11. Облік операцій з формування статутного капіталу банку
Статутний капітал акціонерного банку формується шляхом випуску акцій на заплановану суму статутного капіталу банку, що передбачається установчою угодою та статутом банку. Незалежно від валюти внесеного вкладу вартість акцій виражається в гривнях.
Додатковий випуск акцій можливий, коли всі раніше випущені акції повністю сплачені. Забороняється випуск акцій для покриття збитків, пов'язаних з господарською діяльністю акціонерного товариства.
Після державної реєстрації банку сума статутного капіталу відображається в обліку:
Д-т рахунків: кореспондентський рахунок, поточний рахунок, каса – сплачена частина
Д-т 5001 Несплачений зареєстрований статутний капітал – несплачена частина
К-т 5000 Зареєстрований статутний капітал – сума зареєстрованого капіталу
К-т 5010 Емісійні різниці – на суму емісійних різниць
Статутний капітал після його реєстрації формується шляхом продажу акцій акціонерам за номінальною вартістю чи з емісійною різницею.
Приклад
Банк реалізує 100 власних акцій фізичним особам за готівку на суму 10 200 грн за номінальної вартості однієї акції 100 грн.
У синтетичному обліку операції відображаються:
Д-т 1001 - 10 200 грн
К-т 5001 – 10 000 грн
К-т 5010 – 200 грн
Особливістю обліку наступних емісій, призначених для збільшення статутного капіталу, є те, що внески акціонерів до реєстрації статутного капіталу накопичуються на пасивному рахунку 3630 "Внески за незареєстрованим статутним капіталом". Після реєстрації статутного капіталу проводяться облікові процедури:
• на суму сплаченої частини збільшення статутного капіталу:
Д-т 3630
К-т 5000
• на суму несплаченої частини:
Д-т 5001
К-т 5000
Банк повинен реєструвати кожного акціонера. Кожному акціонерові відкривається аналітичний рахунок за рахунком 5001.
Порядок формування акціонерного капіталу банку та внесення змін до його розміру
Процес формування статутного капіталу створюваного банку має ряд особливостей, основними з яких є:
1. Організаційно-правова форма створюваного банку, яка визначає порядок формування статутного капіталу через безпосереднє вкладення інвесторами коштів та майна або залучення через відкриту чи закриту підписку на акції. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативні банки. Акціонерні банки можуть бути, у свою чергу, відкритого чи закритого типу. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Зазначені акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Якщо банк створюється у формі закритого акціонерного товариства, то він здійснює закрите розміщення акцій серед обмеженого кола засновників. Такі акції не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди керівних органів акціонерного товариства, визначених його статутом.
2. Статутний капітал банку формується тільки за рахунок власних коштів засновників, акціонерів (учасників) у грошовій формі в національній валюті України та у вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів). Забороняється формування статутного капіталу за рахунок бюджетних коштів, якщо такі кошти мають інше цільове призначення, а також коштів, джерела походження яких не підтверджені.
3. Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо. НБУ має право встановлювати для окремих банків, залежно від їх спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче розмірів, передбачених законодавчо.
4. Слід розрізняти зареєстрований та незареєстрований статутний капітал. Виокремлюють також сплачену та несплачену частини статутного капіталу.
5. Банки можуть продавати акції первинного розміщення за ціною, не нижчою від номінальної вартості. У разі продажу таких акцій інвестору за ціною, вищою, ніж номінальна вартість, виникає емісійна різниця, яка використовується як власний капітал банку.
6. Банк може викуповувати в акціонера акції, що належать йому, для їх подальшого перепродажу, розповсюдження серед своїх працівників чи анулювання або отримувати власні акції в дар. Ці акції повинні бути реалізовані або анульовані у термін не більше одного року з моменту їх придбання. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму на загальних зборах акціонерів проводиться без урахування придбаних банком акцій. Здійснювати придбання власних акцій до повної оплати всіх раніше випущених акцій не дозволяється.
7. Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням НБУ про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п’яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень.
Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 % загальної емісії і більше банк письмово повідомляє НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршення фінансового стану банку.
Зауважимо, в деяких випадках викуп банком власних акцій пов’язаний з метою реінвестування дивідендів. Викуповуючи частину акцій, банк має можливість збільшити розмір прибутку на одну акцію. Це пов’язано з тим, що викуплені акції не враховуються у розподілі прибутку банку.
13. Розкриття інформації про власний капітал у фінансової звітності банку Фінансова (бухгалтерська) звітність банку – це система взаємопов'язаних узагальнюючих показників, що відображають фінансовий стан банку та результати його діяльності за звітний період.
Основною метою складання фінансових звітів є надання користувачам для прийняття економічних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та грошові потоки банку
Фінансові звіти мають правдиво відображати фінансову інформацію про банк. Необхідною умовою правдивого відображення діяльності банку є подання інформації у певному форматі та за показниками, які забезпечують якісні характеристики фінансових звітів.
Основні вимоги щодо форм фінансової звітності банку такі:
• відповідність національним та міжнародним стандартам з бухгалтерського обліку;
• складання на підставі даних бухгалтерського обліку;
• оптимальність за кількістю і складом показників, що відображаються у фінансових звітах;
• розкриття кількісних та якісних характеристик господарського факту, явища чи процесу, які відображаються у фінансовому звіті;
Рис. 13.1. Фінансова (бухгалтерська) звітність банку та прийняття економічних рішень
• зручність форм фінансової звітності для заповнення, розроблення та створення програм електронної обробки інформації.
Якісні характеристики визначають ступінь корисності інформації, що містять фінансові звіти. Виділяють такі якісні характеристики фінансової інформації: дохідливість, доречність, достовірність і зіставність.
Дохідливість – це якість інформації. Інформація, включена до форм звітності, має бути зрозумілою користувачам. Однак це не означає, що користувачі зможуть правильно зрозуміти зміст фінансових звітів без необхідних базових знань у галузі банківського бізнесу, економіки та бухгалтерського обліку. Тому інформація про складні поняття, яка є корисною для прийняття рішень, не повинна виключатись зі звітності внаслідок складності розуміння її окремими користувачами. Отже, інформація, яка подається у фінансових звітах, має бути розрахована на її розуміння та однозначне тлумачення користувачами.
Доречність означає здатність інформації впливати на рішення, що приймаються. Для користувачів інформація є доречною, якщо дає їм змогу оцінити минулі, поточні події та скласти прогноз майбутніх подій і на основі отриманих висновків прийняти обґрунтоване економічне рішення щодо діяльності банку. Доречність інформації визначається и суттєвістю, своєчасністю та можливістю використання для прогнозування.
Достовірність означає, що інформація не містить помилок та похибок, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності. Вимоги щодо достовірності передбачають:
• сумлінність подання інформації. Кожна стаття звіту має з достатньою точністю піддаватись конкретній оцінці;
• змістовність інформації. Відображення максимальних обсягів інформації в межах форми;
• нейтральність. Подання звітної інформації не повинне мати вибіркового характеру для заздалегідь визначеного результату;
• відповідність. Для недопущення значних не дооцінок чи переоцінок окремих елементів звітів необхідна повна точність у відображенні всіх показників діяльності банку.