у якості серверів, що спрямовані на підвищення експлуатаційної надійності та модульності операційної системи.

24

Файл (англ. file — шухляда, папка) — це концепція в обчислювальній техніці: сутність, що дозволяє отримати доступ до певного ресурсу обчислювальної системи і має такі ознаки:

фіксоване ім'я (назва файлу) (послідовність символів, число чи щось інше, що однозначно характеризує файл);

певне логічне представлення і відповідні йому операції читання/запису.

Принципи іменування файлів можуть бути різними. Найчастіше ім'я файлу складається з двох частин, які розділяються при написанні крапкою. Першу частину імені задає автор файлу. При цьому бажано, щоб в імені відобра¬жався зміст цього файлу. Наприклад, якщо це ігрова програ¬ма, то ім'я файлу — назва гри. Друга частина, що називається розширенням імені файлу, показує, до якої категорії належить файл. Розширення найчастіше скла¬дається з трьох символів. Існують стандартні розширення, за якими можна визначити, що містить файл — готову до запуску програму, опис або допоміжні дані програми і т.д. Прикладами стандартних розширень є:

exe, com — програма на машинній мові, готова до виконання;

bat — текстовий файл, що містить інформацію для запуску ехе-, com-файлів;

txt, doc — файли, що містять текстову інформацію;

Ьтр, рсх — файли малюнків;

arj, zip — архіви, що містять файли, спеціальним способом зменшені в обсязі;

hip — файли довідникової системи;

drv, sys — службові програми комп'ютера;

bas, pas — файли програм на мовах програмування Бейсік і Паскаль.

25

Шлях (англ. Path) — це літеральний рядок, який вказує розташування файлу в файловій системі, адреса каталогу.

В операційних системах Unix розподілювальним знаком у шляху є «/». У Windows — «\». В інших операційних системах розподілювальним знаком може бути «:» або інший знак. Ці знаки служать для розмежування назв каталогів, що створюють шлях файлу.

Наприклад, якщо повна адреса файлу «/home/user_kolia/foo/bar.txt», то «bar.txt» — це ім'я файлу, а «/home/user_kolia/foo/» — шлях до нього.

Шлях може бути абсолютним або відносним. Повний шлях або абсолютний шлях — це шлях, який вказує на те саме місце на одній файловій системі, незалежно від робочої директорії або комбінованих шляхів. Повний шлях посилається на кореневий каталог (починаються з кореневого каталогу). Відносний шлях представляє собою шлях по відносний до робочого каталогу користувача або програми.

Для ефективного відшукання файлів Unix-подібні операційні системи зазвичай мають системну змінну PATH у командній оболонці (наприклад sh), яка задає перелік найуживаніших шляхів розташування файлів призначених для виконання. Побачити значення цієї змінної можна за допомогою команди echo $PATH чи аналогічної їй.

26

Програмне забезпечення (ПО) – це сукупність всіх програм, встановлених на комп’ютері. Без нього він буде неповноцінним та не зможе виконувати свої функції.

Найважливішою частиною ПО є операційна система. Впродовж вже багатьох років найпоширенішими є операційні системи сімейства Microsoft Windows (2000, XP, Vista, 7). Завдяки надійності, простоті та сумісності практично з усім комп’ютерним обладнанням, що виробляється, Windows віддають перевагу понад 90% користувачів.

З врахуванням зазначеного, абсолютна більшість програм (у тому числі комп’ютерних ігор) розробляється саме для використання з операційними системами Windows.

Йдеться, звичайно, про операційні системи для класичних комп’ютерів та ноутбуків. Для портативних пристроїв (планшетів, смартфонів та інших девайсів) розробляються спеціальні операційні системи, такі як Android, Symbian, Tizen та інші. На них також встановлюються програми. Однак, як правило, неможливо використовувати програму, розроблену для Android, у пристрої (комп’ютері) з операційною системою Windows, Linux, Symbian чи ін. Далі йтиметься лише про встановлення програм для Windows. Порядок інсталяції ПЗ для інших систем суттєво відрізняється.

