5.3. Основні напрями активізації залучення іноземних інвестицій як резерву прискорення економічного розвитку країни

Глибокі структурні перетворення деформованої державної економіки вимагають великих накопичень, створити які біль­шість підприємств за короткий термін неспроможна, а бюджет­ні кошти для цього досить обмежені. Дефіцит інвестицій відчу­ватиметься протягом усього перехідного періоду створення ре­альних ринкових відносин. Як свідчать статистичні дані, частка накопичень у національному доході почала зменшуватися. Так, у 1985 р. вона складала 21,5 %, 1990 — 18 %, 1991 — 13,6 %, у період 1993-1996 рр. вона продовжувала зменшуватися. Водно­час практика свідчить, що необхідною умовою розвитку еко­номіки є висока інвестиційна активність, яка підтримується на рівні 20—25 %. Вона досягається за допомогою зростання об­сягів інвестицій та найбільш ефективних напрямів їх реалізації у пріоритетних секторах матеріального виробництва і соціаль­ної сфери. Інвестиції формують виробничий потенціал на новій науково-технічній базі і визначають конкурентні позиції країни на світових ринках. Не останню роль відіграє для бага­тьох держав, особливо тих, що вириваються з економічного і соціального неблагополуччя, залучення іноземного капіталу у формі прямих капіталовкладень, портфельних інвестицій та ін­ших активів.

Аналіз економічного росту промислово розвинутих країн, таких як США, Японія, ФРН, Великобританія, Франція та ін­ших переконливо показує, що періоди найбільш високих тем­пів піднесення економіки в усіх випадках мали місце після пе­ріодів найвищої інвестиційної активності. Так, наприклад, в Японії при подвоєнні обсягу капіталовкладень за 1966—1970 рр. валовий національний продукт збільшився порівняно з попе­реднім п'ятиріччям більш як на 70 %. У ці роки США, ФРН, Франція мали прирости ВНП розміром 25—30 %. Унаслідок підвищеної інвестиційної активності з'явилися і нові індустрі­альні країни Азії: Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, а потім і Таїланд.

Аналіз світового досвіду інвестування виявляє взаємозв'язок між приватними інвестиціями, макроекономічною стабілізацією і темпами економічного зростання. Країни, де впевнено почу­ваються приватні інвестори, є привабливими й для іноземних інвесторів. У країнах Організації Економічного Співробітництва

і Розвитку (ОЕСР), до якої входять 27 найбільш розвинутих країн світу, приватні інвестиції становлять 60 % від сумарних інвестицій.

У табл. 5.14 наведені дані за 1980-1990 рр. про співвідно­шення державних і приватних інвестицій у структурі валового національного продукту десяти країн, що розвиваються. Найви­щих темпів економічного зростання досягли країни з найбіль­шою часткою приватних інвестицій.

Так, щорічні темпи росту ВНП протягом 1988-1990 рр. у Чілі, Індонезії, Малайзії і Таїланді, які мали найвищу частку приватних, у тому числі й іноземних інвестицій становили від­повідно, %: 25-30, 13-18, 12—14 та 15-22. І навпаки, Аргенти­на, Перу, де частка приватних інвестицій почала зменшуватися, мають проблеми з підтримкою сприятливого інвестиційного клімату для іноземних інвесторів і стабільних темпів економіч­ного росту.

Що стосується України, то тут існує така закономірність: пе­ріодам відносно високої інвестиційної активності (наприклад друга половина 1960-х рр.) відповідало прискорене економічне зростання. Так, у 1966-1970 рр. при збільшенні обсягу капіталь­них вкладень більше як у 1,4 рази середньорічний приріст ВНП сягнув 7,8 %. Це досить значима величина. У подальші п'яти­річки із зменшенням приростів обсягу капітальних вкладень се­редньорічні темпи приростів ВНП стійко падали.

