2.1.Природні туристські ресурси

На території області є 92 природно-заповідні зони, у тому числі державного значення - Дунайський біосферний заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ботанічний сад Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, 19 парків-пам'ятників садово-паркового мистецтва тощо. Пам’ятками природи є Михайлівський яр і Одеські катакомби.

Дунайський біосферний заповідник. Його унікальність і своєрідність пов'язані з розташованими тут Кілійською дельтою, наймолодшою і найдинамічнішою ділянкою однієї з найбільших у світі дельт, дунайської, а також великими прісноводними водоймами - лиманами.

Внаслідок цього тут переважють величезні водно-болотні угіддя, представлені очеретяними плавнями, вкритими мережею проток, каналів, з численними озерами. Окрім того, в регіоні різноманітні й наземні екосистеми. На відносно невеликій за площею територією є ділянки заплавних лісів, луків, солончаків, пісків, залишки степів. У густонаселеній і вкрай освоєній Європі дельта Дунаю є справжньою оазою живої природи серед розораних і порушених степів півдня України.

Для забезпечення охорони природних комплексів Придунайського регіону, відповідно до Указу Президента України від 10 серпня 1998 року №861/98, на базі природного заповідника "Дунайські плавні" було створено Дунайський біосферний заповідник.

На території заповідника зареєстровано 953 види судинних рослин, з них до Червоної книги України віднесено 20 (білоцвіт літній, водяний горіх плаваючий, гвоздика бесарабська, меч-трава болотна, рястка Буше, сальвінія плаваюча тощо), а до Європейськго червоного списку включено 11 видів.

В акваторії заповідника зареєстровано 90 видів риб, з яких 15 включено до Червоної книги України (стерлядь, лосось дунайський, лосось чорноморський, осетер атлантичний, умбра, йорж смугастий, білуга тощо), 7 – до Європейського червоного списку.

Виявлено 255 видів птахів (62 % орнітофауни України), серед них на гніздуванні відмічено 124 види, 196 пролітних. До червоної книги включено 41 вид: баклан малий, орлан-білохвіст, пелікан кучерявий, пелікан рожевий, лелека чорний, гага звичайна тощо. До Європейського червоного списку включено 7 видів.

Зафіксовано 42 види ссавців, з них у Червоній книзі України – 13: видра, морська свиня, перев'язка, сліпак білозубий, тюлень-монах, афаліна, дельфін-білобочка, кіт лісовий тощо.

На території заповідника налічується більше 800 видів комах. З них 36 видів занесені до Червоної книги України: жук-самітник, красотіл пахучий, бражник мертва голова, махаон, сколія-гігант, стиз смугастий, мурашиний лев-акантоклізіс тощо, до Європейського червоного списку включено 15 видів.

За своїм потенціалом Дунайський біосферний заповідник не тільки не поступається міжнародним резерватам, але і має перед ними багато переваг. Інтерес, що збільшується, до заповідника спостерігається не лише з боку міжнародної наукової громадськості. Значну популярність він здобуває серед вітчизняних і закордонних туристів, що вимагає звернути особливу увагу на такий вид туризму, як екологічний.

З метою залучення туристів до участі в охороні природи регіону різноманітними шляхами (науковий моніторинг, проекти по відновленню деградуючих ділянок, фінансова допомога тощо) та забезпечення їх необхідною інформацією і вихованням при заповіднику створено Інформаційно-туристичний центр.

Саме тут відвідувачів інформують про статус природоохоронної території, заходи, які забезпечують збереження розмаїття тваринного і рослинного світу, про те, як зменшити вплив на уразливі природні комплекси та надають багато іншої корисної інформації про історію краю та природокористування.

Екологічна просвіта екотуристів – це можливість впливу на їхню поведінку через збільшення розуміння природних і культурних цінностей, отримання туристами незабутніх вражень. Це ще і визначена гарантія того, що природні і культурні цінності, які є дуже важливі для місцевих жителів, збережуться не тільки для нинішнього покоління, але і для нащадків. [29]

"Місто на воді". Пішохідна екскурсія по старій частині м. Вилкове по "єриках" (вулицям-каналам), де близькість води зберігає прохолоду навіть в найспекотніший день. Місто минулих традицій, смоляних човнів, старообрядчеських храмів, запашних фруктів і ягід, неповторного місцевого вина і різноманітного рибного застілля.

Ботанічний сад ОНУ ім. І.І. Мечникова. Урочисте відкриття робіт послідувало вже 17 листопада 1819 року, причому граф Ланжерон посадив перше дерево, а до весни наступного, 1820 року, привезені були з казенних лісових дач та з Імператорського Никітського саду десятки тисяч відібраних Десметом дерев і насіння; після чого почалися з розмахом роботи по посадці і посіва.