Про встановлення ОС Windows XP читайте тут. Інсталяція Windows Vista та Windows 7 здійснюється аналогічним чином.

По суті, операційна система – це сукупність лише базових утиліт та програм, об’єднаних оболонкою, яка через графічний інтерфейс дає можливість користувачу керувати комп’ютером та забезпечує виконання ним основних функцій. В Windows входять браузер Internet Explorer, програвач Windows Media, текстові редактори Блокнот, WordPad та ін. Однак, їх можливостей більшості користувачів не достатньо. З метою розширення функціональності комп’ютера після інсталяції на ньому операційної системи здійснюється встановлення інших програм.

Майже всі програми (у т.ч. і комп’ютерні ігри) розповсюджуються в стиснутому (запакованому) вигляді. Для нормальної роботи їх треба розпакувати та правильно розмістити на жорсткому диску (будова комп’ютера, ссилка). Процес розпакування та розміщення називається встановленням або інсталяцією. Інсталяція в Windows відбувається автоматично та потребує мінімуму участі та знань користувача.

Програми в запакованому вигляді можна скачати з Інтернету або ж придбати на носіях в спеціалізованих магазинах.

Процес інсталяції всіх програм по своїй суті дуже схожий. На практиці, для початку встановлення достатньо здійснити подвійний клік лівою кнопкою мишки по файлу-інсталятору, який, як правило, має назву setup, install або ж комбінацію цих слів з назвою програми. Далі треба відповідати на запитання інсталятора та натискати кнопки продовження. В процесі інсталяції користувачу задаються питання щодо місця встановлення програми (шлях встановлення), необхідності додавання ярлика програми на робочий стіл та ін. За замовчуванням, програми встановлюються в папку ProgramFiles, яка знаходиться на системному локальному диску. Змінювати шлях встановлення не варто. Однак, це не стосується комп’ютерних ігор, які здебільшого встановлюють на інший локальний диск (будь-який на вибір користувача).

Правильність роботи певних програм може залежати від наявності в системі інших програм. Так, нові комп’ютерні ігри потребують «свіжої» версії DirectX (ссилка), певні програми можуть залежати від наявності на комп’ютері NET Framework та ін. В процесі установки інсталятор перевіряє наявність необхідних компонентів та у разі їх відсутності інформує користувача. В такому випадку, потрібно зупинити процес установки, інсталювати спочатку потрібні компоненти і вже після цього встановлювати саму програму.

Після завершення інсталяції деякі програми потребують перезавантаження комп’ютера.

Встановлену програму можна запустити, пройшовши в меню «Пуск» (див. у лівому нижньому куті екрану) в розділ «Программы» і вибравши її у списку.

Деінсталяція (видалення) програм також потребує правильності дій та певної їх послідовності. Якщо просто видалити папку з програмою з жорсткого диску, це не гарантуватиме її повної деінсталяції. Про програму залишаться певні записи в реєстрі операційної системи та інших місцях. Тому видаляти програми необхідно через спеціальний менеджер. Для його запуску треба пройти в панель управління («Пуск» - «Настройка») і здійснити подвійний клік по файлу «Установка и удаление программ». В цьому менеджері відображається список всіх програм, встановлених на комп’ютері. Для видалення необхідно виділити програму і натиснути кнопку "Удалить".

Якщо коротко, то все. Інформації, викладеної вище, недосвідченим користувачам буде досить для встановлення та видалення програм. Головне, спробувати зробити це хоча б раз самостійно.

27

28

Правило перше

Вкрай обережно ставитеся до програм і документів Word / Excel, які отримуєте з глобальних мереж. Перед тим, як запустити файл на виконання або відкрити документ / таблицю, обов'язково перевірте їх на наявність вірусів.