Безперечно, зв'язок інвестиційної активності і економічного росту не є одностороннім. Економічне зростання, що залежить від інвестиційної активності, у свою чергу, зумовлює реальні можливості країни в інвестуванні на кожному етапі розвитку. Інакше, чим вищі темпи приросту ВНП і ВНД, тим значнішою є можливість для розширеного відтворення інвестиційних ре­сурсів і формування на цій основі найбільш раціональної інвес­тиційної політики.

Взагалі ця взаємозумовленість зв'язку узагальнюючих показ­ників економічного розвитку досить очевидна. Складніше знай­ти відповідь на питання, як створити вихідний імпульс зроста­ючої інноваційної активності та економічного росту. У кожній країні ця проблема вирішувалася по-своєму, залежно від реаль­них існуючих внутрішніх та зовнішніх умов розвитку. Проте і тут є багато спільного.

Україна, якщо зацікавить іноземних інвесторів та забезпе­чить не менш стабільні умови і для вітчизняних приватних інве­сторів, зможе розвинути конкурентоспроможне експортне ви рибництво і забезпечити стабільні темпи економічного зростання. Інакше вона відстане від східноєвропейських країн та Росії за темпами економічного росту, матиме менш конкурентоспро­можну економіку і більш низький життєвий рівень. Ціна на­слідків і зусилля для забезпечення позитивного результату ма­ють бути адекватними.

Прогресуюча економічна криза на території України значно обмежила інвестиційний процес. В останні роки при досить ви­сокій нормі валового нагромадження основного капіталу (20,8 % від ВВП у 1996 р.) і незначних розмірах реальних інвестицій, чи­сте нагромадження основного капіталу, яке є головною умовою економічного зростання, зменшилось з 8 % у 1992 р. до 1,1 % у 1996 р. Ця незначна частка разом з амортизаційними відрахуван­нями не забезпечує не лише розширеного відтворення основних фондів, але й навіть простого.

В особливо кризовому стані знаходиться активна частина основних виробничих фондів промисловості. Фактичний строк служби виробничого устаткування у промисловості складає 30 років, перевищуючи у 2,4 рази нормативний.

Зниження інвестиційної активності можна компенсувати прямими іноземними інвестиціями, які особливо необхідні у тих сферах економіки, активізація яких може вивести її з кризового стану, зняти соціально-економічне напруження у суспільстві. Насамперед необхідно активізувати виробництво продуктів хар­чування, товарів широкого вжитку та послуг, ліків й іншої життєво важливої продукції. І йдеться не лише про забезпечен­ня населення необхідними товарами та послугами, але і здійс­нення ними заміщення імпорту, а тому й вивільнення величез­них валютних ресурсів.

Реконструкції та модернізації за участю іноземного капіталу потребує майже все агропромислове господарство України — від первинних виробничих процесів у сільському господарстві до випуску кінцевого продукту і доведенні його до споживача. Тут вкрай необхідно підвищити продуктивність і зменшити втрати, забезпечити більш глибоку і комплексну переробку первинної сировини з метою значного збільшення виходу кінцевої продук­ції і підвищення її споживчих якостей [73].

Зниження втрат сільськогосподарської сировини і поглиблен­ня її переробки належать до тих факторів, де за участі іноземно­го капіталу можна в стислі строки отримати значний еконо­мічний ефект, зокрема шляхом створення порівняно невеликих підприємств, які не потребують значних вкладень і забезпечують окупність початкових витрат за невисокого ступеня ризику для іноземних інвесторів. Ефективною може бути також участь іно­земного капіталу і в процесі переходу агропромислового вироб­ництва на сучасну технологічну базу, у тому числі з використан­ням потужного науково-технічного і виробничого потенціалу ко­лишніх оборонних галузей.

