5.5. Методика ефективного інвестування у реконструкцію і технічне переоснащення функціонуючих підприємств

Минулий екстенсивний розвиток економіки забезпечувався постійним збільшенням капітальних вкладень у нове будівниц­тво. За теперішньої економічної ситуації це майже неможливо через обмеженість інвестиційних ресурсів у країні. Окрім того, додаткові капітальні вкладення за нинішньої економічної ситуа­ції навряд чи зможуть призвести до суттєвого результату. Про це свідчать невпинний спад промислового виробництва, зниження темпів обсягу капітальних вкладень та зниження темпів введен­ня в дію основних фондів.

Водночас посилюється розпорошення капітальних вкладень за численними об'єктами. Якщо у 1986 р. їх було 4242, то у 1990 р. — 4854, а у 1991 р. — 8311, тобто кількість збільшилась порівняно з 1986 р. у 2 рази. Зведення цих об'єктів намічалося за статтею «розширення і реконструкція діючих підприємств». Обсяги капітальних вкладень на технічне переоснащення і ре­конструкцію останніми роками (1990-1996) постійно збільшу­валися і у 1996 р. склали 59,3 % від загального обсягу капіталь­них вкладень за об'єктами виробничого призначення.

Господарська потреба і економічна доцільність розширення і реконструкції діючих підприємств визначались передовсім збільшенням потужностей з метою росту випуску продукції, яка не завжди знаходила попит навіть на внутрішньому ринку. Ефективність капітальних вкладень від таких заходів була низь­кою, а у деяких випадках вони себе не виправдовували.

Зростання будівництва окремих об'єктів на підприємствах (розширення, реконструкція і технічне переоснащення) відбу­ватиметься і надалі. Це зумовлено господарською самостійні­стю підприємств, розвитком підприємницької діяльності і пе­реходом на самофінансування інвестицій, необхідністю модер­нізації основних фондів і технічним переоснащенням.

Виходячи з цього, слід розробити відповідну методологію інвестування у реконструкцію і переоснащення функціонуючих підприємств згідно з умовами забезпечення рівновагомого ста­ну і їх дії у перехідний період.

Тому нами запропонована модифікована методологія інвес­тування у ці об'єкти, яка наведена нижче.

Для розвитку і неперервного функціонування будь-якого підприємства потрібні різні ресурси: фінансові (передусім при­буток підприємства), матеріальні, людські, а також джерела ін­формації. За своїм станом у системі підприємства вони можуть бути довгострокового користування і відновлюваними. До ре­сурсів довгострокового користування належать споруди, будівлі, інженерні мережі, машини, обладнання тощо. Відновлювані ре­сурси, необхідні для забезпечення функціонування вироб­ництва, складаються з використовуваних матеріалів, закуплених напівфабрикатів і готових виробів, енергетичних ресурсів тощо. Центральне місце серед усіх видів ресурсів відводиться праці, яка перетворює відновлювані ресурси (із залученням у процес виробництва ресурсів довгострокового користування) у продук­цію підприємства. Інформацію слід розглядати також у складі відновлюваних ресурсів. Вона поєднує підприємство з навко­лишнім середовищем й іншими функціонуючими елементами на рівні мікроекономіки.

Побудова та функціонування системи базується на множині ресурсів, підібраних для досягнення цілей підприємством. У ре­зультаті побудови системи створюється множина ресурсів ∑Е_i, що складається з машин, обладнання, будівель, інженерних ме­реж і подібного, на експлуатацію і утримання яких підприємст­во витрачає щорічно фіксовану величину витрат ∑k_i, (яка є від­носно незалежною від інтенсивності завантаження підприємст­ва). Стабільне функціонування макросистеми і мікросистем та їх безперешкодний розвиток потребують стійкого рівновагомого стану окремих підприємств як підсистем, що складають еко­номіку будівельного комплексу. Умови рівноваги можуть бути розглянуті у вигляді моделі (рис. 5.3).

Відповідно до неї для забезпечення функціонування підприємства із залученням ресурсів довгострокового користування необхідно витратити відновлюваних ресурсів на річну суму ∑q_ik_i, якщо підприємство виготовляє заплановану кількість продукції цільового призначення, застосовуючи при цьому про­екту технологію і організаційні методи (показник q_i являє собою кількість i-го ресурсу, необхідного для виконання постав­леного завдання, а k_i, — одинична вартість i-го ресурсу).

Унаслідок переробки підновлюваних ресурсів, що постійно надходять на підприємство, виробляється готова продукція у кількості ∑Q_iM_szi, після реалізації якої мікросистема одержує доход у сумі ∑Q_i а_е, (Qi — річна кількість виготовленого i-го виробу; M_szi — рівень якості i-го виробу; а_еi — одинична ціна i-го реалізовуваного виробу).

Зрозуміло, що запропонована модель має загальний характер. Природно, що залежно від обставин підприємство може реа­лізувати продукцію і придбати майже ідентичні ресурси за різни­ми цінами.

