Дефляція – процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. Не є методом саме реформування грошових систем, лише створює сприятливі передумови для їх проведення

38. Основні моделі грошових реформ

Існує 3 основних моделі грошових рефом:

1. Формального типу – впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням старого. Обмін старої валюти на нову здійснюється зі співвідношенням 1:1.

Приводом до реформи може бути:

• необхідність поліпшення фізичних властивостей банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу;

• підвищення ефективної боротьби з підробкою нац. валюти;

• необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення.

2. Конфіскаційного («шокового») типу – передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру:

• встановлення ліміту на обмін старих валют на нові;

• замороження частки депозитів;

• Тимчасове припинення обмінно-валютних операцій.

Метою таких реформ є відновлення соц. справедливості, отримання додаткового доходу держави. Встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються декларуванням доходів. Конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих знаків на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для сум будь-якого розміру. Щодо депозитів, то найчастіше застосовують певну форму примусового заморожування на спец. рахунках сум, що перевищують установлені пороги. Такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку з усіма його соц. наслідками, скільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси.

3. Паралельного (консервативного) типу – нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці, стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу. Існує реальна загроза завчасного знецінення валюти, що витісняється, сплеску спекулятивних та «тіньових» операцій. Проте водночас, ця реформа є найменш ризикованою, дозволяє забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон грошово-кредитної політики. В даному випадку встановлюється тривалий період функціонування двох типів грошових знаків, аби населення могло позбутися старих знаків і перейти на нові. При цьому може встановлюватись або фіксований або ринковий валютний курс між двома типами грош. знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він однаковий, то співвідношення є незмінним, якщо різний, то співвідношення буде визначатися фактичною купівельною спроможністю грош. знаків.

39. Основні періоди розвитку фінансизму

Починаючи з 1976 року, за наслідками угод Ямайської валютної конференції, господарство вступає в епоху фінансизму. Світова економіка стає на шлях дещо «збоченого» розвитку, оскільки первинною була, є і буде не фінансова сфера. Людям потрібні матеріальні блага, а не гроші. А гроші лише інструмент для досягнення матеріальних благ. На прикладі федеральної резервної системи США: облікова ставка з 1980 рр. падала. У 1980 р. вона становила 17%, у 1990 р. – 8 %, у 2000 р. – 6%, 2005 р. – 4% і нині становить 0-0,25 %. Це закономірно: дорогі гроші внаслідок оптимізації господарства перетворюються на дешеві. В такому випадку у комерц. банків завжди існуватиме інтерес і до кредитів ЦБ і до вир-тва в не фінансовій сфері. Якщо ЦБ дають позики комерц. банкам під 0%, то в банків з’являється можливість не вкладати ресурси у вир-тво нефін. сфери, таким чином гроші відриваються від товарів, а фін. сфера від нефін.

Розвиток фінансизму може призвести не лише до колапсу світової господарської системи, а й до перерозподілу сфер впливу на глобальному рівні.

40. Основні показники вимірювання інфляції

• Індекс цін визначається як відношення рівня цін поточного року до рівня цін базового або попереднього року:

  • Агрегатний (індекс Ласпейреса) показує як змінилися ціни за 2 періоди, що порівнюються, якщо структура виробленого ВВП залишається незмінною; ваговою є товарна структура базового періоду

• Індекс Пааше усуває обмеженість агрегатного, оскільки ваговою є структура виробництва поточного року

• Індекс Фішера усуває обмеженість обох попередніх

• Рівень інфляції показує зміни цін в економіці

• Темп інфляції – це виражений у % темп зростання загального рівня цін протягом певного періоду часу

41. Основні принципи організації та моделі побудови грошових систем

За своїм змістом грошова система являє собою структуровану сукупність певних елементів, що тісно взаємодіють і забезпечують її цілісність. За своєю формою грошова система реалізується за допомогою організації грошових відносин у країні або в єдиному економічному просторі. Форма грошової системи складається історично і закріплюється відповідним законодавством. Для організації грошових відносин у формі системи необхідні певні об'єктивні і суб'єктивні передумови.

До об'єктивних передумов відноситься досягнення достатньо високого рівня розвитку товарно-грошових відносин. Наприклад, в умовах товарно-снігових відносин, що базуються на випадкових формах обміну, коли товарно-грошові відносини не носять характер стійких зв'язків, грошові відносини не організовані у формі системи.

Розвиток стійких товарно-грошових відносин призводить також до необхідності їх регулювання з боку держави.

До суб'єктивних передумов формування грошових відносин як грошової системи відноситься необхідність визначення в законодавчому порядку законних платіжних засобів, регламентація їх обігу.

Внаслідок цього грошові системи почали формуватися не відразу при переході від товарного обміну до товарно-грошового, а на основі утворення стійких ринків і зміцнення державної влади в XVI - XVII століттях.

Грошову систему можна розглядати у двох аспектах: функціональному та інституційному.

З точки зору функціонального аспекту під грошовою системою розуміється упорядкована сукупність грошових відносин, форм, методів і принципів організації грошового обігу в країні або в єдиному економічному просторі.

З точки зору інституційного аспекту грошова система являє собою сукупність інститутів, що створюють і регулюють економічні та правові засади емісії грошей, способи їх обігу, акумулювання, розподілу і перерозподілу.

Принципи побудови грошової системи тісно взаємопов'язані з елементами грошової системи і роблять на них активний вплив.

Сучасні грошові системи розвинених країн включають такі елементи:

1. Грошова одиниця - Це встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який служить для порівняння і вираження цін усіх товарів. Грошова одиниця, як правило, ділиться на частини. У більшості країн встановлена ​​десяткова система розподілу: 1: 10: 100 (1 долар США дорівнює 100 центам, 1 фунт стерлінгів дорівнює 100 пенсам, 1 індонезійська рупія - 100 сенам і т. д.).

2. Масштаб цін розглядається як вибір грошової одиниці країни і як засіб вираження вартості товару через ваговий зміст грошового металу в цій обраної одиниці. Останнє визначення масштабу цін втратило економічне значення, оскільки кредитні гроші не мають власної вартості і не можуть бути виразником вартості інших товарів.

3. Види грошей, які є законним платіжним засобом, - це в основному кредитні банківські квитки, а також паперові гроші (казначейські білети) і розмінна монета. Наприклад, в США в обігу знаходяться: банківські квитки в 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 дол (випуск банкнот понад 500 дол припинений); казначейські квитки в 100 дол; срібно-мідні та мідно-нікелеві монети в 1 дол, 1, 10, 25, 50 центів. Якщо в промислово розвинених країнах, як правило, не випускаються державні паперові гроші у вузькому сенсі слова (казначейські білети), то в деяких державах, що розвиваються вони поширені.

4. Забезпечення грошових знаків. Державним законодавством встановлюється вид забезпечення грошових знаків (товарно-матеріальні цінності, золото та дорогоцінні метали, вільно конвертована валюта, цінні папери, страхові поліси, гарантії уряду, банків і т.д.). Використання інших видів забезпечення або порушення основних правил оформлення банками забезпечення не повинно допускатися.

5. Емісійна система - законодавчо встановлений порядок випуску та обігу грошових знаків. Емісійні операції (операції по випуску та вилучення грошей з обігу) в державах здійснюють:

- Центральний (емісійний) бак, який користується монопольним правом випуску банківських білетів (банкнот), що становлять переважну частину готівково-грошового обігу;

- Казначейство - державний виконавчий орган, який випускає мелкокупюрние паперово-грошові знаки: казначейські білети і монети, виготовлені з дешевих видів металу, на які припадає близько 10% (у розвинених країнах) загального випуску готівкових грошей.

Емісія банкнот здійснюється центральним банком тім'я шляхами: наданням кредитів кредитним установам у формі переобліку комерційних векселів; кредитуванням казни під забезпечення державних цінних паперів; випуском банкнот шляхом їх обміну на іноземну валюту.

Держава, прагнучи до ослаблення можливих циклічних коливань економічних процесів, вживає заходів щодо регулювання процесу виробництва, використовуючи грошову та кредитну системи, які тісно взаємопов'язані, особливо в результаті панування кредитних грошей.

У багатьох промислово розвинених країнах під впливом посилення інфляції та наростання кризових явищ в економіці в середині 1970-х рр.. набуло поширення таргетування - встановлення цільових орієнтирів з метою регулювання приросту грошової маси в обігу і кредитів, якими повинні керуватися центральні банки.

Центральний банк за погодженням з державними органами визначає суму збільшення грошової маси, обмежуючи її приростом у реальному обчисленні. Цей захід розглядається як важлива форма боротьби з інфляцією та забезпечення стабілізації економіки. У США таргетується всі чотири грошових агрегату (Ml, М2, МЗ, М4), у Франції - тільки агрегат М2. Проте практика показала слабку ефективність такої форми регулювання, оскільки грошовий обіг знаходиться під впливом різних економічних факторів, а не тільки обсягу грошово-кредитних операцій. У зв'язку з цим в 1980-і рр.. центральні банки ряду країн (Канади, Японії) відмовилися від таргетування.

Структура грошової маси в обороті розглядається двояко. Це або співвідношення між готівковій та безготівковій грошовою масою, або співвідношення між грошовими знаками різної купюрність у всьому обсязі грошової маси.

6. Прогнозне планування грошового обороту. Така система включає систему прогнозних планів грошового обороту; органи, складові ці плани; сукупність показників, що визначаються за допомогою цих планів; завдання та об'єкти грошово-кредитного регулювання.

7. Механізм грошово-кредитного регулювання являє собою набір інструментів грошово-кредитного регулювання (методи), права та обов'язки органів, що здійснюють грошово-кредитне регулювання; завдання та об'єкти грошово-кредитного регулювання.

Встановлення валютного курсу. До перебудови в СРСР використовувався порядок встановлення валютного курсу Виходь з золотого вмісту різних валют. Оскільки в даний час ні в одній країні золотий вміст грошової одиниці не фіксується, використовується спосіб котирування, що враховує коливання купівельної спроможності національних валют, а також попит і пропозиція тієї або іншої валюти на валютних ринках. Найбільш популярний спосіб котирування заснований на "кошику валют", коли національна валюта зіставляється з низкою інших національних валют, що входять в "кошик".

Касова дисципліна в економіці відображає набір загальних правил, форм первинних касових документів, форм звітності, якими повинні керуватися підприємства і організації всіх форм власності при організації готівково-грошового обігу, що проходить через їх каси.

Контроль за дотриманням цього порядку покладається на комерційні банки, які здійснюють касове обслуговування клієнтів.

Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм, монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

За паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове співвідношення, яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам функцію законного платіжного засобу.

Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б) використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило природі даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають з обігу більш вартісні”.

Оскільки біметалізм породжував нестабільність грошової системи і труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася монометалева грошова система.

Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або срібло) слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.

Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.

На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст. – 1914 р.) в її основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей, але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва, вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були такі його переваги:

1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні золоті монети;

2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як правило на монетному дворі);

3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і функціонування вільних ринків золота;

4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.

Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки Першої світової війни до значного перевищення грошово – паперової маси в обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації золотомонетного стандарту в країнах – учасниках війни. Під час грошових реформ 1934 – 1929 рр. Були зроблені спроби відновити золотомонетний стандарт, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт – це система, за якої золоті монети вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.

З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи – золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода про перехід на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі – продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.

На зміну системі золотого монометалізму у 70 – х роках приходить система нерозмінних кредитних грошей ( Ямайська грошова система), яка характеризується наступними рисами:

 остаточна демонетизація золота;

 відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);

 панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;

 посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва і держави;

 державне регулювання грошового обігу.

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки). За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 – 20% усіх грошових засобів.

В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов’язане з регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу (дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення) грошей, що знаходяться в обігу.

Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний (символічні гроші), депозитно – електронний (банківські депозити, “електронні гроші”, кредитні картки).

42. Основні суб’єкти грошового обороту

Суб'єктами грошового обороту є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у виробництві, розподілі, обміні та споживанні валового суспільного продукту. Це всі підприємства (промисловості, сільського господарства, транспорту, зв'язку, будівництва, торгівлі, комунального господарства тощо), усі державні, громадські, комерційні установи та організації, банки та інші фінансово-кредитні установи, все населення, що самостійно одержує та витрачає грошові кошти. Усі вони на певних підставах одержують грошові доходи, витрачають чи зберігають їх і цим впливають на економічні процеси та стають економічними суб'єктами суспільства.

Відмінності у характері економічних відносин між суб'єктами грошового обороту дають підстави структурувати його на окремі сектори, які характеризуються у таблиці.

Структуризация грошового обороту за окремими секторами

Залежно від форми грошей, в якій відбувається грошовий оборот, він поділяється на безготівковий і готівковий. Хоч критерій такої структуризації грошового обороту досить формальний, проте між цими його частинами є істотні відмінності, які мають важливі економічні наслідки. Зокрема, у сфері готівкового обороту гроші рухаються поза банками, безпосередньо обслуговуючи відносини економічних суб'єктів.

У сфері безготівкового обороту гроші рухаються за рахунками у банках, не виходячи за межі банківської системи. Це створює можливість контролювати його, а отже, впливати на відносини відповідних економічних суб'єктів не тільки їм самим, а й третім особам - банкам. Визначаючи законодавчі права та обов'язки банків щодо здійснення такого контролю, держава може впливати на весь безготівковий грошовий оборот, а відтак і на процес суспільного відтворення в цілому. У цьому головна перевага безготівкового обороту над готівковим, тому в міру завершення перехідного до ринкової економіки періоду, забезпечення правової бази розвитку її приватного сектора розширюватиметься сфера безготівкового обороту і звужуватиметься готівкова.

43. Основні сфери грошового обороту

Грошовий оборот ділиться на 2 взаємопов’язані частини:

сфера готівкового обігу;

сфера безготівкового обігу.

Готівка, як правило використовується при виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, а також при купівлі товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщення коштів у банківських внесках, тощо.

У сфері безготівкового обігу рух грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється більшість операцій, в тому числі і розрахунки між підприємствами.

Готівковий обіг призначений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Оскільки безготівкова і готівкова сфери обслуговують різні кола народно-господарського обороту, вони мають виконувати різні економічні завдання і працювати по-різному.

Сфера безготівкового і готівкового обігу взаємопов’язані: постійно відбувається перетворення грошей з безготівкової форми у готівкову і навпаки. У свою чергу готівка, що оприбутковується через касу підприємства, здається в банк, зараховується поточний, розрахунковий або інші рахунки і стає відповідно безготівковими коштами.

44. Основні типи грошових систем та їх еволюція

Тип грошової системи визначається змістом її елементів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Типи грошових систем класифікуються:

1. Як елемент господарського механізму:

— грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);

— грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими oпeраціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

— грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);

— грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової).

3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

— саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);

— регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи).

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу.

Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

— система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

— система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

— система "кульгаючої" валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм — це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є:

— золотомонетний стандарт (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

— золотозлитковий стандарт (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

— золотодевізний стандарт (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

Отже, система металевого обігу — це обіг металевих грошових знаків (монет).

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може бути у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Регулювання грошового обігу здійснюється заходами, спрямованими на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.

45. Основні типи грошово-кредитної політики.

— політика грошово-кредитної рестрикції (політика "дорогих грошей") — весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стисненню обсягів грошової та кредитної емісії; — політика грошово-кредитної експансії (політика "дешевих грошей") — забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів.

Грошово-кредитну політику можна класифікувати за кількома критеріями. Найбільш поширеною є класифікація за спрямованістю та мірою впливу регулятивних заходів на пропозицію грошей. За цим критерієм зазвичай виділяють два типи: політику монетарної експансії та політику рестрикції, які є крайніми, протилежними за спрямованістю дії варіантами з усіх можливих механізмів регулювання пропозиції грошей. Але між ними можуть бути проміжні варіанти таких механізмів — політика рефляції та політика дезінфляції.

Експансійна політика полягає в довільному, швидкому зростанні пропозиції грошей, завдяки чому гроші стрімко «дешевіють», а інфляція набуває високих темпів. Тому цю політику називають ще політикою інфляції, або політикою «дешевих грошей». На етапі розгортання експансійної політики послаблюються контроль і обмеження на емісійну діяльність та операції з рефінансування центрального банку, на кредитну діяльність комерційних банків (знижується норма обов’язкового резервування, облікова ставка, ставки рефінансування, ставки на ринку міжбанківського кредиту тощо).

Зазвичай метою переходу до експансійної політики проголошується посилення стимулювання ділової активності, економічного зростання та скорочення безробіття, тобто ті стратегічні цілі, які перебувають виключно в реальному секторі економіки і не зачіпають рівня цін. У короткостроковому періоді вказані цілі можуть бути досягнуті завдяки інтенсивному нарощуванню платоспроможного попиту та зменшенню процента за кредит. Ці чинники спричинюють зростання кредитних вкладень у реальний сектор, зростання інвестицій та обсягів виробництва, кількості робочих місць та зайнятості. Одночасно зростають доходи та заощадження населення, збільшуються інвестиційні ресурси, у тому числі банківські резерви, розвивається кредитування споживчих потреб населення. На цій основі активно розширюється попит на споживчому ринку, що стимулює зростання виробництва товарів та послуг для населення.

Проте довготривале проведення такої політики призводить до безконтрольного нарощування пропозиції грошей та високої інфляції, яка спричинює тяжкі негативні наслідки в економіці. Зупинити нарощування інфляції і попередити чи усунути її негативні наслідки буває досить складно і потребує значних витрат. Тому уряди за нормальних обставин у країні намагаються уникати експансійної політики.

Більш доцільною і дієвою є політика рефляції, яку можна назвати ще політикою «м’якої» інфляції. Пропозиція грошей за цієї політики нарощується повільно, контрольовано. Рефляція зазвичай проводиться після дефляції (рестрикції), у зв’язку з чим вона передбачає поступове підвищення цін до рівня, на якому вони були до початку дефляції. Поступово відновлюються також обсяги грошей в обороті та рівень процента (знижується до попереднього рівня). Завдяки такій політиці інфляція підтримується на низькому рівні, стає регульованим стимулятором економічного зростання без відчутного негативного впливу на стабільність грошей. Важливо тільки не перейти межі, за якою інфляція набере форсованої динаміки, яка підірве вартість грошей.

Політика рестрикції (обмеження) полягає в різкому скороченні пропозиції грошей, зменшенні маси їх в обороті. Досягається це обмеженням грошово-кредитної емісії ужорсточенням  умов та зниженням обсягів рефінансування центральним банком комерційних банків, зменшенням обсягів кредитування суб’єктів господарювання та населення. Застосовується звичайно в умовах високої інфляції з тим, щоб загальмувати подальше розкручування інфляційної спіралі. У таких умовах монетарна рестрикція супроводжується ужорсточенням фіскально-бюджетних заходів впливу на кон’юнктуру ринку: підвищенням рівня оподаткування, зменшенням податкових пільг, скороченням бюджетних витрат і бюджетного дефіциту тощо. Тому політика рестрикції має протилежний щодо політики інфляції вплив на економіку і її ще називають політикою дефляції, або «дорогих грошей».

Цільове призначення дефляційної політики полягає в стриманні інфляції. Особливо ефективна вона у згладжуванні циклічних коливань ділової активності, оскільки дає можливість попередити чи загальмувати інфляцію у разі економічного піднесення, викликаного «перегрівом» економіки.