Масштабного іноземного інвестування потребують і палив­но-енергетичні галузі, які мають протягом багатьох років великі труднощі не лише з енергозабезпеченням виробництва і соці­альної сфери, а й із забезпеченням експорту. Таке залучення ін­вестицій може бути досить ефективним при вирішенні низки ключових завдань, серед яких можна виділити такі:

• активізація використання існуючого виробничого потенці­алу по добуванню і переробці енергоресурсів, особливо у тих ланках, де можна у стислі строки отримати більшу від­дачу від вкладених коштів — наприклад при інвестуванні у вугільну промисловість, введенні в експлуатацію не-функціонуючих нафтових свердловин, модернізації нафто­переробних заводів;

• різке скорочення питомих витрат палива та енергії у на­родному господарстві в контексті переходу до енергозбері­гаючих технологій;

• комплексна модернізація діючих і створення нових вироб­ничих фондів та процесів на базі сучасної техніки й про­гресивних технологій, що забезпечують стійке зростання ефективності та безпеки виробництва, а також кардиналь­не покращення умов праці;

• розвиток сировинної бази нафтової і газової промисло­вості у нових районах розвитку: Полтавській, Сумській, Чернігівській, Івано-Франківській областях, на острові Зе­лений (Чорне море).

Участь іноземного капіталу може суттєво активізувати кон­версію воєнного виробництва. Для цього є великі можливості. Це стосується насамперед освоєння на конверсійних підприєм­ствах виробництва товарів народного споживання, машин та ус­таткування для агропромислового комплексу, легкої промисло­вості, цивільних літаків, нафтогазового устаткування, приладів медичного та екологічного призначення тощо.

До числа пріоритетних напрямів іноземного інвестування слід віднести і створення в Україні сучасної виробничої, побу­тової та інституційної інфраструктур, включаючи транспорт, технічне оснащення складського господарства, телекомунікації і

елементи інвестиційної інфраструктури (офіси, лілові центри, банки даних та інші об'єкти). Без цього майже неможливі пе­рехід до повноцінного ринку і широкий розвиток міжнародної інвестиційної діяльності [62]. Слід відзначити, що розвиток цієї сфери є не лише актуальним, але й досить привабливим для іноземних інвесторів, оскільки в ній за відносно короткі строки окуповуються початкові витрати.

Акцент на стислий термін окупності початкових витрат при визначенні пріоритетів іноземного інвестування зумовле­ний відомими вже причинами. Сьогодні як ніколи необхідна швидка віддача від вкладених коштів для забезпечення як­найшвидшого виходу економіки з кризового стану. Але така орієнтація аж ніяк не спрямована проти довгострокових інве­стиційних програм і проектів з високим потенційним ефектом у перспективі.

Зараз Світовим банком (СБ) разом з Міжнародним валют­ним фондом (МВФ) і ООН для України розробляються і пропо­нуються понад ЗО довгострокових інвестиційних проектів [23]. Серед них для нашої економіки мають найбільший інтерес про­екти, що представлені в табл. 5.15.

Попередній аналіз запропонованих МВФ та СБ проектів свідчить, що більшість з них не мають конкретного характеру, який навіть мало чим пов'язаний з технічним переоснащенням економіки, і тому перед прийняттям рішень про їх реалізацію необхідно детально проаналізувати по кожному з проектів ре­ально можливий ефект.

В Україні розроблено та представлено на розгляд національ­них експертів понад 800 проектів іноземного інвестування. За­галом економіка України потребує близько 40 млрд дол. Фак­тичний обсяг прямих інвестицій, що надійшли в Україну зі 105 країн світу, станом на 1 січня 1997 р. становив 1,36 млрд дол.

Нині в Україні діє 5,3 тис. підприємців, які отримали таке фінансування, з них 4,1 тис. — це спільні підприємства, у тому числі за 1996 р. відповідно 1,4 і 0,8 тис. підприємств. Це свід­чить про те, що незважаючи на існуючі проблеми, процес набу­ває розвитку.

Відбуваються зміни у структурі іноземних інвестицій вироб­ничого і невиробничого призначення (табл. 5.16). Якщо у 1994 р. їх питома вага у виробничих галузях становила 92,9 % загально­го обсягу, то у 1996 р. — 84,6 %. При цьому у промисловості во­на зменшилась з 52,5 до 36 %. У 3 рази скоротилися іноземні інвестиції у чорну і кольорову металургію, 2,5 рази — у легку промисловість; водночас вони збільшилися у торгівлю, охорону здоров'я, фінансову діяльність, кредитування, страхування і пенсійне забезпечення тощо.