Використовуйте спеціалізовані антивіруси - для перевірки «на-льоту» всіх файлів, що приходять по електронній пошті (і по Internet в цілому). На жаль, на сьогоднішній день мені не відомі антивіруси, які досить надійно ловлять віруси в приходять з Internet файлах, але не виключено, що такі антивіруси з'являться в найближчому майбутньому.

Правило друге - захист локальних мереж

Для зменшення ризику заразити файл на сервері адміністраторам мереж слід активно використовувати стандартні можливості захисту мережі: обмеження прав користувачів; установку атрибутів «тільки на читання» або навіть «тільки на запуск» для всіх виконуваних файлів (на жаль, це не завжди виявляється можливим) і т.д.

Використовуйте спеціалізовані антивіруси, перевіряльники «на льоту» файли, до яких йде звернення. Якщо це з якої-небудь причини неможливо, регулярно перевіряйте сервер звичайними антивірусними програмами.

Значно зменшується ризик зараження комп'ютерної мережі при використанні бездискових робочих станцій.

Бажано також перед тим, як запустити нове програмне забезпечення, спробувати його на тестовому комп'ютері, не підключеному до загальної мережі.

Правило третє

Краще купувати дистрибутивні копії програмного забезпечення у офіційних продавців, ніж безкоштовно або майже безкоштовно копіювати їх з інших джерел або купувати піратські копії. При цьому значно знижується ймовірність зараження, хоча відомі випадки купівлі інфікованих дистрибутивів.

Як наслідок з цього правила випливає необхідність зберігання дистрибутивних копій програмного забезпечення (у тому числі копій операційної системи), причому копії бажано зберігати на захищених від записи дискетах.

Користуйтеся тільки добре зарекомендували себе джерелами програм і інших файлів, хоча це не завжди рятує (наприклад, на WWW-серверах Microsoft досить довгий час перебував документ, заражений макро-вірусом «Wazzu»). Мабуть, єдиними надійними з точки зору захисту від вірусів є BBS / ftp / WWW антивірусних фірм-розробників.

Правило четверте

Намагайтеся не запускати неперевірені файли, в тому числі отримані з комп'ютерної мережі. Бажано використовувати тільки програми, отримані з надійних джерел. Перед запуском нових програм обов'язково перевірте їх одним або декількома антивірусами.

Якщо навіть жоден антивірус не зреагував на файл, який був знятий з BBS або електронною конференції - не поспішайте його запускати. Почекайте тиждень, якщо цей файл раптом виявиться заражений новим невідомим вірусом, то швидше за все хто-небудь «наступить на граблі» раніше вас і своєчасно повідомить про це.

Бажано також, щоб при роботі з новим програмним забезпеченням в пам'яті резидентної знаходився який-небудь антивірусний монітор. Якщо програма, що запускається заражена вірусом, то такий монітор допоможе виявити вірус і зупинити його поширення.

Все це призводить до необхідності обмеження кола осіб, допущених до роботи на конкретному комп'ютері. Як правило, найбільш часто схильні до зараження «багатокористувацькі» персональні комп'ютери.

Правило п'яте

Користуйтеся утилітами перевірки цілісності інформації. Такі утиліти зберігають у спеціальних базах даних інформацію про системні областях дисків (або цілком системні області) та інформацію про файли (контрольні суми, розміри, атрибути, дати останньої модифікації файлів і т.д.). Періодично порівнюйте інформацію, що зберігається в подібній базі даних, з реальним вмістом вінчестера, так як практично будь-яка невідповідність може служити сигналом про появу вірусу або «троянської» програми.

Правило шосте

Періодично зберігайте на зовнішніх носіях файли, з якими ведеться робота. Такі резервні копії носять назву backup-копій. Витрати на копіювання файлів, що містять вихідні тексти програм, бази даних, документацію, значно менше витрат на відновлення цих файлів при прояві вірусом агресивних властивостей або при збої комп'ютера.

