4.Суб’єкти політики. Особистість як суб’єкт політики.

Субєкти політики

В англ. політ. мові слово «суб'єкт» (subject) стосовно політики не вживається, оскільки там воно позна­чає підданого. Натомість використовується слово «актор» (actor), що лат. мовою означає «діяч». Робиться це за аналогією політики з театр. сценою, де кожен грає свою роль.

- це особи і соціуми, а також створені ними установи і організації, які беруть активну, свідому участь у політ. процесі .

Первинні: св. співтовариство, народ, гро­м. суспільство, нації, етнічні, конфес. й соц. гру­пи (еліти, бюрократія, люмпенство, маргінали), класи, верстви, індивіди

Соціальні (індивіди й соціальні спільності (5 груп: соц.-класові, етнічні, демографічні, про­фесійні, територіальні), мафія, на­товп, корпо­ративні групи).

Гол. їх особливістю є те, що вони сформувалися в процесі іст. розвитку об'єк­тивно, тобто незалежно від свідомості та волі людей.

Вторинні - створені ними полі­т. інститути і організації (держава, партії, рухи, профспілки, бізнесові спілки асоціації, молодіжні, жіночі, етніч­ні, релігійні об'єднання, культурологічні товариства і товари­ства споживачів0

інституціональні (держава, та її структурні елементи (глава держави, парламент, уряд), органи місц. самоврядування, партії, рухи, організації) та

функціональні (які не виконують політичну функцію постійно: церква, армія, гром. організа­ції, ЗМІ, лоббі, різноманітні ек. об'єднання)

Людина і політика

Людина, особистість — первісний суб'єкт політики, наділений здатністю брати участь у політичному житті, впливати на владу. Ставлення людини до полі­тики може набувати різноманітних форм політичної поведінки — від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність людини, міра її участі в політичному житті, суспільна зрілість значною мірою залежать від якості політичної соціалізації, розвитку й вдосконалення політичної культури суспіль­ства. Засвоюючи знання про політику, набуваючи досвіду політичної діяльності, людина стає громадянином — свідомим учасником політичного процесу.

Людина є первинним суб'єктом політики, який характеризується:

• різною участю у політичному житті;

• різними можливостями впливу на владу;

• мірою політичної активності.

Рівні політико-правової суб'єктності громадянина:

— рядовий член суспільства, громадянин із мінімальним п. впливом (аж до аполітичності), який має статус виключно об'єкта політики;

— громадянин, який є членом гром. організації, сусп. руху або декількох, опосередкова­но включений у сферу п. практики (рішень, дій), якщо це випливає з його ролі як рядового члена організації, його організац. та ідейного зв'язку з цією організа­цією, рухом;

— громадянин, який є членом організації, що має яскраво виражений п. характер (наприклад, член п. партії), цілеспрямовано або й за власною волею безпосе­редньо включений у перебіг п. життя;

— громадський (насамперед політичний) діяч, тобто учас­ник політико-значущих ініціатив і один з організаторів їх ви­конання;

— профес. політик, тобто учасник діяльності п. структур, для якого головною спеціальністю, джерелом засобів існування, гол. або навіть єдиним заняттям і вод­ночас змістом життя є п. діяльність;

— політичний лідер (організаційний, ідейний; формаль­ний або неформальний).

Найвідомішою є класифікація залежно від ступеня свідомості участі людей у політиці ам. політолога Г. Алмонда.

Три ступені свідомості участі в політиці: цілком безсвідома, стихійна участь у політиці; участь напів­свідома — розуміння сенсу ролей за безперечного підпоряд­кування їм як чомусь наперед заданому, безспірному; цілком свідома участь, утвердження своїх усвідомлених інтересів і цінностей.

Три типи суб'єктів політики.

- паройкіальний (від грецьк. «пара» — навколо та «ойкос» — дім, господарство). Цей тип суб'єктів політики живе безпосередньо інтересами найближчого оточення. У його представників украй обмежене або взагалі відсутнє усвідомлення п. системи як чіткого та спеціалізованого утворення.

- підданий, для якого характер­ним є свідоме виконання наказу, обов'язку. Представники цього типу можуть усвідомлювати значення багатьох управлінських ролей, проте не володіють конкретним знанням того, як вони можуть впливати на п. систему.

—партисипант (від франц. participant — учасник). Це найактивніший і найсвідоміший суб'єкт політики, що формує низку спец. ставлень до п. інститутів, а також до тих ролей, які він здатен у них відігравати.

Цікавою є класифікація М. Мароді, у ній виразно відбиваються якісні результати п. соціалізації як первинної «технології» формування п. культури:

1) автомат — індивід, позбавлений почуття особистої само­бутності, який реагує на політику без індивідуально-особливої орі­єнтації,

сприймає лише загальноприйняті форми індивідуальності і «тікає» від свободи (Е. Фромм);

2) псевдоконсервативний тип сприймає консерв. ідео­логію на вербальному (словесному) рівні, а в конкретній поведінці виступає радикалом (Т. Адорно);

3) п. агітатор — політ. лідер, який уміє ви­кликати емоції в інших суб'єктів політики (Г. Лассуелл);

4) п. адміністратор - індивід, який маніпулює справами і ситуаціями (Г. Лассуел);

5) п. теоретик - індивід, який уміє маніпулювати ідеями (Г. Лассуел);

6) бюрократ - індивід, адаптований до формалізованих норм і умов своєї життєдіяльності (Р. Мертон);

7) індиферентний тип - індивід, який не має жодного відно­шення до політики, ні емоційного, ні інтелектуального, уникає втягнення у політику (Д. Рісман);

8) мораліст, який обурюється чи захоплюється,-індивід, реакція якого на п. ситуації відрізняється емоційністю і незначним знанням суті справ (Д. Рісман