26. Поняття неосудності та обмеженої осудності

Осудність - це кримінально-правова категорія, яка характеризує психічний

стан особи під час вчинення злочину, при якому у неї повністю збережена

здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та керувати ними.

Різновидом осудності є обмежена осудність. Відповідно до Закону обмежено

осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину, через наявний у

неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії

(бездіяльність) та (або) керувати ними. Обмежена осудність визначається тільки на момент вчинення злочину і тільки у зв’язку з ним. Ставити питання про обмежену осудність за межами такого діяння недопустимо.

Поняття неосудності є протилежним поняттю осудності. Кримінально-правове поняття «неосудність» вказує на неможливість покладання на неосудного вини і, отже, притягнення його до кримінальної відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Із законодавчого визначення неосудності випливає, що питання про неосудність особи виникає лише у зв'язку із вчиненням нею суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК.

27.Поняття та мета кримінального покарання.Види покарань.Загальні засади призначення покарання.Обставини.Що пом’якшують покарання.Обставинт,що обтяжують покараня.

Криміна́льне покара́ння — захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, яка вчинила злочин, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Метою покарання за кримінальним законодавством є виправлення і перевиховання засуджених, запобігання вчи­ненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання як особливий засіб державного примусу характеризується такими ознаками:

-призначається лише за вчинення злочину;

-застосовується лише на підставі закону;

-призначається лише судом;

-передбачає позбавлення та обмеження прав і свобод;

- за своєю сутністю є карою, яка полягає в обме­женні прав і свобод засудженого.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Види покарань

1. До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані лише такі види покараны

1) штраф;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для військовослужбовців;

7} конфіскація майна;

8)арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на певний строк;

Загальні засади призначення покарання - це встановлені кримінальним законом правила, якими керується суд, постановлюючи вироку кримінальній справі та обираючи винному міру покарання. Ці засади закріплені в ст. 65 КК України.

Частина перша цієї статті визначає три основні засади, якими повинен керуватись суд при обранні покарання.

«Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2)  відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3)  враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання».

обставини

1. При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;