10. Суверенітет народу: гносеологічні витоки та сучасне розуміння.

Суверенітет народу - це природне право народу бути верховним і повновладним на своїй території. Суверенітет буває потенційним і реальним. Потенційним суверенітетом володіє практично будь-який етнос, незалежно від того, має він свою державність чи ні, оформився він у таку історичну спільність, як народ, визнаний він іншими державами і націями чи ні.

Реальний суверенітет - це втілення у життя суверенних прав народу, його волі йти таким шляхом, який він вважає найкращим. Суверенна воля народу України, вільно сформована і втілена у відповідних документах (передусім у Конституції України), і є єдиним джерелом державної влади. Держава, її органи та посадові особи у своїй діяльності керуються винятково волею та інтересами народу України і служать їх практичної реалізації. Будь-яке обмеження повноти народовладдя на рівні всієї держави або окремих її територій не допускається. Ці ідеї знайшли втілення в найважливіших джерелах конституційного права - Конституції України, Декларації про державний суверенітет України, Акті проголошення незалежності України, конституційних законах та в інших правових актах. У свій час висловлювалася думка про те, що для повноти правового регулювання, зміцнення суверенітету у всіх формах його прояви необхідно прийняти Закон України "Про суверенітет народу України" (Про повновладдя народу), який відповідно до Закону "Про всеукраїнський та місцевий референдуми" з метою утвердження незалежності і самоврядування народу України, проголошених Декларацією про державний суверенітет України, встановлював би конституційні гарантії повновладдя народу, які складають основний зміст Конституції України.

11. Теоретичні та конституційно-правові основи демократії.

Згідно зі ст. 5 Конституції, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ,

 Демократія є формою правління, при якій всі громадяни беруть участь в управлінні державою і приймають на себе відповідальність перед суспільством або безпосередньо, або через своїх вільно обраних представників.

Демократія являє собою сукупність принципів і практичних заходів, що захищають свободу людини. Демократія - це інституціоналізація (введення в законні рамки) свободи.

Демократія заснована на принципах волевиявлення більшості в поєднанні з правами особистості і меншин. Всі держави з демократичною формою правління, поважаючи волю більшості, ревно захищають основні права окремих людей і груп, що складають меншість.

Демократичні держави оберігають членів суспільства від всевладдя центральних урядів і здійснюють процес децентралізації державної влади, делегуючи частину повноважень на регіональний і місцевий рівень. При цьому держави з демократичною формою правління віддають собі звіт у тому, що місцеві органи влади повинні в максимально можливій мірі бути доступними народові і відгукуватися на його потреби і сподівання.

Демократичні держави розуміють, що однією з їх основних функцій є захист таких основних прав людини, як свобода слова і віросповідання, право на рівний захист з боку закону і право на створення організацій і повномасштабної участі в політичній, економічній та культурного життя суспільства.

Держави з демократичною формою правління регулярно проводять вільні і справедливі вибори, право участі в яких надається всім громадянам. Вибори в демократичному суспільстві не можуть бути лише ширмою, за якою ховаються диктатори або одна єдина партія, а являють собою справжні суперництва за завоювання підтримки народу.

Демократія вимагає від державних органів виконання законів і забезпечує таке становище, при якому всі громадяни отримують однаковий захист в рамках закону і всі їх права захищаються правовою системою.

Демократичні держави відрізняються різноманітністю, відображаючи унікальну політичну, суспільне і культурне життя кожної країни.

Держави з демократичною формою правління грунтуються на основоположних принципах, а не на однаковій практиці. В умовах демократії громадяни не тільки мають права, але і беруть на себе зобов'язання участі в політичній системі, яка в свою чергу захищає права і свободи цих громадян.

Демократичні суспільства прихильні таким принципам як прояв терпимості, налагодження співпраці та досягнення компромісу. Демократичні держави визнають, що досягнення консенсусу вимагає компромісу, а також що він не завжди може бути досягнутий. Говорячи словами Махатми Ганді, "нетерпимість сама по собі є однією з форм насильства і перешкодою на шляху зростання істинного демократичного духу".