• 64. Об'єкти обліку в складі витрат банку

Основное различие между финансовым учетом в банках и других объектах хозяйственной деятельности заключается в источнике структуре расходов. Состав расходов обусловлен финансовым природой банковского дела, которая и определяет объекты учета.

При классификации расходов банка выходят из общепринятых критериев:

- Доходы группируют по источникам получения и влиянию на финансовый результат.

- Расходы по элементам и характером затрат.

В составе расходов прежде всего выделяют группу доходов и расходов от выполнения банками своих функций в качестве посредников на финансовых рынках. В нормативных документах Национального банка Украины для обозначения таких доходов и расходов используется термин операционные доходы и расходы. Иначе говоря, это доходы и расходы. полученные банками от операций, на выполнение которых выданы лицензии Национальным банком Украины и которые предусмотрены законодательством по банковскому делу.

Упомянутые расходы подразделяются на следующие подгруппы:

- Процентные расходы.

- Комиссионные расходы.

- Результат от торговых операций банка.

- Прочие операционные расходы от предоставления банковских услуг.

К процентным расходам относятся проценты, выплаченные по депозитам, привлеченным кредитам, субординированному долга, облигациям, эмитированным банком.

Комиссионные расходы - это такие денежные средства, устанавливаемые фиксировано в виде тарифов за падание банковских услуг или рассчитываются пропорционально сумме актива или обязательств независимо от времени К комиссионных доходов и расходов относятся суммы денежных средств, полученных в выплачены банками за расчетно-кассовое обслуживание. за услуги кредитного характера, а именно: выдача и получение гарантий, поручительств, открытие кредитных линий, акцептные операции.

Особое место в составе операционных расходов принадлежит административным расходам. Административные расходы - это расходы, связанные с обеспечением деятельности банковского учреждения. К ним относят: расходы на содержание персонала. на содержание основных средств и нематериальных активов. на обслуживание телекоммуникаций. амортизационные отчисления. эксплуатационные и хозяйственные расходы. затраты на маркетинг и рекламу, арендные платежи и некоторые другие.

К особой группе расходов относятся расходы на формирование резервов на покрытие убытков от активных операций. Это резервы под обесценение ценных бумаг, на покрытие кредитных рисков, покрытие убытков по сомнительной дебиторской задолженностью. Особенность этой группы затрат состоит в том, что это не денежные расходы. Максимальная граница таких расходов регламентируется налоговым законодательством.

65. Облік витрат банку

При розрахунку сум процентних витрат за кредитними і депозитними угодами враховується перший і не враховується останній день дії договору. У банківській практиці можуть використовуватися три методи визначення кількості днів, які беруться в розрахунок під час нарахування сум процентних доходів і витрат:

1) метод «факт/факт» — при нарахуванні процентів виходять з фактичної кількості днів у місяці та у році;

2) метод «факт/360» — при розрахунку виходять з фактичної кількості днів у місяці, а кількість днів у році беруть умовно за 360;

3) метод «30/360» — при розрахунку суми відсотків умовно приймають кількість днів у місяці за ЗО, а в році — за 360.

Процентні витрати та прирівняні до них комісії повинні обліковуватися регулярно, не рідше одного разу на місяць, незалежно від періодичності розрахунків, указаної в угоді.

Наприкінці кожного місяця (або щоденно — залежно від облікової політики банку) в обліку здійснюються такі бухгалтерські записи.

При нарахуванні витрат:

Д-т «Витрати».

К-т «Нараховані витрати».

При сплаті банком сум нарахованих витрат:

Д-т «Нараховані витрати».

К-т «Поточний рахунок клієнта» (або кореспондентський рахунок банку, або каса).

У разі непогашення боржником заборгованості за нарахованими доходами в строк, передбачений угодою, наступного робочого дня несплачена сума обліковується на відповідних рахунках з обліку прострочених нарахованих доходів класів 1,2,3.

При неотриманні банком сум нарахованих доходів в обумовлений в у годі термін:

Д-т «Прострочені нараховані доходи».

К-т «Нараховані доходи».

