1.3. Аналіз методичних рекомендацій щодо оцінки ефективності заходів, спрямованих на прискорення науково-технічного прогресу

Методичні рекомендації |98|, затверджені Президією АН СРСР і ДКНТ СРСР у 1988 р., були призначені для підпри­ємств, переведених на повний господарський розрахунок і са­мофінансування. Там зазначалось, що вони є обов'язковими при системі державних замовлень і при обґрунтуванні цін на нову продукцію виробничо-технічного призначення. Вихідні принципи методичних рекомендацій «можуть застосовуватись при оцінці ефективності заходів, що передбачають проведення спільної науково-технічної і виробничої діяльності із зарубіжни­ми країнами». Зазначалося, що в усіх інших випадках вони та­кож можуть бути використаними. До І992 р. ці методичні реко­мендації нічим не замінювались і ніким не скасовувались.

Яке ж місце посідає ця методика серед розглянутих вище, які були пов'язані з визначенням економічної ефективності «ка­пітальних вкладень і нової техніки», «нової техніки», «впровад­ження нової техніки, механізації і автоматизації», «науково-до­слідних робіт» (у частині, пов'язаній з виробництвом), просто капітальних витрат?

Якщо підходити з принципових позицій до оцінки еконо­мічної ефективності, то розподіл розгляду таких категорій, як капіталовкладення, створення і придбання нової техніки, захо­ди НТП, приріст виробничих фондів на різні об'єкти не має підстав.

У методиці до заходів НТП належать: створення, виробниц­тво і використання нових, реконструкція чи модернізація існуючих засобів, знарядь і предметів праці, технологічних процесів, способів і методів організації виробництва, праці й управління.

Все це з точки зору принципових основ економічної оцінки одна і та сама тема розгляду, один і той самий об'єкт — одно­разові вкладання у виробництво, вкладання у виробничі фонди і суспільний капітал. Отже, ми маємо справу з методикою виз­начення ефективності суспільного капіталу.

Методика 1988 р. частково мала рекомендаційний характер, при держзамовленні її застосування було обов'язковим, а тому її аналіз має важливе значення.

Тут зазначається: «Основним узагальнюючим показником є показник економічного ефекту, в якому знаходять своє відобра­ження окремі показники ефективності: продуктивність праці і фондовіддача, матеріаломісткість та енергоємність праці, показ­ники технічного рівня виробництва і якості продукції» (с. 3). Як бачимо, показники рентабельності та окупності в цьому пе­реліку не згадуються ані серед узагальнюючих, ані серед окре­мих показників ефективності. Можливість їх появи обумовлена таким положенням: «Для окремих заходів, спрямованих на при­скорення науково-технічного прогресу наводиться комплексна оцінка їх ефективності із застосуванням народногосподарського підходу і подальшим відображенням у планових і госпрозрахун­кових показниках».

У процесі «подальшого відображення» з'являється коефіці­єнт ефективності одноразових витрат, а також окупності як тер­міну їх повернення. Таке визначення не відносить їх до крите­ріїв вибору варіантів.

Основні формули методики

(1.50)

де (1.51)

(1.52)

(1.53)

де ЕТ — економічний ефект заходу НТП за розрахунковий період;

РТ — вартісна оцінка результатів здійснення заходу НТП за розрахунковий період;

ЗТ — вартісна оцінка витрат на здійснення заходу НТП за розрахунковий період;

Рt — вартісна оцінка результатів в 1-му році розрахунко­вого періоду (ціна продукції);

tn — початковий рік розрахункового періоду;

t_к — кінцевий рік розрахункового періоду;

αt — коефіцієнт зведення;

ВTBB — вартісна оцінка величини витрат за розрахунковий період;

В_TB — вартісні витрати при виробництві продукції за роз­рахунковий період;

В_́BB́́— вартісна оцінка величини витрат усіх ресурсів у ро­ці / (включаючи видатки на отримання відповідних результатів);

В_ТЗ — витрати при застосуванні продукції (без ураху­вання витрат на придбання самої продукції) за розрахунковий період;

Вt — поточні витрати при виробництві (використанні) продукції у році І, без урахування амортизаційних виплат на ре-новацію;

Кt — одноразові витрати при виробництві (використанні) продукції в році ґ,

Лt — залишкова вартість (ліквідне сальдо) основних фондів, що вибули в році ґ, у тих випадках, коли на кінець роз­рахункового періоду залишаються основні фонди, які можна ви­користовувати ще декілька років, вони враховуються у залиш­ковій вартості.