Умови безупинного функціонування системи підприємства відповідно до схематичної моделі (рис. 5.3) можуть бути сфор­мульовані таким чином:

1. Ринок пропозицій має забезпечувати постійне і вивірене за строками постачання необхідної для виробництва про­тягом року множини ∑q_ia_ei ресурсів;

2. Ринку попиту потрібно постійно у відповідності із систе­мою випуску продукції споживати ∑Q_iM_szi виробів;

3. Потужність множини ∑E_i, довгострокових ресурсів по­винна відповідати потрібній для випуску ∑Q_iM_szi про­дукції потужності;

4. Технічний стан множини∑E_i ресурсів мусить забезпечу­вати дотримання потрібних параметрів для досягнення якісного рівня ∑M_szi виробів;

5. Діяльність блоку управління з питань планування, організа­ції, постачання, програмування та інших питань має забез­печувати стабільні умови виробництва у заданому ритмі;

6. Соціальні умови і система матеріальної зацікавленості має стимулювати виконавців до праці у заданому ритмі.

Умови безупинного функціонування системи можуть бути виражені через економічні параметри таким чином:

В усіх випадках необхідною умовою досягнення рівноваго-мого стану функціонування будь-якого підприємства за ринко­вих умов має стати узгодженість між цим підприємством і зо­внішнім середовищем. Одним з найбільш дієвих засобів досяг­нення цієї умови, який до того ж має значний вплив на майбутній розвиток підприємства, є інвестиції. До інших засо­бів належать: скриті резерви, розвиток структури виробництва, усунення втрат і таке інше, що підвищує ефективність викори­стання інвестицій.

Після проведення більш детального дослідження умов а)—д), що порушують рівновагу, нами були визначені їх найбільш ха­рактерні риси, які знайшли своє відображення при розробці ме­тодологічних принципів інвестиційної політики.

Так, аналізуючи умову а), коли потужність багатьох дов­гострокових ресурсів обмежує задоволення попиту спожи­вачів, першочерговим стає вирішення питання про своєчас­не задоволення попиту на ринку збуту кількісною і якісною продукцією. Якщо ж за розрахунками і аналізом потреба в продукції підприємства залишається стабільною на досить тривалий період часу, то для відновлення рівноваги функ­ціонування підприємства і потреб ринку можна застосувати (теоретично) два заходи:

• розширення потужностей довгострокових ресурсів, що ба­зуються на незмінних технологіях;

• вирішення питань, пов'язаних з обмеженістю цих потуж­ностей, за допомогою інвестицій, спрямованих на розви­ток технології.

Перший захід являє собою екстенсивну інвестицію, яка кон­сервує на певний час застосовувану наданому підприємстві технологію. Насправді він може бути використаний лише за особливих умов і необхідності дуже швидкої окупності, коли ринок пропозицій на основі підписаних контрактів може гарантувати забезпечення попиту на відновлювані ресурси як мінімум на період, що перевищує термін окупності.

Якщо за результатами обстеження підприємства буде вияв­лено якесь «вузьке місце» у технологічному процесі, що зни­жує ефективність роботи всього технологічного ланцюга і впливає на функціонування підприємства в цілому, то виріши­ти цю проблему за допомогою першого заходу неможливо. То­ді треба застосовувати другий захід, що передбачає інтенсив­ний шлях розвитку завдяки модернізації, переоснащенню, ре­конструкції тощо.

Коли потужність довгострокових ресурсів недостатня і під­новлювані ресурси обмежують задоволення попиту (умова б), то виходячи з результатів аналізу використання ресурсів, слід виз­начити ті з них, що постійно викликають труднощі, і розроби­ти дієві заходи щодо усунення недоліків.

Неусунені через розвиток технології і організаційних методів труднощі, а також стабільний якісний і кількісний перспектив­ний попит споживачів можуть служити підставою для викорис­тання інвестицій з метою відновлення рівноваги. Оскільки її за­безпечення у майбутньому потребує суттєвої зміни існуючої структури ресурсів, то здебільшого необхідна заміна значної ча­стини технологічного обладнання, що потребує додаткових інвестицій. Ось умови прийняття рішення щодо використання Інвестицій:

• необхідно, щоб усі призначені для застосування нової тех­нології ресурси були гарантовані на тривалий період;

• рентабельне функціонування підприємства у майбутньому і в період по досягненні повної окупності витрат повинно бути підтверджене розрахунками.

Коли потужність обладнання і можливості постачання ре­сурсів, потрібних для безупинного функціонування підприєм­ства, значно відстають від обсягів, визначених купівельною спроможністю ринку (умова в), то однозначно можна стверд­жувати, що відновлення рівноваги необхідно здійснювати за допомогою інвестицій, що спрямовуються виключно на інтен­сивний технологічний розвиток. Проте заходи такого розвит­ку, як правило, досить капіталомісткі і окупність їх здебіль­шого потребує тривалого часу. Тому основною умовою їх здій­снення є узгодженість обсягів продукції і технології її виробництва із зовнішніми потребами на перспективу, що виз­начаються ринком.