При наявності стримера або якого-небудь іншого зовнішнього носія великого обсягу має сенс робити backup всього вмісту вінчестера. Але оскільки часу на створення подібної копії потрібно значно більше, ніж на збереження тільки робочих файлів, має сенс робити такі копії рідше.

Інші правила

Якщо немає потреби щодня вантажити систему з дискети, поставте в BIOS Setup порядок завантаження «спочатку - С:, потім - A:». Це надійно захистить комп'ютер від завантажувальних вірусів.

Не спокушайтеся вбудованою в BIOS захистом від вірусів, багато вірусів «обходять» її за допомогою різних прийомів.

І це вірно для систем антивірусного захисту, вбудованих у Word і Office97. Вони також можуть бути відключені вірусом (або самим користувачем, оскільки ці системи можуть сильно заважати в роботі).

29

Графі́чний інтерфе́йс кори́стувача (ГІК, англ. GUI, Graphical user interface) — інтерфейс між комп'ютером і його користувачем, що використовує піктограми, меню, і вказівний засіб для вибору функцій та виконання команд. Зазвичай, можливе відкриття більше, ніж одного вікна на одному екрані.

ГІК — система засобів для взаємодії користувача з комп'ютером, заснована на представленні всіх доступних користувачеві системних об'єктів і функцій у вигляді графічних компонентів екрану (вікон, значків, меню, кнопок, списків і т. п.). При цьому, на відміну від інтерфейса командного рядка, користувач має довільний доступ (за допомогою клавіатури або пристрою координатного введення типу «миша») до всіх видимих екранних об'єктів.

30

Архівація даних-це злиття кількох файлів чи каталогів в єдиний файл-архів.

Стиснення даних-це скорочення обсягу вихідних файлів шляхом усунення надлишкової інформації.

Для виконання цих завдань існують програми-архіватори, які забезпечують як архівацію, так і стиснення даних. За допомогою спеціальних алгоритмів архіватори видаляють із файлів надлишкову інформацію, а при зворотній операції розпакування вони відновлюють інформацію в первісному вигляді. При цьому стиснення та відновлення інформації відбувається без втрат.

До базових функцій, які виконують більшість сучасних архіваторів, відносять:

1) розпакування файлів із архівів; 2) створення нових архівів; 3) додавання файлів до архіву; 4) створення архіві, що саморозпаковуються; 5) створення розподілених архівів на носіях малої ємності; 6) тестування цілісності структури архівів.

Існує багато різних форматів архівів, найвідомішими з яких є:

1) ZIP-один з найпопулярніших форматів, що грунтується на алгоритмах стискання, запропонованих у 80-х роках ХХ ст. ізраїльськими математиками Абрахамом Лемпелєм та Якобом Зівом. Використовує факт наодноразового повторення фрагментів тексту, тобто послідовностей байтів. Цей формат є основним для архівів, поданих у Всесвітній мережі Інтернет, його підтримує більшість програм-архіваторів; 2) RAR-формат архівів, розроблений російським програмістом Євгеном Рошалем. Цей формат дає змогу отримати архів значно меншого розміру, ніж у форматі ZIP, але потребує для виконання цього процесу значно більше часу. RAR набагато краще за інші формати оптимізовано для стиснення великої кількості файлів та гігабайтних дискових просторів; 3) RLE-використовується для зображень з великими одноколірними ділянками. Зображення, в яких мало сусідніх пікселів однакового кольору, не придатні для стиснення за методом RLE.Розмір стиснутого файла в такому разі може перевищувати розмір вихідного файла; 4) CAB- формат архіву. який використовують для стиснення даних застосунки корпорації Майкрософт; 5) GZIP, TAR-формат архівів у системах на базі операційних систем Unix та Linux.

