13. Морфологічні норми сучасної літературної мови у професійному спілкуванні.

висока частотність уживання абстрактних, віддієслівних іменників;

перевага імені над дієсловом;

використання безособових дієслівних форм на -но, -то;

відсутність займенниково-дієслівних форм 1–2 особи і частотність форм 3 особи;

уживання похідних відіменних прийменників, складених сполучників;

мінімальне вживання прислівників, особових займенників, вигуків, часток;

велика кількість простих поширених речень (часто ускладнених однорідними членами речення, зворотами); прямий порядок слів;

широко використовуються односкладні речення, зокрема безособові, інфінітивні;

крім складних речень із сурядним чи підрядним зв’язком, часто використовуються безсполучникові конструкції;

активне вживання кліше (стандартних, типових висловів).

У більшості випадків вибір відмінкового закінчення для носіїв української мови не становить великих труднощів. Однак інколи постає питання про те, яка саме форма іменника є нормативною. Труднощі часто пов’язані з визначенням закінчення іменників чоловічого роду другої відміни.

Флексію -а (-я) мають іменники

1. що називають істот;

2. назви конкретних предметів, що мають обидві форми числа;

3. назви міст, населених пунктів;

4. географічні назви з наголошеним закінченням або з суфіксами;

5. назви мір, грошових одиниць, днів тижня;

6. наукові й технічні терміни власне українського та іншомовного походження;

7. назви приміщень, будівель та інших споруд і частин їх.

Флексія -у, -ю виступає

1. у збірних назвах, назвах рослин;

2. у назвах матеріалів і речовин (піску, гіпсу);

3. у назвах установ, організацій, закладів;

4. у назвах абстрактних понять, процесів, станів, суспільних, наукових та інших течій;

5. у назвах явищ природи;

6. у назвах ігор і танців;

7. у географічних назвах, де наголос не падає на закінчення.

Давальний відмінок іменників чоловічого роду другої відміни має паралельні флексії -ові, -еві (-єві) та -у (-ю).

У визначенні роду іменників не завжди можна орієнтуватись на флексії. Інколи відбувається під впливом російської мови іменники неправильно відносять до певного роду і, відповідно, неправильно змінюють. Іменники на означення статусу, професії, посади, звання, переконань (у більшості випадків) належать до чоловічого роду й позначають осіб чоловічої та жіночої статі.

У словозміні прикметників на особливу увагу заслуговує творення ступенів порівняння прикметників та уживання прикметників на позначення більш або менш інтенсивної ознаки.

Не можна утворювати форму найвищого ступеня порівняння за допомогою слів самий, сама, саме: самий близький товариш, самий головний, самий найвищий.

Займенники в мові вживаються часто для того, щоб уникнути повторення тих самих слів. При цьому їхню форму треба обов’язково узгоджувати з родом і числом іменників, замість яких ці займенники вжито. Правильно вжиті займенники допомагають пов’язати речення в тексті.

Щодо відмінювання слід звернути особливу увагу на займенники мій, моя, та, ця.