Але разом з гальмуванням інфляції політика рестрикції послаб­лює ділову активність, знижує зайнятість, знижує темпи економічного зростання чи навіть скорочує обсяги виробництва. Адже за цієї політики обмежуються можливості підприємств одержувати банківські кредити, нарощувати власні інвестиційні ресурси, що призводить до скорочення інвестицій, спаду виробництва, зростання безробіття. Ці процеси ще підсилюються скороченням попиту населення на товари та послуги через скорочення доходів та заощаджень, зменшенням споживчого кредиту. Тому важливо своєчасно «відпустити» стримуючі чи обмежувальні монетарні заходи, щоб не допустити значних негативних наслідків в економіці.

Проте таке «відпускання» не повинне бути раптовим і неви- важеним, щоб економіка не зазнала нового інфляційного шоку. Для виведення економіки з рестрикційного шоку використовується ще один тип монетарної політики — політика дезінфляції. За своєю сутністю вона є «м’якою» формою рестрикції, завдяки чому зниження ділової активності відбувається повільно і не спричинює глибоких економічних спадів. Економічне гальмування в межах цієї політики має обмежуватися лише рамками низьких темпів зростання виробництва.

Політика дезінфляції може проводитися як після політики рестрикції, «підчищуючи» її наслідки в економіці, так і після політики дефляції, виконуючи подібну ж місію. Така зміна монетарної політики є неминучою через циклічність коливань ділової активності, хоч і вона є досить «незручним» для економіки методом монетарного забезпечення. Ця політика багато в чому нагадує відоме керування за принципом «стій-іди». Максимально пом’якшити наслідки такого керування можна за умови виключення взагалі з монетарної практики двох крайніх типів монетарної політики — експансійної та рестрикційної, і використання лише двох проміжних — рефляційного та дезінфляційного.

Порівняння розглянутих типів монетарної політики можна продемонструвати на такому графіку (цифрові дані умовні) (рис. 9.2).

На етапі монетарної експансії лінія інфляції мала тривалий і стрімкий злет, що супроводжувався дещо пологішим і коротшим, але теж стрімким, підняттям лінії ВВП. Відмінність у часі пояснюється тим, що вже на кінцевій ділянці експансійної політики, коли інфляція перевищила 150 %, її негативні наслідки спрямували лінію ВВП вниз ще до початку політики рестрикції.

Рис. 9.2. Порівняння ефективності різних типів монетарної політики

46. Основні форми інфляції

1) Повзуча інфляція

Вона настає тоді, коли темпи зростання цін не перевищують 10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією та прискореним накопиченням грошової маси в каналах обігу без помітного підвищення чи за незначного зростання цін.

Тобто на початку інфляційного процесу ще не існує тісного зв'язку між зростанням грошової маси та інфляцією. Суб'єкти ринку певний час не відчувають надмірного випуску грошей в обіг і використовують їх для нагромадження чи збереження. Це тимчасово вилучає надмірно емітовані гроші з каналів обігу, послаблює інфляційний тиск на ціни. Одночасно сповільнюється швидкість обороту грошей, що теж має певний антиінфляційний ефект.

Ці процеси стимулюють підприємницьку активність, збільшують попит на інвестиції, що призводить до розширення виробництва, товарообороту і збільшення пропозиції товарів і послуг. Отже, за умов неповної зайнятості (наявності не завантажених виробничих потужностей і безробіття) відставання темпів зростання цін від темпів зростання грошової маси може зберігатися протягом тривалого періоду, що й надає інфляції повзучого характеру. Така інфляція не має явних негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів. Тому економіці більшості розвинутих країн нині притаманна повзуча інфляція, якою часто користуються як засобом стимулювання та регулювання економічного розвитку.

Водночас, за повзучої інфляції відбувається поступове нарощування інфляційного потенціалу у вигляді незадоволеного додаткового попиту, який постійно тисне на товарні ціни і загрожує їх “вибухом”.

За умов певної зайнятості додатковий попит стає суто інфляційним. Створюється особлива економічна ситуація, коли зростає (за рахунок емісії грошей) попит на “інфляційне фінансування” за обмеженої пропозиції, що порушує симетрію товарного обміну - MV=PQ. Виникає ситуація, за якої дальше зростання платоспроможного попиту не сприяє зростанню виробництва й ефективному використанню його ресурсів, а призводить до

безпосереднього зростання цін, внаслідок чого інфляція переходить на вищий щабель і перетворюється на гальмо економічного розвитку.

Повзуча інфляція на цей час - найбільш характерна для економіки України. Подальше зростання цін, що має місце, - не зумовлено ні чим: ні світовими цінами, ні курсом валют, ні монетаристською політикою уряду, ні іншими чинниками. Це, дійсно, - гальмо для зростання виробництва (зважаючи на брак обігових коштів та жорстокості умов кредитування).

2) Галопуюча інфляція

Ця інфляція настає тоді, коли темпи зростання цін досягають 10-100% на рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, тобто прискорена, або галопуюча, інфляція.

Вона спричиняє випереджальні темпи зростання споживчого попиту порівняно з товарною пропозицією, що призводить до зростання цін.

За цих умов формується інфляційний мультиплікатор, який прискорює деструктивні процеси в економіці.

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообороту, втрачається стимул до інвестицій, стримується процес суспільного нагромадження. Інфляція породжує відтік капіталу з виробничої сфери до сфери обігу, тобто розбалансування економічної рівноваги.

Галопуюча інфляція посилює руйнівний вплив на грошовий обіг. За таких темпів інфляції економічним агентам не вигідно тримати свої активи у грошовій формі. Гроші зі сфери нагромадження чи заощадження переходять у сферу обігу. Виникають так звані “гарячі гроші” - гроші, що втрачають свою вартість і не затримуються надовго на руках. Кожен прагне найшвидше позбутися грошей, довіра до яких втрачається. Прагнення економічних агентів швидше позбутися “гарячих грошей” прискорює їх оборот, що зменшує необхідну для його обслуговування грошову масу. Прискорення обороту грошей стає додатковим стимулятором інфляційного процесу. Агенти ринку втрачають бажання реалізовувати товари за гроші, які постійно втрачають купівельну спроможність, і переходять на бартерні операції або на продаж за іноземну валюту. В результаті чого, гроші не тільки перестають бути засобом нагромадження, а й частково втрачають навіть свою робочу функцію - засобу обігу.

За умов галопуючої інфляції, особливо на фінальній стадії настає платіжна криза - “грошовий голод”. Держава намагається припинити емісію грошей, однак поглиблення економічної та фінансової кризи ставить її перед необхідністю вдаватись до нових і нових емісій, настають “емісійні шоки”. Держава втрачає головні важелі управління емісійним процесом, інфляція стає неконтрольованою. Це й призводить до виникнення інфляційної спіралі, перетворення повзучої інфляції на галопуючу, а галопуючої - на гіперінфляцію.

Для сучасної економіки України галопуюча інфляція не є характерною. Її час минув. Але і до цього часу чи не єдиним методом її усунення - є монетарна політика Національного банку, що не можна вважати доброю ознакою.

3) Гіперінфляція

Особливо виразно деформація економічних та соціальних процесів проявляється під час гіперінфляції. МВФ вважає, що інфляція переходить у гіперстадію, коли темпи приросту цін зростають до 50% за місяць (у рамках гіперінфляції виокремлюють і вужче поняття - суперінфляцію, за якої темпи зростання цін сягають тисячу і більше процентів за рік).

Гіперінфляція часто пов'язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. Такі ситуації виникали в перші десятиріччя двадцятого століття, після другої світової війни та після розвалу СРСР. На початку 90-х років не було жодної постсоціалістичної країни, яка б не потрапила в “інфляційний полон” і не відчула його руйнівного впливу.

На стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін у всіх секторах економіки, яка спричиняє хаос на ринку та несправедливий (нееквівалентний) перерозподіл доходів і багатства у суспільстві.

За умов гіперінфляції гроші продовжують втрачати свої функції, поширюються бартерні операції, порушується фінансово-кредитний механізм, розвиваються неорганізовані стихійні процеси в економіці, що призводять до зростання загальної економічної, соціальної та політичної нестабільності.

У період гіперінфляції реальний попит на гроші спадає, що значно знижує їхню купівельну спроможність. Водночас збільшується попит на товари, а це призводить до дальшого зростання цін, оскільки великій кількості грошей протистоїть надто обмежена кількість товарів. Агенти ринку намагаються якомога скоріше “отоварити” гроші, що буквально на очах втрачають свою вартість. Відбувається “втеча” від грошей. Хоч як парадоксально, але не зникає і “голод” на гроші, оскільки емісія грошей не встигає за їхнім знеціненням. Особливо бракує банкнот великих номіналів, оскільки дрібні купюри зовсім втрачають свою вартість і виходять із каналів обігу. Через це держава випускає в обіг нові купюри все вищих номіналів, тобто ще більше “розкручує” спіраль цін і грошей.

47. Особливості прояву на грошовому ринку основних ринкових ознак - попиту, пропозиції, ціни.

Попит на гроші - це запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Попит на гроші зумовлений функціями грошей - к купівельного і платіжного засобу та як засобу нагромадження вартості (багатства). Відповідно сукупний попит на гроші має включати:

- суму грошей, необхідну для здійснення поточних платежів (цю частину грошей можна назвати поточною касою або грошима для заключення угод). Створення запасу купівельних і платіжних засобів повинно бути достатнім для задоволення поточних потреб економічних суб'єктів у товарах та послугах;

- попит на гроші як засіб збереження вартості (багатства) чи нагромадження. Це попит на гроші з боку активів. Фінансові активи - цінні папери, валютні цінності, в які вкладені грошові кошти. Нагромадження грошей як капіталу як форми багатства повинно приносити їх власникові дохід у вигляді відсотка.

Попит на гроші як засіб збереження багатства, тобто попит на гроші з боку активів, залежить від доходів на цінні папери. Зберігаючи частину свого доходу, економічні суб'єкти завжди вирішують, у якій формі тримати свої збереження. Їх можна розподілити між грошами та цінними паперами.

Сукупний попит на гроші може бути отриманий шляхом сумування попиту на гроші для складання угод та попиту на гроші з боку активів. Розмір поточної каси при даному обсягу валового внутрішнього продукту залишається незмінним для усякого рівня відсоткової ставки. Інша частина попиту перебуває в обернено пропорційній залежності від ставки відсотка. З її підвищенням попит на гроші в готівковій формі зменшується.

Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні, виступають: зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміна рівня цін, швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Чинник швидкості обігу грошей не діє на мікроекономічному рівні. Натомість діє чинник зміни норми відсотка. Серед інших макроекономічних чинників, що впливають на попит, це інфляція, нагромадження багатства, очікуване погіршення кон'юнктури ринків тощо.

Пропозиція грошей

Друга сила, що у взаємодії з попитом на грошовому ринку визначає його кон'юнктуру, є пропозиція грошей. Пропозиція грошей - це та кількість грошей, що перебуває в будь-який момент у розпорядженні економічних суб'єктів, яку вони за сприятливих обставин можуть спрямувати в обіг. Пропозиція грошей виражає прагнення економічних суб'єктів дати в борг певну частину своїх грошових коштів для отримання доходу.  На макроекономічному рівні на формування пропозиції грошей впливає обсяг фактичної грошової маси в обігу. Ця фактична грошова маса в обігу становить природну межу пропозиції грошей. Розширити пропозицію грошей понад цю межу може лише додаткова емісія грошей Національним банком України.

Пропозицію грошей контролює держава. В Україні цей контроль здійснює Національний банк України як шляхом емісії грошей, так і за допомогою управління грошово-кредитною системою. Саме він визначає необхідну кількість грошей в економіці, виходячи з її стану. Необхідна кількість грошей фіксується на певний період і не залежить від рівня відсоткової ставки.

Отже, загальний розмір пропозиції грошей визначається банківською системою і на його розмір впливають такі об'єктивні чинники:

- емісія банкнот і випуск депозитних грошей;

- процес обслуговування державного боргу і покриття дефіциту державного бюджету;

- нагромадження резервів іноземної валюти;

- розширення кредитної емісії комерційних банків.

48. Платіжний баланс та золотовалютні запаси в системі валютного регулювання.

Особливе місце в механізмі валютного регулювання займають платіжний баланс та золотовалютні резерви. Ця особливість полягає в тому, що саме через них реалізується внутрішній зв'язок стану валютного ринку країни зі станом її національної економіки та забезпечується суто економічне регулювання валютної сфери.

Платіжний баланс - це співвідношення між валютними платежами економічних суб'єктів даної країни (резидентів) за її економічними межами та валютними надходженнями їм з-за економічних меж; країни (від нерезидентів) за певний період часу (рік, квартал, місяць).

Платіжний баланс відіграє важливу роль у розробленні та реалізації валютної політики. Як модель зовнішньоекономічних зв'язків країни він дає ґрунтовну інформаційну базу для оцінки стану та перспектив розвитку валютних відносин. Зокрема, рівень та динаміка його збалансованості за звітний рік дають можливість визначити причини погіршення кон'юнктури валютного ринку та курсу національної валюти у відповідному році та ймовірну динаміку їх на перспективу. Якщо, наприклад, звітний платіжний баланс пасивний і розмір від'ємного сальдо мав тенденцію до зростання, це негативно впливало на курс валюти у звітному році і давало підстави очікувати його падіння в наступному році. Якщо така тенденція не відповідає цілям загальноекономічної та монетарної політики, її слід переломити на стабілізаційну. Підходи до вирішення цього завдання теж можна визначити на основі платіжного балансу, зокрема його структурної збалансованості.

Якщо, наприклад, торговий баланс (співвідношення експорту та імпорту) має хронічний і всезростаючий дефіцит, то для оздоровлення національної валюти потрібно визначити шляхи скорочення його від'ємного сальдо. Це можуть бути заходи щодо стимулювання розвитку вітчизняного виробництва, зростання його якості й ефективності, що сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних товарів на внутрішньому і зовнішньому ринках, збільшенню експорту і скороченню імпорту. Якщо дефіцитним є баланс послуг, відповідні заходи слід спрямовувати на розвиток усіх видів послуг для нерезидентів, стабілізації чи навіть скорочення зовнішніх послуг для резидентів.

З теоретичного погляду, економічна роль платіжного балансу визначається тим, що відображені в ньому обороти безпосередньо впливають на попит і пропозицію на валютному ринку: надходження валюти створює передумови для формування пропозиції її, а платежі - для формування попиту на валюту. Цей зв'язок можна виразити кількісно у вигляді таких формул:

1) ПрВ = ЗВ1 + НВ – ЗВ2

де ПрВ - пропозиція інвалюти протягом звітного періоду,

ЗВ1 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на початок періоду; НВ - надходження інвалюти протягом звітного періоду по

платіжному балансу;

ЗВ2 - залишки інвалюти в суб'єктів ринку на кінець періоду.

Якщо залишки інвалюти на початок і кінець звітного періоду однакові, то пропозиція валюти буде збігатися з надходженнями її по платіжному балансу, тобто ПрВ = НВ;

2) П0В = БВ1 + ПВ – БВ2

де ПоВ - попит на інвалюту протягом звітного періоду;

БВ1 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами

на початок періоду;

ПВ - валютні платежі протягом періоду по платіжному балансу;

БВ2 - боргові зобов'язання резидентів перед нерезидентами

на кінець періоду.

Якщо боргові зобов'язання на початок і кінець звітного періоду однакові, то попит на інвалюту буде збігатися з валютними платежами, визначеними по платіжному балансу, тобто ПоВ = ПВ.

З наведених формул можна зробити висновок, що попит (ПоВ) і пропозиція (ПрВ) на валютному ринку будуть урівноважуватися за умови збалансованості надходжень (НВ) та платежів (ПВ) платіжного балансу. Похибки можуть спричинюватися лише на величину розбіжностей між обсягами залишків валюти та валютних боргових зобов'язань економічних суб'єктів на початок і кінець періоду.

У механізмі платіжного балансу важливе місце займають офіційні золотовалютні резерви (ЗВР), що враховуються по статті "Резервні активи" і слугують офіційним механізмом урегулювання його сальдо. Активне сальдо платіжного балансу сприяє зростанню .золотовалютних резервів, а пасивне - їх зменшенню. Проте економічна роль цих резервів не обмежується балансуванням платіжного балансу, а значно виходить за його межі. Тому управління ними можна розглядати як самостійний інструмент валютного та грошово-кредитного регулювання.

Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів та золота, які належать державі і перебувають у розпорядженні органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення. Ці потреби визначають цілі накопичення золотовалютних резервів. Основними з них є:

- забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Це так зване трансакційне призначення золотовалютних резервів, спрямоване на обслуговування зв'язків національної економіки зі світовою. У цьому призначенні вони слугують запасом ліквідних коштів, які забезпечують платоспроможність країни на світовому ринку;

- забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку та ринку грошей, з тим щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної валюти. Це так зване інтервенційне призначення резервів,

49. Поняття валюти та її види

Валюта - грошова одиниця країни з відкритою економікою, яка використовується для вимірювання величини вартості товарів.

Валюти або світовий грошовий матеріал можна класифікувати за певними ознаками і виділити основні відповідні види.

Види валют

Критерій класифікації

Емітентська належність:

- національна валюта - грошова одиниця, що емітується національною банківською системою і використовується у зовнішньоекономічних зв'язках і міжнародних розрахунках з іншими країнами;

- іноземна валюта - грошові знаки іноземних держав, а також кредитні і платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях;

- колективна (наднаціональна) валюта - умовна розрахункова одиниця, яка не має матеріальної форми (існує у вигляді не монет, банкнот, а проводок за банківськими рахунками), не має власної вартісної основи (її ціна, або курс розраховується на базі валютного кошика країн-засновників), не має кінцевого кредитора (банківської установи, яка зобов'язується підтримувати курс у певних межах за допомогою валютних інтервенцій), функціонує на основі міждержавних угод і не підпорядкована законодавству жодної держави окремо:

1) СДР - Спеціальні права запозичення (англ. зресіаі drawing rights) - міжнародні платіжні і резервні засоби, що випускаються Міжнародним валютним фондом (МВФ) і використовуються для безготівкових міжнародних розрахунків шляхом записів на спеціальних рахунках і як розрахункова одиниця МВФ. СДР виконує ряд функцій світових грошей по регулюванню платіжних балансів, поповненню офіційних валютних резервів, порівнянню вартості національних валют;

2) арабський розрахунковий динар, андське песо, переводний рубль тощо;

- регіональна валюта - самостійна єдина валюта у межах інтеграційного утворення (євро в межах Європейського валютного союзу);

- євровалюта - конвертована валюта будь-якої країни, переведена на рахунки іноземних банків та використовується ними для операцій у всіх країнах, включаючи країну емітента цієї валюти (євродолар тощо)

Режим використання:

- вільно конвертована валюта - національна валюта, яка використовується резидентами та нерезидентами країни за всіма видами операцій за відсутності будь-яких законодавчих обмежень на здійснення валютних угод і реалізується на головних світових валютних ринках;

- частково конвертована валюта - національна валюта країн, де існують обмеження та / або спеціальні узго-джувальні процедури на обмін валют за окремими видами операцій, суб'єктами валютних угод або зонами;

- неконвертована валюта - це національна валюта, що функціонує в межах однієї країни і не підлягає обміну на інші іноземні валюти

Функціональна роль:

- валюта ціни (валюта операції) - грошова одиниця, в якій виражена ціна товару в зовнішньоторговельному контракті або встановлюється сума наданого міжнародного кредиту (зазвичай вільно конвертовані валюти);

- валюта платежу - валюта, в якій відбувається фактична оплата товару в зовнішньоторговельній операції або погашення міжнародного кредиту (може виступати будь-яка валюта, узгоджена між контрагентами);

- валюта кредиту - грошова одиниця, в якій надаються експортні кредити;

- валюта клірингу - використовується при здійсненні міжурядових угод при обов'язковому заліку зустрічних вимог і зобов'язань, які виникають з вартісної рівності товарних постачань і послуг, що надаються (кліринг);

- валюта векселя - грошова одиниця, в якій виставлений вексель. Зазвичай у внутрішньому обороті векселя виставляють у валюті країни, а в міжнародному обороті - у валюті країни-боржника, кредитора або третьої країни

Характер застосування у валютній практиці:

- дорогоцінні метали (за винятком ювелірних виробів) - золото, срібло, платина;

- природне дорогоцінне каміння;

- грошові кошти у вигляді законних платіжних засобів (готівки) чи депозитів тієї чи іншої країни, які можуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу;

- платіжні документи, які виражені у тій чи іншій національній валюті та застосовуються у міжнародних розрахунках (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви тощо);

- фондові цінності, які виражені у тій чи іншій національній валюті та використовуються у міжнародних операціях (акції, облігації)

Зовнішня (матеріальна) форма:

- металеві валютні кошти (монетарне золото);

- неметалеві валютні кошти (паперові, кредитні)

Ступінь стійкості щодо власного номіналу та курсу інших валют:

- сильна або тверда валюта;

- слабка або м'яка валюта

Можливість резервування (нагромадження):

- резервна (ключова) валюта

- вільно конвертована валюта, яка використовується для формування золотовалютних резервів світової банківської системи, проведення міжнародної та національної валютної політики та приймається МВФ для погашення кредитів і сплати процентів (долар США, євро, англійський фунт стерлінгів, японська йєна, СДР)

49. Поняття валюти та сфера її використання.