У разі наявності простроченої та сумнівної заборгованості за нарахованими доходами банк формує спеціальні резерви у відповідній валюті за рахунок витрат.

При сплаті банком коштів авансом:

Д-т «Витрати майбутніх періодів».

К-т «Поточний рахунок клієнта» (або кореспондентський рахунок банку).

У кінці кожного місяця на суму, що відноситься до звітного періоду:

Д-т «Витрати».

К-т «Витрати майбутніх періодів».

Облік комісійних витрат.

1) У разі сплати комісій у момент отримання послуги банком: Д-т «Комісійні витрати»; К-т «Коррахунок банку».

2) У разі сплати послуг авансом: Д-т «Витрати майбутніх періодів»; К-т «Коррахунок банку».

3) При отриманні послуги банком:

Д-т «Комісійні витрати»;

К-т «Витрати майбутніх періодів».

Облік не грошових витрат. Негрошові витрати пов'язані з формуванням резервів для покриття можливих збитків від кредитних операцій, резервів під сумнівну заборгованість за нарахованими доходами, резервів під знецінення цінних паперів, резервів під можливі втрати за сумнівною дебіторською заборгованістю, резервів на покриття ризиків і втрат.

При формуванні резерву роблять запис за дебетом відповідного рахунка 770 групи «Відрахування в резерви»:

Д-т «Відрахування в резерв»;

К-т «Резерв».

У разі поліпшення якості активу і зменшення ризиковості коригують розрахункову суму резерву:

Д-т «Резерв»;

К-т «Відрахування в резерв».

У разі списання безнадійної заборгованості з балансу за рахунок резерву:

Д-т «Резерв»;

К-т «Сумнівна заборгованість» (приклади 2, 7).

Облік витрат на утримання персоналу банку. У кожній установі банку розробляється штатний розпис працівників та схема посадових окладів і на їх основі, залежно від рівня кваліфікації та складності робіт, формується фонд основної та додаткової заробітної плати.

66. Облік доходів і витрат банку на основі базових принципів МСБО Визнані банком доходи і витрати відображаються в обліку із застосуванням принципу нарахування та відповідності. Конкретизацію механізмів зазначених принципів банк описує обліковою політикою.

Утім з огляду на принцип нарахування в системі бухгалтерського обліку нараховані доходи (витрати) відображаються один раз у місяць (якщо програмний продукт дозволяє, то ця операція фіксується щодня).

За процедурою відображення записів за рахунками рахунки нарахованих доходів — активні і несуть інформацію щодо сум доходів, які банк повинен отримати за настання строків сплати. Відповідно, рахунки нарахованих витрат — пасивні й узагальнюють інформацію щодо сум, які підлягають сплаті. Економічний зміст принципу нарахування полягає в тому, що доходи і витрати банку в обліку фіксуються за фактом зароблення доходу чи виникнення зобов’язання, а не за фактом отримання чи сплати грошових коштів. Принцип нарахування передбачає: 1) визнання результату операції протягом періоду її здійснення; 2) відображення операції у фінансовій звітності того періоду, в якому її проведено; 3) формування інформації про зобов’язання до оплати (кредитове сальдо рахунків нарахованих витрат) та про суми до отримання (дебетове сальдо рахунків нарахованих доходів).

Рахунки нарахованих доходів (дебет рахунків) кореспондують з рахунками класу 6 «Доходи» (кредит рахунків), а рахунки нарахованих витрат (кредит рахунків) кореспондують з рахунками класу 7 «Витрати» (дебет рахунків). Це означає, що в класі 6 «Доходи» обліковуються як реально отримані доходи, так і суми нараховані, котрі підлягають отриманню відповідно до строків, передбачених угодами. З іншого боку, обсяг витрат банків формують суми фактично сплачених витрат, понесених витрат на суми нарахованих витрат, що підлягають сплаті з огляду на зобов’язання банку. Облік операцій за принципом нарахування здійснюється в межах дії принципу обережності. Мета застосування цього принципу — недопущення переоцінки активів чи доходів, з одного боку, і недопущення фактів переоцінки видатків чи пасивів — з другого.