Як видно з табл. 5.16, основні обсяги іноземних інвестицій у 1996 р. були спрямовані у такі галузі, млн дол.: внутрішня і зовнішня торгівля — 445,1; харчова промисловість — 166,6; ма­шинобудування і металообробка — 138,9; фінанси, кредит, страхування і пенсійне забезпечення — 70,7; хімічна та наф­тохімічна промисловість — 41,4; легка промисловість — 31,6; будівництво та промисловість будівельних матеріалів — 69,1; транспорт і зв'язок — 44,5; чорна та кольорова металургія — 33,3.

Тобто, якщо навіть припустити, то наступними роками се­редньорічні темпи залучення іноземних інвестицій збільшаться у З рази і сягнуть 1,5 млрд дол., то для досягнення відповідного рівня промислово розвинутих країн потрібно не менше 30 років. Тому в інвестиційній політиці слід орієнтуватися в основному на внутрішні ресурси, а іноземні інвестиції розглядати лише як до­датковий резерв для прискорення економічного розвитку країни, регіону чи підприємств |63].

Головною рушійною силою будь-якого інвестиційного про­цесу за участю іноземного інвестора є отримання максимально­го прибутку і створення сприятливих умов для його майбутньо­го реінвестування. Оскільки приймаюча сторона прагне майже того ж, то при формуванні інвестиційних угод потрібно вирішу­вати завдання поєднання інтересів обох сторін, знаходити взає­мовигідний економічний компроміс на основі оцінки еконо­мічної ефективності і розподілу ризиків між учасниками реалі­зації проекту.

Незважаючи на пільгові умови інвестування, сьогодні діє ряд факторів політичного і економічного характеру, що стри­мує процес залучення іноземного капіталу в Україну. Ними є політична і економічна нестабільність, низькі темпи проведен­ня приватизації, напівкримінальний характер багатьох недер­жавних структур, стихійний розвиток ринку, гостра криза купівельної спроможності населення, що супроводжується багатомісячними затримками виплати заробітної плати. Ураху­вання сукупності цих факторів передбачає обережну, зважену стратегію іноземних інвесторів на українському ринку [68]. То­му з їх боку основними напрямами інвестування є некапіталомісткі галузі, яким притаманне швидке обертання капіталу, інвестиції здійснюються здебільшого у спільні підприємства (СП), адже компаній зі 100%-ю участю іноземного капіталу за­мало. Внесок компаній з іноземним капіталом у насичення споживчого та інвестиційного ринків майже непомітний. Основною причиною цього, на наш погляд, є орієнтація багатьох СП на вивезення матеріальних та інтелектуальних цінностей з нашої країни за демпінговими цінами, що формуються на базі курсової різниці гривні і ВКВ. Останнім часом активізуються процеси придбання нерухомості. Розширюються можливості «матеріалізації» накопичень через човникові обмінні операції «гривня — долар», що пов'язано з повільнішим зниженням гривні по відношенню до товарів, ніж до іноземної валюти. Та­ким чином, зростає кількість нерезидентів у фінансовому сек­торі, які беруть подальшу участь у процесі приватизації підпри­ємств цього сектору (останнім часом вона зменшилась за відо­мих причин).

Вкладання у фінансову сферу іноземними інвесторами по­ки що не здійснюються. На наш погляд, це пов'язано насампе­ред з проявом нездорових тенденцій на фінансовому ринку, розширенням процесу заснування фірм, що призвело до ство­рення низки побічних фінансових структур, які не мають ре­альної опори у процесі відтворення дійсного капіталу. Це гі­гантське набухання спекулятивної оболонки фінансового рин­ку в умовах спаду виробництва стримує іноземних інвесторів, які остерігаються втратити капітал унаслідок краху спекулятив­них структур.

Таким чином, іноземний капітал перебуває в очікуванні і по­ки що не бере активної участі в реальному інвестуванні україн­ської економіки, а намагається скористатися з можливостей ук­раїнського ринку як аварійного каналу ліквідності з метою під­тримки свою вітчизняного бізнесу.