При будь-якому використанні інвестицій обов'язковою умовою є досягнення гармонійної відповідності функціонуван­ня підприємства і зовнішнього середовища у майбутньому. Проте забезпечення цієї умови залежно від витрат спричиняє певні ускладнення. При екстенсивному інвестуванні чи інтен­сивному розвитку невеликої кількості технологій у «вузьких місцях» виробництва термін окупності складає 1—2 роки і жит­тєвий цикл можна легко спрогнозувати як мінімум на наступні 2—5 років.

Окупність інвестицій, пов'язаних з більш масштабним ін­тенсивним розвитком, складає 5—8 років, а іноді й більше. У цьому випадку прогнозування відносно життєвого циклу, навіть якщо для цього застосовувати складні методи, дає досить невизначені результати.

Один з найбільш проблематичних випадків порушення рів­новаги виникає, якщо кількісний попит ринку значно відстає від можливостей довгострокових ресурсів підприємства (умо­ва г). Здебільшого це означає, що підприємство не виробляє продукцію, що задовольняла б смакам споживачів. При цьому ресурси не використовуються повністю, а тому немає ресурсів для постійного забезпечення зайнятості робочої сили. Як наслі­док підприємство не досягає необхідних результатів, які б забез­печували доход, достатній для покриття виробничих витрат, обов'язкових платежів і видатків на власне утримання і розви­ток. Вирішення проблеми створення рівноваги за рахунок влас­них ресурсів у цьому випадку неможливе через відсутність влас­них фінансових накопичені, для інвестицій. Така дисгармонія може бути усунена за допомогою додаткових інвестицій, але здебільшого це потребує надто великих капітальних вкладень і детального аналізу питань, пов'язаних з удосконаленням вироб­ництва продукції і розвитком підприємства в цілому. При кон­кретизації інвестиційної мети слід виходити з визначення нової структури випуску продукції, що користується великим попи­том на ринку.

Причиною порушення економічної рівноваги між підприєм­ством і зовнішнім середовищем (умова д) є відставання якості продукції і технології її виробництва від світового рівня. Про­дукція вважається застарілою, коли їй не притаманна новизна, необхідні споживчі якості, відсутній високий технічний рівень, що перевищує рівень ідентичної продукції інших підприємств.

Водночас попит на продукцію з високими технічними парамет­рами, що займають монопольне положення на ринку, швидко зростає аж до втрати до неї інтересу з боку споживачів. Коли ж завдяки інвестуванню у розвиток підприємства на ринок надхо­дить продукція з конкурентними перевагами за якістю, то по­пит на неї значно росте.

Ефективне функціонування підприємства неможливе без періодичного відновлення його виробничих ресурсів. Завдання полягає у виборі такої інвестиційної стратегії відновлення, яка б дозволила здійснити цей процес з максимальним ефектом на тривалий період, забезпечивши конкурентоспроможність і ви­живання підприємства. При цьому слід ураховувати як існуючі, так і потенційні обмеження потрібних ресурсів.

В основі стратегії відновлення лежить принцип підтримки всіх ресурсів в активному стані за допомогою періодично по­вторюваних циклів технічного переоснащення чи реконст­рукції підприємства. При виборі стратегії необхідно визначити:

• періодичність проведення переоснащення чи реконструк­ції, зумовлені темпами фізичного та морального зносу всіх ресурсів виробничої системи;

• можливі терміни початку і завершення робіт за кожним циклом інвестиційного проекту, що залежать від ресурс­них обмежень;

• потрібний обсяг інвестицій для різноманітних варіантів за­ходів;

• оптимальний варіант стратегії, що забезпечує високий рі­вень конкурентоспроможності підприємства з максималь­ним ефектом від інвестицій.

Виходячи з цих умов, така стратегія графічно представле­на на рис. 5.4.

На ньому t_nj і t_kj — строки початку і кінця кожного j-го циклу технічного переоснащення чи реконструкції; ΔТ, — тривалість кожного міжреконструкційного періоду; Т — пері­од функціонування підприємства як суб'єкта ринку.

Звідси видно, що протягом періоду функціонування підпри­ємства можна виявити ділянки, на яких темпи зміни витрат, по­в'язані з функціонуванням, незначні. Разом з тим, виділяються періоди значних вкладень у технічне переоснащення чи рекон­струкцію.