Трапляються випадки, коли достовірно оцінити обсяг заробленого доходу від надання послуг неможливо. У цьому разі дохід визнається та відображається в обліку в сумі, яка відповідає вже понесеним витратам і підлягає відшкодуванню. У такий спосіб в обліковій процедурі банку забезпечується додержання принципу відповідності. Якщо в банку обліковується актив, який приносить дохід протягом кількох звітних періодів, то завдяки використанню принципу нарахування доходи визнаються способом систематичного їх розподілу між усіма періодами з помісячним періодом нарахування.

Для прикладу проаналізуємо зміст такої банківської операції:

Банк А надав кредит юридичній особі — клієнтові банку на 6 місяців. Наприкінці дії угоди клієнт повинен сплатити банкові процентні доходи в сумі 120 000 грн. Реальні грошові кошти банк отримає через 6 місяців після дати надання кредиту. Щомісяця в обліку відображається операція з нарахування доходу в сумі 20 000 грн, що відповідає бухгалтерському проведенню:

Дебет рахунків нарахованих доходів;

Кредит рахунків класу 6 «Доходи».

За наведеним проведенням чітко простежуються два важливих методичних підходи за процедурою обліку нарахованих доходів.

Перший. Рахунки нарахованих доходів передбачено за всіма групами рахунків, за якими обліковуються активи, використовуючи які, банк, імовірно, отримає доходи. Рахунки нарахованих доходів виділено за класами 1, 2, 3 чинного плану рахунків.

Другий. Рахунки нарахованих доходів кореспондують з відповідними рахунками класу 6 «Доходи». Вибираючи рахунок доходів для кореспонденції, слід ураховувати зміст операції, за якою нараховується дохід. Наприклад, нараховуються доходи за кредитом у поточну діяльність, який наданий суб’єктові господарювання. Даний вид кредитів обліковується за групою 206 «Кредити в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання». Оскільки цей вид активів (кредити надані) пов’язаний з імовірністю отримання доходу, то в групі 206 виділено рахунок 2068 А «Нараховані доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання».

За процедурою нарахування доходу рахунок 2068 кореспондує з кредитом рахунка 6026 «Процентні доходи за кредитами в поточну діяльність, що надані суб’єктам господарювання. Як бачимо, рахунки 2068 і 6026 за змістом операції (кредити, що надані суб’єктам господарювання в поточну діяльність), щодо якої виконується нарахування доходів, збігаються з назвою групи 206.

Увага: усі номери рахунків нарахованих доходів мають четверту цифру 8.

Підкреслимо, що викладене повною мірою стосується кореспонденції рахунків класу 7 «Витрати» з рахунками нарахованих витрат.

67. Економічна сутність звітності комерційних банків та її класифікація Банки складають спеціальну звітність, котра подається окремим користувачам і містить цільову інформацію. Так, банки подають податковим органам декларацію про прибуток, податкову декларацію про податок на додану вартість тощо. Джерелами спеціальної звітності є дані бухгалтерського та статистичного обліку.

Комерційні банки складають звітність, різноманітну за формою та змістом. Звітність, що надається комерційними банками, можна класифікувати за наступними ознаками:

— формою;

— способом представлення;

— терміном надання;

— рівнем консолідації;

— категорією користувачів;

— видом.

За формою розрізняють фінансову та не фінансову звітність.

Фінансова звітність — це звітність комерційних банків, що відображає результати його фінансової діяльності. До неї належать форми (наприклад, 1-КБ, 2-КБ), які узагальнено характеризують результати фінансової діяльності банку, а також додаткові форми, які деталізують окремі статті балансового звіту та звіту про прибутки і збитки.

Нефінансова звітність — це звітність, що подасться банками для задоволення потреб органів влади, податкових органів, на вимогу Антимонопольного комітету, організацій статистики. В залежності від вимог користувачів звітність можна згрупувати наступним чином:

— податкова;

— управлінська;

— нормативна (статистична).