Валюта - це грошова одиниця що використовується як світові гроші тобто як міжнародна розрахункова одиниця засіб обігу і платежу.

Залежно від сфери і мети використання:

• валютна оплати — валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;

• валюта кредиту — валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

• валютні угоди (ціни) — валюта, в якій встановлюється ціна товару або послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

49. Поняття грошового обороту як процесу руху грошей.

Грошовий обіг — це безперервний рух грошей, які обслуговують реалізацію товарів, послуг і нетоварні розрахунки в процесі суспільного відтворення.

На мікроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою й елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу.

На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругообіг усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. Тому його називають ще сукупним грошовим обігом.

У сукупному грошовому обігу гроші функціонують виключно як гроші та не є функціональною формою капіталу.

Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, котрі беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:

— фірми — суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

— домашні господарства — суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;

— державні структури — суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;

— фінансові посередники — суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників.

Грошовим обігом взаємопов'язуються ті основні ринки, через які здійснюється більшість грошових відносин між економічними суб'єктами:

— ринок продуктів, де реалізується створений фірмами національний продукт;

— ринок ресурсів, на якому фірми купують необхідні для виробництва ресурси (робочу силу, капітал і природні ресурси);

— фінансовий ринок, де реалізуються вільні грошові кошти;

— світовий ринок, через який здійснюється зв'язок внутрішньої економічної системи із "зовнішнім" світом.

Усі розрахунки та платежі, які становлять грошовий обіг, можна згрупувати в кілька великих потоків залежно від їх призначення у відтворювальному процесі. Це дає змогу схематизувати весь грошовий обіг у вигляді кількох взаємопов'язаних і здійснюваних за колом потоків руху грошей.

49. Попит на гроші та механізм його реалізації.

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теоретичного та практичного значення.

Поняття попиту на гроші. На відміну від звичайного попиту на товарних ринках, який формується як потік куплених товарів за певний період, попит на гроші виступає як запас грошей, який прагнуть мати у своєму розпорядженні економічні суб'єкти на певний момент. Якщо такий запас грошей розглядати як елемент багатства, котрим володіють економічні суб'єкти, то попит на гроші можна трактувати як їхнє бажання мати певну частину свого портфеля активів (багатства) в ліквідній формі. Якщо власники портфелів активів віддають перевагу ліквідній формі, то це означатиме зростання попиту на гроші, і навпаки. Такий (портфельний) підхід до вивчення попиту на гроші був застосований Дж. М. Кейнсом, котрий назвав своє трактування попиту на гроші теорією переваги ліквідності.

Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху.

Попит на гроші і швидкість обігу грошей. Попит на гроші тісно пов'язаний зі швидкістю обігу грошей обернено пропорційною залежністю: у міру зростання попиту на гроші кожна грошова одиниця, що є в обороті, довше перебуватиме у розпорядженні окремого економічного суб'єкта, повільнішим буде її обіг, і навпаки. З цієї залежності випливають висновки, що мають важливе практичне значення:

* оскільки попит на гроші - явище динамічне, то і швидкість обігу грошей не може бути постійною;

* зростання швидкості обігу грошей унаслідок падіння попиту на гроші може компенсувати дефіцит платіжних засобів при зниженні рівня монетизації валового національного продукту і послабити кризу неплатежів;

* падіння швидкості обігу грошей через зростання попиту на них послаблює вплив збільшення маси грошей в обороті на кон'юнктуру ринків, гальмує його інфляційні наслідки;

* у парі "попит - швидкість" визначальним є попит на гроші, а похідним - швидкість їх обігу. Тому фактори зміни попиту на гроші об'єктивно впливають і на швидкість їх обігу. Проте це не виключає зворотного впливу зміни швидкості обігу грошей на динаміку їх попиту. Наприклад, якщо суто організаційними заходами (збільшення частоти виплат доходів, підвищення дохідності короткострокових фінансових інструментів, удосконалення системи розрахунків тощо) забезпечується прискорення обігу грошей, то це вплине і на ф ормування попиту на них, особливо на його трансактивну складову.

Цілі та мотиви попиту на гроші. У теорії грошей чи не найактуальнішим було і залишається питання, чому економічні суб'єкти накопичують гроші? Правильна відповідь на це питання створює базу для визначення економічних чинників, які впливають на обсяг і динаміку попиту на гроші, а також для формування механізму його регулювання. У цьому питанні слід розрізняти два аспекти:

- задля яких цілей економічні суб'єкти накопичують гроші;

- які мотиви спонукають їх до цього.

Чинники впливу на попит на гроші. З'ясування мотивів, які заохочують економічних суб'єктів нагромаджувати гроші, дає можливість визначити чинники, які впливають на ці мотиви, а значить - на динаміку попиту на гроші.

Представники всіх теоретичних концепцій попиту на гроші визнають зміну обсягів виробництва (або обсягів національного доходу) ключовим чинником впливу на попит. Цей вплив обумовлюється трансакційним мотивом нагромадження грошей - чим більший обсяг виробництва валового національного продукту, а отже і національного доходу, тим більшим може бути обсяг операцій щодо його реалізації і тим більшим має бути запас грошей для виконання цих операцій. Цю залежність можна формалізувати як МД = f(Q), де Q - номінальний обсяг ВНП, МД - обсяг попиту на гроші.

Зміна обсягу валового національного продукту, у свою чергу, визначається двома самостійними чинниками - динамікою рівня цін та рівня реального обсягу виробництва, кожний з яких може діяти незалежно один від одного. Наприклад, абсолютний рівень цін може зростати при незмінному обсязі реального виробництва, і навпаки, останній може зростати при незмінному рівні цін чи обидва показники можуть зростати водночас, але різними темпами. Тому зміну абсолютного рівня цін та реального обсягу виробництва можна розглядати як самостійні чинники впливу на попит на гроші. Вплив кожного з цих чинників є прямо пропорційним - у міру зростання цін чи/та збільшення фізичного обсягу виробництва відповідно зростатиме попит на гроші, а при їх зниженні попит буде скорочуватися. Залежність МД від указаних двох чинників можна формалізувати як МД =f(Y, P), де Y - фізичний обсяг ВНП, Р - рівень цін.

При макроекономічному підході до аналізу попиту на гроші з'являється третій чинник - швидкість обігу грошей. Чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші, і навпаки. Тобто вплив цього показника на попит обернено пропорційний. Оскільки швидкість обігу грошей формується під впливом багатьох чинників, то всі вони опосередковано теж впливають на попит на гроші. Проте прибічники такого підходу до аналізу попиту на гроші вважають, що швидкість обігу грошей є відносно стабільною, тому її вплив на попит мало відчутний. Через це у своїх теоретичних висновках вони абстрагуються від цього чинника. Тому до формули попиту на гроші чинник швидкості, як правило, не входить.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

З інфляційними очікуваннями тісно переплітаються очікування погіршення кон'юнктури ринків взагалі, зокрема скорочення товарної пропозиції, посилення товарного дефіциту, погіршення якості продукції тощо. В усіх цих випадках економічні суб'єкти віддадуть перевагу накопиченню багатства у товарній формі, а не в грошовій, і попит на гроші скоротиться.

З урахуванням новітніх чинників впливу на попит формулу його можна записати у такому вигляді:

де Y - реальний обсяг ВНП;

Р - середній рівень цін;

R - рівень очікуваного доходу на альтернативні грошам активи;

В - обсяг багатства;

I - рівень інфляції;

О - очікування змін ринкової кон'юнктури.

Графічне зображення попиту на гроші.

мал. 19

З наведеного вище графічного зображення попиту на гроші чітко видно два різні характери його руху:

* у вигляді переміщення самої кривої попиту - уверх і вправо чи вниз і вліво, що свідчить про еластичність попиту на гроші від номінального обсягу валового продукту;

* у вигляді руху точки попиту по його кривій - уверх і вліво чи вниз і вправо, що свідчить про еластичність попиту на гроші від процента та інших очікуваних доходів на активи. Ці два види руху потрібно чітко розрізняти, але розглядати у взаємозв'язку, щоб мати завершену картину динаміки попиту на гроші.

49. Порівняльна характеристика сучасних валютних систем

Державно-правова форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин країн представляє собою валютну систему. Таким чином, валютна система являє собою сукупність двох елементів: валютного механізму та валютних відносин.

Розрізняють світові та національні валютні системи. Світові валютні системи розвиваються на регіональному та глобальному (світовому) рівнях.

Національна валютна система — це державно-правова форма організації валютних відносин на території певної країни. Вона встановлює певний порядок валютних розрахунків і правила роботи з валютою інших країн. Функціонування національної валютної системи регулюється з урахуванням норм міжнародного права та національного законодавства країни.

Складовими елементами валютної системи є національна валюта, умови її конвертованості, режим валютного курсу, валютні обмеження в національній економіці, механізм валютного регулювання і контролю, правила використання іноземної валюти і міжнародних платіжних та кредитних засобів обігу тощо.

Регіональна валютна система — це правова форма організації валютних відносин між групою країн.

Світова валютна система включає міжнародні кредитно-фінансові інститути та комплекс міжнародних договірних та державно-правових норм, що забезпечують функціонування валютних інструментів.

Елементами світової валютної системи є певний набір міжнародних платіжних засобів, валютні курси та валютні паритети, умови конвертованості, форми міжнародних розрахунків, режим міжнародних ринків валюти та золота, міжнародні та національні банківські установи тощо.

Розвиток світових валютних систем регулюється відповідними міждержавними валютними угодами, втілення яких забезпечується створенням на колективних засадах міждержавних валютно-фінансових та банківських установ і організацій. У своєму розвитку світова валютна система пройшла чотири основні етапи

Етапи еволюційного розвитку світової валютної системи

49. Пропозиція грошей та механізм її формування

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть допиту на гроші. Банківська система управляє пропозицією грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші. У розпорядженні центрального банку — економічні важелі, спираючись на які, він здатний впливати на формування грошової пропозиції і регулювати грошовий обіг в країні. Серед них важливе місце належить таким макроекономічним показникам: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, які широко використовуються у визначенні потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси.

Грошова база — це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

Тоді пропозиція грошей (Ms) прямо пропорційна грошовій базі (Мh) і залежить від величини грошового мультиплікатора (m): Ms = Мh x m

Грошову базу, яка має властивості мультиплікаційного впливу на пропозицію грошей, ще називають ланкою підвищеної ефективності, або «сильних» грошей. Цей показник відомий у монетарній теорії як Мh — high — роwегеd mопеу. Він визначає категорію грошей, яка може безпосередньо контролюватися центральним банком, тобто відноситься до числа найважливіших показників діяльності банківської системи щодо впливу на ситуацію, яка складається на грошовому ринку.

Банківські резерви — це категорія, яка включає також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М0, М1).

Якщо фактична сума резерву, включаючи залишок каси, виявиться меншою від суми обов'язкового резерву, банк зобов'язаний негайно поповнити свої резерви. Якщо фактичний резерв виявиться більшим обов'язкового, то це свідчить про наявність у банку вільного (наднормативного) резерву, в межах якого комерційний банк може здійснювати кредитну експансію. Отже, вільні резерви виступають у ролі кредитного потенціалу банку.

Зв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор — це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу в результаті операцій на монетарному ринку.

Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є зворотною величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Це свідчить про те, що зі збільшенням резервної норми або при більш високому співвідношенні готівки стосовно депозитів, величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Основний сенс грошового мультиплікатора полягає в тому, що він примножує в кратно разів кількісні параметри грошової маси, тобто він показує максимальну кількість нових грошей, яку може утворити кожна грошова одиниця (долар чи гривня) від операцій на відкритому ринку.

Отже, із рівняння можна зробити висновок, що взаємодія двох величин: грошової бази і грошового мультиплікатора визначає потенційні можливості банківської системи в забезпеченні приросту грошової маси, тобто додаткової пропозиції грошей.

49. Раціоналістична та еволюційна концепція походження грошей

Численні спроби впродовж усього періоду з часу виникнення економічної теорії і до сучасності дати вичерпну відповідь на всі загадкові запитання умовно можна поділити на два теоретичні напрямки: раціоналістичну концепцію походження грошей та еволюційну.

Послідовники раціоналістичної концепції пояснювали появу грошей наслідком домовленості, угоди між людьми з метою спрощення і полегшення процедури обміну товарів. Її теоретичне обґрунтування здійснив ще Аристотель (IV ст. до н.е.) у праці «Нікомахова етика». Він писав: «Все, що бере участь у обміні, має бути якимось чином співставленим... за загальною домовленістю з’явилася монета... Від того й ім´я її, що вона існує не в природі, а за домовленістю». Для здійснення обміну «має існувати якась одиниця (виміру), при чому (обґрунтована) на умовності».

В наступні історичні епохи раціоналістична концепція походження грошей законодавчо була закріплена в нормах античного й середньовічного права. Карбування монет на честь приходу до влади коронованої особи римським правом так і проголошувалося, що гроші та їх вартість декретує імператор. Ідея про гроші як витвір домовленості («раціо» - розум) переважала аж до кінця XVIII ст., коли вагомі досягнення археологічної науки розвінчали її постулати. Водночас суб´єктивно-психологічний підхід до тлумачення походження грошей з позицій раціоналістичної концепції має місце у деяких працях і сучасних економістів. Зокрема, у підручнику П. Самуельсона «Економіка» стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю. Інший лауреат Нобелівської премії, американський вчений Дж. Гелбрейт гроші розглядає як наслідок угоди між людьми про закріплення грошової функції за коштовними металами.

Проте домовленість між людьми надто невагома, щоб стати підставою виникнення і функціонування грошей. Помилкове положення про те, що «монета існує не в природі, а встановлена людьми, тому їм під силу змінити її або вилучити з обігу» було використане представниками школи меркантилізму не тільки для заперечення товарної природи походження грошей, а й для обґрунтування відсутності зв´язку між грошима і коштовними металами. Водночас наукові відкриття поступово нагромадили значні матеріально-речові надбання, які дозволили відкинути ненаукові концепції походження грошей та розробити еволюційну концепцію.

Послідовними прихильниками еволюційної концепції походження грошей стали основоположники класичної політичної економії А. Сміт і Д. Рікардо, К.Маркс та інші вчені: Вони довели, що провідними передумовами становлення товарно-грошових відносин та їх носіїв (грошей) стали процеси піднесення продуктивності суспільної праці до рівня створення додаткового продукту, який ставав предметом обміну між виробниками. Наступне поглиблення суспільного поділу праці й розвиток багаторівневої спеціалізації виробництва і суспільної діяльності людини розширили масштаби суспільного обміну і сформували історичний процес еволюційного розвитку грошей у таких формах:

а) простої, поодинокої або випадкової форми вартості;

б) повної або розгорнутої форми вартості;

в) загальної форми вартості;

г) грошової форми вартості.

Зазначимо, що кожна з цих форм послідовно відображає процес зародження і зростання ролі грошей та їх взаємодії з властивостями вищого ступеня розвитку товарного виробництва й обміну. Зокрема, вже перша проста, поодинока або випадкова форма вартості, виникнувши одночасно із зародженням обміну, започаткувала основоположні відносини товарного виробництва, в якому товари об´єктивно протистоять грошам.

49. Режим валютного курсу в Україні

Сучасні типи режимів вал. курсів у світовій вал. с-мі включають фіксований і плаваючий режими. При фіксованому режимі вал. курс фіксується до однієї валюти або кошика валют. Плаваючі курси змінюються в залежності від попиту та проп-ї на вал. ринку. Головними методами регулювання вал. курсу є валютна інтервенція та дисконтна пол-ка. Вал. інтервенція - це пряме втручання центр. банку або казначейства у вал. ринок. Вона зводиться до купівлі та продажу центр. банком або казначейством інвалюти. Центр. б-к купує інвалюту, коли її проп-я надмірна та курс низький, і продає, коли курс інвалюти високий. Таким способом обмежується коливання курсу нац. валюти. Суть дисконтної політики зводиться до підвищення або зниження дисконтн. ставки центр. емісійного банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткостр. капіталів. Підвищуючи дисконтну ставку у періоди погіршення стану платіжного балансу, центр. банк стимулює приплив капіталів з країн, де дисконтна ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Методами вал. регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація - зниження та підвищення вал. курсу. Україна використовувала кілька режимів вал. курсу - від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. У грудні 1992 р. було визначено ринковий (плаваючий) режим вал. курсу укр. карбованця. На практиці така с-ма означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відпов. екон. умов: конкурентоспроможної стр-ри ек-ки, гнучкої с-ми цін, розвитку банківської інфрастр-ри та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на вал. ринку, доларизація внутр. обороту та бартеризація зовнішньоторг. обороту. У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій ,зменшення надх. іноз. в-ти на внутр. р-к, зростання внутр. боргу, "втечі" капіталів за кордон. З часом все більше уваги стали приділят иринковим методам стабілізації вал. курсу , і фіксований вал курс було замінено на так зв регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринк. мех-м визначення курсу на основі попиту і проп-ї. Протягом 1996 та першої половини 1997 рр. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленог овал. коридору. Наприкінці 1997 р. змінилась міжнар. кон’юнктура, почався відплив короткостр. капіталів із нових ринків, до яких належить і У. Нерезиденти У. стали активно продавати ОВДП. Це значно зменшило проп-ю і водночас збільшило попит на валюту. Для утримання стабліьності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі вал. коридору. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від вал. коридору та проголосив перехід до гнучкого вал. курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалися умовами, які склалися на ринку після фін. кризи 1998 р. НБУ установлює офіційний вал. курс за двома групами валют: перша група - це переважно вільноконвертовані валюти. Ці валюти присутні у міжнар. розрах-х, котируються на міжнар. ринках або щоденно використовуються у розрах-х між центр. банками кр-н СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група - це валюти, за якими торгівельні операції та неторгівельні розрах-ки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць.

49. Рівновага на грошовому ринку та фактори, що її визначають

Підтримання грошової рівноваги вимагає від держави в особі національного (центрального) банку виваженої грошово-кредитної політики. Вона має на тривалий час забезпечувати збалансованість грошового механізму на основі чіткої взаємодії грошової маси в обігу, реальних доходів фізичних і юридичних осіб та норми відсотка. Досліджуючи рівновагу монетарного ринку, монетаристи розробили кілька теоретичних моделей встановлення рівноваги попиту і пропозиції грошей.