У ці моменти значення показника ступеня гнучкості профілю виробничої системи (G(t)); t є [t_n,t_k] спадатимуть. Якщо такі спади проходять часто, тобто тривалість міжреконструкційного періоду мала, можна зробити висновок про жор­сткість профілю виробничої системи і зумовлене нею моральне старіння засобів виробництва. У цьому випадку перехід до ви­готовлення нової продукції, особливо на базі технології, що змінюється, буде пов'язаний з різким збільшенням витрат. Чим довший міжреконструкційний період, тим меншими будуть ви­трати на відновлення ресурсів виробничої системи. Але із збільшенням цього періоду зростатимуть витрати на ремонт і технічне обслуговування виробничого обладнання внаслідок його інтенсивного зношення. Отже треба віднайти оптимальну тривалість міжреконструкційиого періоду, що забезпечує максимізацію ефекту гнучкого регулювання на зміну вимог ринку, яким буде відповідати оптимальна гнучкість профілю виробни­чої системи (рис. 5.5).

Зазначимо також, що існує залежність між величиною вит­рат на технічне переоснащення чи реконструкцію за кожним циклом і тривалістю Ту, чим менші витрати, тим коротший період Т,, і навпаки, чим більші витрати, тобто суттєвіші зміни у ресурсах виробничої системи, спричинені переоснащенням (реконструкцією), тим довшим повинен бути наступний період '/',. Необхідність оптимізації виробничої системи передбачає організацію управління гнучкістю профілю. Її мета: підтримка гнучкості на оптимальному рівні, що забезпечує ефективне реа­гування на зміну вимог ринку протягом тривалого часу. Досягнення цієї мети стає можливим за умов:

• цілі виробничої системи відповідають змінам кон'юнктури ринку;

• ресурси виробничої системи відповідають змінам її цілей. Значить, управління гнучкістю передбачає управління

ефективністю інвестиціями, продукцією і ресурсами виробни­чої системи.

Отже, передбачена методологія забезпечення економічної рівноваги функціонування підприємства за умов ринкових від­носин уможливлює розробку конкретних заходів, спрямованих на підвищення ефективності інвестицій у розвиток виробництва на основі його реконструкції, модернізації чи технічного пере­оснащення.

Таким чином, ретроспективний аналіз економічної ситу­ації, що склалася в Україні, свідчить про те, що за умов перехідного періоду зниження інвестиційної активності є зако­номірним явищем. Структурні диспропорції в економіці, ви­сокий ступінь морального і фізичного зносу основних вироб­ничих фондів (до 60%) потребують термінових заходів по ак­тивізації інвестиційної діяльності, а також найбільш повного і ефективного використання всіх можливих джерел фінансуван­ня капітальних вкладень, як внутрішніх, так і зовнішніх. Втра­та інвестиційної активності через зменшення внутрішніх інве­стиційних ресурсів може бути відшкодована за допомогою за­лучення іноземного капіталу, насамперед у ті сфери і напрями економічного розвитку, де разом з національними ресурсами він забезпечить максимальну віддачу та взаємовигідність еко­номічного співробітництва. Разом з тим, іноземні інвестиції слід розглядати як допоміжне джерело фінансування еконо­мічного розвитку країни; в інвестиційній політиці необхідно орієнтуватися здебільшого на внутрішні ресурси.

Резюме

Проведений аналіз та узагальнення вітчизняної економіч­ної теорії і практики оцінки ефективності капіталовкладень за період адміністративно-планового господарювання показав, що навіть на той час не було єдиної науково обґрунтованої концепції у цій галузі науки. Розроблені методичні рекомен­дації з цієї проблеми не мали економічних підстав для об'єк­тивного прийняття рішень і часто могли навіть дезорієнтува­ти інвесторів і підприємців при оцінці інвестиційних процесів. У ході аналізу виявлено, що деякі методичні положення не позбавлені раціональної складової і за певних умов можуть бу­ти застосовані у період становлення ринкових відносин в Ук­раїні. Проте з мстою вдосконалення цих положень у моногра­фії зроблено необхідні їх уточнення та доопрацювання.

Принципи, покладені в основу запропонованих методів розрахунку основних показників економічної ефективності інвестицій, містять такі положення:

• результати розрахунків економічної ефективності забез­печують вибір найбільш ефективного варіанту впровад­ження інвестицій з урахуванням ринкових факторів;

• розрахунок економічної ефективності проводиться на всіх етапах вкладання інвестицій;

• порівняння результатів і витрат здійснюється з урахуван­ням фактора часу;

• при оцінці економічної ефективності інвестицій усі по­казники розглядаються в динаміці та з урахуванням фак­торів, що на них впливають (інфляція, ризик, кон'юнк­тура ринку тощо).

Використовуючи світовий досвід, зокрема механізм визна­чення ефективності інвестицій у ринковому середовищі розвинутих капіталістичних країн, сформовано новий підхід що­до оцінки економічної ефективності інвестиційних процесів па різних рівнях господарювання.

В основу методів визначення ефективності інвестицій у пе­ріод становлення і стабілізації ринку покладено найбільш об'єк­тивні показники, до числа яких належать: чистий зведений до­ход, внутрішня норма доходності, термін окупності інвестицій, рентабельність інвестиційного проекту тощо. Ці показники від­ображають результат порівняння вартісної оцінки розподілених у часі доходів, інвестицій і експлуатаційних витрат на виробництво.