31

Текст, як правило, складається з абзаців , що виражають закінчену думку. У редакторові FrontPage, як і в будь-якому другом текстовому редакторові, абзац - це фрагмент тексту, обмежений символом абзацу . Абзац, так само як і символ, є об'єктом форматування. Символ абзацу (або маркер абзацу) - недрукований символ, який містить всі параметри форматування відповідного абзацу.

При форматуванні абзацу оперують наступними поняттями:

Відступ - встановлює відстань тексту абзацу від поля сторінки. Для абзацу в програмі FrontPage можна задати лівий і правий відступи

Вирівнювання тексту - використовується залежно від мети:

По лівому краю

По правому краю

По центру

По ширині

Міжрядковий інтервал (Інтерліньяж) - визначає відстань між рядками абзацу

Рамки і заливка - призначені для дизайну абзацу

Засоби форматування абзацу

Абзац можна форматувати до і після введення тексту. Якщо текст вже введений, то абзаци, що підлягають форматуванню, мають бути виділені. При форматуванні один абзац досить перед початком форматування встановити в нім курсор.

Зауваження

Засоби форматування впливають на весь абзац, тобто якщо ви скористаєтеся цими засобами для форматування рядка або декількох слів, FrontPage все одно відформатує цілий абзац.

FrontPage надає в розпорядження розробника наступні засоби форматування абзацу:

Команда Абзац (Paragraph) з меню Формат (Format) - відкриває діалогове вікно Абзац у якому можна задати вирівнювання інформації в абзаці, встановити відступи абзацу від краю сторінки, міжрядковий інтервал

Команда Абзац з контекстного меню - дублює дію однойменної команди з меню Формат (Format)

Команда Кордони і заливка (Borders and Shading) з меню Формат (Format) - відкриває діалогове вікно Кордони і заливка за допомогою якого можна виділити абзац рамкою

Панель інструментів Форматування - вибір кожного інструменту панелі здійснюється натисненням відповідної кнопки. На відміну від діалогових вікон, використовуючи які можна встановити відразу декілька параметрів форматування, натиснення кнопки на панелі форматування наводить до зміни лише одного параметра. Проте, якщо потрібно змінити один елемент форматування, даний засіб дозволяє зробити це швидше, ніж за допомогою аналогічної команди меню

32

Перед тим як скопіювати, перемістити або видалити кілька файлів, їх необхідно виділити. Виділити елементи можна в такий спосіб:

1) щоб виділити якийсь один елемент, необхідно клацнути на ньому. При цьому список виділених раніше файлів знімається;

2) щоб додати ще один елемент до уже виділених елементів, необхідно клацнути на ньому, утримуючи клавішу Ctrl;

3) щоб виділити кілька суміжних елементів, необхідно клацнути на першому елементі, а потім, утримуючи клавішу Shift, клацнути на останньому;

4) якщо необхідно виділити ще одну групу суміжних елементів, не порушуючи при цьому уже існуючу виділену область клацнути, утримуючи клавішу Ctrl на першому і на останньому елементі групи, утримуючи комбінацію клавіш Ctrl+Shift;

5) щоб виділити всі елементи у вікні, вибрати команду Виправлення → Виділити всі або комбінацію клавіш Ctrl+A;

6) щоб знову зняти виділення з якого-небудь виділеного елемента, не порушуючи при цьому виділення об’єктів у цілому, клацнути на цьому елементі при натиснутій клавіші Ctrl.

34

Прямокутні таблиці широко використовуються для впорядкованого зберігання даних і наочного представлення чисел або текстової інформації в багатьох галузях професійної діяльності людини. У таблиці може відображувати як вихідна (первинна) інформація, так і результати виконання арифметичних, логічних або інших операцій над вихідними даними. До появи комп'ютерів таблиці створювалися на папері у вигляді розграфлених листів або картотеки.