Кінцевий рік розрахункового періоду визначається момен­том завершення всього життєвого циклу заходів НТП, що вклю­чає розробку, засвоєння, серійне виробництво, використання у народному господарстві.

Проаналізуємо величини, що використовуються у наведених формулах.

Сума величин (Кt—Лt) являє собою нагромаджену аморти­заційну суму за період розрахунку плюс ті витрати, що не увійшли у вартість основних виробничих фондів, але відносять­ся до одноразових. Таким чином, в основному, вираз (1.50) відображає сумарний прибуток мінус одноразові витрати.

Економічний ефект ЕT виражатиметься через наближений дисконтований потік прибутків без зіставлення з останнім капіталовкладень, якщо формулу (1.50) використати для однієї сфери (виробив-продав). Для двох сфер (станок створюється однією фірмою, а продукція на ньому виробляється іншою) ве­личина Е,. являє собою різницю наближеного дисконтованого потоку прибутків і наближених витрат виробництва у виготов­лювача продукції. Ефективність (рентабельність) сфери вироб­ництва станків лишається невідомою, а доцільність їх вироб­ництва за абсолютною величиною Е, невідомо як визначати. Для трьох і більше сфер (три і більше ланцюгово пов'язаних між собою фірми) та при будь-якому сполученні видів про­дукції (засоби і предмети праці тощо) застосування формули (1.50) стає взагалі незрозумілим. Якщо в К, увійде ще й оцінка землі, приріст оборотних коштів та інші активи, тобто буде враховуватися повний капітал, то зміст формули із заміною су­марної величини амортизації на суму капіталу стає ще більш незрозумілим.

У методиці не згадується про можливість існування норма­тивної величини головного критерію (1.50), тобто якогось за­гального народногосподарського критерію ефективності вкла­день. Можна вважати, що ця формула використовується лише для порівняння варіантів. Якщо захід один і потрібно визначи­ти його народногосподарську ефективність, то методика, на на­шу думку, не дає необхідних пояснень.

Коефіцієнт ефективності одноразових витрат і показник пе­ріоду їх повернення, які наведені у розділі «Відображення еко­номічного ефекту заходів НТП у планових і госпрозрахункових показниках», не конкретизовані щодо свого застосування. Тут йдеться про те, що вони «можуть застосовуватись», а це свідчить і про можливість протилежного.

Коефіцієнт ефективності одноразових витрат визначається через співвідношення

(1.54)

де tp — розрахунковий рік;

t— рік, витрати і результати якого зводяться до розрахун­кового року;

е — коефіцієнт ефективності одноразових витрат.

Оскільки формулу отримано за умови показника Е_T, який дорівнює нулю, то величина e не може бути ані плановою, ані госпрозрахунковою. Отже ця формула може використовуватись лише для порівняння варіантів між собою, проте претензії до су­ті ефекту, знайденого за формулою (1.54) при цьому зберігають­ся. Слід також ураховувати й умовність порівняння через прин­ципове накладання умови ET = 0.

Якщо дисконтується потік прибутку, то розрахункова формула після представлення прибутку як різниці цін і поточ­них витрат може містити дисконтований потік поточних вит­рат. Але формула (1.50) не є дисконтованим потоком прибут­ків, і дисконтування поточних витрат у ній мас самостійне значення. У цьому дана методика повторює методику 1977 р., де такий підхід пояснювався ось як: «У новій методиці розви­нуто положення про використання при розрахунках економіч­ного ефекту фактора часу. При цьому автори методики вихо­дили із вказівок, що містилися у докладі тов. Л. І. Брежнєва на XXV з'їзді КПРС про необхідність більш повного врахуван­ня фактора часу в сфері планування, стимулювання та органі­зації виробництва. Урахування фактора часу, тобто різночасовості різних видів витрат... здійснюється для всіх видів складо­вих витрат — як капітальних вкладень, так і експлуатаційних витрат» 149).