Рівновага монетарного ринку

У даному графіку рівноваги монетарного ринку на горизонтальну вісь абсцис відкладено загальну кількість грошей (M), а на вертикальну - значення величини номінальної ставки відсотка. Вертикальна пряма (Мs) характеризує пропозицію грошей, що вважається більш сталою (екзогенною) величиною. Попит на гроші (Md1) за цих умов становить змінну величину, динаміка якої зображена у вигляді лінії (Md), що нахилена вниз. Якщо пропонуються вищі відсоткові ставки, то суб´єкти ринку переміщують більшу частину своїх грошових залишків до високодохідних активів, від чого попит на гроші зменшується, бо володіння ними не приносять доходу.

Перетин лінії Md і Мs у точці Е означає момент рівноваги грошового ринку і визначає величину рівноважної норми відсотка як похідної величини. За будь-якої нижчої ставки відсотка рівень попиту на гроші буде перевищувати їхню кількісну пропозицію. І, навпаки, за будь-якої більш високої відсоткової ставки пропозиція грошей перевищуватиме попит.

Отже, лише у точці Е пропозиція і попит збігаються. Точку перетину ліній пропозиції і попиту на гроші, що визначає рівноважний стан монетарного ринку і величину рівноважної відсоткової ставки, називають рівноважною точкою грошового ринку. Якщо, приміром, НБУ, побоюючись інфляції, запровадить більш жорстку монетарну політику, то, продаючи цінні папери на відкритому грошовому ринку, він зменшуватиме пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції грошей переміститься ліворуч, а відсоткова ставка зростатиме доти, поки не буде досягнуто нової рівноваги у точці Е1 за нової вищої відсоткової ставки (R1).

Послаблення монетарної політики або зниження попиту на гроші призводить до протилежних наслідків. Зокрема, якщо НБУ скуповує цінні папери на відкритому ринку, то тим він збільшує пропозицію грошей. Внаслідок цього лінія пропозиції (Ms) переміститься праворуч. Тепер точка Е вже свідчитиме про невідповідність попиту і пропозиції грошей на грошовому ринку, а нова рівновага (Е2) досягається завдяки зниженню рівня відсоткової ставки (R2). Це спонукає суб´єктів ринку тримати активи у грошовій формі, тому що альтернативна форма розміщення грошей у цінних паперах стає менш привабливою.

Порушення рівноваги грошового ринку може статися на основі зміни попиту на гроші, що викликані зростанням обсягів виробництва і реалізації товарів або зростанням цін. За умов зростання попиту на гроші лінія Md переміщується праворуч вгору до лінії Md1 рівноважна відсоткова ставка зростає. За умов зменшення реального обсягу виробництва чи зниження цін виникають протилежні тенденції. Виходячи з цього, рівень відсоткової ставки змінюється так, щоб відновити стан рівноваги попиту і пропозиції.

Взаємодію попиту і пропозиції під тиском інфляційного зростання цін розглядає кейнсіанська макроекономічна модель:

На вертикальну вісь абсцис тут відкладено рівень цін (Р), на горизонтальну - реальний випуск продукції (Y), лінія Md показує стан попиту на гроші за умов певного рівня випуску продукції та доходів, а лінія Мs - сукупну пропозицію грошей, тобто який обсяг продукції господарські агенти готові запропонувати за кожним рівнем цін. Перетин рівнів попиту і пропозиції у точці Е показує, за яких умов видатки відповідають доходам, а грошовий ринок перебуває у стані рівноваги.

У випадку зростання обсягів сукупного попиту до цієї ситуації пристосовуються, в основному, ціни, а випуск продукції збільшується непомітно і повільно. Такий варіант називають інфляцією попиту, тому що зростання попиту підштовхує рівень цін (Р) вгору. Пропозиція грошей та інфляція тільки викликають зростання цін на фактори виробництва (матеріали, енергоносії). Господарські агенти прагнуть покрити збільшені витрати за рахунок більш високих цін на свою продукцію. Внаслідок цього лінія сукупної пропозиції зміщується вліво вгору, із положення Ms у Ms1 утворюється нова точка Е1 короткострокової рівноваги, а рівень цін зростає з Р0 до Р1. Водночас реальний випуск продукції зменшується з Y0 до Y1. Тобто, негативні зміни у сфері пропозиції грошей викликають спад виробництва і зростання цін. Таку інфляцію називають «інфляцією затрат».

49. Розвиток валютної системи України

Із запровадженням у грудні 1992 р. купона в обіг (не лише в готівковий, а й у безготівковий) почалося офіційне визначення його валютного курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів України, було визначено ринковий режим встановлення валютного курсу українського карбованця. Цей режим містив такі положення:

1. Офіційний курс українського карбованця, використовуваний суб'єктами господарських операцій та банками для здійснення поточних операцій, встановлювався НБУ на підставі результатів торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ).

2. Для здійснення власних операцій з іноземною валютою НБУ було надано право встановлювати курс покупця і курс продавця, за якими установи банку могли купувати і продавати валютні цінності поза межами валютної біржі.

3. Було надано також право уповноваженим комерційним банкам встановлювати власні курси покупця і продавця іноземної валюти для забезпечення здійснення платежів торговельного і неторговельного характеру з відхиленням від офіційного курсу НБУ в межах 2,5 %. 4. Було визначено, що НБУ може встановлювати окремий курс українського карбованця для операцій, пов'язаних із рухом капіталу.

Як показала практика, встановлення ринкового режиму визначення валютного курсу українського карбованця не дало позитивних результатів. Це пояснюється, по-перше, повною відсутністю в держави необхідних валютних резервів, що їх можна було б застосовувати у стабілізаційних цілях; по-друге, інтенсивним розвитком внутрішньої інфляції; по-третє, значним дефіцитом платіжного балансу і високою часткою товарів критичного імпорту (сировинних ресурсів і комплектуючих машинобудівної промисловості) та їх подорожчанням у зв'язку з переходом на розрахунки за світовими цінами; по-четверте, відсутністю ринкового середовища у сфері зовнішньоекономічної діяльності та ринкових регуляторів макроекономічних процесів.

Перелічені чинники вказують на те, що економіка України фактично не була готовою до запровадження режиму «плаваючих» курсів. Забігання наперед без створення необхідних економічних передумов спричинило подальше прискорення темпів падіння валютного курсу українського карбованця.

Не можна однозначно оцінювати і проведену 12 серпня 1993 р. НБУ на підставі рішень уряду фіксацію валютного курсу українського карбованця відносно долара, марки і рубля, а звідси — роздвоєння валютного ринку України. Внаслідок цього зросла незбалансованість останнього. Система фіксованого валютного курсу існувала в Україні більше року — до жовтня 1994 р.

Фіксація офіційного курсу карбованця забезпечила обмеження впливу курсового чинника на динаміку цін за критичними для України статтями імпорту, зокрема імпорту нафти й газу. В той же час система фіксованого валютного курсу мала істотні недоліки. Це по суті був відхід від логіки ринкової трансформації економіки України, який завдав великої шкоди економічному процесу.

Основною ознакою валютного регулювання за цієї системи була фактично повна заборона вільного ціноутворення на валютному ринку. Отримана резидентами валюта мала в обов'язковому порядку продаватися за офіційним (фіксованим) курсом у такому співвідношенні:

40 % від надходжень — на валютному тендері;

10 % — обов'язковий продаж в резерви НБУ;

50 % залишалося в розпорядженні підприємств, однак єдиним покупцем і цієї частки заробленої валюти міг бути лише НБУ.

Фіксація в Україні валютного курсу призвела до:

* зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій. Якщо в цілому за 1993 р. бартерні операції становили 23,2 % загального обсягу експорту, то у 1994 р. їх частка збільшилася до 50 %;

* зменшення надходжень валюти на внутрішній валютний ринок України;

* зростання зовнішнього боргу України:

* зниження обсягу виробництва на імпортозалежних підприємствах;

* «втечі» капіталу за кордон.

У відповідності з Указом Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» з 1 жовтня 1994 р. офіційний курс українського карбованця, який до цього визначався адміністративне, почав визначатись на підставі відновлених торгів на УМВБ. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця з метою оплати контрактів «критичного імпорту». З 17 листопада 1994 р. резиденти отримали доступ на біржу для закупівлі валюти з метою переказу за кордон прибутку, отриманого іноземними інвесторами від іноземних інвестицій в Україні, та здійснення проліцензованих Національним банком України валютних операцій, пов'язаних з рухом капіталу.

Важлива подія в сфері валютних відносин сталася 1 серпня 1995 р. Відповідно до Указу Президента України на території України припинено використання іноземної валюти як засобу платежу. Цим винятково важливим кроком започатковано реальне обмеження доларизації національної економіки та подальше зміцнення національної грошової одиниці.

Курсова політика в Україні після уніфікації у жовтні 1994 року валютного курсу базувалася на застосуванні керованого валютного курсу, протягом 1996-97 років — у межах коридору, спочатку неофіційного, а з другого півріччя 1997 року — оголошеного (1,7—1,9 грн. за 1 дол. США). Номінальний обмінний курс гривні за 1996—1997 рр. девальвував на 3,7 %; з урахуванням рівня інфляції (49,8 %) реальне його значення зросло на 46,1 %.

Велику роль у розвитку валютного курсу України в 1997 році відігравав ринок державних облігацій. Завдяки цьому обсяги операцій з купівлі-продажу валюти у 1997 році збільшилися майже вдвічі і сягнули рівня 32,4 млрд. дол. США. Приплив капіталу з-за кордону та ефективна монетарна політика вплинули на подальший розвиток сегментів валютного ринку, основними з яких є український міжбанківський валютний ринок (УМВР) і біржовий ринок (УМБР).

Приплив капіталу позитивно вплинув і на зростання валютних резервів НБУ. За даними НБУ, його міжнародні валютні резерви на кінець 1997 року становили близько 2,3 млрд. дол. США, тоді як на кінець 1996 року - дорівнювали 1,76 млрд. дол., а в 1995 році — лише 906,3 млн. доларів США.

Важливим етапом у розвитку валютної політики стало прийняття у 1997 році Урядом і Національним банком міжнародних зобов'язань по зняттю обмежень на конвертованість гривні за поточними операціями в рамках VIII статті Статуту Міжнародного валютного фонду, що сприяло залученню на український ринок капіталів іноземних інвесторів.

49. Роль грошей в системі суспільного відтворення

Поняття ролі грошей тісно пов’язане з поняттям їх функцій. Якщо функція грошей – це їх конкретна “робота” щодо обслуговування руху вартості на певному етапі процесу відтворення, то роль грошей – кінцевий результат цієї “роботи”, її наслідок для суспільства.

Роль грошей визначається рівнем розвитку товарного виробництва та адекватних йому суспільних відносин. Вона не може бути реалізована там, де для цього немає відповідних умов.

Найсприятливіші умови для реалізації ролі грошей у розширеному відтворенні були створені за капіталізму, коли товар став загальною формою продуктів виробництва, а економічні відносини в суспільстві були переведені на еквівалентні, ринкові засади. Особливе значення мало те, що сама робоча сила стала товаром, об’єктом купівлі-продажу.

Завдяки поширенню грошових відносин на всі фактори суспільного виробництва – засоби праці, предмети праці і робочу силу – просте товарне виробництво перетворилось у капіталістичне, а самі гроші набули принципово нової якості – стали носієм капіталу, відкрили можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати.

Насамперед грошового виразу у формі прибутку набула мета капіталістичного виробництва. Це дало можливість зняти всякі обмеження з його розвитку, оскільки нагромадження грошей (прибутку) не має будь-яких внутрішніх обмежень, нагромаджувати їх можна нескінченно.

Завдяки тому, що капіталістичні підприємства все виробляють для продажу і всі елементи виробництва купують на ринку, створюється особливий ринковий механізм стимулювання і регулювання суспільного виробництва в центрі якого знаходяться гроші. На ринку розвивається конкуренція як загальносуспільне явище – конкуренція на покупця, робоче місце, за вигідне замовлення тощо. По суті в усіх цих випадках ведеться боротьба за отримання більшої суми грошових доходів.

Оскільки перемагає той, хто спроможний одержати найкращі результати в такому змаганні, конкуренція, а значить, і гроші стають рушійною силою науково-технічного прогресу, зростання продуктивності суспільної праці, інтенсифікації виробництва, забезпечення високої якості продукції та ін.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою не тільки свідчить про величезну роль грошей, а й показує основні напрями успішного використання їх у перебудові економіки нашої країни.

По-перше, переведення на ринкові засади всіх сфер економічних відносин.

По-друге, переорієнтація цілей економічної, в тому числі грошової, політики із забезпечення інтересів центру на безпосереднього виробника.

По-третє, капіталізація грошових доходів усіх суб’єктів економічних відносин усіма методами, сумісними з нашими соціальними пріоритетами.

По-четверте, оздоровлення грошового обігу, забезпечення високої, сталої вартості грошової одиниці. Без цього неможливо відновити роль грошей у міновому процесі, витіснити бартерні операції з ринку, а отже, забезпечити їх належну роль у розвитку економіки в цілому.

Перехід до ринкової економіки республік колишнього СРСР супроводжується формуванням їхньої економічної самостійності та політичної суверенності. Значну роль у цьому процесі виконують гроші.

Коли Україна після розпаду СРСР постала перед необхідністю створення власної грошової системи, перед державою виникла проблема здійснення економічної політики розвитку якісної і структурної досконалості всього економічного організму. Було введено тимчасову грошову одиницю – купоно-карбованець. Але оскільки це було зроблено у несприятливих умовах, то внаслідок погіршення платіжного балансу карбованець сильно знецінився, почалося наростання інфляції, середньомісячний індекс якої у 1992р. становив 28,5%, у 1923р. – майже 47%, в тому числі в 4 кварталі 1993р. – 66%, що свідчить про переростання інфляції у гіперінфляцію.[6,ст.8-12]

Очевидно, що без переходу на нову національну валюту не можна було усунути нееквівалентний обмін, не можна було допомогтися не лише ефективності зовнішньо-економічної діяльності, а навіть елементарної об’єктивності у міждержавному обміні товарів. Першою важливою передумовою введення гривні було подолання інфляції, другою – формування стабілізаційного фонду. Здійснення грошової реформи – було дуже складним і відповідальним завданням, що вимагало потужного організаційного забезпечення.

25 серпня 1996 року Президентським Указом “Про грошову реформу” розпочато проведення грошової реформи.

Грошова реформа ставила завдання:

• Введення нової грошової одиниці;

• Деномінація з врахуванням зручності для громадян, збереження пропорцій до долара і створення зручності для банків при обмінних процесах;

• Через реформу досягти фінансової стабільності.

Наявність повноцінних національних грошей є неодмінною умовою незалежності країни, успішного функціонування, розвитку національної економіки.

49. Роль кредитної емісії в забезпеченні рівноваги на грошовому ринку

49. Роль кредитної системи у формуванні пропозиції грошей

Пропозиція грошей визначається банківською системою, і в значній мірі залежить від емісії банкнот.

В умовах ринкової економіки центральним банком належить монопольне право банкнотної емісії. Згідно положення Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, шо “Національний банк є центральним баеком республіки, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Йому належить монопольне право на випуск грошей в обіг”.

Відомо, шо банкнотна емісія має кредитний характер і здійснюється через відповідні канали. Це означає, що кожному випуску в обіг банкнот на рахунку в центральному банку має відповідати певна кредитна позиція кредит комерційного банку, позика уряду, зарубіжні активи. Центральний банк в любий час може випустити “свої” гроші, а тому для нього не існує прблеми внутрішньої ліквідності. Зараз для центральних банків законом не встановлюються жорсткі обмеження емісії банкнот або умови їх покриття. Таким чином вже в законодавстві закладено передумови для інляційного розбухання грошової маси. Тільки у Швейцарії центральний банк зобовязаний тримати 40% це золоте забезпечення банкнот, що знаходяться в обігу.

Провідна роль центрального банку заключається у перетворенні безготівкових грошей (що знаходяться на рахунках у центральному банку) у банкноти. Це можливо завдяки тому, що центральний банк виконує функцію кредитора останьої інстанції, не тільки випускаючи банкноти, але і зараховуючи ліквідні кошти на рахунки своїх клієнтів: комерційних банків, державної скарбниці, фінансових небанківських установ. Для досягнення рівноваги на грошовому ринку він вимушений перетворювати значну кількість грошей, що розміщені на банківських рахунках у банкноти. Тому центральний банк не стільки займається емісією грошей, скільки слугує посередником у процесі міжбанківського обігу грошей на банківських рахунках.

Причиною збільшення грошової маси в обігу може бути також зміни в поведінці населення, наприклад, коли вони намагаються заощаджувати гроші. Тоді приходиться випускати більше грошових знаків, щоб компенсувати вилучені із каналів обігу гроші. У даному випадку загальна кількість грошей збільшується, але натомість відбувається сповільнення їх обігу, оскільки вони осідають на вкладах, депозитах.

Однак банкнотною емісією пропозиція грошей, що формується на державному рівні, не обмежується. Другим каналом формування пропозиції грошей це система обслуговування бюджетного боргу. Вона грунтується не на випуску в обіг нових грошей, а на розміщенні на відкритому ринку державних боргових зобовязань. Продаючи цінні папери, держава позичає (як правило на пільгових умовах) гроші у субєктів фінансового ринку. Ці позики оформляються офіційно як державний борг країни. Залежно від того, де розміщуються державні цінні папери, він може бути внутрішнім або зовнішнім. Купуючи державні зобовязання, центральний банк створює “базу” для наступної депозитної емісії комерційних банків, що безпосередньо призводить до зростанння в обігу грошової маси. Якщо ж переважну частку своєї поточної заборгованості державній скарбниці вдається розмістити поза емісійними установами, то приріст державного боргу не спричиняє прямого впливу на пропозицію грошей. В цьому випадку відбувається лише перерозподіл кредитних ресурсів і позичкового капіталу.

Нарешті центральний банк здійснює емісію грошей при покупці іноземної валюти, коли на валютному ринку значно підвищується на неї попит. Такі покупки складають певну частку валютних операцій.

Комерційні банки. Для них притаманна функція емісія депозитних (банківських) грошей. Їх випуск це банківська операція, що повязана з перетворенням боргових зобовязань у платіжні засоби, які можна безпосередньо використати на грошовому ринку. Цей процес ще називають терміном “монетизація” боргових зобовязань. Наприклад, постачальники часто реалізують свої товари з відстрочкою платежу, але отриманий вексель як боргове зобовязання можна продати (дисконтувати) комерційному банку і отримати відповідну суму грошей, яка буде йому зарахована на поточний рахунок (депозит). У більшості випадків гроші повертаються до банку, коли боржник за банківською позикою або за векселем, що знаходиться у портфелі банка, погашає борг.

Таким чином, обіг грошей представляє собою результат взаємодії двох протележних потоків: один потік випуск грошей (платіжних засобів) через банки для задоволення господарських потреб економічних агентів; другий потік це повернення грошей боржникам при погашенні боргових зобовязань. Оскільки випуск платіжних засобів, як правило, відбуваєтьсяя активніше, ніж їх повернення, грошова маса має тенденцію до зростання.

49. Світові гроші

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грішми руху вартості в міжнародному економічному обороті і забезпеченні реалізації взаємовідносин між державами. Економічні відносини між суб'єктами економіки різних держав і самими державами виникають у зв'язку із зовнішньою торгівлею, міжнародним туризмом, кредитними, культурними, політичними та іншими зв'язками між державами.