Принцип доходності на вкладений капітал, на якому базу­ється визначення ефективності інвестицій розвинутих капіталі­стичних країн, не може бути механічно запозиченим за умов нестабільності економіки нашої країни і недосконалості ринко­вих відносин. У підприємницькій діяльності промислово розви­нутих країн світу перші місця посідають показники, що відоб­ражають, в основному, фінансовий підсумок, тобто різницю між сумою надходжень і сумою витрат капіталу. Проте такі по­казники не забезпечують безпомилковості у визначенні доход­ності фірм унаслідок неоднозначності визначення різниці між дисконтованими показниками доходу і капіталовкладеннями.

Враховуючи недоліки такого характеру, у монографії тер­мінологічні тлумачення зводяться до однозначного поняття і на їх підставі розроблено більш досконалі методичні підходи і методи щодо оцінки ефективності інвестиційних проектів та результатів підприємницької діяльності фірм. Основний принцип визначення ефективності інвестицій — це порівнян­ня витрат і прибутків з обов'язковим урахуванням фактора часу і доходності альтернативних напрямів вкладання коштів.

При виборі найбільш ефективного інвестиційного проекту серед багатьох з однаковими характеристиками щодо припли­ву і відпливу грошових коштів але з різними термінами дії, не­обхідно передусім звести їх до порівнянного вигляду, а потім за допомогою запропонованих методів проводити їх оцінку. Для умов з обмеженими ресурсами, характерних для пе­рехідного періоду економіки, найбільш придатним для вибору найефективнішого варіанту реалізації інвестиційних проектів із позитивним показником NPV є метод лінійного програму­вання з урахуванням індексу можливих втрат.

Поява можливості задієння альтернативних напрямів вкла­дання коштів, підвищення рівня невизначеності при реалізації Інвестиційних проектів в умовах ринкової економіки суттєво змінюють вимоги до оцінки ефективності інвестицій і критеріїв прийняття рішень. Підприємницька діяльність неможлива без ризику, а тому врахування цього фактору є однією з ключових проблем у системі управління підприємствами та фірмами. Не­обхідні заходи, що уможливлювали б передбачення ризиків і зниження їх до мінімального рівня. У монографії наведено тео­ретичні та методологічні положення оцінки ризиків, методичні основи їх кількісного аналізу, методи аналізу й урахування ризикових ситуацій при оцінці інвестиційного проекту; розроб­лено рекомендації щодо визначення оптимального рівня ризи­ку, вказано шляхи їх зниження та запобігання при реалізації ін­вестиційного проекту з метою підвищення його ефективності.

У монографії зроблено спробу визначити основні напрями вдосконалення структури, форм і методів управління ефектив­ністю інвестицій. Аналіз економічної ситуації у нашій країні і перспектив інвестування у її економіку свідчить про те, що для підвищення ефективності інвестицій необхідно здійснити низ­ку заходів щодо структурної переорієнтації інвестицій, встано­вити пріоритетне забезпечення капітальними вкладеннями прогресивних напрямів галузевого, територіального, господар­чого та науково-технічного розвитку, удосконалити державне регулювання інвестиційною діяльністю.

З цією метою розроблено концепцію ефективної реалізації інвестицій, в якій визначені пріоритетні напрями розвитку га­лузей народного господарства і територіально-виробничих еко­номічних структур та промислових вузлів, дана оцінка їх інвес­тиційної привабливості на перспективу; встановлені основні пропорції інвестованих коштів у галузі народного господарства на період стабілізації виробництва, норми та нормативи форму­вання інвестицій для відтворюваних процесів.

Виходячи з того, що Україна перебуває у стані глибокої і затяжної економічної та фінансової кризи, їй необхідні значні іноземні інвестиції. Проте їх реальне надходження складає ни­ні менше 5 % від необхідних для вирішення першочергових проблем обсягів. Тому проведено комплексний аналіз причин, що стримують приплив іноземних капіталів, і запропоновано заходи їх стимулювання, активізації та найбільш ефективного використання. Насамперед це прийняття досконалих зако­нодавчих актів та нормативів; створення механізму їх реаліза­ції, а також розгалуженої мережі фінансових структур та еле­ментів інституційної інфраструктури; забезпечення законних прав інвесторів з боку незалежних судових органів і диференційованого надання їм пільг. Позатим необхідно терміново впровадити системи страхування та перестрахування інвести­цій на рівні світових стандартів, а також спеціалізований бух­галтерський облік за світовим стандартом. Це дасть змогу не лише залучати інвестиції, але й накопичувати значні кошти для подальшого інвестування в економіку. Що до ефективно­го використання іноземних інвестицій, то розв'язання цієї проблеми пропонується здійснювати шляхом всебічного дослі­дження показників економічної ефективності відповідно до вимог аналітичного апарату, вихідних даних та представлення результатів, розроблених ЮНІДО.

