Стаття 365. Припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників

1. Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

2. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

(Кодекс цивільний, ВР України, від 16.01.2003, № 435-IV "Цивільний кодекс України")

Задача 7.

Сім’я Т. (4 особи: чоловік, дружина, 2 неповнолітніх дітей) проживали в однокімнатній квартирі (загальна площа 35 кв.м.) 21 квітня 2002 року рішенням органу приватизації квартира приватизована і сім’ї видано свідоцтво про спільну сумісну власність. 5 березня 2005 року рішенням міськвиконкому сім’ї Т. була виділена трьохкімнатна квартира і видано ордер.

Т. звернувся із заявою про реприватизацію однокімнатної квартири з тим, щоб мати змогу приватизувати надану трьохкімнатну квартиру.

Дайте визначення поняття “реприватизація”. Які наслідки реприватизації?

Запропонуйте можливі варіанти вирішення ситуації.

Реприватизація – це процес, зворотний приватизації, суть якого полягає у непримус. вилученні у власність д-ви або в комунальну власність приватиз. майна в разі його неефектив. використання новим власником шляхом розірвання у суд. порядку договору купівлі-продажу цього майна або визнання такого договору недійсним на підставах, передбачених чин. зак-вом України. Предметом Р. може бути лише приватиз. майно, якщо договір його купівлі-продажу укладений з порушенням вимог закону чи суперечить меті (цілям) діяльності власника або умови цього договору покупцем не виконуються. У разі визнання судом договору купівлі-продажу держ. або комунал. майна недійсним власник приватиз. майна зобов'язаний повернути одержане за цим договором майно поперед, власникові. Якщо неможливо повернути одержане майно в натурі, його власник має повернути вартість даного майна у грош. формі. Ця вартість визначається за спец, методикою, затв. KM України. При Р. зобов'язання кол. власника цього майна перед кредиторами і бюджетом не переходять до нового власника (д-ви).

Насамперед зазначимо, що правові засади відносно житла, яке перебуває у державній власності, визначені Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду", не передбачають ви­падків реприватизації квартир, тобто зворотної передачі приватного житла до державного житлового фонду.

Підстави припинення права власності, що визначаються у ст. 346 ЦК, можна поділити на дві групи. Першу групу становлять підстави, що залежать від волі власника: 1) відчуження власником свого майна. У цьому випадку йдеться про різноманітні правочини, що спрямовані на відчуження власником свого майна (купівля-продаж та всі її різновиди, дарування, міна тощо); 2) відмова власника від права власності (ст. 347 ЦК).

Другу групу становлять підстави, що не залежить від волі власника: 1) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі (ст. 348 ЦК); 2) викупу пам'яток історії та культури (ст. 352 ЦК); 3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю (ст. 350 ЦК); 4) викуп нерухомого майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене (ст. 351 ЦК); 5) звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; 6) реквізиція (ст. 353 ЦК); 7) конфіскація (ст. 354 ЦК); припинення юридичної особи чи смерть власника. Проте є такі, які не можна беззастережно віднести ні до першої, ні до другої групи підстав припинення права власності (наприклад, знищення майна - ст. 349 ЦК).

Тобто набуття права власності держави на приватизований, тоб­то приватний житловий фонд, можливе у разі реквізиції і конфіска­ції та звернення стягнення на житло в порядку, передбаченому За­коном України "Про виконавче провадження" як санкція на право­порушення у випадках, встановлених Кримінальним кодексом та Цивільним кодексом України, а також в інших випадках відчуження майна на користь держави: дарування, заповіту, виділу, міни, купів­лі, та інших зобов'язань, що випливають з договорів по забезпечен­ню зобов'язань.

Права громадян України на житло є невідчужуваними та непо­рушними правами, що гарантуються державою, не можуть бути ска­совані, що знайшло своє закріплення в Конституції України. Зокре­ма, ст. 41 Конституції визначає, що право приватної власності набу-вається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути про­типравно позбавлений права власності. А примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток, на підставі і в порядку, встановлених тільки законом. Це конституційне положення знайшло своє відображення у судовій практиці.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права при­ватної власності" від 22 грудня 1995 р. за № 20, ст. 55 Закону Ук­раїни "Про власність", громадянин не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених Законом.

На жаль, у судовій практиці трапляються випадки, коли суди ви­знають приватизацію житла недійсною, а громадяни — як наслідок позбавляються права власності на свої квартири, у тому числі і пра­во на подальшу повторну приватизацію через правову невизначе­ність. Слід зазначити, що суд в деяких випадках може вирішити спір, відповідно до чинного законодавства України, між учасниками спільної власності на квартиру шляхом присудження грошової ком­пенсації за частку у разі, якщо її неможливо виділити чи поділити майно в натурі або спільно користуватися ним. Такі рішення суду мають розглядатися, як правомірне вирішення складних ситуацій щодо житла, а не позбавлення права власності на житло.

Як зазначалося вище, порядку реприватизації квартир, тобто ме­ханізму добровільного повернення у державну власність приватизо­ваного житлового фонду, Законом "Про приватизацію державного житлового фонду" та іншим нормативно-правовими актами не ви­значено.

Стаття 34. Підстави для визнання громадян потребуючими поліпшення житлових умов

Потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни:

1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР і Українською республіканською радою професійних спілок;