Якщо національна валюта країни вільно конвертується (конвертація - гарантована можливість обміну національної валюти на іноземну за реально існуючим курсом), то вона здатна обслуговувати платежі не тільки на внутрішньому, а й на зовнішньому ринку. У цьому випадку для зовнішніх зв'язків не потрібна якась особлива форма грошей, крім національної валюти.

Якщо ж національна валюта в країні вільно не конвертується, то зовнішні зв'язки цієї країни обслуговуються вже не нею, а іноземною валютою, що виступає в ролі світових грошей. Це й дає підставу для виділення світових грошей як самостійної функції грошей.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і засіб перенесення багатства з однієї країни до іншої.

Якщо світові гроші використовуються для погашення боргів, пов'язаних із зовнішньою торгівлею, міжнародними банківськими та фінансовими позиками тощо, то вони виконують функцію засобу платежу.

Як загальний купівельний засіб, світові гроші функціонують при оплаті міжнародної товарної угоди готівкою, наприклад, при негайній закупівлі країною в надзвичайних умовах зерна, зброї тощо.

Якщо світові гроші переміщуються з однієї країни до іншої без зустрічного переміщення товарного еквівалента, наприклад, в разі переведення підприємцями своїх грошей на зберігання за кордон, під час надання зовнішніх позик чи допомоги, то це означає переміщення багатства з однієї країни до іншої.

Отже, світові гроші - це комплексна функція, що включає, за суттю, майже всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

Протягом тривалого часу функцію світових грошей виконувало золото. При цьому приймання золотих монет у платежі здійснювалося за масою, а не за кількістю національних монет. У 50-60-х роках XX ст. функцію світових грошей поряд із золотом усе частіше виконували вільноконвертовані валюти, насамперед долар США.

Із 70-хроків ХХ ст. у зв'язку з демонетизацією золото перестало обслуговувати міжнародні платежі. Ця функція остаточно закріпилася за вільно конвертованою валютою провідних країн світу, регіональними валютами, які держави використовують для врегулювання міжнароднихрозрахунків або як резерви національних валют. Резервні валюти - це офіційні запаси іноземної валюти, що призначені для використання в зовнішньоекономічних та внутрішніх операціях.

Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є резервним фондом світових грошей.

Функціонування в сучасних умовах світових грошей, передусім як платіжного і купівельного засобів, у вигляді національних грошових одиниць, що не мають золотого забезпечення, зумовлено самим розвитком світової економіки й відповідними йому змінами міжнародних платіжних відносин. Це виявляється в тому, що сформувався єдиний широкий світовий ринок, система взаємозв'язків і взаємозалежностей між його суб'єктами характеризується розвитком кредитних відносин і банківського обслуговування. У зв'язку з цим світові гроші в більшості випадків функціонують миттєво і немає потреби використовувати для цього повноцінні гроші, бо вимоги світового ринку цілком задовольняються знаками вартості.

Самі відносини між державами докорінно змінилися, доповнивши економічне протистояння співробітництвом з метою спільного регулювання світового економічного простору і грошових відносин між собою.

Економічний потенціал окремих країн досяг величезних розмірів, що створило можливість для деяких держав забезпечити на міжнародних ринках довіру до своїх національних грошей як реальних носіїв мінової вартості. Спільними зусиллями країни вибудували механізми забезпечення високої довіри до деяких з найбільш сталих національних валют, наприклад долар США, а також створили нові міжнаціональні валюти з такими самими якостями - євро тощо.

Однак золото й нині відіграє значну роль у виконанні грішми функції світових грошей. Це функція централізованого резерву країни. Він зосереджується в центральних банках і може використовуватися в міжнародних розрахунках опосередковано. Спочатку відбувається продаж золота на світових ринках золота, а вже потім його обмінюють на національні валюти інших країн.

49. Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики

Селективні способи реалізації грошово-кредитної політики центрального банку можуть включати: регламентацію умов видачі окремих видів позик різним категоріям клієнтів; встановлення кредитних стель і граничних норм річного приросту позик; обмеження окремих видів банківських операцій. Перевагою селективних методів є також порівняно швидкий вплив на діяльність комерційних банків. Водночас негативними рисами вибіркового регулювання є одностороння спрямованість та зниження рівня конкуренції в банківській справі, що негативно позначаєтться на якості послуг банків різним клієнтам.

Досягнення пріоритетних цілей діяльності центрального банку з використанням розглянутих інструментів пов¢язане з вирішенням певних протиріч. Так, експансіоністська політика спрямована на розширення кредитних операцій комерційних банків і зниження процентних ставок, сприяє зростанню виробництва та відповідно забезпечує вищий рівень зайнятості в країні. Однак така політика супроводжується збільшенням грошової маси, що призводить до посилення інфляційних процесів, знижуючи купівельну спроможність національної грошової одиниці. Інфляція нарівні з низькими процентними ставками не стимулює притік капіталів з-за кордону, а навпаки породжує їх відтік, одночасно створюючи сприятливі умови для імпорту, а не експорту товарів. Результатом цих процесів є негативне сальдо платіжного балансу.

Рестрикційна політика центрального банку породжує прямо протилежні тендеції. Вибір типу грошово-кредитної політики і тих чи інших методів її реалізації визначається центральним банком у кожному конкретному випадку виходячи із стану ринкової кон¢юнктури і фази економічного циклу, в якій перебуває країна. У будь-якому випадку перед центральним банком стоїть непросте завдання оптимально поєднати застосування різних інструментів для вирішення поточних проблем з метою досягнення кінцевих стратегічних цілей.

Важлива роль держави у сфері –регулювання цін.Населення систематично інформується про рівень та динаміку цін на споживчі товари.Застосовуючи різні закони, держава бореться проти укладання угод, що підвищать загальний рівень цін в країні. Тим самим вона перешкоджає монополістичному контролю над ціноутворенням, стимулює ринкову конкуренцію.

Проводячи рестрикційну кредитну політику, центральний банк продає на ринку цінні папери, списуючи відповідні суми з резервних або кореспондентських рахунків комерційних банків, що купують ці папери. При цьому скорочується обсяг ресурсів, які банки можуть використовувати для кредитування економіки, що відображається на величині грошової маси. Експансіоністська грошово-кредитна політика, навпаки, передбачає купівлю центральним банком цінних паперів у комерційних банків, що збільшує обсяг їхніх ресурсів та стимулює розширення кредитних операцій .

На сьогодні у промислово розвинутих країнах операції на відкритому ринку вважаються найбільш гнучким інструментом стимулювання скорочення або розширення кредитних вкладень в економіку, оскільки обсяги операцій можуть змінюватись практично щоденно відповідно до напряму політики центрального банку.

Купівля-продаж центральним банком цінних паперів у значній мірі впливає на динаміку процентних ставок на грошовому ринку. Так, продаж цінних паперів зумовлює дефіцит ресурсів у банків, що призводить до підвищення ринкових ставок проценту. Якщо ж центральний банк купує цінні папери, на ринок надходять додаткові кошти, що викликає зниження їх цін, тобто процентних ставок.

Зміна норм обов¢язкових резервів являє собою регулювання ресурсів комерційних банків, які вони зобов¢язані зберігати в центральному банку. Сума коштів, що зберігаються встановлюються у певному процентному відношенні до величини депозитів банку.

Центральний банк періодично змінює норму обов¢язкових резервів залежно від ситуації на ринку і типу політики, що ним проводиться. При рестрикційній політиці центральний банк підвищує норми резервування, що відповідно зменшує частину ресурсів, за рахунок яких комерційні банки можуть надавати кредити підприємствам і населенню, що в результаті призводить до скорочення грошової маси в обігу та зростання процентів за банківськими позиками. Експансіоністська політика, навпаки, передбачає зниження норм обов¢язкових резервів, у результаті чого більша частина ресурсів залишається у розпорядженні комерційних банків, що сприяє збільшенню обсягів кредитних вкладень в економіку .

Резервні вимоги є одним із головних інструментів грошової політики центрального банку. Широке застосування даного методу пов¢язане по-перше, із гнучкістю організації контролю (простий перегляд параметрів), а по-друге, з універсальністю впливу (охоплює всі банківські установи).

В окремих випадках загальні методи грошово-кредитного регулювання можуть доповнюватися інструментами селективного впливу на діяльність банків.

49. Склад грошової системи

Грошова система - це законодавче встановлена форма організації грошового обороту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового

обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР - карбованець (рубль), сотою долею якого була копійка. Найменування "рубль" закріпилося за грошовою одиницею Росії відносно пізно - в XVII ст. Становлення державної незалежності України обумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась в Київській Русі - гривні*.

* "Гривня" як грошова й вагова одиниця Стародавньої Русі походить від найменування обруча - прикраси із золота чи срібла, який носили на шиї ("загривку"). Частина цього обруча (рублена гривна), що оберталася в ролі грошей, стала основою найменування грошової одиниці "рубль" (карбованець).

Масштаб цін - історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Встановлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс - це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн.

Він представляє собою своєрідну "ціну" валюти однієї країни, виражену у валютах інших країн. В залежності від типу грошової системи валютний курс може визначатись ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законного платіжного засобу на її території. До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає у механізмі їх емісії - порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фінансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять до сфери обігу в зв'язку з видачею кредиту, його погашення обумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

В період перебування України у складі СРСР на її території оберталися готівкові знаки всіх трьох видів. Однак відмінність банкнот від казначейських білетів фактично була формальною. В зв'язку з відсутністю казначейства всі грошові знаки випускалися в обіг Держбанком СРСР. Вказана різниця в найменуванні паперових грошових знаків підлягала ліквідації згідно з законодавством про банки і банківську діяльність в СРСР. Але заміна одно-, трьох- та п'ятикарбованцевих казначейських білетів зразка 1961 р. не була завершена. Питання про види готівкових грошових знаків та їх платіжність нині вирішує кожна з незалежних держав, що входили до складу колишнього СРСР.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках в банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача. Принципи функціонування грошей, що знаходяться на рахунках ("грошей безготівкової о обігу" або "електронних" в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначаються державою через регламентацію безготівкового обороту. Вона включає визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використання грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

Операції щодо готівкових і безготівкових розрахунків здійснюють банки та небанківські установи. Однак безпосереднє регулювання грошового обороту здійснюють банки, що зумовлює виділення їх як самостійного елемента грошової системи. Механізм регулювання характеризується побудовою самої банківської системи - її організацією за однорівневим чи дворівневим принципом.

Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким органом за традицією виступає центральний банк, в Україні - Національний банк України.

Сучасна грошова система характеризується наступними загальними рисами:

- відміною офіційного золотого вмісту грошових одиниць, демонетизацією золота;

- переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які за своєю природою небагато чим відрізняються від паперових грошей;

- збереженням в грошовому обігу декількох країн поряд з кредитними грошима паперових грошей у формі казначейських білетів;

- випуском банкнот в обіг з метою кредитування господарства, держави, а також приросту офіційних золотих і валютних резервів;

- розвитком та розширенням в грошовому обороті безготівкових розрахунків при одночасному скороченні готівкових;

- посиленням державного регулювання грошового обороту в зв'язку з постійним порушенням базового принципу грошової системи - відповідності кількості грошей об'єктивним потребам економічного обороту, яке веде до інфляційного процесу.

49. Соціально-економічні наслідки інфляції.

Інфляція негативно впливає на суспільство в цілому. Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва; відбувається переливання капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більший прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; зменшуються фінансові ресурси держави.

Виникає соціальне напруження у зв’язку з тим, що інфляція перерозподіляє національний дохід не на користь найменш забезпечених верств суспільства. Вона знижує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний дохід), а отже, і загальний рівень життя населення, якщо номінальний дохід буде відставати від зростання цін.

Особливо важка інфляція для осіб з фіксованими доходами: пенсіями, стипендіями, заробітною платою працівників бюджетної сфери. Крім того, інфляція знецінює заощадження громадян. У зв’язку з цим, щоб стримати різке падіння життєвого рівня, держава здійснює індексацію доходів та податкових пільг. Розгортання інфляційних процесів призводить до такого загострення економічних та соціальних суперечностей, що держави починають вживати заходів для подолання інфляції та стабілізації грошового обігу. Основні форми боротьби з інфляцією — грошові реформи та антиінфляційна політика.

49. Становлення та розвиток грошової системи України.

Грошова система України є регульованою системою ринкового зразка. Цьому сприяли істотні ринкові перетворення в економічній системі України: демонополізація економіки, приватизація, яка відбувалася в усіх галузях економіки, тощо. Активно розвивається грошовий ринок в усіх його складових: ринок грошей, валютний ринок, ринок цінних паперів, а також його інфраструктура (дворівнева банківська система, мережа небанківських фінансово-кредитних установ, валютна та фондова біржі).

Щоб досягти ринкового зразка, грошова система України пройшла багато етапів свого розвитку. Після отримання в 1991 р. незалежності перед Україною постало завдання створити власну грошову систему.

Становлення грошової системи почалося з рішення уряду про випуск у грудні 1991 р. купоно-карбованців багаторазового використання за умови його паралельного обігу з рублем.

Наступним етапом став Указ Президента про введення купоно-карбованців у безготівковий обіг і вилучення з обігу рубля в листопаді 1992 р., а з 2 вересня 1996 р. — введення постійної діючої національної грошової одиниці — гривні. До того часу її введення декілька разів відкладалося через загальну економічну нестабільність у країні й потужні інфляційні процеси, що досягли піку в 1993 р.

У статті 99 Конституції України вказано: грошовою одиницею України є гривня.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України.

Назву наша національна валюта отримала від гривні — грошової одиниці Київської Русі, а щодо розмінної монети, то її назву залишили за звичною копійкою. Ескізи гривні виконав український художник В. І. Лопата.

Основними складовими елементами грошової системи України стали: — види грошових знаків, що мають законну платіжну силу:

банкноти — гривні номіналом 1, 2, 5, 10, 20, 50, 100, 200, 500;

розмінна монета (копійка), що випускається в обіг номіналами 1 грн, 50, 25, 10, 5, 2, 1;

— офіційний валютний курс гривні до інших валют світу (долар США, євро, рубль та ін.) встановлюється НБУ на підставі торгів валютними цінностями на Українській міжбанківській валютній біржі;

— порядок організації готівкового й безготівкового обігу (розроблення правил і форм здійснення безготівкового та готівкового способів і порядку платежів, контроль касових операцій);

— орган грошово-кредитного і валютного регулювання — Національний банк України (НБУ). Він є незалежним фінансово-економічним органом для здійснення самостійної грошово-кредитної політики в Україні та координації діяльності комерційних банків.

49. Структура грошової системи.

Грошова система — це законодавчо встановлена форма організації грошового обо-роту в країні. Вона є складовим елементом господарського механізму і регулюється законами, встановленими державою.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основні з них:

1. найменування грошової одиниці;

2. масштаб цін;

3. валютний курс;

4. види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5. регламентація безготівкового обороту;

6. державний апарат, який здійснює регулювання грошового обороту.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР — карбованець (рубль), сотою часткою якого була копійка. Найменування «рубль» закріпилося за грошовою одини-цею Росії порівняно пізно — в XVII ст. Становлення державної незалежності України зумовило перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалась у Київській Русі, — гривні.

Масштаб цін — історично зумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вміст у грошовій одиниці металу, який у відповідний період викону-вав роль грошей. Установлений державою золотий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обі-гу паперових грошей масштаб цін втратив своє вагоме значення як елемент грошової системи. Величина вираження вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості гро-шей. Масштаб цін відіграє важливу технічну роль при виконанні грошима функції міри вартості.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Він являє собою своєрідну «ціну» валюти однієї країни, виражену у валютах ін-ших країн. Залежно від типу грошової системи валютний курс може визначатися ринком або встановлюватись державою в особі уповноважених нею органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, що мають статус законно-го платіжного засобу на її території. До них належать банківські білети, казна-чейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів по-лягає в механізмі їхньої емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з нього. При бюджетній емісії, яка проводиться спеціальним органом міністерства фі-нансів (казначейством), в обіг випускаються казначейські білети. Кредитна емісія обумовлює випуск банкнот. Банківські білети надходять до сфери обігу у зв’язку з видачею кредиту; його погашення зумовлює вилучення грошових знаків з обігу.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських кредитних установах. Вони викорис-товуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунка платника на рахунок їхнього одержувача. Принципи функціонування грошей, що перебувають на рахун-ках («грошей безготівкового обігу» або «електронних» в умовах проведення платежів на базі електронно-обчислювальної техніки), визначає держава через регламентацію безготівкового обороту .

Кожна держава, пристосовуючи грошову систему до своїх інтересів, визначає орган, який здійснює грошово-кредитне та валютне регулювання. Таким орга-ном, за традицією, виступає центральний банк, в Україні — Національний банк України.

49. Структура сукупного грошового обороту.

Ринки продуктів — це ринки, на яких населення, підприємства та уряд купують вироблені іншими підприємствами товари та послуги. Населення витрачає одержані ними доходи на придбання споживчих товарів (потік № 3), а підприємства продають свої продукти населенню та іншим підприємствам з метою одержання виручки (потік № 10), необхідної для продовження процесу виробництва.

Ринки ресурсів — це ринки, на яких населення, підприємства купують ресурси, необхідні для виробництва, — робочу силу, капітал, природні ресурси (потік № 1). Населення та підприємства продають ресурси, що належать їм, за відповідні грошо-ві платежі, які виступають у вигляді заробітної плати, відсоткового доходу, рентних платежів, прибутку (потік № 2).

Грошовий оборот складається з окремих каналів руху грошей між:

центральним банком країни і комерційними банками; комерційними банками; підприємствами та організаціями;

банками і господарюючими суб’єктами; господарюючими суб’єктами і населенням; фінансовими інститутами і населенням.

У наведеному рис. товари і ресурси рухаються за годинниковою стрілкою, а відповідні платежі — в протилежному напрямку (грошові потоки № 1, 2, 3, 4...). Процеси, показані стрілками, називаються потоками, оскільки вони без-перервні та довготривалі, вимірюються в одиницях (наприклад, у гривнях за певний період: рік, місяць, день).

49. Суб’єкти грошового ринку

На грошовому ринку діє багато суб'єктів з різними цілями. Це юридичні та фізичні особи, продавці, покупці, посередники. Головними учасниками купівлі-продажу грошей на грошовому ринку виступають комерційні банки, державні структури, спеціальні кредитно-фінансові інститути, які забезпечують функціонування грошових відносин, сукупність грошових ресурсів країни, їх постійне переміщення, розподіл і перерозподіл на основі взаємодії попиту та пропозиції.

Безперечно, його головні учасники — комерційні банки, які постійно або перемінно можуть виступати як продавці, покупці або посередники. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізують тимчасово вільні грошові кошти клієнтів (депозити). Частка залучених коштів становить фонд обов'язкових резервів, які комерційні банки зобов'язані тримати в центральному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов'язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському та відкритому ринках.

Держава також виходить на ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів. Ці функції держава покладає на свого агента — центральний банк.

За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією у формі торгів (аукціонів) із обов'язковим записом на окремий рахунок у центральному банку.

Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації державного боргу запроваджується механізм використання державного майна (це, зокрема, основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо).

Центральний банк майже завжди виступає на ринку грошей у ролі позикодавця. Його завдання — надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки, в свою чергу, позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк кредитує комерційні банки через викуп цінних паперів, кредитні аукціони та дисконти з векселями.

Поряд з традиційними учасниками, на ринку грошей функціонують посередницькі організації. Це: позабіржові маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть за комісійні, які їм виплачують позичальники; дилерські контори, облікові доми, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, й отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних дилерських центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Появились нові учасники ринку — фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов'язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Головною функцією грошового ринку є балансування попиту та пропозиції грошей і формування ринкового рівня процента як ціни грошей. У зв'язку з цим особливого значення набуває пізнання механізмів формування попиту та пропозиції грошей.

