43. Правовий статус та завдання Служби Безпеки України

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України. Правову основу діяльності Служби безпеки України становлять Конституція України ( 254к/96-ВР ), цей Закон та інші акти законодавства України, відповідні міжнародні правові акти, визнані Україною. В оперативно-службовій діяльності Служба безпеки України дотримується принципів поєднання єдиноначальності і колегіальності, гласності і конспірації. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

44. Право на звернення до господарського суду. Організація господарських судів в Україні

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Господарські суди становлять єдину триланкову систему спеціалізованих судів, яку складають: місцеві господарські суди; апеляційні господарські суди; Вищий господарський суд України. Місцевими господарськими судами є господарський суд Автономної Республіки Крим, господарські суди областей, міст Києва і Севастополя.Місцеві господарські суди є судами першої інстанції. Апеляційні господарські суди є судами апеляційної інстанції. Апеляційні господарські суди утворюються Президентом України за поданням Голови Вищого господарського суду України з визначенням території, на яку поширюються повноваження апеляційних господарських судів, їх місцезнаходження. Вищий господарський суд України складається з Голови, першого заступника Голови, заступників Голови та суддів і діє у складі колегій суддів. У Вищому господарському суді України утворюється президія як консультативно-дорадчий орган при Голові Вищого господарського суду України.

45. До господарське врегулювання господарських спорів. Підвідомчість господарських судів та компетенція господарських судів щодо їх вирішення

Порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом, якщо інший порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин. Підвідомчість справ господарським судам встановлюється ст. 12 Господарсько-процесуального кодексу України. Її норми базуються на положеннях ст. 124 Конституції України та ст. 1 Закону України “Про господарські суди”, відповідно з якими до ведення господарських судів відноситься розгляд всіх господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними та іншими органами. Тим самим розмежовується компетенція господарських судів та інших органів, у тому числі судів загальної юрисдикції. Саме необхідністю такого розмежовування і обумовлена у першу чергу важливість проблеми визначення підвідомчості справ. Спроба визначити критерії розмежування компетенції господарських судів та судів загальної юрисдикції була розпочата в роз’ясненнях Вищого Господарського Суду України № 02-5/62 від 08.02.1996 р. “Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ арбітражним судам” [ ]. А саме коли в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або говориться про вирішення спору в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб’єктного складу учасників спору та характеру правовідносин, які визначені Законом України “Про господарські суди” та Господарським процесуальним кодексом України. При цьому слід мати на увазі, що відповідно ст. 26 Цивільного процесуального кодексу при з’єднанні кількох пов’язаних між собою вимог, одні з яких підвідомчі суду, а інші – господарському суду, всі вимоги належать розгляду в суді, незалежно від статусу учасників спору