Особливого значення для заохочення іноземних інвесторів набувають законодавчі гарантії. Саме недосконалість законодав­чих актів та відсутність механізму їх реалізації є однією з голо­вних причин, що стоять на перешкоді припливу приватного ка­піталу, як національного, так й іноземного. До того ж судові за­соби забезпечення дотримання законних прав інвесторів та врегулювання спорів є недостатніми. Для іноземних інвесторів надійною є та інстанція по розв'язанню суперечностей, яка ке­рується лише «буквою закону» і ні від кого не залежить. Тому велике значення для підвищення інвестиційної привабливості України мас приєднання її до багатосторонньої конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державою, фізичними та юридичними особами інших країн. Конвенція надає інвесто­рам можливість звертатися до Міжнародного центру по врегу­люванню інвестиційних спорів.

Важливого значення в активізації іноземних інвестицій в ук­раїнську економіку набуває страхування та перестрахування, які нині тільки-но розпочинають у нашій країні свій розвиток, а страхові компанії, що його забезпечують, не перетворились у га­рантів захисту інтересів клієнтів. Страхування — це не лише за­сіб, обраний для покриття збитків, яких зазнають фізичні та юридичні особи внаслідок різноманітних несприятливих ви­падків, а й значне джерело широкого залучення резервних фондів страхувальників у розвиток народного господарства країни. Велику роль у цьому процесі відіграє залучення інозем­них інвестицій, впровадження спеціалізованого бухгалтерського обліку для операцій, пов'язаних зі страховою діяльністю. Вжи­вання цих заходів розпочалося у 1996 р. і на сьогодні відчува­ються позитивні тенденції їх розвитку.

Макроекономічний аналіз свідчить, що Україна до 2000 р. матиме високі темпи розвитку цього виду діяльності. Як пере­конує світовий досвід, за допомогою страхування можна з успіхом вирішувати проблеми соціально-економічного розвитку і значно покращити інвестиційний клімат країни. Треба також пам'ятати, що відставання рівня страхування від світових стан­дартів суттєво перешкоджає активному залученню в українську економіку вигідних іноземних інвестицій. Без страхування ри­зику інвестори не впевнені у збереженні свого капіталу, вкладе­ного у підприємницьку діяльність. Воно дає змогу заощаджува­ти фінансові ресурси вітчизняних й іноземних суб'єктів госпо­дарювання, а також накопичувати значні кошти для подальшого інвестування в економіку.

Поширення самостійності товаровиробників, формування ринкової інфраструктури, договірних відносин, різке обмежен­ня рівня державного впливу на розвиток процесів виробництва і розподіл результатів діяльності потребують нових підходів до застосування фінансово-кредитного механізму в управлінні ін­вестиційними процесами. Тому поряд з традиційним призна­ченням — забезпеченням захисту від природного лиха, випадко­вих подій технічного і технологічного характеру, об'єктом стра­хування все частіше стають фінансові ризики, збитки від додаткових видатків, неотриманого прибутку. З'являються якіс­но нові види страхування, наприклад, Укрстрахнагляд видає лі­цензії на страхування (майнове): власників приватизаційних і цінних паперів; відповідальності інвестиційних фондів та інших юридичних осіб перед інвесторами за невиконання укладених угод; відповідальності інвестиційного менеджера.

В Україні, яка перебуває у стадії реформування і має неста-1ИЙ правовий режим, важливою умовою заохочення вітчизня­них та іноземних інвесторів є існування пакету правових норм і правил щодо інвестиційного процесу, яких би дотримувались законодавчі і судові органи за будь-якої ситуації.

Не менш стримуючим фактором для надходження інозем­них інвестицій є проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією щодо стану українського ринку інвестицій, об'єк­ті інвестування, чинного законодавства та правового режиму функціонування іноземного капіталу.