Комп'ютери полегшили не лише відображення даних, але і їх обробку. Програми, використовувані для цієї мети, отримали назву табличних процесорів або електронних таблиць. Електронна таблиця, як і розграфлена на папері, розділена на стовпці(колонки, графи) і рядки, у комірках яких записана різного роду інформація: тексти, числа, формули і так далі

В даний час на ринку відомо велику кількість програм, забезпечуюче зберігання і обробку табличних даних: Microsoft Excel, Lotus l-2-З, Quattro Pro та інші. Електронні таблиці розрізняються, в основному, набором виконуваних функцій і зручністю інтерфейсу. Більше 90% користувачів персональних комп'ютерів працюють з Microsoft Excel.

Microsoft Excel застосовується при вирішенні планово-економічних, фінансових, техніко-економічних і інженерних завдань, при виконанні бухгалтерського і банківського обліку, для статистичній обробці інформації, для аналізу даних і прогнозування проектів, при заповненні податкових декларацій.

35

1. Загальні відомості про текстові редактори

Практично кожен користувач комп`ютера стикається з необхідністю підготовки тих чи інших документів (листів, статей, службових документів, звітів, рекламних матеріалів, рефератів тощо). Зрозуміло, що ці документи можна підготувати і без комп`ютера, наприклад на друкарській машинці. Однак з появою персональних комп`ютерів стало значно простіше, а отже, і вигідніше користуватися саме ними.

При застосуванні персональних комп`ютерів для підготовки документів текст, що редагується, виводиться на екран і користувач може в діалоговому режимі вносити в нього зміни, які відразу ж відображаються на екрані комп`ютера. Потім при роздруковуванні виводиться правильно і якісно оформлений текст, у якому враховані всі зміни, внесені користувачем. У процесі редагування можна переносити фрагменти тексту з одного місця документа в інше, використовувати кілька видів шрифтів для виділення окремих ділянок тексту, задавати довільні міжрядкові відступи, вирівнювати межі тeксту і абзаци в ньому. При цьому комп`ютер автоматично переносить слова на новий рядок, перевіряє правопис і підбирає можливі синоніми, автоматично нумерує сторінки, друкує на принтері потрібну кількість примірників документа.

Зручність та ефективність застосування комп`ютерів для підготовки текстів привели до створення багатьох програм стосовно обробки документів. Можливості цих програм різні: від програм, призначених для підготовки невеликих документів простої структури до програм для набору, оформлення і повної підготовки до видання книжок і журналів (видавничі системи).

36

Кожна робоча книга складається із пронумерованих аркушів (Аркуші, Аркуш2, ...) і розмічених сіткою ліній. Імена аркушів відображаються на вкладках у нижній частині вікна над рядком стану. Кожен аркуш складається із комірок.

Комірка — це мінімальний елемент електронної таблиці. Вона має адресу, яка складається з імені стовпця й імені рядка, на перехресті яких розташована дана комірка.

Рядки нумеруються арабськими цифрами (1, 2, 3, ...), а стовпці літерами латинського алфавіту (А, В, С, D ..., АА, АВ, ...). Максимальне число стовпці на аркуші - 256. Максимальне число рядків також обмежене і дорівнює 65536.

Працюючи з книгою користувач може переходити з одного аркуша на інший. Для цього клацають мишею по ярлику відповідного аркуша. Той аркуш, що у даний момент відкритий у вікні Microsoft Excel, називається активним. Вкладка активного аркуша підсвічена яскравіше інших вкладок.

Для роботи із аркушами можна використовувати контекстне меню аркуша.

Microsoft Excel за замовчуванням надає всім аркушам імена Аркуші, Аркуш2, ... При потребі імена аркушів можна змінювати. Для цього необхідно двічі клацнути по ярлику аркуша або навівши на нього курсор миші натиснути праву клавішу і ввести нове ім'я.

Нова робоча книга в Microsoft Excel 2007 містить за замовчуванням три аркуші. Звичайно їх кількість можна при потребі змінити. Для збільшення кількості листів необхідно викликати контекстне меню ярлика і вибрати команду Додати.