Аналіз сучасного стану інвестиційного процесу в еконо­мічних регіонах України свідчить про його неефективність та орієнтацію на централізовані методи управління. При цьому ігноруються соціально-економічні потреби регіонів та їх на­селення. Із зазначеного випливає, що необхідний новий під­хід до формування і здійснення інвестицій на цьому рівні з урахуванням і використанням можливостей регіонального са­моуправління та регулювання ринкових відносин. Розроблено нову методологію і схему управління інвестиційним процесом, в яких пропонується розділити інвестиційний і будівельний комплекси регіону на дві групи: перша — інвестиційний блок і будівельний комплекс, що безпосередньо пов'язані з регіо­ном (областю) за джерелами та об'єктами інвестування, із са­мостійністю їх використання, орієнтацією інвестицій на здій­снення власне регіональних інвестиційних проектів, можливі­стю безпосереднього управління ними з боку місцевих органів влади; друга — інвестиції, здійснювані (або намічені до здій­снення) на території регіону, але безпосередньо не пов'язані з його потребами. Визначено також функції місцевих органів влади і їх структурних підрозділів стосовно цих груп.

Оцінка інвестиційної привабливості галузей економіки та територіально-виробничих структур має ґрунтуватись на про­гнозних дослідженнях соціально-економічних процесів, аналі­зі ступеня впливу найважливіших тенденцій і закономірностей на відповідні структури, екстраполяції попередніх тенденцій росту обсягів виробництва і його рентабельності та на фактор­ному аналізі кон'юнктури ринку.

У роботі обґрунтовано необхідність і запропоновано новий підхід щодо вдосконалення механізму управління інвестиційнобудівельним комплексом на регіональному та місцевому ріннях із використанням можливостей регіонального самоуправління і регульованих ринкових відносин. Це сприятиме ви­рішенню системи економічних, соціальних, екологічних, мі­стобудівних та інших проблем, ураховуючи інтереси різних учасників інвестиційного процесу на основі єдиної політики. При цьому змістом планування розвитку даних структур і їх органів управління є проведення комплексного аналізу ресурс­ного забезпечення інвестицій, участь у формуванні інвестицій та інвестиційного замовлення, а також регулювання системи ринкових відносин в інвестиційно-будівельному комплексі ре­гіону. Що до зовнішніх учасників інвестиційного процесу, то регіональний орган самоуправління виконує функції по узгод­женню, контролю, координації їх діяльності та проведенню ак­тивної податкової політики.

Для успішного і конкурентоспроможного функціонування будь-якого суб'єкта виробничого господарювання у ринковому середовищі однією з необхідних умов є оновлення засобів ви­робництва на основі впровадження заходів науково-технічного прогресу. З метою обрання серед них найбільш ефективного розроблено відповідні методичні рекомендації оцінки еконо­мічної ефективності заходів НТП. Оцінювати їх пропонується за тими ж показниками, що і діяльність госпрозрахункових підприємств, але при цьому слід ураховувати фінансові можли­вості підприємства, умови вкладання коштів та одержання прибутку, а також період освоєння випуску продукції.

В основу розрахункових формул економічної ефективності для прийняття рішень щодо реалізації чи відхилення заходу НТП покладено співвідношення прибутку й одноразових вит­рат, що враховують також приріст оборотних засобів і до яких застосовується принцип окупності за рахунок прибутку у ви­робничому процесі. Якщо захід НТП здійснюється так, що при цьому використовується і частина діючих засобів виробництва, а прибуток неможливо віднести лише до нових чи до діючих вкладень, то оцінка проводиться за повним обсягом прибутку і вкладень, що включають як нову, так і діючу їх частину.

В умовах перехідного періоду економіки, що характеризу­ється обмеженням інвестиційних можливостей бюджетів усіх рівнів, зниженням господарської активності та незадовільно­го фінансового стану більшості суб'єктів господарювання, відсутністю достатніх ринкових механізмів для залучення коштів з недержавних джерел, основні напрями капітальних вкладень пов'язані з реконструкцією і технічним переосна­щенням. Проте їх використання не принесе очікуваного результату за існуючої методології обґрунтування рішень. Вихо­дячи з цього, розроблено модифіковану модель інвестування у реконструкцію і переоснащення діючих підприємств з ме­тою забезпечення рівновагомого стану і безупинного функ­ціонування виробництва. При цьому умови такого і рівновагомого функціонування системи представлені через еконо­мічні параметри. Розглянуто фактори, що можуть порушити ці умови і запропоновано заходи щодо їх усунення.

