5.1. Економічна ситуація і концепція активізації інвестиційних процесів в Україні

Стан економіки України набуває все більш ризикового ха­рактеру, якщо йдеться про ефективну реалізацію інвестиційних проектів. Така ситуація склалася, з одного боку, внаслідок за­гального порушення політичної та економічної рівноваги і ста­більності у країні, з другого — в результаті дисбалансу на мікроекономічному рівні.

Розглянемо детальніше становище, яке склалося за шість років з 1991 по І996.

За цей період виробничий потенціал країни скоротився біль­ше ніж у два рази, зупинився процес відтворення основних фон­дів, посилилося руйнування науково-технічного та інтелектуаль­ного потенціалу, зросла злиденність народу.

Критичною межею зростання кризових процесів став період з І993 по 1994 рр., коли скорочення валового внутрішнього про­дукту сягало найвищого рівня — 45 %. У І994 р. в Україні спо­стерігався один з найбільших у світі показників річного спаду обсягів промислового виробництва — 28 %.

Валовий внутрішній продукт за 1991 —1996 рр. скоротився на 51,4 %, у тому числі за 1994 р.— на 19,3 %, що зумовлено загаль­ним падінням матеріального виробництва (табл. 5.1) та різким скороченням сукупного попиту, насамперед завдяки поглиблен­ню платіжної кризи, особливо у розрахунках за енергоносії за сніговими цінами.

Відбулися значні зміни у формуванні доходної частини бюджету, що знижує можливості розширеного відтворення.

Національний доход за 1991-1995 рр. скоротився на 56 %, у тому числі: 1994 р.— на 24,5 %, у 1995 р. - 32,4 %. Його га­лузева структура (у фактичних цінах без оподаткування) ха­рактеризується зниженням частки промисловості і сільського господарства та збільшенням частки, створеної у будівництві, транспорті та зв'язку, торгівлі й інших галузях економіки (табл. 5.2).

За складних економічних умов працює провідна галузь на­родного господарства — промисловість. Відбувається постій­ний спад виробництва, який сягнув найбільших масштабів у 1994 р. Обсяг промислової продукції за 1991-1995 рр. змен­шився на 48 %, у тому числі в 1994 р. — на 27,7 % (табл. 5.3).

Найбільше зниження обсягів промислового виробництва відбулося у базових галузях. Воно складало, %: у паливній про­мисловості за 1991-1994 рр. — 51,4, у 1994 р. — 17; у чорній ме­талургії — 56,6 і 29 відповідно; у хімічній промисловості — 55,2 і 26; машинобудуванні і металообробці — 37,6 і 41; промислово­сті будівельних матеріалів — 46,6 і 36.

Аналіз стану розвитку галузей промисловості за 5 років СВІДЧИТЬ, що особливо напружена ситуація спостерігається у паливно-енергетичному комплексі. Виробництво електро­енергії, починаючи з 1990 р., знизилось з 298,5 млрд квт-год до 203,1 млрд квт-год у 1994 р. (на 32 %) та у 1995 р. до 194,0 (35 %), незважаючи на те, що наявні потужності до­зволяють виробляти понад 300 млрд квт-год електроенергії на рік.

Процес накопичення капіталу і споживання у використано­му національному доході характеризується зниженням фонду споживання з 82,2% у 1990 р. до 66,8% у 1994 і до 44% у 1995 р.; відповідно зростав фонд накопичення з 17,8 % у 1990 р. до 33,2 % у 1994 і до 34,6 % у 1995 р.

За таких умов можна було б очікувати замість спаду вироб­ництва його зростання. Проте понад 80% приросту фонду на­копичення спрямовувалося на приріст матеріальних оборотних засобів, у виробничі запаси, залишки готової продукції, неза­вершене будівництво, що обумовлено відсутністю у підприємств необхідних платіжних коштів і невигідністю інвестування за умов постійного зростання цін.

У галузевій структурі промисловості зберігалася тенденція до збільшення питомої ваги продукції енергоємних виробництв (табл. 5.4).

При швидкому підвищенні цін на продукцію базових галу­зей, і насамперед на енергоносії, частка електроенергетики в структурі промислової продукції у діючих оптових цінах порівняно з 1990 р. зросла у 4 рази (12,7 %), паливної промис­ловості — у 3 (12,1 %), чорної металургії — у 2 рази (21,9 %).

Мри цьому питома вага машинобудування зменшилась у 2 рази (14,7 %), легкої промисловості — у 5 разів (2,1 %).

У 1996 р. структура промислового виробництва більше за­лежала від змін абсолютних обсягів продукції, оскільки тем­пи інфляції значно зменшились. За рік оптові ціни на про­дукцію виробників зросли на 17,3 %, тоді як у 1995 р. — май­же у 2,7 рази.

Структурні зрушення в промисловості посилилися як наслі­док відчутною приросту продукції у чорній металургії (на 11,9%) та кольоровій металургії (на 8 %). Загалом для промисловості Ук­раїни характерним був розрив між видобувними та переробними галузями, які становлять у загальному обсязі товарної продукції відповідно 16 та 69 %.

Протягом останніх років (1991-1995) інвестиційна діяльність здійснювалась на тлі поглиблення кризових явищ в економіці, що негативно вплинуло на відтворення основних фондів і реалізацію заходів із структурної перебудови народного господарства [29].