Серйозні суперечки виникають щодо стимулювання надход­жень іноземних інвестицій шляхом надання їм пільгового режи­му порівняно з національними. Слід наголосити на тому, що за­лучаючи іноземні інвестиції, неможна вдаватися до дискримі­нації національних інвесторів і надавати підприємствам з іноземним капіталом податкові пільги без урахування сфер діяльності (виробнича, комерційна, фінансова тощо), частки іноземного капіталу в проекті, факту впровадження високопро­дуктивного обладнання та нових технологій. На нашу думку, пільги іноземним інвесторам повинні бути обов'язково дифе­ренційовані і конкретизовані, а не мати загального характеру.

Поряд з об'єктивними причинами припливові іноземного капіталу в Україну не меншою мірою заважають і суб'єктивні. * Це нехтування правом на інтелектуальну власність, бюрократизм та корупція, а зрештою і труднощі з комунікацією, офіса­ми, готелями, візами тощо [125].

Зазначені чинники суттєво погіршують інвестиційний клімат в Україні, який на сьогоднішній день характеризується як не дуже сприятливий.

Комплекс питань, пов'язаних із залученням іноземних інвестицій у вітчизняну економіку, включає також проблеми ефективного використання цих вкладень. Позитивне розв'язання гострих проблем здійснюється за допомогою системного до­слідження показників економічної ефективності інвестицій на різних ієрархічних рівнях господарювання з урахуванням мас­штабності, сфери застосування, напрямів діяльності, перспективності, інформаційного забезпечення та можливостей мето­дичного інструментарію. Останнє має бути приведене у відповідність до вимог стосовно аналітичного апарату, вихід­них даних та форми представлення результатів, запропонова­них організаціями ЮНІДО. їх можна сформулювати таким чином:

1. Аналітичний апарат для оцінки інвестиційного проекту повинен базуватися на зіставленні доходів (прибутку), отрима­них як наслідок вкладення фінансових коштів у проект, що розглядається, з альтернативними можливостями інвестування в інші фінансові активи.

2. Для визначення ефективності інвестиційного проекту про­цес його реалізації повинен бути розгорнутим у часі і включати всі основні фази інвестиційного циклу: наукові дослідження, проектування, капітальне будівництво, освоєння виробництва, стабільне промислове виробництво, його згортання і ліквідацію.

3. Вихідні дані для розрахунків ефективності проекту мають містити:

• розгорнуту у часі виробничу програму;

• ціни на продукцію;

• прямі виробничі витрати (що залежать від масштабів ви­робництва);

• накладні витрати та інші платежі (у тому числі й видатки, що не залежать від масштабів виробництва);

• розгорнутий у часі процес фінансування капітального будівництва;

• структуру інвестиційних витрат;

• джерела надходжень інвестиційних коштів (акції, кредити, позики тощо).

4. Вихідні дані та аналітичний апарат мають забезпечити можливість реконструкції розгорнутого у часі потоку платежів, який містить інвестиції, поточні витрати та доходи від вироб­ничої діяльності.

5. Для зіставлення різних за часом платежів за допомогою процедури дисконтування їх зводять до розрахункового року. Використана при цьому ставка дисконтування обирається вихо­дячи з конкретних альтернатив вкладання капіталу (банківсько­го кредиту, темпів інфляції тощо).

6. Поряд з оцінкою ефективності інвестиційного проекту слід ураховувати фактор ризику, який виражений можливим зменшенням віддачі від вкладеного капіталу порівняно з очіку­ваною величиною. З метою виявлення і зниження ризику вкладень проводиться аналіз стійкості інвестиційного проекту за його параметрами та зовнішніми факторами. Методологія аналізу цього ризику викладена в четвертому розділі моно­графії.

7. За найважливіші зовнішні фактори при оцінці ефектив­ності проекту вважаються: загальний рівень інфляції, ймовірні

зміни цін за основними категоріями витрат та величина позич­кового процента по кредитах. Величини зазначених показників мають базуватися на макроекономічних прогнозах економічно­го розвитку країни і відповідної галузі.

8. Вихідні лані для розрахунків економічної ефективності інвестиційного проекту слід подавати за структурою і формою, які діють для українських підприємств, а результати розрахунків — спираючись на зразки з міжнародної практики.