Як наслідок аналізу економічного стану України виявлено тенденції і закономірності інвестиційних процесів, які від­бувалися за останні шість років. Вони свідчать, що економіч­на ситуація у країні сягнула як ніколи критичного рівня. Ви­явлено та охарактеризовано основні причини, що призвели до такого становища. На макрорівні до них можна передусім віднести порушення політичної рівноваги у суспільстві та еко­номічної стабільності у виробництві, на мікрорівні — це, перш за все, фінансова неспроможність суб'єктів господарювання, яка негативно позначилась на формуванні кредитних ресурсів комерційних банків. За період з 1991 по 1996 рр. виробничий потенціал країни скоротився більше ніж у 2 рази, зупинився процес відтворення основних фондів. Валовий внутрішній продукт скоротився на 51,4 %, у тому числі у промисловості — на 48 %. Причому найбільший спад відбувався саме у базових галузях. Обсяги капітальних вкладень за 1990—1995 рр. змен­шились у 2,5 рази, а за рахунок бюджетних коштів — у 3,2 ра­зи. Значного погіршення зазнала технологічна структура капітальних вкладень, і лише у 1996 р. відбулися її позитивні зміни. Покращити економічне становите в Україні можна через залучення іноземного капіталу та його ефективне вико­ристання, оскільки лише завдяки цьому можна зробити не­обхідні структурні зміни за досить короткі строки.

Спираючись на досвід світової та вітчизняної практики, мо­жемо констатувати, що забезпечення стабільного розвитку еко­номіки залежить головним чином від фінансового забезпечення інвестицій. Проте, як показали результати дослідження цієї про­блеми, в Україні не створено механізму ефективного формуван­ня джерел інвестування, що пов'язано з наявністю таких про­блем: неправильне застосування цінової політики у країні; зне­цінення амортизаційних відрахувань; відсутність механізму стимулювання підприємств на саморозвиток в умовах скорочен­ня втрат державного бюджету на матеріальне виробництво; низький рівень розвитку фінансово-кредитної системи, фондового ринку, а також відсутність регіональних інвестиційних бан­ків; неефективність механізму стимулювання і залучення одно­го з найвагоміших джерел інвестиційних ресурсів — грошових доходів і коштів населення, а також державно-правових норм їх гарантійного захисту; нестабільність нормативно-правових і за­конодавчих актів; зменшення частки валового накопичення ос­новного капіталу у ВВП; надмірний обсяг незавершеного ви­робництва; слабкий зв'язок інвестиційної політики з об'єктив­ною реальністю; неналаштованість виробничих підприємств на випуск кінцевої продукції на території України; недостатня якість управління на підприємствах та нерегульованість еконо­мічних процесів, навіть з боку державних органів управління.

Проведений аналіз проблем формування фінансового забез­печення інвестицій дозволив розробити конкретні пропозиції щодо їх усунення і намітити заходи по його активізації. Перш за все необхідно стабілізувати економічну діяльність суб'єктів господарювання через підвищення інвестиційних можливостей та їх ефективне використання; привести систему ціноутворен­ня у відповідність до об'єктивних законів товарно-грошових відносин — закону вартості і його функцій; збільшити частку пріоритетних галузей економіки у структурі капіталовкладень; звільнити підприємства від податку на реінвестований прибу­ток; захистити амортизаційний фонд від інфляції шляхом регу­лярної індексації балансової вартості основних фондів; акуму­лювати амортизаційне відрахування і призначену для інвесту­вання частину прибутку на спеціальних рахунках з оплатою відповідного процента по вкладах; розробити систему фінансу­вання провідних галузей і територій за державний кошт; відно­вити управління економікою і зокрема інвестиціями, застосо­вуючи економічні важелі; прискорити процес приватизації з ре­альним ціноутворенням,; надати громадянам, які беруть участь в інвестуванні підприємств, пріоритетне право на придбання продукції за заводськими цінами; встановити жорсткий дер­жавний контроль за комерційно-фінансовими структурами, які спеціалізуються на залученні коштів населення; створити умо­ви для запобігання «втечі» вітчизняного капіталу і повернення його в Україну, тобто покращити інвестиційний клімат.

Дослідження особливостей інвестиційних процесів, що відбуваються на різних рівнях господарювання, та аналіз ме­тодів оцінки інвестиційної діяльності дозволили розробити методологічні підходи та методичні рекомендації щодо їх практичного застосування за існуючих умов.

Додатки

1. Фінансові таблиці

2. Список використаних літературних джерел

3.Список таблиць

4. Список рисунків

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про інвестиційну діяльність». — Закони та постанови. - К., 1992. - С. 2—12.

2. Закон України «Про іноземні інвестиції». — Закони та по­станови. - К., 1992. - С. 14-32.

3. Абрамов А.Е. Основы анализа финансовой, хозяйствен-ной и инвестиционной деятельности предприятия. — М.: АКДИ "Экономика и жизнь", 1994. — 126 с.

4. Алымов А.Н., Гончарова Н.П., Остапенко Н.М. и др. Экономичсские отношения в сфере научно-технической деятельности. — К.: Наукова думка, 1992. — 224 с.

5. Бабак В.Ф., Перепечин И.Н. Экономическая эф-фективность капитальных вложений. — К.: Будівельник, 1987. - 160 с.

