
- •9. Розвиток української політичної думки
- •31. Дати характеристику різновидам партійних систем.
- •32. Розкрити особливості сучасної партійної системи України.
- •33. Визначити місце людини у політиці.
- •35.Охаркеризувати типи політичного статусу особи
- •36. Розкрити форми політичної участі
- •37. Розкрити поняття політичного:відчуження: поняття, прояви
- •38. Охарактеризувати теорії еліти (в.Парето, г.Моска, р.Міхельс, в.Липинський).
- •39. Дати якісні характеристики еліти та їх типології.
- •40. Визначити системи формування і зміни політичних еліт.
- •42. Розкрити природу та сутність політичного лідерства.
- •43. Типологізувати політичне лідерство. Класифікація м.Вебера.
- •46. Співвідношення культури та політики
- •49.Формування та розвиток політичної культури
- •53. Формування та розвиток політичної культури сучасної України.
- •55. Охарактеризувати консерватизм та лібералізм як основні політичні доктрини сучасності.
- •56. Розкрити концепції сучасної соціал-демократії.
- •57.Розкрити поняття “фашизм та неофашизм”.
- •58. Розкрити політичну доктрину анархізму.
- •59. Визначити суть і зміст національної політики держави та її основні напрямки.
- •60. Дати визначення націоналізму та національному патріотизму як явища суспільно-політичного життя.
- •61. Розкрити особливості українського націоналізму
- •62. Охарактеризувати національні меншини як суб’єкти політики.
- •63. Розкрити проблему співвідношення політики та моралі.
- •65. Визначити особливості взаємодії політики та релігії.
- •66. Дати характеристику соціально-політичних доктрин основних світових релігій.
- •67. Дати визначення ролі та функцій засобів масової інформації в політичному процесі.
- •68.Охарактеризувати політичні особливості телебачення.
- •69. Політична етика мас-медіа.
- •70. Розкрити особливості та розвитку політичних комунікативних систем в сучасному українському суспільстві.
- •71. Основні підходи в теорії політичного конфлікту
- •72. Розкрити сутність політичного конфлікту.
- •73. Типологізувати політичні конфлікти.
- •74. Охарактеризувати стилі поведінки у конфліктній ситуації.
- •75. Дати характеристику шляхам і способам розв’язання політичних конфліктів.
- •76.Визначити основні шляхи, засоби досягнення національної та соціальної згоди в сучасному українському суспільстві.
- •77. Здійснити порівняльний аналіз основних виборчих систем.
- •78. Охарактеризувати виборчу систему України.
- •79. Розкрити поняття міжнародних відносин.
- •80. Міжнародна політика: суть, цілі, функції.
- •81. Визначити місце та роль України на міжнародній арені.
- •82. Розкрити поняття “тероризм”.
- •83.Розкрити поняття “геополітика”.
- •84.Дати характеристику воєнній політиці. Воєнна політика України.
- •85.Охарактеризувати основні способи ведення зовнішньої політики країни.
- •86.Політична глобалістика: предмет, структура, категорії.
- •87.Дати повну характеристику глобальних проблем сучасності (політичні аспекти).
- •88.Розкрити проблему підтримки миру.
- •89.Розкрити демографічну проблему.
- •90.Розкрити проблему подолання відсталості.
87.Дати повну характеристику глобальних проблем сучасності (політичні аспекти).
Політичні проблеми. Упродовж багатьох століть на політичний розвиток людського суспільства впливали дві протилежні тенденції - створення світових імперій і національних держав. Тривалий час інтеграційні процеси, яких вимагає розвиток світового господарства, відбувалися шляхом створення велетенських наддержав - імперій, де можна було мобілізувати великі трудові і фінансові ресурси, створити місткий внутрішній ринок. Але поступово почала домінувати тенденція створення порівняно невеликих держав на національній основі, яка остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двох напрямків світового політичного розвитку постійно призводить до виникнення міжнаціональних суперечностей, які дуже часто вирішується за допомогою воєн.
Саме світові війни, до яких були залучені людські і матеріальні ресурси більшості країн світу, показати, що світові проблеми, насамперед політичні, треба якось вирішувати. Для цього після Першої світової війни була створена Ліга Надій, що трансформувалась після Другої світової в Організацію Об'єднаних Націй.
