70. Розкрити особливості та розвитку політичних комунікативних систем в сучасному українському суспільстві.

Комунікативна підсистема містить політичні відносини, тобто ті зв'язки між людьми та їх спільностями, які складаються у процесі реалізації влади або з її приводу. Інформаційно-комунікативна підсистема містить ЗМІ, засоби комунікації, науково-інформаційну інфраструктуру — тобто розгалужену мережу установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації про політичне життя, пропагуючи вироблені політичні та правові норми, певнуполітичну свідомість і політичну ідеологію.

71. Основні підходи в теорії політичного конфлікту

Сучасні уявлення про політичний конфлікт — результат тривалої еволюції ідей про конфлікти в сферах суспільної життєдіяльності. Теорії конфліктів в основному склалися в XIX–XX століттях, їх автори обґрунтували три основних підходи до розуміння і ролі конфліктів у суспільстві:

• перший — визнання принципової неминучості і непереборності з життя, що ведучої ролі конфліктів у суспільному розвитку; цей напрямок представляють Г. Спенсер, Л. Гумплович, К. Маркс, Г. Моска, Л. Козер, Р. Дарендорф, К. Боулдинг, М. Бакунін, П. Лавров, В. Ленін і ін.;

• другий — неприйняття конфліктів, що виявляють себе як війни, революції, класова боротьба, соціальні експерименти, визнання їх аномаліями суспільного розвитку, що викликають нестабільність, порушення рівноваги в соціально-економічній і політичній системах; прихильниками даного напрямку є Е. Дюркгейм, Т. Парсонс, В. Соловйов, М. М. Ковалевський, М. Бердяєв, П. Сорокін, І. Ільїн;

• третій — розгляд конфлікту в якості одного з багатьох видів соціальної взаємодії і соціальних контактів поряд з конкуренцією, солідарністю, кооперацією, партнерством; виразники цього напрямку Г. Зіммель, Л. Козер, М. Вебер, Р. Парк, Ч. Міллз, Б. Чічерін та ін.

Реальне життя набагато складніше будь-яких схем і припускає таку взаємодію індивідів, груп, організацій, інститутів, у процесі якої мають місце співробітництво, суперництво, розбіжність інтересів, цінностей, ненависть, боротьба, конфлікт. Роль конфліктів у тім, що вони найбільш гостро сигналізують владі та суспільству про виникаючі розбіжності, протиріччя і стимулюють практичні дії для своєчасного подолання наявних проблем. На думку Р. Дарендорфа, автора конфліктної моделі суспільства, головне питання в конфліктах — це хто і в якому вигляді розпоряджається ресурсами, у чиїх руках влада, що дозволяє одній групі людей розпоряджатись діяльністю інших.

Специфіка конфлікту полягає у тому, що він є контрпродуктивним, в процесі його дії ускладнюються або і взагалі унеможливлюються фунції відтворення та виробництва матеріальних і духовних цінностей. Тому конфлікт входить у протиріччя із політикою, так як її основним показником є прийняття рішень, що безумовно базується на узгодженій взаємодії людей.

Суб'єктами політичного конфлікту можуть бути держава, класи, соціальні групи, політичні партії, особистості.

72. Розкрити сутність політичного конфлікту.

Політичний конфлікт — один із видів соціальних конфліктів, специфіка якого визначається особливостями розвитку політичної дійсності. У його основі знаходиться боротьба учасників політичного процесу за вплив у системі політичних відносин, за доступ до прийняття політичних рішень

Політичний конфлікт складається з таких компонентів.

учасники, сторони;характер конфлікту;просторово-часові параметри; етапи та інтенсивність; наслідки та результати.

Кожній політичній системі властива своя ієрархічна структура політичних статусів: одні панують — інші підкоряються, одні приймають політичні рішення — інші ні, одні користуються довірою з боку підлеглих — інші її не мають. Ступінь нерівності цих політичних статусів визначає масштаби і глибину політичних конфліктів у будь-якому суспільстві. Таким чином, політичні конфлікти відбивають об'єктивні протиріччя, які існують у суспільстві, що виявляється в розбіжності статусів суб'єктів політики, їхніх рольових призначень і функцій, інтересів і потреб у владі, можливостей у виборі засобів, форм і методів ведення політичної боротьби.ень, розпорядження ресурсами, за те, що складає влада і політичне панування.