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань. Тому дослідження фінансового посередництва як самостійного економічного явища має важливе теоретичне і практичне значення, особливо в сучасних умовах України, коли тільки формується грошовий ринок, його інфраструктура і механізм регулювання. Дуже важливо, щоб при вирішенні цих завдань ураховувалася не тільки видова специфіка окремих фінансових посередників, а й їх родова єдність і функціональна взаємозалежність на грошовому ринку.

Призначення фінансових посередників. Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не всередину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні, на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

49. Суть грошей та їх форми

З питання про суть грошей в економічній науці відзначилось два основних напрямки: металістичний; номіналістичний.

Гроші – це загальний еквівалент для всіх інших товарів, тобто вони служать засобом вираження вартості товарів. Суть грошей полягає насамперед у тому, що вони є загальним еквівалентом. Тільки через обмін на гроші відбувається фактична реалізація товару, його продаж на ринку. Інакше кажучи, на ринку вартість (ціна) обліковується згідно із суспільними умовами за допомогою грошей. Завдяки грошам і товарно-грошовому обміну на ринку встановлюється зв'язок між незалежними товаровиробниками.

Гроші – це інструмент налагодження нормальних економічних відносин у народному господарстві. Гроші нерозривно пов'язані з господарським оборотом і реально відбивають закономірності руху товарно-матеріальних цінностей і капіталу. Тому зміни у сфері виробництва і обігу не можуть не змінювати природи і сутності грошей, які обслуговують ці сфери. У розвинутих країнах світу сьогодні переважна частина грошової маси представлена платіжними зобов’язаннями і документами, виписаними кредитними установами (банками): чеками, депозитними сертифікатами, наказами про зняття вкладів тощо.

У своїй еволюції гроші виступали у формі товарних, металевих, паперових, кредитних депозитних і електронних грошей.

Товарні гроші. За своїм місцем у товарному обміні гроші - це особливий товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

Товарна пророда грошей визначається передусім їх походженням. Вони виникли як продукт товарного обміну. У ролі грошей виступали найчастіше предмети першої необхідності (худоба, зерно, сіль, риба).

Товарні гроші мали одинакову вартість при торгівлі ними як звичайним товаром в якості грошей. Наприклад, якщо какао використовувалось в якості грошей і як напиток, то в обох випадках воно мало одинакову вартість .Аналогічно і золото мало одинакову вартість в якості грошей, як ювелірний виріб.

Види товарних грошей:

1. анімалістичні – гроші-тварини і вироби з них;

2. гілоїстичні – корисні копалини і метали, а також засоби виробництва;

3. вегетабілістичні – рослини і тварини.

Металеві гроші мали надзвичайну перевагу перед попередньою їх формою.

Отже, наступила епоха металевих грошей. Вона характерна тим, що тривалий час в обіг використовувалися повноцінні золоті або срібні монети, номінальна вартість яких відповідала їхній ваговій вартості, приватні особи могли вільно придбати золоті монети взамін металевих зливків; вартість грошей безпесереднь залежала від вартості золота.

На території України за різних часів в обігу знаходились такі монети: гривня, карбованець, шаг.

Білонна монета. Новий етап у розвитку монети як форми дійсних грошей пов’язаний з виникненням білонної чи розмінної монети. Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з дорогоцінного металу, тому є неповноцінною, причому такою розмінна монета стала не одразу, а на певному етапі розвитку грошового обігу.

Паперові гроші. Паперові гроші не мають власної вартості. Історично вони з’явились в обігу як замінники золотих і срібних монет. Вважають, що вперше паперові гроші були випущені в Китаю ще в XIII ст.

У Європі паперові гроші з’явилися значно пізніше, у Франції емісія їх розпочалася з 1716 р. В Англії в кінці XVIII ст. Росія випустила паперові асигнації в 1769 р. за цариці Катерини II для фінансування війни з Туреччиною. Емісія паперових грошей у Північній Америці почала здійснюватися в кінці XVII ст.

Важливою ознакою паперових грошей є несталість їх та поступове знецінення.

Кредитні гроші - це неповноцінні знаки вартості, які виникли на основі кредитних відносин. Вони, як і інші форми грошей, виникли стихійно внаслідок подальшого розвитку товарно-грошових відносин, коли кредит став їх іманентною складовою частиною.

Кредитні гроші історично пройшли таку еволюцію: вексель, банкнота, чек, депозитні та електронні гроші.

Вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов¢язання векселедавця сплатити після настання терміну визначену суму грошей власнику векселя. Інакше кажучи, вексель - письмове боргове зобов¢язання що дає його власнику незаперечне право вимагати від особи, яка вдала вексель (або його поручителя), здійснити платіж у визначений термін.

Векселі бувають двох видів: простий і переказний. Простий вексель виписується боржником на ім’я кредитора із зобов¢язанням виплатити йому в зазначений строк вказану суму. Зустрічається він рідко і тільки у внутрішній торгівлі.

Банкнота - в самому широкому розумінні є простим векселем емісійного банку. Особливо чітко спорідненість банкноти з векселем виявилася на першому етапі розвитку, коли вона мала форму так званої “класичної” банкноти.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред¢явнику (чекодержателеві).

Чек виник, як і банкнота із депозиту , коли власник депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціору певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек іменується трасантом, а банк - трасат. Чек виписується на пред¢явника або згідно наказу на поіменованого бенефіціара.

Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - “абстрактні гроші”. На основі чеків виникла система безготівкових розрахунків, які проводяться без участі грошей готівкою, тобто шляхом переказу або списання банком певної суми з рахунку платника на рахунок одержувача, або заліком взаємних вимог суб¢єктів господарської діяльності.

Електронні гроші - абстрактна назва грошових коштів, які використовуються їх власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом - це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню в сфері безготівкових розрахунків найновіших комп¢ютерів і сучасних систем зв¢язку.

За формою електронні гроші необхідно розглядати як різновид депозитних грошей Основними компонентами системи функціонування електронних грошей є електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що знаходяться на банківських рахунках; власно забезпечують обіг, але не заміняють їх наперекір таким виразам як “платівкові гроші” або “електронні гроші”. Дійсно з допомогою електронних грошей здійснюється платіж, але такі гроші завжди функціонують у вигляді певних записів на рахунках у банках, тобто вважаються депозитними грошима.

Електронні гроші широко застосовуються у всіх розвинутих країнах

Таким чином, розглядаючи еволюцію розвитку грошей ми можемо прийти до висновку, що в перспективі гроші будуть існувати без матеріальної субтанції (“невидимі”), але термін “економіка без грошей” у принципі є невірним.

Види грошей залежно від їх легітимності:

1. Повноцінні

2. Неповноцінні

Повноцінні гроші – гроші, у яких номінальна вартість (позначена на них) відповідає реальній вартості, тобто вартості матеріалу, з якого вони зроблені. До таких грошей відносять металеві гроші (мідні, срібні, золоті монети).

Неповноцінні гроші — це гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. До них відносяться паперові, кредитні гроші та білонна монета.

49. Суть грошового ринку. Інституційна модель грошового ринку

Як відомо, ринок у найпростішому розумінні система економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів. Він представлю сукупність товарного та грошового обороту.

Грошовий ринок — це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовому (монетарному) ринку характерний складний механізм функціонування.

* Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

* Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

* Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів.

Ринок грошей можна умовно поділити на два сектори: > міжбанківський ринок; > відкритий ринок.

• Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Кредитування на міжбанківському ринку може здійснюватися за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

• Відкритий ринок - це ринок, на якому відбувається купівля та продаж: цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

Характерні особливості ринку

Ринок грошей характерний тим, що він дуже чутливий до змін в економіці та у фінансовій сфері. Тому позичковий процент як ціна грошей часто змінюється під впливом попиту і пропозиції, які залежать від стану економіки і фінансової сфери. Таким чином, він є найбільш реальним індикатором кон'юнктури грошового ринку взагалі і слугує базою формування процентної політики в країні.

Попит і пропозиція тут є менш рухливими, рівень процентної ставки залишається більш стабільним, не так чутливо реагує на зміну кон'юнктури, як на ринку грошей.

Проаналізувавши структуризацію грошового ринку, можна зробити висновок, що між усіма елементами грошового ринку, незалежно від того, за якими ознаками вони були виділені, існує тісний взаємозв'язок, що підтверджує його внутрішню єдність.

Інструменти грошового ринку:

1. Скарбниці зобов’язання

2. Скарбниці векселів.

3. Комерційні векселя.

4. Короткострокові та довгострокові облігації (державні, підприємницькі, місцеві, муніципальні).

5. Депозитні сертифікати.

6. Ощадні сертифікати.

7. Банківські акценти.

ІНСТИТУЦІЙНА МОДЕЛЬ ГРОШОВОГО РИНКУ

Надзвичайно складна сутність та багатоликість існування грошового ринку істотно ускладнюють розуміння механізму його функціонування. Для полегшення цього завдання побудуємо інституційну модель грошового ринку, яка відображає взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів.

У загальному вигляді інституційну модель грошового ринку можна подати як схему потоків грошей та інструментів між трьома групами економічних суб'єктів: тими, що заощаджують гроші; тими, що запозичують гроші; фінансовими посередниками.

Кредиторами можуть бути будь-які економічні суб'єкти, що заощадили грошові кошти. Це насамперед сімейні господарства (населення), а також фірми, урядові структури, включаючи органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи. Позичальниками можуть бути ті ж види економічних суб'єктів, але на перше місце за частотою і обсягом запозичень слід поставити ділові фірми, а потім - урядові структури, сімейні господарства, іноземців. Стрілки, що показують рух грошей,

спрямовані від кредиторів до позичальників, а стрілки, що відображають рух інструментів, - від позичальників до кредиторів.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

- сектор прямого фінансування;

- сектор опосередкованого фінансування.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо, і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у себе ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків.

Завдяки діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі. Тому між секторами прямого й опосередкованого фінансування існують не тільки конкурентна боротьба, а й інтеграційні процеси, зокрема активне проникнення фінансових посередників у сектор прямого фінансування як технічних посередників, кредиторів та позичальників.

За характером посередницьких операцій розрізняється багато видів фінансових посередників: банки, страхові компанії, інвестиційні, фінансові та трастові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства тощо. За місцем на грошовому ринку їх можна розділити на дві групи: банки та небанківські фінансово-кредитні установи.

49. Суть інфляції та її вплив на виробництво, зайнятість та життєвий рівень населення

Інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Іншими словами зростання ціни на продукти харчування, одяг підвищення квартирної плати тощо.

Процес винекнення та становлення будь-якого явища проходить два етапи: прихований і явний. Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей. Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями:

Перший напрям розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинення порушення законів, грошового обліку.

Другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорції відтворення і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Інфляція не ідентична будь-якому підвищенню цін і викликається господарськими процесами, повязані з переповненням сфер обігу паперово-грошевою, яка відривається від своєї золотої основи, недовірою населення до уряду, надмірним попитом на золото. Насправді ж інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин.

Зовнішні фактори інфляції повязані з посиленням інтернаціоналізації господарських звязків між державами, що супроводжуються загостренням конкуренції на світових ринках капіталів товарів та послуг, робочої сили, загострення міжнародного валютно-кредитних відносин, зі структурними світовими кризами, енергетичною, продовольчою, фінансовою.

Найважливішими з внутрішніх причин інфляції є:

порушення пропорцій відтворення між виробництвом і споживанням, нагромадження і споживання попитом і пропозицією, грошовою масою в обігу і сумою товарних цін;

значне зростання дефіциту державного бюджету і державного боргу, замолених нетрадиційними державними витратами;

надмірна емісія паперових грошей, яка порушує закон грошового обігу;

мілітаризація економіки, що відволікає значну частину ресурсів в оборонну промисловість, призводить до не виробництва товарів народного споживання, створює їх дефіцит;

збільшення податкового тягаря на товаровиробництво;

випередження темпів зростання заробітної плати порівняно з темпами зростання продуктивності праці;

Інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує одного погляду на суть цього надзвичайно складного економічного явища. В економічній науці сформулювалися дві основні концепції інфляції: [18, с.11-16].

1) інфляція - знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою.

2) інфляція - загальне зростання цін на товари та послуги.

Отже, інфляція є результатом реалізації всіх господарських субєктів, які намагаються в таких умовах не тільки відновити реальну величину своїх доходів, а й посилити перерозподільні процеси на свою користь за рахунок підвищення власних грошових цін. Тобто інфляція є ознакою не тільки функціонального порушення лише у сфері грошового обігу. Вона передусім є ознакою порушення суспільного відтворення в цілому та того балансу суспільних інтересів, який існував у попередній період.

Вимірювання інфляції. Інфляція вимірюється динамікою цін. Точно виміряти відкриту цінову інфля­цію можливо за допомогою індексу цін за певний період. Для вимірювання інфляції найчастіше засто­совується три види індексів цін:

— індекс цін споживних товарів (індекс споживчих цін);

— індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);

— індекс цін ВВП, або дефлятор ВВП.

Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі за­гального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання. Цей показник найчастіше використовує­ться для характеристики інфляції, оскільки він досить точно ви­ражає не тільки економічні, а й соціальні аспекти інфляції, зо­крема її вплив на рівень життя населення, а тому його називають ще індексом вартості життя. 

Індекс цін на засоби виробництва (цін виробника) характе­ризує зміну в часі загального рівня цін на засоби виробництва. які купують юридичні особи для виробничого споживання. Цей індекс виражає зростання оптових цін, темпи якого не завжди збігаються з темпами зростання роздрібних цін, за якими визна­чається ІСЦ. Індекс цін виробника чутливіший до зміни витрат на виробництво, ніж до зміни попиту. Тому його часто використо­вують при характеристиці інфляції витрат, особливо коли зростання оптових цін відбувається в часі попереду зростання роздрі­бних цін. Цей індекс

Дефлятор ВВП характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, що реалізовані кінцевим споживачам. Це найбільш широкий показник, який характеризує інфляційні зміни всіх цін. Тому дефлятор ВВП може помітно відхилятися від ІСП та В, оскільки він точніше враховує реальну структуру особистого і виробничого споживання, ніж попередні індекси. Визначається дефлятор ВВП теж за формулою агрегатного індек­су цін Ласпейреса.

Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції. Темп інфляції для даного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року від індексу цін поточного року, поділити цю різницю на індекс минулого року, а після цього помножити на 100%.

Інфляція призводить до відчутних наслідків у багатьох сферах суспільного життя, насамперед у соціальній та економічній. Якраз через ці наслідки інфляція постійно перебуває в центрі суспільної уваги, викликає занепокоєння в підприємців, політиків, усієї громадськості.

Проте є соціальні групи населення, які не мають можливості захистити себе від втрат унаслідок інфляції. Це передусім пенсіонери, особи, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню, усі працівники з фіксованим доходом, зокрема службовці державних установ, науковці, студенти та ін.

Особливо негативно впливає інфляція на матеріальне становище людей похилого віку, що нерідко живуть за рахунок своїх заощаджень. Унаслідок інфляції ці заощадження помітно знецінюються чи навіть зникають зовсім.

Крім прямих втрат, яких зазнає через інфляцію значна кількість економічних суб'єктів, її негативними соціальними наслідками є також загальна невпевненість підприємців і всіх працівників у перспективі свого економічного становища, загострення соціальних суперечностей, посилення групового егоїзму. Все це спричинює соціальну і політичну нестабільність у суспільстві, Що нерідко закінчується бурхливими потрясіннями, унаслідок яких установлюється в тій чи іншій формі диктатура.

Ще ширший діапазон негативних наслідків інфляції в економічній сфері. Особливо відчутно вона впливає на розвиток виробництва, торгівлю, кредитну і грошову системи, державні фінанси, валютну систему і на платіжний баланс країни.

Вплив інфляції на положення населення не вичерпується лише розглядом проблеми впливу інфляції на зайнятість. Значно сильніший вплив інфляції на доходи населення, які в реальному обчисленні швидко знижуються. Внаслідок високої інфляції знижуються реальні доходи більшості населення. Проте існування "грошової ілюзії" може дещо знизити психологічний вплив інфляції.

49. Суть, основи формування та види валютного курсу

Валютний курс - це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн або в міжнародних розрахункових одиницях (СДР, євро). Здійснення зовнішньоекономічних операцій та пов'язаного з цим обміну однієї національної валюти на іншу потребує встановлення співвідношення обміну між валютами - валютного курсу. Установлення валютного курсу необхідне для обміну валютами під час здійснення торгівлі товарами, послугами, у процесі руху капіталів та кредитів, для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених у національних або іноземних валютах.

Функції валютного курсу:- інтернаціоналізації грошових відносин різних країн, що створює цілісну світову систему грошей;- порівняння цінових структур і результатів виробництва окремих країн (зіставлення продуктивності праці, витрат виробництва, заробітної плати тощо);- зіставлення вартостей (цін) національного і світового ринків, що дозволяє національні витрати порівнювати із суспільно необхідними інтернаціональними витратами праці;- перерозподілу національного продукту між країнами в процесі здійснення ними зовнішньоекономічних зв'язків.

На практиці вартісні пропорції обміну валют знаходять відображення у вигляді співвідношення купівельної спроможності валют.Купівельна спроможність валюти являє собою сукупність товарів та послуг, які можна придбати за певну національну грошову одиницю. Паритет купівельної спроможності валюти означає співвідношення купівельної сили валют. Визначення курсу називається котируванням валюти.

Впровадження Ямайської валютної реформи 1976-1978 рр. поклало початок відмови країн від золотих перитетів як основи визначення валютних курсів. Основою визначення валютних курсів став паритет (співвідношення) купівельних спроможностей національних валют різних країн. Співвідношення купівельної сили валют визначається стосовно певного набору товарів та послуг двох країн, так званого споживчого кошика, що оцінюється в національних валютах двох країн. Порівняння рівня цін споживчого кошика і співвідношення витрат виробництва однієї країни відносно іншої і дозволяє зробити кількісне визначення валютного курсу однієї національної валюти відносно іншої.

Формула визначення валютного курсу :

, де P-паритер купівельної спроможності.S1-купівельна спроможність нац валюти даної країни, S0-купівельна спроможність нац..валюти тієї країни, відносно якої здійснюється порівняння

Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами. У сучасних умовах центральний банк підтримує фіксований валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют.

Плаваючий валютний курс самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземної валюти змінюється і валютний курс. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці.

Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації. Це керований (змішаний) валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти.