Витрачаючи на той час величезні кошти на сад, за короткий час, він розростається цілими гаями дерев, як листяних (дуб, липа, акація тощо), так і хвойних (ялина, сосна, модрина); з успіхом висаджуються в нім навіть японські і північно-американські дерева; влаштовується обширний фруктовий сад і культивуються самі кращі французькі овочі; закладається величезний деревний розплідник. Сьогодні в ботанічному саду Одеського національного університету на Французькому бульварі на площі 16 гектарів «мешкають» більше, ніж 3000 видів зелених рослин найрізноманітнішого віку. І з кожним роком «населення» збільшується. За 190 років із різноманітних куточків земної кулі зібрано і привезено чудову колекцію.

До 1866 року сад був переданий у власність міста і до цього часу в нім вже встигло встановитися повне запустіння. Квітники і дерева знаходилися в найжалюгіднішому стані, а вирубки були настільки значними і обширними, що можна було чекати в самий найближчий час повну відсутність дерев в нім.

Для збереження від загибелі того, що ще залишалося, обнесли стінами два гаї, один - листяних, а другий - хвойних дерев; решта простору (за винятком розплідника) залишилася не огородженим, і в гарну погоду наповнювалося місцевою публікою.

Перша світова війна, революція і громадянська війна наклали свій відбиток на стан саду. До 1926 року ботанічний сад знаходився у віданні "Дитячого містечка", Одеського губнаробраза, Одеського сільськогосподарського інституту, що негативно позначилося на його діяльності.

У 1934 році ботанічний сад переходить у підпорядкування відновленому Одеському університету. Директором саду стає доц. І.Власенко.

Після війни розпочалася енергійна робота по відновленню ботанічного саду. Ботанічний сад, що існує сьогодні, належить Одеському держуніверситету ім. І. І. Мечнікова і є експериментальною базою по акліматизації і озелененню Причорноморського степу.

Багато перепитій чекало Ботанічний сад з часу його заснування, але завдяки величезному бажанню і працьовитості попередніх поколінь, які будували і ушляхетнювали Одесу, ми маємо можливість відвідувати це чудове місце, вивчати походження дерев і квітів милуючись їх неповторною красою. У цьому парку можна вивчити походження дерев і квітів по табличках біля них. У саду їх безліч. Сюди можна прийти з екскурсією, а можна й самому.

Одеський міський сад. Цей почесний одеський старожил, що називався також Казенним і Дерибасівським садом, усього на кілька років молодше Одеси. В 1803 р. брат засновника міста Йосипа де Рибаса - майор, неаполітанський консул Фелікс де Рибас, вирішив "озеленити" свою земельну ділянку, що залишилася після зведення будинку. Тоді були висаджені акації й інші екзотичні для Одеси рослини, за якими ретельно доглядали. Міський сад розцвів, і його облюбувала найвишуканіша публіка. В 1806 році цей благодатний куточок був подарований місту.

У Міському саду відпочивали, ділилися новинами, слухали духовий оркестр, пили мінеральні води в павільйоні Лагідзе. Міський сад і в наші дні радує одеситів і гостей міста. Так, саме він забезпечує чи не половину "одеської" фотосесії туриста. На вході з Дерибасівської публіку зустрічає бронзове сімейство левів: батько-добувач (з дичиною) - на одному постаменті, левиця з дитинчам - на іншому. Леви - справжні іноземці: "вихованців" скульптора А. Кена привезли із Франції в середині XІХ ст. для однієї з одеських дач, а потім, у 1827 р., поставили "охороняти" Міський сад.

В 1999 році в Міському саду на радість одеситів і гостей, встановили пам'ятник. стільцю роботи майстри Гамбса, "героєві" роману І. Ільфа й Є. Петрова "12 стільців" (автор пам'ятника - Михайло Рева). Туристові, сфотографувавшись на "бендерівському" стільці, варто пройти трохи далі й знову присісти на ослін поруч із самим. Утьосовим! Пам'ятник великому одеситові, артистові й джазмену Леоніду Утьосову (скульптор Олександр Токарєв) - немов символ одеської гостинності. Благодушно поглядаючи на публіку, що прогулюється Дерибасівською, бронзовий Утьосов "обіймає" потенційного сусіда. Для гостя на ослоні завжди найдеться місце! "Сердце, тебе не хочется покоя" - давним-давно співав маестро. А сьогодні настав час загадувати бажання в Міському саду біля бронзового "Дерева кохання"! У нього пелюстки - у формі сердець, їх 210, як Одесі в рік установки пам'ятника. А головне, на дереві на 65 мовах написане найважливіше слово - "любов". Але що любов без мрії? Про це міг би розповісти ще один легендарний одесит - перший одеський авіатор, спортсмен Сергій Уточкін. У його брата був кінотеатр в Міському саду, і знамените прізвище допомагало комерції. Колишній кінотеатр Маяковського - тепер знову кіно "Уточкіно", а пам'ятник Сергію Уточкіну (роботи того ж А. Токарєва) - на висоті. Одеський мрійник, що запускає "паперовий" літачок, розташувався на сходах (цікаво, що Сергій Уточкін якось побившись об заклад з'їхав Потьомкінськими З "Путівника по Одесі" за 1905 рік: "В саду є павільйони для продажу винограду, кумису, кефіру й морозива".