6. Бабков И.А. Регулирование воспроизводства инвести-ций и основного капитала в рыночной экономике. — М.: НИИ управления, 1991. - 256 с.

7. Бажал Ю.Н., Александрова В.П., Пасхавер А.И. и др. Экономическая восприимчивость к научно-техническим инно-вациям. — К.: Институт экономики АН УССР, 1991. — 295 с.

8. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: Навч. посібник (Міжнародний фонд "Відродження"). — К.: Заповіт, 1996. - 240 с.

9. Бершеда Е.Р. Межотраслевые связи в инвестиционной процессе. — К.: Наукова думка, 1981. — 230 с.

10. Бирман Г., Шмидт С. Экономический анализ инвести-ционных проектов. — М.: Банки и биржи, «ЮНИТИ», 1991. — 631 с.

11. Бланк И.А. Инвестициониый менеджмент. — К.: МП "ІТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон трейд Лимитед", 1995. -448 с.

12. Блохин 10. Экономике необходим толчок // Экономист. - 1994. - № 8. - С. 38-45.

Список таблиць

Таблиця 1.1

Оцінка варіантів ефективності капітальних вкладень за окремими показниками

Таблиця 2.1

Вихідні дані для аналізу альтернативних проектів

Таблиця 3.1

Показники потоку платежів інвестиційного проекту за роками

Таблиця 3.2

Показники чистого зведеного доходу і норм дисконтування

Таблиця 3.3

Розрахунок терміну окупності проекту залежно від норми дисконтування

Таблиця 3.4

Рентабельність інвестиційного проекту залежно від норми дисконтування

Таблиця 3.5

Частота застосування показників ефективності

Таблиця 3.6

Вибір проекту в умовах нормування інвестицій

Таблиця 3.7

Аналіз та вибір проектів в умовах нормування інвестицій за методом «портфеля»

Таблиця 3.8

Вихідні дані для вибору інвестиційних проектів

Таблиця 3.9

Витрати на здійснення інвестиційних проектів

Таблиця 3.10

Прийняття оптимального інвестиційного рішення за мето­дом лінійного програмування

Таблиця 3.11

Аналіз проектів для формування плану розміщення інвести­цій у часі.

Таблиця 3.12

Оцінка варіантів здійснення капітальних вкладень за показниками

Таблиця 3.13

Параметри життєвого циклу по заходах (варіант 1)

Таблиця 4.1

Вихідні дані віддачі від інвестицій за 1984-1993 рр.

Таблиця 4.2

Розрахунок рівня дисперсії

Таблиця 4.3

Економічні показники інвестування за варіантами

Таблиця 4.4

Порівняння варіантів проекту за рентабельністю

Таблиця 4.5

Порівняння нинішньої вартості майбутніх доходів за варіантами інвестицій

Таблиця 4.6

Визначення середньозваженої вартості

Таблиця 4.7

Статистичні дані виникнення втрат у виробничій діяльності фірми

Таблиця 4.8

Розрахунок рівня ризику за певний період

Таблиця 4.9

Аналіз фінансової стійкості фірми за 1995 р..

Таблиця 4.10

Аналіз суб'єктивних факторів

Таблиця 4.11

Частота застосування показників при виборі варіантів інвестиційних проектів у США

Таблиця 4.12

Динаміка віддачі (рентабельності) продукції

Та б л и ця 5.1 ,

Валовий внутрішній продукт та національний доход України за період 1991-1996 рр.

Таблиця 5.2

Галузева структура національного доходу України за період 1991—1995 рр.

Таблиця 5.3

Динаміка розвитку промисловості України

Таблиця 5.4

Структура промислового виробництва України у 1991-1996 р.

Таблиця 5.5

Технологічна структура капітальних вкладень

Таблиця 5.6

Відтворювана структура державних капітальних вкладень за об'єктами виробничого призначення, 1985-1996 рр.

Таблиця 5.7

Ранжування галузей економіки України за прогнозними показниками прибутковості використовуваних активів

Таблиця 5.8

Ранжування привабливості підгалузей будівельного комплексу України

Таблиця 5.9

Значимість синтезованих показників

Таблиця 5.10

Інвестиційна привабливість промислових районів України

Таблиця 5.11

Узагальнена оцінка інвестиційної привабливості промислових районів, агломерацій та вузлів України

Таблиця 5.12

Прогнозна оцінка змін територіального структурного утво­рення

Таблиця 5.13

Оцінка змін рентабельності територіальних структур економіки (промислових районів, стратегічних зон господарювання, перспективних агломерацій і центрів)

Таблиця 5.14

Приватні інвестиції у структурі валового національного продукту деяких країн, 1980-1990 рр.

Таблиця 5.15

Інвестиційні проекти, запропоновані МВФ і СБ для реалізації в Україні

Таблиця 5.16

Структура прямих іноземних інвестицій за галузями економіки у період 1994-1996 рр.