Інформація про фінансовий стан переважно наводиться в балансовому звіті, а також у звіті про прибутки та збитки. Інформація про зміни фінансового стану міститься у фінансових звітах у відокремленому вигляді. Складові частини фінансових звітів взаємопов'язані, оскільки вони відображають різні аспекти одних і тих же фактів господарської діяльності. Хоча кожен звіт надає інформацію, яка відрізняється від інших звітів, жоден з них не слугує лише для одної мети і не містить усієї інформації, необхідної для задоволення особливих потреб користувачів.

За способом надання виділяють звітність, що направляється:

— електронною поштою (в електронному вигляді);

— поштою (на паперових носіях).

У сучасних умовах інформатизації банківської справи звітність комерційними банками надається переважно електронною поштою у вигляді файлів. Це зручний та надійний спосіб передавання інформації в межах банківської системи. Він дозволяє:

— заощаджувати час на підготовку та передачу інформації;

— зменшити обсяг паперових носіїв;

— виключити дублювання наданої інформації департаментам НБУ;

— впровадити систему показників комплексного аналізу та аналізу окремих напрямків діяльності банків.

Звітність у файловому режимі передається комерційним банком на головний сервер у НБУ, де вона відповідним чином групується і надається департаментам згідно з їх вимогами. Впровадження автоматичного сортування інформації дає змогу:

— кодувати її на рівні операцій вже у момент введення;

— зменшувати кількість помилок;

— створювати умови для здійснення логічного та арифметичного зіставлення інформації, що міститься в різних формах.

Поштою надається звітність, що вимагає НБУ за запитом, філіями комерційних банків України, що знаходяться за кордоном, а також уповноваженими банками для визначення розміру зовнішнього боргу та складання платіжного балансу країни.

Класифікація за терміном передбачає надання комерційними банками звітності: щоденної; тижневої; двотижневої; місячної; квартальної; піврічної; річної; за запитом.

За запитом надається інформація НБУ комерційними банками, що знаходяться в режимі фінансового оздоровлення, а також у разі виникнення потреби у додатковій інформації, не передбаченій у періодичній звітності.

Кожній категорії користувачів необхідна певна звітність:

— керівництву, НБУ та його установам—усі форми, передбачені чинним законодавством;

— міжнародним фінансово-кредитним установам — не фінансова;

— зарубіжним та вітчизняним банкам при запровадженні кореспондентських відносин — балансовий звіт, розрахунок нормативів (для банків-кореспондентів у межах СНД);

— акціонерам та клієнтам банку — балансовий звіт, звіт про прибутки та збитки.

За видами звітності виділяють:

— основну звітність — балансовий звіт і звіт про прибутки та збитки;

— допоміжну звітність — про стан активів, депозитів, кредитів, цінних паперів, економічних нормативів тощо.

За рівнем консолідації розрізняють звітність, що надається:

— юридичними особами;

— філіями комерційних банків;

— обласними дирекціями банку.

Найважливішою складовою звітності комерційних банків є фінансова звітність, яка дає можливість одержати достатньо повний обсяг інформації, на підставі якої оцінюється реальний фінансовий стан банку, якість управління та рівень ризику. Характеристика фінансової звітності комерційних банків України відображена на схемі

Основною формою звітності є балансовий звіт, який має власну структуру, відмінну від простої копії залишків на рахунках, але побудовану відповідно до принципів і групувань, зазначених у плані рахунків. Нова форма балансового звіту передбачає групування операцій за економічною сутністю, дає чітке уявлення про їх вартість, рівень ліквідності.

Другою основною формою звітності є звіт про прибутки та збитки, також розроблений на основі вимог міжнародних стандартів з урахуванням національних особливостей. Основні форми звітності доповнюються набором додаткових форм, пристосованих до потреб конкретних користувачів.

Усі категорії користувачів зацікавлені в наявності звітності, яка б передбачала:

— вігорідність та зіставлюваність інформації, що може використовуватись для оцінки ефективності роботи банку та прийняття оптимальних управлінських рішень щодо подальшого розвитку тієї чи іншої фінансової установи;

— сприйнятність для широкого кола споживачів інформації;

— наявність чітких коментарів та фінансової звітності;

— оптимальність подачі інформації, що забезпечить збереження банком комерційної таємниці.