Ресторанчик з одеською кухнею "Кларабара", що знаходиться на місці павільйону мінеральних вод, названий на честь розпорядниці павільйону й подруги Сергія Уточкіна - Клари Віндт. "Ресторан Печескаго" розташувався в історичній будівлі біля кінотеатру, є в Міському саду і свій "Пивний сад". Загалом, смачно! І красиво: після великої реставрації в 2007 році Міський сад хоч і втратив звання "Одеський Монмартр" (виставка-продаж картин та інших художніх виробів перемістилася на Соборну площу). Однак замість того - обновився, причепурився, обзавівся новими ослонами й ліхтарями, знову отримав ажурну альтанку-ротонду, де може розміститися духовий оркестр. Нарешті, новими фарбами заграла фраза Остапа Бендера з роману І. Ільфа й Є. Петрова "Золоте Теля": "Ходімо в міський сад. Я вам влаштую сцену біля фонтана". Щодня вечорами фонтан у центрі Міського саду пригощає публіку світломузикальним шоу. Класичні мелодії в сучасній обробці й переливи світла і води - справжнє чудо! Як і весь Міський сад у "серці" міста й Дерибасівської. сходам на звичайному велосипеді). У Міському саду гостей чекає ще одна зустріч із епохою піонерів авіації, але зовсім іншого роду.

Одеські катакомби – це унікальна споруда створена руками людини, те, що зберігає ось вже більше 200 років загадкові події історії і культури нашого міста. За час видобування каменя, з якого будувалася Одеса, ці шахти стали схожі на великий підземний лабіринт, рівних якому по своїй протяжності у світі немає.

Як катакомби виникли? Перш, ніж відповісти на це питання, заглянемо в далеке геологічне минуле Північного Причорномор'я. Колись вся його територія була морським дном. Саме морю і морським відкладенням зобов'язаний своїм утворенням і популярністю на півдні камінь блідо-жовтого кольору - черепашник.

Міцний, легкий, такий, що не вимагає великих зусиль при обробці, він відвіку використовувався в будівництві. З черепашника, зокрема, була побудована майже вся стара Одеса. Та і тепер - в епоху залізобетону - черепашник не забутий будівельниками.

Спочатку камінь ламали по схилах балок (ярів). Пізніше видобуток став здійснюватися шахтним методом за допомогою пил, завезених з Англії.

Отже, катакомби - це штучні підземні порожнечі. Додамо, що вони бувають двоякого походження. Одні з них є колишніми каменоломнями, інші - ходи з підвалів будинків (в Одесі такі ходи найчастіше називали "мінами"). Зазвичай "міни" були направлені за межі будівель і, проходячи під вулицями, площами, нерідко з'єднувалися із загальним лабіринтом катакомб.

В результаті хижацької розробки каменя-черепашника і безконтрольного облаштування "мін" вже в кінці першої половини XIX століття в центрі і передмістях стало спостерігатися осідання грунту, що нерідко приводило до руйнування будівель і людських жертв.

Офіційно "міни" споруджувалися домовласниками для зберігання продуктів і вин. Але на справді в "мінах" найчастіше переховувалися контрабандні товари.

Одеса, ставши з 1805 року адміністративним центром Новоросійського краю, одержала в подальшому значні пільги пов'язані з активізацією міжнародної торгівлі. Найважливішою пільгою стало запровадження порто - франко, тобто розширення безмитного ввезення іноземних товарів.

Одеські катакомби багатоярусні. Їх галереї залягають на різній глибині від поверхні землі. Під Одесою і її околицями катакомби протягнулися на сотні кілометрів. По суті це ціле підземне місто, що складається з своєрідних проспектів, вулиць, провулків, площ.

Незабаром після заснування Одеси катакомби стали притулком для бездомної бідноти, збіглих кріпосних селян, а деколи і волелюбних людей, що ховалися від поліції. З цього і почалася історія підземної Одеси.

У міру того як росло місто, збільшувався і видобуток каменя. Поступово вироблені каменоломні покидались, виникали нові, з'єднувалися між собою і перетинали старі. Одеські катакомби по протяжності не мають собі рівних. На даний час загальна протяжність вироблень становить біля 3000 км.

Тільки в післяреволюційні роки питання ліквідації "мін" і боротьби з осіданням грунту було вирішено позитивно. Та і розробка каменя-черепашника стала вестися зовсім по-новому. Канула в минуле важка праця каменярів, забули і про такий бич каменоломень, як страшні обвали породи.

Все це вимагало хоч якогось контролю. Тому був запроваджений поліцейський нагляд одночасно із забороною на видобуток каменя умежах міста.