21. Вибори народних депутатів України: правова регламентація та загальна характеристика.

Регламентується Законом України "Про вибори народних депутатів України"

1. Народні депутати України (далі - депутати) обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

2. Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України (254к/96-ВР).

3. Вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати (далі - виборчі списки) від політичних партій, виборчих блоків політичних партій (далі - партії (блоки) у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі (далі - загальнодержавний округ).

Рівне виборче право

1. Вибори депутатів є рівними: громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах.

2. Кожен виборець на виборах депутатів має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці.

3. Усі кандидати у народні депутати (далі - кандидати у депутати) мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі.

4. Рівність прав і можливостей кандидатів у депутати брати участь у виборчому процесі забезпечується:

1) забороною привілеїв чи обмежень кандидатів у депутати за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками;

2) забороною втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування у виборчий процес, за винятком випадків, передбачених цим Законом;

3) рівним ставленням органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх службових та посадових осіб до кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу;

4) забороною використання партією (блоком) при фінансуванні передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду та коштів Державного бюджету України, інших засобів;

5) рівним доступом кандидатів у депутати, партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу до ЗМІ на умовах, визначених цим та іншими законами України.

22. Місцеві вибори: правова регламентація та загальна характеристика.

Регулюється Законом України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів"

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 3-4, ст. 15)

Історично існували різні теорії місцевого самоврядування. Вперше теорія, що пояснює сутність місцевого самоврядування, виникла в середині XIX століття в Бельгії і Франції. Це теорія вільної (природною) громади. Її представники (Гербер, Аренс, Е. Мейєр, О. Лабанд, О. Ресслер) вважали, що право громади на завідування своїми справами є таким же природним і невідчужуваним, як права людини, що громада є первинною по відношенню до держави, тому останнім повинно поважати свободу общинного управління. «Громада має право на самостійність і незалежність від центральної влади за самою своєю природою, причому держава не створює громаду, а лише визнає її». Звідси в поняття самоврядування включили наступні елементи: управління власними справами громади; громади є суб'єктами належних їм прав; посадові особи общинного управління суть органи не держави, а громади. В рамках цієї теорії поряд з виконавчою, законодавчою і судовою владою визнавалася четверта влада - місцева (муніципальна, комунальна, общинна).

Цю теорію змінила господарська теорія. Її представниками були Р. Моль, А. Васильчиков. Прихильники цієї теорії зробили упор не тільки на визнання самоврядної громади в якості самостійного суб'єкта права, але й на утримання комунальної діяльності. Місцеве самоврядування вважалося чужим політиці, але мають свою особливу сферу господарської діяльності.

Обидві теорії є різновидами суспільної теорії, яка бачить «сутність самоврядування у наданні місцевому суспільству самому відати свої громадські інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справами. Громадська теорія виходить, отже, з протиставлення місцевої громади державі, громадських інтересів - політичним, вимагаючи, щоб суспільство і держава, кожне відало тільки свої власні інтереси ». У Росії ця теорія з її різновидами була найбільш популярна в 60-ті роки XIX століття.

Існувала також державна теорія самоврядування, основні положення якої були сформульовані Л. Штейном, Р. Гнейста і більш докладно розвинені в Росії М. Лазаревським, А. Градовський, Б. Безобразова. Пік популярності цієї теорії в Росії припадає на середину 70-х років минулого століття. Прихильники цієї теорії розглядали місцеве самоврядування як частину держави. Всяке управління публічного характеру, з цієї точки зору, є справа державна. Відбувається не відокремлення місцевого співтовариства, а залучення місцевих жителів на службу державним інтересам і цілям. Сутність самоврядування сформулював Н.І. Лазаревський. Згідно з його поглядами, вона повинна визначатися чотирма пунктами: «самоврядування є здійснення урядових прав за дорученням від держави; самоврядування є діяльність, що складається у виконанні місцевих завдань державного управління; самоврядування є виконання завдань державного управління самою державою; органи самоврядування є органами та представниками самої держави ».

У відповідності зі статтею 3 Європейської хартії місцевого самоврядування під місцевим самоврядуванням розуміється право та реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину публічних справ і керувати нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. місцеве самоврядування визначалося як організація діяльності громадян для самостійного, під свою відповідальність вирішення питань місцевого значення, виходячи з інтересів населення, його національних, етнічних та інших особливостей на основі законодавства України.