Для видалення аркушів із книги викликають контекстне меню, аркуша який необхідно видалити і вибирають відповідну команду.

Microsoft Excel дозволяє змінювати порядок розташування аркушів. Для цього використовують контекстне меню або ліву кнопку миші (простим перетягуванням). Можна також змінювати колір ярликів аркушів. Ця команда виконується через контекстне меню.

2. Введення та редагування даних.

Дані в поточну комірку можна вводити безпосередньо на аркуші або в рядок формул.

Якщо дані вводяться безпосередньо в комірку, то після натиску клавіші Enter чи клавіші управління курсором вони замінять попередній вміст комірки. Для завершення вводу можна також клацнути мишею за межами комірки або на кнопку Вводу (зелена галочка), яка з початком редагування автоматично відобразиться зліва від рядка формул.

Для відміни вводу слід натиснути клавішу Esc або клацнути мишею на кнопці Відміна (червоний хрестик), яка з початком редагування автоматично відображається зліва від рядка формул.

Дані також можна вводити в так званому режимі редагування в комірці, який активізується по натиску клавіші F2 або по подвійним клацанням миші. В цьому режимі клавіші керування курсором служать для переміщення по даним комірки і не призводять до завершення редагування.

Якщо активний режим редагування в комірці, то при натиску клавіші Delete видаляється символ, який розміщений справа, а при натиску клавіші Backspace - зліва від курсору вводу. Якщо режим редагування не включений, то натиск однієї із цих клавіш приведе до видалення вмісту комірки в цілому.

Для швидкого заповнення поточної клітинки вмістом комірки, яка розміщена зверху, слід натиснути комбінацію клавіш Ctrl+D.

Для швидкого заповнення поточної комірки вмістом комірки, яка розміщена знизу, слід натиснути комбінацію клавіш Ctrl+R.

37Однією з найважливіших ділянокзастосувань комп’ютерів є їх використання для створення та обробки різних текстів: складання листів і оформлення документів, створення журналів з кольоровими ілюстраціями та наукових книжок з формулами та кресленнями.

Пакети прикладних програм, що їх називають текстовими редакторами, дають змогу використовувати комп’ютер для розв’язування задач зазначеного типу.

Текстовий редактор – це програма, призначена для створення і обробки текстів.

За допомогою цих програм користувач створює нові тексти та редагує ті, що вже має. Текст, з яким працює користувач, перед ним на екрані дисплея. Користувач або набирає текст, або, використовуючи курсор для пересування по тексту, набирає і вставляє в текст пропущені літери чи слова, змінює розташування частин тексту, включає в текст формули, діаграми, малюнки, складає таблиці.

Текстові редактори дають змогу виводити на екран дисплея кілька текстів одночасно і компонувати з їхніх частин новий текст, автоматично розбивати текст на сторінки, складати зміст та правильно розташовувати посилання, управляти розмірами літер і шрифтів у різних частинах тексту, автоматично контролювати орфографію та пунктуацію, сортувати рядки таблиць, друкувати текст або будь-яку його частину у заданому користувачем вигляді.

Окрім текстових редакторів, для обробки текстів нині використовують програми, що мають назву текстові процесори.

Відмінність між текстовими редакторами і текстовими процесорами досить умовна. Як правило, текстові редактори мають менше можливостей і використовуються для підготовки текстів нескладної форми. Текстові процесори є розширенням текстових редакторів у тому розумінні, що вони мають додаткові можливості, які можна використати під час підготовки складних за формою текстів.

Для використання текстових редакторів і текстових процесорів достатньо стандартного набору пристроїв комп’ютера. Текстові процесори потребують більшої оперативної пам’яті для зберігання, ніж текстові редактори.

В нашій країні найпоширенішими є текстові редактори Твір, Multi-Edit різних версій, Notepad, WordPad, текстові процесори Word, Word-Star, Tex.