42. Розкрити природу та сутність політичного лідерства.

Політичне лідерство в системі владних відносин займає особливе місце. У лідерстві найбільше яскраво проявляється «видимість» влади, її наочність. Політичні лідери персоніфікуютьсобою владу. Вони мають такий величезний вплив, що він не зрівнюється із впливом інших суб'єктів політики.

Незважаючи на різницю у проявах, лідерство постає явищем універсальним. Універсальність проявляється в єдності функцій, які у всі історичні епохи покладалися суспільством на лідерів.

До таких належать:

діагностична - люди очікують від лідерів авторитетної, точної і своєчасної оцінки політичної ситуації у суспільстві;

стратегічна - люди очікують від лідерів вироблення оптимального політичного курсу, що відповідає ситуації, яка склалася у суспільстві;

мобілізуюча - люди очікують від лідерів постійного обґрунтування вірності даної ними оцінки політичної ситуації і їх спонукання до дій для досягнення поставлених завдань;

інтегративна - люди очікують від лідерів створення атмосфери, в якій різноманітні суспільні групи могли би відчувати себе єдиним цілим;

патронажна і арбітражна - люди очікують від лідера захисту від беззаконня і свавілля бюрократії, допомоги при надзвичайних і кризових ситуаціях;

персоніфікація політичних явищ. Ця функція знімає відчуття безособовості політичних процесів, тому відповідальність за значні події суспільного життя, які мають як позитивні, так і негативні наслідки, покладаються на політиків. Наприклад, процеси лібералізації радянської системи, виражені терміном "перебудова", у суспільній свідомості асоціюються з іменем М.Горбачова, а ринкові реформи в Україні - з іменем В.Пинзеника.

43. Типологізувати політичне лідерство. Класифікація м.Вебера.

Загальновизнаною і зберігаючою свою актуальність є типологія лідерства М.Вебера. Він виділив три типи лідерства:

Традиційне лідерство – спирається на механізм традицій, ритуалів, силу звички. Звичка підкорятися заснована на вірі в святість традиції і передачі влади за спадком. Право ж на панування лідер придбає завдяки своєму походженню. Цей тип лідерства втілює правління вождів, старійшин, монархів.

Харизматичне лідерство припускає виняткові якості самого лідера, якими він володіє насправді або які приписуються йому його оточенням і всіляко роздуваються засобами масової інформації. Харизматичними лідерами були В.І. Ленін, І.Сталін, А.Гітлер, Мао Цзедун, Р.Хомейні та ін. Основою легітимності харизматичного лідера є його перевага над іншими.

Раціонально-легальне (демократичне) лідерство засновано на існуючій в суспільстві нормативно-правовій базі. Наприклад, відповідно до конституційних норм громадяни обирають президента своєї країни, довіряючи йому на певний термін вищий пост в державі. Основою його легітимності є президентський статус (державна посада).

У політичній літературі зустрічаються різноманітні класифікації лідерства. М. Вебер у залежності від способів легітимізації влади виділяє гри типи лідерів -традиційний, раціонально-легальний і харизматичний. В основі традиційного лідерства є віра підлеглих у те, що влада є законною, оскільки була завжди. Влада правителя пов'язана з традиційними нормами, на які він посилається. Правитель, який зневажає традиції, може втратити свою владу. Харизматичне лідерство засновується на вірі підданих у винятковий талант, дар, здібності лідера, який, на думку народу, покликаний виконувати певну, наперед визначену місію. Раціонально легальне лідерство здійснюється через демократичні процедури шляхом надання лідеру повноважень, які обмежуються законодавством і контролюються виборцями.

44. Розкрити поняття культу особи як теорії та практики політичного лідерства.

Культ особи (лат. — поклоніння, шанування) — безмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка займає найвище становище в ієрархії політ, чи реліг. влади, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера.

45. Дати характеристику політичного іміджу політичних лідерів сучасної України Формування іміджу політичного лідера і політичної партії в українській практичній політології має певні особливості. Вони пояснюються не тільки характером соціально-політичних трансформацій останніх років, але й історичними традиціями. Протягом всієї своєї складної історії український народ не раз втрачав політичну еліту. Не мали ми справжньої культурно-політичної еліти й у недавньому тоталітарному минулому, де панувала адміністративно-партійна номенклатура.

В сучасних умовах політичної самоорганізації українського народу гостро постала проблема формування нової генерації високопрофесійної, патріотично налаштованої і по-європейськи інтегративної еліти. Розгортання цього процесу збіглося за часом з навальним поширенням в Україні політичних технологій та методів сучасної іміджелогії, що значно активізувало політичне життя, загострило суперництво між політичними силами. Відтак актуальним стає аналіз най значущіших аспектів формування і становлення іміджу політичних лідерів в Україні в період розбудови незалежної держави.

Політичний імідж в сучасних умовах стає настільки важливим чинником, що з ним обов’язково змушені рахуватися політики, які прагнуть здобути владу чи утримати її.

Імідж  політичного лідера формується на підставі реально властивих певній  особистості  характеристик, але у відповідний спосіб “препарованих ” спеціалістами (іміджмейкерами), саме вони дозволяють лідеру здійснювати свої функції, в тому числі переконувати електорат у правильності вибраного рішення. Електорат не так цікавлять самі по собі об’єктивні характеристики політика, як конкретні переваги для кожного з них. Політик легше входить в ті типи ролей, які очікує від нього населення, навіть тоді, коли він не володіє необхідним для даного іміджу набором характеристик. Але масова свідомість, діючи в умовах неуважності і розірваності свого сприйняття, у будь-якому разі допише в його образ необхідні характеристики. Тобто, існує деякий постійний набір якостей і рис, які обов’язково повинен демонструвати політик

Побудова іміджу політичного лідера в сучасній Україні має свої властивості, а саме слід враховувати особливості перехідного періоду, шляхи формування політичного лідерства, електоральну орієнтацію українців, стан масової свідомості, ментальність українського виборця. На досвіді українських виборчих кампаній не було виявлено принципових новацій і технологічних новинок. Вибори показали, які саме ресурси – законні чи не законні були використанні. Різницю визначають не стільки об’єктивні чинники – харизматичність лідера, організованість структур, сприйняття населенням передвиборчої програми, оригінальність проведеної кампанії, симпатії електорату, а зовсім інші, здебільшого ті, які в цивілізованому світі вважаються недемократичними.

Створення іміджу політичного лідера проходить ряд етапів, кожний з яких має свої методи здійснення. Перший етап – збір та аналіз інформації, на базі якої буде створюватися імідж політичного лідера. Другий етап – саме конструювання  іміджу політика. Третій етап – адаптація кандидата до образу. Четвертий – апробація створеного іміджу на електораті. П’ятий етап – аналіз інформації про імідж політика, отриманий з різних джерел. І шостий етап – корекція іміджу, який буде запропонований виборцям. Імідж політичного лідера має свої особливості: він обумовлений як регіональними особливостями, так і часом, імідж пов’язаний зі змінами потреб виборців, і демографічним фактором, він залежить від етнопсихологічного ситуативного фактору.