Зараз більшість регіональних конфліктів виникає на національній і релігійній основі. Особливо небезпечною є широка смуга регіональних конфліктів, що виникла на південних межах колишньої світової соціалістичної системи. Вона простягнулась від Південної Європи (держави колишньої Югославії, Албанія) через Кавказ (Грузія, Вірменія, Азербайджан, південь Росії) і Малу Азію (проблема Курдистану) до Центральної і Південної Азії (Афганістан, Таджикистан, прикордонні райони Індії і Пакистану, Шрі-Ланка). У західній частині цієї зони явно спостерігається протистояння між християнським та мусульманським світом. У багатьох мусульманських країнах посилюється ісламський фундаменталізм, який становить суттєву загрозу для міжнародної стабільності.
Докладаються величезні зусилля, щоб ліквідувати вогнища релігійних конфліктів. Для цього задіюються можливості ООН, багатьох миротворчих організацій і авторитетних політичних діячів, а в останні роки - військових структур НАТО. Частину конфліктів на Півдні Африки, Близькому Сході (проблема Палестини), в Індокитаї, у країнах колишньої Югославії вдалося ліквідувати або пригасити. Наслідком військово-політичних конфліктів є консервація розвитку багатьох країн, мільйонні потоки біженців, злидні і голод.
Регіональні конфлікти часто породжують ще одну важливу сучасну проблему - міжнародний тероризм. Щоб досягти своєї мети, ворогуючі сторони часто вдаються до захоплення заручників, вибухів у літаках, поїздах, супермаркетах та інших місцях масового скупчення людей.
Вирішення проблеми регіональних конфліктів можливе лише при виясненні їх причин, які найчастіше полягають в існуванні тоталітарних режимів, національному, релігійному і соціальному гнобленні.
88.Розкрити проблему підтримки миру.
Воєнно-політична конфронтація і пов'язана з нею гонка озброєнь є найближчою загрозою виживанню людства. З розпадом Радянського Союзу ця конфронтація втратила ті реальні й геополітичні основи, які в період "холодної війни" породжували воєнне протистояння. Базою конфронтації залишаються "образ ворога", недовір'я і стереотипи минулого. Хоча воєнно-політична конфронтація й не призвела до третьої світової війни, але вона породила багато локальних збройних конфліктів, що завдали колосальних збитків розвиткові людства. За період з 1945 р. до середини 80-х років сталося понад 150 таких конфліктів, втрачено 10 млн.осіб (убитих, поранених, покалічених). За цей час витрати на гонку озброєнь досягли 7500 млрд доларів США. У 80-х на кожного жителя планети, у тому числі немовлят, припадало, за різними підрахунками, від 4 до 15 т вибухівки (у перерахунку ракетно-ядерних засобів на звичайну вибухову речовину).
Нині зберігаються колосальні арсенали засобів масового знищення і звичайного озброєння. Ведеться активна діяльність, спрямована на створення нових видів бойової техніки. Відбувається "розповзання" передової військової технології по планеті, вона потрапляє в зони політичної напруженості й нестабільності. За оцінками військового відомства США, до кінця XX ст. близько 30 країн володітиме хімічною зброєю, 10 зможуть виробляти біологічну зброю, 15 країн, що розвиваються, матимуть або навіть самостійно вироблятимуть балістичні ракети. Ряд держав працюють над створенням власного ядерного потенціалу.
Військово-політична конфронтація — ірраціональна з огляду на стратегічні інтереси виживання та розвитку людства. Вона може вилитись у глобальне воєнне зіткнення. Крім того, мілітаризація поглинає значні матеріально-фінансові, технологічні та інтелектуальні ресурси, що перешкоджає ефективним діям, спрямованим на вирішення глобальних проблем.
На планеті залишилося п'ять ядерних держав: США, Російська Федерація, Китай, Франція, Великобританія. Україна добровільно відмовилася від свого ядерного потенціалу. Тільки повне ядерне роззброєння приведе до остаточного зникнення загрози ядерної війни.