З цього приводу А. І. Шустер висував такі докази: «Різно-часовість поточних витрат є економічно неоднорідною з різно-часовістю капітальних вкладень з огляду на відмінності їх утво­рення, неоднаковий характер участі у процесі відтворення. По­точні витрати на відміну від основних і оборотних фондів не авансуються. Вони починають і закінчують свій рух у кожному виробничому циклі. Зміст і величина поточних витрат вплива­ють на розмір оборотних фондів (які також залежать від швид­кості обороту). Поточні витрати містять витрати живої та уре­чевленої праці, які, як правило, залежать у часі від того циклу виробництва, в якому вони беруть участь, і ресурси економії яких унаслідок їх специфіки або не завжди можуть бути вико­ристаними в інших напрямах, або взагалі не можуть бути вико­ристані (амортизація)» |І73, с. 173].

У них положеннях, на наш погляд, є раціональне зерно. Зве­дення до одного терміну дисконтуванням обґрунтовано насам­перед для таких самозростаючих величин як капітальні витрати і капіталізовані доходи. А що до поточних витрат, то у процесі відтворення вони не самозростають.

Для випадку, коли обсяги виробництва, показники якості, витрати і результати стабільні за роками розрахункового періоду, методика пропонує вести розрахунок економічного ефекту за формулою

(1.55)

де (1.56)

(1.57)

де Р_T — незмінювана за роками розрахункового періоду вартісна оцінка результатів заходів НТП (прибутку), включаючи основні та вторинні результати;

ЗT — незмінювані за роками розрахункового періоду ви­трати на реалізацію заходів НТП;

В — річні поточні витрати при використанні продукції (без урахування амортизації на реновацію);

kp — норма рентабельності основних фондів при викори­станні продукції, що визначається з урахуванням фактора часу;

ЕH — норматив зведення витрат і результатів, який чи­сельно дорівнює нормативу ефективності капітальних вкладень (ЕH = 0,1);

К — одноразові капітальні витрати при використанні продукції (у випадку їх розподілу за часом вони зводяться за фактором часу до розрахункового періоду);

t — термін служби засобів і знарядь праці довгостроково­го користування (техніки).

За умовами для проведення розрахунків легко визначаються річний прибуток і норма прибутку. Відповідно до законів рин­ку з реальними потребами самостійних товаровиробників ці по­казники і будуть диктувати вибір заходу, його оцінку.

Показник Е_г формули (1.55) за своїм змістом с добутком річного прибутку, зменшеного на його нормативну величину ЕHК і одноразових витрат за винятком вкладень у виробничі фонди па норму реновації основних фондів. Все це збільшу­ється в [1/(kp+EH)] разів.

Чи буде спроможним товаровиробник при добровільному гарантованому держзамовленні орієнтуватися на сконструйований таким чином показник? Чи може його щось стимулювати до такої форми розрахунку за наявності принципового держза­мовлення?

Випадок, коли вся сума одноразових витрат буде втілена в основні виробничі фонди та Е_г=0, буде означати, що річний прибуток дорівнює своїй нормативній величині Е_HК, що цілком прийнятно для виробника.

Не являючи собою співвідношення доходів та витрат, фор­мула (1.55) не має народногосподарського нормативу подібно до величини норми прибутку.

Основна формула у рекомендаціях є різницею дисконтова­них потоків витрат, які складаються з одноразових витрат і сум поточних витрат за роками без амортизаційних відраху­вань.

Загалом проаналізована методика відіграла позитивну роль, адже вона ввела у практику дисконтовані грошові пото­ки. Проте сьогодні потрібен подальший розвиток у цьому на­прямі.