49. Суть,основні функції грошей та їх взаємозв’язок

Гроші - це товар товарів.  Гроші - це товар, який виконує функцію загального еквіваленту.  Гроші - єдиний товар, цінність якого проявляється в той момент, коли ми від нього позбавляємось.  Гроші - це засіб суспільного виразу економічної цінності благ. Найбільш повно суть грошей виявляється у тих функціях, які вони виконують. Традиційно визначають 5 функцій, виконуваних грошима:

Міра вартості. Вартість усіх товарів вимірюється грошима. Ціна - це вартість товару, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують ідеально, тобто в нашій умові (достатньо назвати ціну товару, щоб покупець або продавець зрозуміли, про що йдеться). Поки в обігу було золото, гроші мали власну вартість, яка була еталоном для виміру всіх інших вартостей. З виникненням паперових грошей (вперше такі гроші виникли в Китаї в ХI ст. В Європі та Америці були запроваджені наприкінці XVII- у XVIIІ ст.) країни встановлювали золотий вміст грошової одиниці, що називався масштабом цін. У цей період паперові (номінальні) гроші були представниками золотих (реальних) грошей в обігу. В XVIIІ-ХІХ ст. паперові гроші в основному вільно в банках можна було обміняти на золоті монети, і саме цей обмін називався тоді конвертованістю грошей. У ході першої світової війни національні грошові системи більшості країн світу, що ґрунтувалися на вільному обміні паперових грошей на золото, зазнали краху, і відтоді повною мірою відновити принцип обмінюваності грошей на золото не вдавалося. Але країни продовжували декларувати масштаб цін своїх валют і підтверджувати його золотовалютними запасами. Після Другої світової війни згідно Бретон-Вудської валютної угоди (1944 р.) золотий вміст долара був проголошений 35 дол. за 1 трійську унцію (31,103 г) тобто 0,888671 г. У 1961 р. масштаб цін радянського карбованця проголошується 0,987412 г. На початку 70-х рр. США двічі проводить девальвацію (зменшення золотого вмісту) долара. А на початку 1976 р. представники провідних західних країн підписують на Ямайці угоду, згідно якої відмовляються надалі встановлювати золотий вміст своїх валют. Відбулася неминуча, але ще досі мало усвідомлена подія - гроші розірвали зв'язок із золотом, світова економіка увійшла в епоху "паперових грошей", а золото знов стало звичайним товаром. Цю подію можна повною мірою тлумачити як завершення розвитку форм вартості: наприкінці ХХ ст. людство розпрощалося з "товарними грошима" і увійшло в період "знакових грошей". Реалізацію функції грошей міра вартості сьогодні ускладнює лише один фактор, але дуже суттєвий - інфляція. Друга функція грошей - засіб обігу - пов'язана з тим, що обіг товарів в умовах розвинутого товарного виробництва і обміну здійснюється за допомогою грошей за формулою Т-Г-Т (товар-гроші-товар). Оскільки у цій функції гроші постійно перебувають в русі, для її здійснення не потрібні повноцінні, реальні, тобто золоті гроші. Це одна з тих функцій, що спричинила появу паперових грошей. Третя функція грошей - засіб нагромадження або утворення скарбів - пов'язана з випаданням грошей зі сфери обігу. У період існування реальних грошей будь-яка монета, не витрачена власником, автоматично перетворювалася на скарб, який до того ж був повністю ліквідним, тобто здатним у будь-який момент повернутися в обіг, не втративши своєї цінності. Таким чином регулювалася в ті часи грошова маса в обігу. Паперові гроші не можуть перетворюватися в такий безумовний скарб і в такий спосіб регулювати грошовий обіг. Поява в обігу зайвих грошових знаків веде до інфляції. Тому сьогодні в більшості країн нагромаджують гроші не у вигляді скарбу, а в формі рахунків у банках, акцій тощо. Тобто нагромаджуються вже не гроші, а капітал. Здійснення цієї функції грошима суттєво обмежене. Четверта функція грошей - засіб платежу - пов'язана з кредитом. В економічній діяльності виникає маса обставин, в яких момент купівлі не може збігатися з моментом сплати. В такому випадку продавець виступає як кредитор, а покупець - як боржник. Слід зазначити, що відносини кредиту виникають не лише під час купівлі товарів і послуг, але й в процесі купівлі робочої сили, при чому в даному випадку саме робітник кредитує підприємство або установу своєю працею. Саме здійснення цієї функції призвело до появи кредитних грошей (векселі, банкноти, платіжні доручення, чеки тощо). Тобто це також одна з тих функцій, з якою пов'язана поява паперових грошей.  Остання функція грошей - світові гроші. Для ХІХ ст. твердження Маркса про те, що, виходячи на світовий ринок, гроші скидають з себе національні мундири і предстають у своїй первісній формі - у формі золотих злитків, було, безумовно, вірним. А в ХХ ст. цю роль все активніше починають відігравати національні валюти. З часів Ямайської валютної угоди конвертованість валюти - це вільний обмін по плаваючому курсу національної валюти на валюту іншої держави.

49. Сучасна роль грошей в системі суспільного відтворення

Роль грошей є результатом їх функціонування і виявляється у стимулюючому чи гальмуючому впливі грошей на певні економічні процеси. Такий вплив забезпечується самою наявністю грошей на ринку, завдяки чому всі економічні суб'єкти функціонують у грошовому середовищі, а також зміною кількості грошей в обороті.

 По-перше, суспільна роль грошей і їх основна функція в економічній системі проявляється у тому, що вони виступають сполучною ланкою між товаровиробниками.По-друге, гроші є об'єктом грошово-кредитного регулювання економіки промислово розвинутих країн.Гроші в умовах ринкової економіки стають носієм позичкового капіталу. Через механізм його руху, зокрема через банки та фондовий ринок, формування якого зумовлюється перетворенням грошей у капітал, відкриваються можливості забезпечити більшу рівномірність і збалансованість процесу розширеного відтворення.

У країнах з розвинутою економікою, враховуючи загальноекономічні завдання та цілі, встановлюється на рік грошовий орієнтир зміни грошової маси, і відповідно до нього проводиться її регулювання за допомогою кредитних інструментів центрального банку. Через зміну кількості грошей в обороті можна активно впливати на економічні процеси у державі. Збільшуючи чи зменшуючи масу грошей в обороті, центральні банки, які діють від імені своїх держав, забезпечують зміну таких економічних інструментів, як платоспроможний попит, валютний курс, ціни, курс цінних паперів тощо. Грошово-кредитне регулювання, як правило, спрямоване на стимулювання зростання грошової маси, подолання інфляційних процесів і стимулювання валового національного продукту.

По-третє, в умовах поглиблення міжнародних господарських зв'язків гроші обслуговують процес обміну між країнами, а саме - рух товарів, робочої сили та капіталів.Постійне вдосконалення грошового механізму створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами, міжнародного переливу вільних капіталів у місце найефективнішого їх використання.

По-четверте, гроші набули принципово нової якості - стали носієм капіталу.Роль грошей як капіталу проявляється через п'ять їх основних функцій Вартість товару, виготовленого на підприємстві, виражається у грошовому виразі. При цьому гроші виступають як міра вартості і грошовий капітал. Якщо продукція продається за готівку, а на ці гроші надходять засоби виробництва, то гроші служать і засобом обігу, і капіталом. Якщо продукція продається у кредит, і в зазначений термін кредиту боргові зобов'язання повертаються, то у цьому випадку гроші виступають засобом платежу і капіталом. Якщо гроші нагромаджуються з метою придбання у подальшому засобів виробництва і розширення обсягів виробництва, то вони виступають і засобом нагромадження, і капіталом. Нарешті, якщо суб'єкт господарювання відкриває дочірню фірму за кордоном, то гроші виступають світовими грошима, і капіталом.

По-п 'яте, за допомогою грошей відбувається утворення і перерозподіл національного доходу через державний бюджет, податкову політику у державі, інфляційні процеси. Високий рівень розвитку сучасної ринкової економіки зумовив висунути нові вимоги до сучасних неповноцінних грошей Основними вимогами ринку до сучасних грошей та активними властивостями грошей є:

стабільність вартості грошей, що полягає у постійності рівня їх купівельної спроможності щодо товарів та іноземної валюти;економічність грошового обороту, що проявляється у мінімізації витрат суспільства на виготовлення грошей і забезпечення ними потреб обороту; довгостроковість використання грошових знаків, що забезпечується виготовленням їх із надміцного, зносостійкого паперу або металу; однорідність грошей, коли всі примірники наявних в обороті грошей і взаємовідношення їх реальних цінностей відповідає співвідношенню їх номіналів; подільність, що полягає у вільному розподілі більшої грошової купюри на менші знаки, які необхідні для того, щоб здійснити будь-який платіж;портативність, що виявляється у високій зручності користування грошима у повсякденному житті.

49. Сучасний монетаризм як альтернативний напрямок кількісної теорії

Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 — початку 80-х років XX ст. Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетариста зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.

Фаза стискання супроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.Дно — точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва. У свою чергу реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Окрім того, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Всі названі висновки покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу — школи монетаризму.

Слабкі сторони монетаризму:— ігнорується сфера виробничого відтворення;— монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого автоматично регулюються ринковими механізмами.

Отже, теорія Фрідмана є різновидом теорії попиту та пропозиції грошей. На його думку, пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші відбуваються повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. Внаслідок цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

49. Сучасний фінансизм

Починаючи з 1976 року, за наслідками угод Ямайської валютної конференції, світове господарство вступає в епоху фінансизму. Термін “фінансизм” характеризує особливий період розвитку світового господарства, при якому рентабельність фінансової системи – надбудови господарства – є визначальною щодо рентабельності в сфері виробництва нефінансової сфери, здебільшого, матеріальних благ – базису. Починаючи з 1976 року, світова економіка стає на шлях дещо збоченого розвитку, оскільки первинною була, є і буде нефінансова сфера. Людям потрібні матеріальні блага, а не гроші. Останні – інструмент для досягнення перших, а не навпаки. За логікою розвитку господарства, визначальним є базис, а не надбудова. Епоха фінансизму запропонувала протилежні умови економічних взаємовідносин. Поява можливості у банків емітувати грошові знаки визначила панування в економіці банківського відсотка. Підтвердженням даної тези є думка фінансового генія Сергія Мавроді: “Навіщо качати нафту, якщо можна качати гроші”. Якщо середня рентабельність бізнесу нефінансового сектора в Європі за два останні десятиліття перебуває у межах 25-30%, то прийнятна рентабельність у фінансовій сфері перевищує 3% на місяць, тобто більше 36% річних. На думку відомого російського фінансового аналітика Хазіна, ключовим інструментом системи фінансизму є облікова ставка центральних банків. Якщо ж говорити про світову господарську систему, то, передусім, необхідно мати на увазі облікову ставку Федеральної резервної системи США. Аналізуючи період розвитку фінансизму, неважко помітити, що облікова ставка ФРС, починаючи з 1980-х років, падала. У 1980 році вона становила 17%, у 1990 році – 8%, у 2000 році – 6%, у 2005 році – 4%, нині – 0-0,25%. З позиції логіки розвитку даної системи така тенденція закономірна: дорогі гроші внаслідок оптимізації господарства перетворюються на дешеві. У такому випадку в економічних суб’єктів – банків – завжди існуватиме інтерес не лише до кредитів ФРС чи інших центробанків, а й до виробництва у нефінансовій сфері, оскільки з тілом кредиту потрібно повертати ще й відсоток. Такий перебіг подій посилював фінансові установи. Це спричиняло зменшення облікової ставки центробанками і привласнення першими все більшої маржі. Зрозуміло, це було можливим лише при здатності центробанків зменшувати ставку. Нинішня нульова облікова ставка може говорити лише про неможливість подальшого використання зазначеного фінансового інструменту, його вичерпання. Справді, якщо центробанки дають позики під нульовий відсоток комерційним банкам, то в останніх з’явиться можливість не вкладати ресурси у виробництво нефінансової сфери. Таким чином, нульова облікова ставка відриває фінансову сферу від не фінансової. Гроші відриваються від товарів. Відтак, банки стають осередками нестабільності. “Роздута” фінансова система обслуговує значно меншу нефінансову сферу. Дешеві гроші відриваються від товарних благ, а грошові інструменти господарської політики втрачають свій зміст та роль у регулюванні господарської діяльності. Найбільш імовірна тенденція економічного розвитку в глобальному масштабі вимальовується все чіткіше. Короткочасні періоди стабілізації та зростання будуть змінюватися довготривалими кризами або кризою з непередбачуваними наслідками. Питання нової, альтернативної фінансизму, системи взаємовідносин господарюючих суб’єктів та інструментів їх регулювання залишається відкритим. Зараз можна спрогнозувати лише нестабільність фінансової системи світу в майбутньому, перетворення її на дисбалансуючу силу господарського розвитку, а також трансформацію банківського та фінансового капіталу з найприбутковішого та найризикованішого в найризикованіший і не завжди прибутковий. На момент макроекономічної нестабільності найприйнятнішими інструментами мінімізації впливу кризи будуть інвестиції в товарні ринки, зокрема, в золото.

49. Фіскально-бюджетна й грошово-кредитна політика в системі державного регулювання ринкової економіки.

Монетарна пол-ка – комплекс заходів по регулюванню гр. обороту через зміни гр. пропозиції та % ставки. Основний орган (суб’єкт) – НБУ – визначає стратегію монет. політики, її мету, тактику проведення, інструменти. Політика НБУ дорогих гр. – пол-ка гр.-кредитн. рестрикції (збільшення норми обов’язкового резервування), зріст% ставки + ЦП, в якості продавця НБУ.

Об’єкти: пропозиція (маса гр.), % ставка, валютний курс, швидкість обігу гр. Цілі: 1) стратегічні – забезпечення стабільної нац. гр. одиниці в умовах стабільного ек. розвитку (низький рівень інфляції), 2) проміжні – НБУ прогнозує зміни гр. маси, зміни ціни гр. 3) тактичні – зміна НБУ гр. бази, % ставки на міжбанк. ринку. Інструменти: 1) пол-ка рефінансування – кредитування комбанків (% політика) 2) пол-ка операцій НБУ на ринку ЦП (на відкритому ринку), в основному на державному. 3) пол-ка обов’язкового резервування – норма в% відношенні до депозитів.

Оцінка ефективності функціонування гр. системи: 1) стабільність купувальної властивості гр. одиниці через індикатори: індекс цін, величина% ставки, вал. курс. 2) забезпечення ек. суб’єктів достатньою кількістю гр. – коефіцієнт монетизації ВВП – відношення гр. маси в обороті на кінець року до номінального річного обсягу ВВП.

Фіскальна пол-ка – комплекс заходів по регулюванню гр. обороту шляхом зміни податкового механізму, зміни механізму вилучення гр. коштів в централізовані фін. фонди шляхом зміни обсягу держ. витрат, структури їх витрат. Тобто зниження витрат держ. бюджету, жорстка податкова пол-ка, випуск держ. цінних паперів. Базується на прямих вилученнях фін. коштів у ек. суб’єктів. Стимулюючий вплив низький, вимагає зваженого застосування. Але недосконалість системи оподаткування, здатність уникати сплати податків та ін. обставини не відносяться до переваг, тому фіскальна політику враховують недосконалою.

49. Форми грошей та їх еволюція.

Еволюція Гр поділяється на 3 етапи: повноцінні Гр, змішані форми, неповноцінні Гр. Повноцінні – перші товарні Гр, спочатку предмети 1ї необхідності до предметів розкоші. Форми: 1) товарні Гр предметів, 2) предмети розкоші, 3) металеві Гр поділяються на Гр з недорогих металів (кусків металу) до благородних; та на монети (мідні, срібні, золоті). Змішані форми (19-поч 20 ст) – металеві повноцінні Гр, неповноц. Гр. Процес демонетизації золота (переходу повноцін, метал Гр до неповноцінних) пояснюється недоліками золотих Гр: 1) обмеження запасу золота в природі, 2) високі витрати (дорогі Гр, витрати труда, знос), 3) слабка схильність регулюванню і впливу держави (19ст.), 4) незручність у використанні (важкі). Процес демонетизації завершився в середині 70х. «Ямайська угода»- 4 валютна система, погодилися, що золото - грошовий товар і припинили фіксувати до золота. Неповноцінні – це Гр, які не мають власної вартості. Це білонна (розмінна) монета, паперові Гр, банк. зобов’язання, депозитн. вклади, квазігроші. Класифікація по критеріям:  форма існування: паперові, монети, депозитні Гр, електронні Гр.  у залежності від статусу елемента Гр. і хар-ра емісії: казначейські Гр. - Гр, які емітують державу в особі казначейства для покриття державних витрат; банківські Гр. - Гр, які випускаються в обіг банк. системою на кредитній основі, що обумовлює хар-р сталості цих Гр., тобто банкноти -прості векселя банків. У основі лежать розписки банкірів про золото, які вони прийняли на збереження, а також комерційні векселя, білонна монета - розмінна монета, яка чеканітся з недраг металів, депозитні Гр - Гр, які існують у вигляді записів на рахунках економ суб'єктів у банках по платіжним дорученням, чеках, плат вимогам, пластиков карткам., електронні Гр., квазігроші – майже гроші, по своїх параметрах не дотягає до грошей: термінові банківські депозити – термінові банк депозити, види держ ЦП із високою ліквідністю.

49. Функція засобу нагромадження грошей, її суть, сфера використання. Вплив часу на функцію засобу нагромадження.

У зв'язку з тим, що гроші - особливий товар, вони мають здатність бути засобом та збереження вартості, уособленням абстрактної форми багатства, яке товаровиробники намагаються нагромаджувати. З цим пов'язана ще одна функція грошей - функція засобу нагромадження та утворення скарбів.

Функцію засобу нагромадження та утворення скарбів гроші виконують, коли вони виходять з обігу, якщо товарний обіг за різних обставин переривається на першій метаморфозі (Т - Г), тобто коли за продажем товару не слідує його купівля і гроші осідають у скарбі.

Це може мати місце при зменшенні обсягів виробництва і обігу товарів, підвищенні цін і утворенні на ринку надлишкової маси грошей.

Спочатку нагромадження грошей мало на меті збереження вартості. Для цього достатньо було уречевити вартість у дорогоцінному металі. Це означало нагромадження абстрактного загального багатства, що власне і ставало скарбом. Призначенням такого скарбу було збереження від знецінення первісної вартості нагромаджуваного багатства, схоронення нагромадженого багатства від кражі, пограбування, від руйнівних подій - стихійного лиха тощо.

У цих умовах нагромадження грошей як скарбу відображало виникнення надлишку товарів у товаровиробників. Проте такий скарб не приносив його власникові ніяких доходів і не задовольняв ніяких особистих потреб.

Ситуація дещо змінилася з виникненням естетичної форми скарбу. Скарбу стали надавати форми предметів розкоші. В результаті скарб перестав бути просто мертвим багатством і набув певного споживчого значення, задовольняючи важливі потреби людини - у самовираженні, в естетичній насолоді тощо.

Скарб перестав бути просто мертвим багатством. Скарб в естетичній формі продовжує функціонувати і в сучасних умовах.

У міру розвитку товарного виробництва і грошей значення функції грошей як засобу нагромадження зростало і посилювалося. З часом виявилося, що без нагромадження неможливо здійснювати розширене відтворення. Це сформувало ще одну мету нагромадження - створення резерву платіжних засобів, що зорієнтувало нагромадження на забезпечення зростання прибутку. Без такого резерву товаровиробник не в змозі забезпечити безперервності та розширення свого виробництва.

Зокрема фірми нагромаджують частину свого прибутку, який тимчасово не використовується (гроші амортизаційного фонду, інших цільових фондів).

Отже, товаровиробники почали нагромаджувати гроші заради розширення виробництва і отримання додаткового прибутку в майбутньому. Для цього вони стали передавати свої скарби в борг, розміщувати в банках, цінних паперах, що приносить їм додатковий прибуток у вигляді відсотків, дивідендів. Це означає вищий рівень функції нагромадження. Функція нагромадження скарбу переросла у функцію нагромадження вартості. Скарб не залишається без руху, він став активнозабезпечувати потреби розширеного відтворення.

Виконання грошима функції нагромадження в сучасних умовах стало важливою передумовою розвитку розширеного відтворення, повнішого та ефективнішого використання виробничих ресурсів, розвитку виробництва, збільшення задоволення потреб населення. Це важливі та значні безпосередні результати використання в сучасних умовах грошей у функції засобів нагромадження.

З розвитком функції нагромадження вартості змінювалися вимоги до форми грошей, що її виконують. Перехід від нагромадження скарбу до нагромадження вартості означав, що нову функцію нагромадження можуть успішно виконувати замісники дійсних грошей - паперові, депозитні, електронні. Більше того, можливість знецінення грошових знаків підштовхувала власників грошей швидше їх капіталізувати, що сприяло зростанню нагромаджень, розвитку банківської справи, ринку цінних паперів тощо. Саме нагромадження грошей перетворилося на нагромадження позичкового капіталу.

