34. Сутність структура та функції політичної системи

Політична система — це цілісна впорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, взаємин, процесів, політико-правових норм, політичної культури, за допомогою яких утверджується і відбувається функціонування політичної влади, забезпечується соціальна і політична стабільність. Водночас, для досягнення певних дослідницьких цілей можна використовувати і більш вузьке визначення, згідно з яким політична система суспільства є сукупністю політичних інституцій, взаємодія і взаємовідносини між якими забезпечують реалізацію політичної влади. Це той механізм, за допомогою якого здійснюється регулювання суспільної системи, управління нею. Політична система має низку характерних ознак, які її вирізняють від інших елементів суспільної системи: а)залежність від суспільного середовища; б) панівне становище в суспільстві; в) національний колорит; г) певна незалежність від інших суспільних підсистем. Функції політичної системи Функції політичної системи — основні напрями впливу політичної системи на політичне життя суспільства: вироблення політичного курсу держави та визначення цілей та завдань розвитку суспільства (функція політичного цілепокладання); організація діяльності суспільства на виконання цілей, завдань політичної програми держави (мобілізаційна); функція легітимізації — приведення реального політичного життя у відповідність до офіційних політичних правових норм; координація окремих елементів суспільства; політична соціалізація (включення людини в політичну діяльність); артикуляція інтересів (пред'явлення вимог до осіб, що приймають політичні рішення); узгодження та впорядкування інтересів і потреб соціальних верств населення; інтеграція всіх елементів суспільства навколо єдиних для всього народу соціально-політичних цілей і цінностей; політична комунікація складових політичної системи.

35.Політична система сучасної україни..

Яким же бачиться співвідношення моделі та дійсного стану політичної системи в сучасній Україні, виходячи з Конституції та стратегічних теоретико-програмних документів, з одного боку, обставин практичного становлення нових політичних структур — з іншого?

В Україні, як і в інших республіках колишнього Радянського Союзу, перехід від авторитарно-тоталітарної системи суспільного устрою до демо­кратичного суспільства і правової держави розпочався зі створення нової політичної системи.

Слід зазначити, що на початковому етапі Україна прагнула створити соціально-політичні інституції за цивілізованим європейським зразком. Наблизилася до професійного парламенту Верховна Рада України, введено інститут президентства, змінено статус уряду, затверджено кон­цепцію судової влади. Проте відсутність системного підходу до форму­вання політичних структур призвела до протистояння різних гілок влади і, зрештою, до кризи влади в цілому, яка проявилась у граничній неефек­тивності всіх владних структур, неузгодженості і суперечливості їх дій, протистоянні місцевих рад і виконавчих органів, втрати авторитету влади у населення.

Кризові явища, з якими стикається Україна, значною мірою пояс­нюється браком професійно підготовлених до управлінської діяльності авторитетних політичних лідерів. Більшість із них направили зусилля на руйнування старих структур тоталітарної системи, часом не маючи навичок управління, конструктивної діяльності, а в умовах правового нігілізму, дехто вирішував і власні проблеми, що гальмувало загалом розвиток політичної системи.

Надто складною є проблема становлення державних структур. Стару державність зруйновано, нова лише формується, причому ефективність її діяльності надзвичайно низька. Саме тому в Україні у 2003 році ініційо­вано початок реформи політичної системи.

Україна відповідно до її Конституції є суверенною і незалежною, демо­кратичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Саме на цих засадах і повинна будуватися нова політична система. Суть проблеми полягає в тому, наскільки реально забезпечується основопо­ложний демократичний принцип, який, за визначенням Авраама Лін­кольна, означає владу народу, здійснювану народом і в інтересах народу. Легітимність влади, таким чином, виходить від народу, що через вибори виявляє свою волю владним структурам і через вибори контролює їх.