Фізичні особи також нагромаджують вартість у грошовій формі. Це нагромадження створюється внаслідок перевищення поточних доходів над поточними витратами населення. Формування нагромаджень населення означає відкладання задоволення потреб на пізніший час, в результаті чого певна маса реальних вартостей вивільняється зі сфери особистого споживання і може бути спрямована на розвиток виробництва. Тому нагромадження населення відіграє важливу роль у розвитку економіки країни.

Фізичні особи нагромаджують паперові гроші в кредитних установах чи перетворюють їх на капітал за допомогою цінних паперів, отримуючи при цьому дохід. Фізичні особи нагромаджують також золото у формі зливків, монет, прикрас. Ціль такого нагромадження в умовах обігу замісників дійсних грошей - убезпечити себе від їх знецінення.

Золоті скарби хоч і перестали бути єдиною формою грошового нагромадження, однак вони все ж таки зберігають опосередкований зв'язок з грошовим оборотом. Це свідчить про часткове збереження за золотом однієї з функцій грошей - нагромадження вартості. Продовжується нагромадження скарбу в естетичній формі, у вигляді брусків дорогоцінного металу, золотих монет тощо. Великі запаси золота є в центральних банках, у міжнародних валютно-кредитних центрах, а також у приватних власників.

Отже, в сучасних умовах сфера функціонування грошей як засобу нагромадження вартості розділилася на дві частини. У тій частині, де нагромадження вартості зумовлюється потребами розширенного відтворення, обігом капіталу, нагромадження має конкретно-цільове призначення, воно є порівняно короткочасним. Цю функцію гроші виконують у формі замісників дійсних грошей. У тій же частині, де нагромаджується абсолютне багатство, не пов'язане з процесом суспільного відтворення, воно має форму скарбу й обслуговується золотом.

Функцію нагромадження в сучасних умовах виконують замісники дійсних грошей - паперові знаки вартості, а також золото і срібло. Проте повноцінно і безумовно виконувати цю функцію можуть тільки дійсні гроші. В умовах обігу повноцінних металевих грошей вони як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. Залежно від обсягу товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, а також цін циркулююча в обігу маса грошей то зменшувалася, то збільшувалась. Тобто гроші або входили до скарбу, або полишали його. Циркулююча грошова маса завдяки цьому не знала ні надлишку, ні недостачі.

Паперові гроші здатні виконувати функцію засобу нагромадження лише за дотримання деяких важливих умов. Якщо кількість паперових грошей відповідає обсягові суспільної товарної маси, тобто необхідній кількості золота, що забезпечує реалізацію товарної маси, то використання паперових грошей з метою нагромадження може бути дієвим засобом розширенного відтворення, забезпечення безперервності виробництва і збуту. Якщо ця умова не дотримується, то паперові гроші, які є лише представниками повноцінних грошей і не мають власної вартості, не можуть утворювати скарбів. Наочна демонстрація фіктивності скарбів у формі неповноцінних грошей відбувається в періоди різкого обезцінення паперових грошових знаків по відношенню до дорогоцінних металів - під час інфляції. Отже, у функції засобу нагромадження золото й нині залишається найбільш надійним і бажаним.

49. Функція засобу обігу грошей, її суть, сфера використання; реальність і кількісна визначеність грошей у цій функції

Засобу обігу функція, в якій гроші виступають посередником в обміні товарів і забезпечують їхній обіг.Як посередники гроші доводять товари до споживача. Самі вони залишаються у сфері обігу і обслуговують наступні операції обміну. Функцію грошей як засобу обігу виконують не ідеальні, а реальні гроші. Для здійснення кругообігу Т - Г - Т мають бути реальні гроші. Функція засобу обігу передбачає фізичну наявність відповідної кількості грошей (готівкових чи безготівкових). Передача товару покупцю і його оплата відбуваються одночасно.

У процесі обміну товарів гроші виконують такі функції:

– посередницьку, за допомогою якої товари доставляються від виробників споживачам;

– об'єднавчу, в процесі якої всі акти обміну об'єднуються у процес реалізації товарів та їх цін;

– засобу загальної купівельної спроможності: у руках їх власників гроші створюють гнучкий інструмент вибору типів і кількості товарів та послуг.

Функцію засобу обігу гроші виконують миттєво, тобто в момент сплати покупцем за отриманий товар. Ось чому для продавця байдуже, чи мають вартість отримані гроші, адже метою продавця є не гроші, а інший товар. Тому для виконання функції засобу обігу не має значення, в якій формі виступають гроші - повноцінних золотих чи срібних монет, розмінних чи нерозмінних знаків вартості.

Виконувати цю функцію можуть не лише повноцінні гроші, а й такі, що не мають внутрішньої вартості. Тобто виступати посередником при обміні товарів можуть і неповноцінні паперово-кредитні гроші. Важливо лише те, щоб як засіб обігу вони забезпечували перехід товарів від виробника до споживача, щоб їх як гроші визнавало суспільство, щоб можна було їх використати як купівельний засіб.

У сучасних умовах використання грошей як засобу обігу здійснюється переважно в роздрібній торгівлі, при наданні послуг населенню тощо.

49. Функція засобу платежу грошей, її суть, відмінність від функції засобу обігу, сфера використання, еволюція

Функція засобу платежу – функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Гроші виконують специфічну роль за реалізації функції засобу платежу 

Функція засобу платежу виникла в результаті розвитку кредитних відносин у капіталістичному господарстві. У цьому випадку гроші використовуються під час:

– продажу товарів у кредит, необхідність якого пов'язана з неоднаковими умовами виробництва і реалізації товарів, різною тривалістю їхнього виробництва й обігу, сезонним характером виробництва;

– виплати заробітної плати робітникам та службовцям.

Отже, гроші, виконуючи функцію засобу платежу, мають свою специфічну форму руху, відмінну від форми руху грошей як засобу обігу 

Функція грошей як засобу платежу забезпечує широкі можливості для підприємницької діяльності оскільки кредитні відносини дають можливість здійснити платежі з відстрочкою або шляхом заліку зустрічних зобов'язань, при цьому гроші не виступають посередником в обігу; що сприяє економії грошових коштів та прискоренню обігу товарних фондів. Разом з тим, у цій функції потенційно міститься загроза неплатежу, яка при широких масштабах може призвести до грошово-кредитної кризи і банкрутства багатьох підприємців. Причиною такого явища може бути фінансова нестабільність та недисциплінованість суб'єктів ринку.

У функції засобу платежу ринок пред'являє вимоги щодо сталості грошей, оскільки тут діє фактор часу, який відділяє реалізацію товару (в борг) від платежу в рахунок погашення заборгованості. За цей час можуть змінитися вартість і форми грошей. Якщо за час користування кредитом гроші знеціняться, то кредитор не поверне позиченої вартості і понесе збитки, оскільки він не зможе купити за повернуту суму грошей попередню кількість товарів у зв'язку з їх подорожчанням. Боржник відповідно матиме на цьому виграш. Щоб уникнути цього доводиться коригувати процентну ставку відповідно до знецінення грошей, що негативно впливає на стан кредитних відносин в економіці, крім того, саме по собі підвищення позичкового процента є інфляційним фактором і призводить до подальшого знецінення грошей та зростання цін.

49. Функція міри вартості грошей, її суть, сфера використання

Якщо ґрунтуватись на тому, що гроші за своєю найбільш глибокою сутністю постають в обігу товарів як засіб реалізації їх вартості, то цілком зрозуміло, що логічно вихідною й одночасно центральною у системі грошових відносин є функція міри вартості. Поза зазначеною функцією вартість існує лише потенційно. Отже, слід ураховувати нерозривну єдність понять "вартість товару" і "міра вартості грошей".

Сутність цієї функції полягає в тому, що гроші є засобом виміру вартості всіх інших товарів. Але не гроші роблять товари порівнянними, а кількість витраченої на їх виробництво суспільно необхідної праці. Ця функція дає змогу розкрити еволюцію грошей від виникнення специфічного товару, що виконував роль еквівалентної форми для вираження вартості будь-якого товару у формі матеріального носія, що має внутрішню вартість, до форми, за якої міра вартості представлена знаком вартості.

За металевого обігу цю функцію виконували дійсні гроші (золото і срібло), що самі мали вартість, але й вони виражали вартість ідеально, тобто у вигляді уявних грошей. Проте з розвитком товарного виробництва гроші втрачають свою товарну природу, з'являються кредитні гроші. Функція грошей як міри вартості істотних змін не зазнає. З цією функцією тісно пов'язане поняття масштабу цін.

Масштаб цін – суто технічна функція грошей – фіксована вагова кількість грошового металу і його кратних частин, прийнята в певній країні як грошова одиниця.

Коли карбування монет лише розпочиналося, масштаб цін збігався з їх ваговим вмістом. Проте з часом у процесі еволюційного розвитку грошових відносин масштаб цін почав відокремлюватися від безпосередньо вагового змісту. Це зумовлювалося, як уже зазначалося, зношуванням і псуванням монет, зменшенням їх вагового вмісту державною владою, застосуванням більш цінних металів для карбування монет (мідь, срібло, а згодом золото). З появою розмінних на золото паперових грошей масштаб цін зберігав своє функціональне призначення. Власники паперової купюри мали офіційне право і можливість обміняти її в банку на відповідну, встановлену офіційним масштабом кількість золота.

За масштабом цін здійснювалося зіставлення національних грошових одиниць – долара, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка та інших паперових знаків вартості.

Етапи еволюційного розвитку масштабу цін

Функцію міри вартості гроші виконують тим краще, чим більш сталою є їх купівельна спроможність. Тільки за сталих грошей всі грошові показники можуть правильно відображати зміни в реальних економічних процесах. Інакше ці показники спотворять дійсний стан економіки та не будуть надійними орієнтирами для прийняття управлінських рішень.

Розглядаючи механізм реалізації функції міри вартості, слід ураховувати, що з повним припиненням конвертації паперових грошей на монетарний товар – золото, із завершенням його демонетизації необхідність офіційної фіксації державою масштабу цін відпала.

Припинення фіксації офіційного (золотого) масштабу цін не означає, що функція грошей як міри вартості повністю вичерпана. В сучасних монетарних теоріях ця функція трактується як "одиниця розрахунків". Застосування грошей у зазначеній функції, по суті, є таким самим – за нею оцінюють відносну вартість товарів.

Мірою вартості в Україні є гривня.

49. Характеристика грошових агрегатів. Грошова база.

Для того щоб визначити обсяг та структуру грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів – М1, М2, М3 та ін.

Грошовий агрегат - це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угрупування ліквідних, активів, які можуть слугувати альтернативними вимірниками грошової маси.

До основних грошових агрегатів належать :

М1 = готівка (М0) + банківські вклади до запитання

М2 = М1 + строкові та заощаджувальні вкалади в банках вклади

М3 = М2 + депозитні сертифікати + деякі види фінансових активів + ощадні сертифікати

L = М3 + банківські акцепти + комерційні папери + державні цінні папери

Особливості побудови показників грошової маси в Україні

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = Мо + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших належать кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків.

Агрегат М0 включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети (в деяких країнах). Це найліквідніша частина грошової маси. Висока частка готівки (М0) в загальній масі грошей (М3) свідчить про недостатній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру грошової маси, наявність значних обсягів обороту тіньової економіки, втрату довіри населення до банківських структур.

Агрегат М1 складається з агрегату М0 і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки. Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення або чеки та акредитиви. Їхньою особливістю є те, що депозити не приносять значних відсотків, але дають змогу їхнім власникам скористатися ними в будь-який час.

Агрегат М2 містить агрегат М1, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках. Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку. Термінові депозити доступні вкладникові лише по закінченню певного строку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

Агрегат М3 містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але перебуває під її контролем, оскільки перетворення векселя на засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента . До агрегату М3 входять також трастові операції банків (довірчі операції банків): управління майном приватних осіб, які позбавлені права здійснювати цю функцію; вкладення грошей в акції і нерухомість, сплата грошей, податків; платіжні операції юридичних осіб; гарантування позик; зберігання цінних паперів, продаж акцій на фондовому ринку.

Грошова база це - консолідуючий показник резервних грошей банківської системи на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей. Інструмент підвищення ефективності грошей . Визначає категорію грошей , яка може контролюватися центральним банком тобто належить до найважливіших показників діяльності банківської системи з погляду впливу на ситуацію , що складається на грошовому ринку.

С труктура грошової бази

Сума готівки в обігу

Готівка в сейфах (залишки в касах банків).

Резерви комерційних банків,що перебувають на рахунках у центральному банку

Грошова база це самостійний компонент грошової маси , включає агрегат МО (готівкові гроші в обігу) + грошові кошти в касах банків + обов'язкові резерви банків.

Гб = М0 + Мкб + Мрез

Особливістю грошової бази є те , що вона охоплює лише сукупність готівки емітованої НБУ та залишки коштів комерційних банків на їхніх рахунках у НБУ . Гроші , які емітовані національним банком називаються базовими грошима.

Величина грошової маси і грошової бази залежить від стану і розвитку економічного потенціалу, швидкості обігу грошей та інших факторів, передбачених і не передбачених грошово-кредитною політикою.

49. Характеристика основних форм інфляції.

Інфляція - це процес знецінення грошей, внаслідок надмірної емісії та перевантаження каналів обігу грошовою масою . Зростання загального рівня цін та зниження купівельної спроможності грошей .

За формами прояву інфляції можна виділити:

• цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

• інфляцію заощаджень — при зафіксованих державою цінах, доходах, повальному дефіциті товарів знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощадженнях у населення;

• девальвацію, за якою знецінення грошей проявляється у падінні їхнього курсу до іноземних валют.

Основними типами інфляції є :

• Відкрита інфляція

• Закрита інфляція

Відкрита інфляція характеризується :

• постійним підвищенням цін;

• дією механізмів адаптивних інфляційних очікувань

• виникає інфляційна спіраль «зарплата – ціни » при ній підвищення заробітної плати спричиняє підвищення цін , що в свою чергу зумовлює подальше зростання цін і ставок заробітної плати.

Основними формами відкритої інфляції :

• Інфляція попиту причиною якої є підвищенням цін господарськими агентами у відповідь на зростаючий попит .

• Інфляція витрат основною причиною якої є підвищення цін через подорожчання компонентів виробництва і збільшення собівартості продукції ,

• Фіскальна інфляція викликана дефіцитом бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центральних банку

• Імпортна інфляція спричинена надмірним впливом іноземної валюти, підвищенням імпортних цін.

• Структурна інфляція викликана міжгалузевою незбалансованістю

Закрита або подавлена інфляція характеризується :

• Тимчасовим заморожуванням цін та доходів;

• Встановленням граничних цін на продукцію;

• Тотальним адміністративним контролем за цінами.

В тих випадках коли держава через систему органів не зацікавлена в регулюванні інфляції використовується «шокова терапія» відмова від будь-якого регулювання і стримування інфляції .

В залежності від темпів інфляційного процесу розрізняють:

• повзучу інфляцію;

• помірна інфляція;

• галопуючу інфляцію;

• гіперінфляцію.

• супергіперінфляцію

Повзуча інфляція характеризується :

• Темпи зростання цін до 10 % на рік

• Зростає нагромадження коштів у всіх економічних суб’єктів, а ціни зростають у незначному обсязі

Така інфляція не має негативних наслідків, мало відчутна для економічних агентів та притаманна більшості розвинутих країн, стимулюючи їхній економічний розвиток та зростання.

Помірна інфляція характеризується:

• Прискореним знецінення грошей у формі зростання цін на 5–20% за рік.

• Така інфляція стає відчутною для всіх економічних суб’єктів, і вони починають вживати певних заходів для адаптації їх у нових умовах господарювання (підприємці починають поступово підвищувати ціни на свої товари, відповідаючи на зростання сукупного попиту, збільшуються державні видатки на фінансування соціальних гарантій населенню, спричинюючи нову емісію грошей тощо). Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

Галопуюча інфляція характеризується

• Темпами зростання цін від 10% до 100% на рік

• Різким підвищенням цін, спадом виробництва та процесу суспільного нагромадження

• Поширення соціального напруження у суспільстві

На стадії галопуючої інфляції відбувається спад виробництва та скорочення товарообігу, втрачається стимул до інвестицій, зменшується процес суспільного нагромадження з боку усіх суб’єктів господарювання, що посилює руйнівний вплив на грошовий обіг (гроші зі сфери нагромадження чи заощадження переходять у сферу обігу);

Гіперінфляція характеризується

• Темпами зростання цін більше 50% на місяць

• Розвиваються неорганізовані процеси в економіці

• Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції

При гіперінфляції домінує нестабільність цін в усіх секторах економіки, спричинюючи хаос на ринку, поширення бартерних операцій, порушення фінансово-кредитного механізму, що призводить до несправедливого перерозподілу доходів та багатства в суспільстві, соціальної та

політичної нестабільності;

Супергіперінфляція характеризується

• Темпами зростання цін за якої більше 600% в рік .

• Гроші починають втрачати всі свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, розвивається платіжна криза та поширюється бартер.

• При такій інфляції знищується грошова система країни.

49. Швидкість обігу грошей та фактори, що її визначають

Швидкість обігу грошей - це показник, що відображає інтенсивність руху грошей, як засобів обігу та платежу.

Швидкість обігу грошей обчислюється згідно рівняння І.Фішера

P*Q – номінальна величина ВВП(P-середній рівень цін на товари;Q-фізичний обсяг товарів і послуг що реалізовані у певному періоді.)

М – грошова маса

V – швидкість обігу грошей

Основними показники швидкості обігу грошей є:

• показник обігу грошей у платіжному обороті - це відношення суми безготівкових коштів, що проходять через банківські поточні рахунки, до середньої величини грошової маси;

• швидкість повернення грошей у каси установ банку - відношення суми надходжень грошей у каси банку до середньорічної маси грошей в обігу;

• швидкість обігу грошей у готівковому обороті - відношення суми надходжень і видач готівки (у тому числі оборот пошти) до середньорічної маси грошей в обігу.

Фактори, що визначають швидкість обігу грошей

• зміна обсягу, структури та ефективності суспільного виробництва

• величина і швидкість товарних потоків на стадії обміну

• розвиток ринкових зв'язків між суб'єктами процесу відтворення

• збалансованість ринку

Швидкість обігу грошей обернено пропорційна пропозиції грошової маси. Це означає, що у випадку зменшення кількості грошей, що обслуговує певну величину ВНП, швидкість обігу кожної грошової одиниці зростатиме. Недостатність грошової маси, необхідної для обслуговування обігу товарів і послуг, компенсується прискоренням швидкості обігу грошей. Таке прискорення здійснюється автоматично методом саморегулювання.

Зміна швидкості обігу грошей впливає на платоспроможний попит прямо пропорційно: при її збільшенні за умови сталості товарообороту платоспроможний попит відносно збільшується, і навпаки.

Прискорення обігу грошей компенсує їх масу в умовах збільшення обсягів ВВП . В умовах розбалансованості економіки , коли грошовий попит випереджає товарну пропозицію , прискорення грошового обігу стає додатковим інфляційним чинником. Коли грошова маса зростає скоріше , ніж ВВП ,то швидкість обігу грошей зменшується і навпаки . У сучасний період гроші надходять в обіг через механізми банківського кредитування економічних суб’єктів . Обслуговуючи різноманітні акти купівлі-продажу товарів та інші платежі , гроші постійно віддаляються від того місця , де вони вступили у сферу обігу, переходять від одного економічного суб’єкта до іншого. Гроші вилучаються з обігу при погашенні банківських позичок.