Постійна інфляція зумовлювала значне підвищення вартості будівництва і призвела до зниження інвестиційних можливостей суб'єктів господарювання і бюджету всіх рівнів [116]. Унаслідок цього обсяги капітальних вкладень (у порівнянних цінах) за період з 1990 по 1995 рр. зменшилися у 2,5 рази, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету — в 3,2 рази. Скоротилося введення у дію об'єктів соціальної сфери, а саме, разів: житла — 1,8, лікарень — 1,6, шкіл — 2,4, дошкільних закладів — 4,7. •

Щорічно знижувались показники введення в дію найваж­ливіших виробничих і природоохоронних потужностей. Так, як­що у 1990 р. рівень такого введення об'єктів, здійснюваних за державним контрактом, складав 41 %, то у 1995 р. — лише 25 % від їх загальної кількості.

Поряд із дефіцитом фінансових ресурсів значною мірою на ефективність інвестиційної діяльності негативно вилинуло погір­шення технологічної структури капітальних вкладень (табл. 5.5), що тривало до 1995 р. Позитивні зміни відбулися лише у 1996 р.

Скорочення коштів на обладнання знижує активну частину основних фондів, що безпосередньо впливає на приріст про­дукції народного господарства, веде до зростання незавершено­го будівництва. На кінець 1994 р. у стані незавершеного будівництва знаходилося 7,6 тисяч підприємств та будівель з об­сягом виконаних робіт на суму 129,2 трлн грн.

Загалом тенденція скорочення фактичних обсягів капіталь­них вкладень зберігалась і у 1995-1996 рр. У країні, як і раніше, тривають активна деіндустріалізація, фізичний розлад виробни­чих сил з руйнацією науково-технічного і інтелектуального по­тенціалу суспільства, повним знеціненням старих мотиваційних стимулів до роботи, масовою девальвацією кадрів.

Необхідною умовою припинення цього процесу і подальшо­го розвитку економіки країни є стабілізація економічної діяль­ності суб'єктів господарювання на основі підвищення їх інвес­тиційних можливостей і найбільш ефективного використання інвестиційних ресурсів у пріоритетних секторах матеріальною виробництва і соціальної сфери [26, 27]. При цьому за допомо­гою інвестицій повинен формуватися виробничий потенціал на новій науково-технічній основі, який визначав би конкурентні позиції країни на світових ринках.

Структурні диспропорції в економіці, високий ступінь мо­рального і фізичного зносу основних виробничих фондів (55—60 %) потребують термінових заходів щодо активізації інвестиційної діяльності, найбільш повного і ефективного ви­користання всіх можливих джерел фінансування капітальних вкладень, як внутрішніх, так і зовнішніх. Традиційно в Україні формування капітальних вкладень здій­снювалося, в основному, за рахунок внутрішніх джерел (власні кошти підприємств та заощадження населення, бюджетні кошти, довгострокові кредити та позики). Можна сподіватись, що й на­далі вони відіграватимуть вирішальну роль незважаючи на ак­тивізацію залучення іноземного капіталу (іноземні кредити та по­зики), роль якого у фінансуванні інвестицій залишається поки що незначною.

Так, загальний обсяг прямих інвестицій, що фактично надій­шли в Україну (за даними Держкомстату) починаючи з 1992 р.,

і,і спіном на 1 липня 1997 р. становив 1656,8 млн дол. Структу­рі цих інвестицій має такий вигляд, млн дол., (%): США — 315,0 (19), Німеччина — 165,9 (10), Нідерланди - 160,2 (9,7), Великобританія - 130,9 (7,9), Кіпр - 116,4 (7), Росія - 114,2 (6,9).

За 1996 р. надійшло прямих іноземних інвестицій загальним розміром 521,0 млн дол., що в 1,26 разів більше ніж у 1995 р. За перше півріччя 1997 р. їх обсяг склав 238,8 млн дол.

Іноземні інвестиції вкладено у 5858 підприємств. Із загаль­ної кількості підприємств з іноземними інвестиціями лише 1749 (29,9 %) є виробничими і випускають продукцію.

Загалом потреба у такому залученні коштів складає понад 40 млрд дол. Їх потребують майже всі галузі економіки, а саме, млрд дол.: металургія — 3,7, машинобудування — 5,1, транспорт — 3,7, хімія і нафтохімія — 3,3.

Обсяги надходжень іноземних інвестицій у 1997 р. склали майже 530 млн дол., або 101,7 % по відношенню до показника 1996 р. Порівняно з країнами Східної Європи цей обсяг у 3—7 разів нижчий.

Дві третини світових капіталовкладень припадає на 10 країн світу. Найбільші інвестори — це США, Великобританія, Німеч­чина, Японія і Франція. У країни, що розвиваються (в основ­ному азіатських), було інвестовано 100 млрд дол. На частку ж 100 країн — реципієнтів із найнижчими обсягами (включаючи Росію й Україну) припав лише один відсоток прямих іноземних інвестицій, що для нашої держави не може вважатися нормаль­ною ситуацією.

Розглядаючи перспективи ефективного використання власних і залучених коштів підприємств, можна виділити такі проблеми:

1. Нестачу фінансових ресурсів підприємства намагаються відшкодувати через підвищення цін на свою продукцію. У 1994 р. все збільшення прибутку в народному господарстві визначалося ціновим фактором. Так, у промисловості в 1994 р. порівняно з 1993 р. прибуток зріс у 12 разів, а оптові ціни — у 18. Проте, збільшуючи ціни, підприємства стикаються з проблемами попиту, що, в свою чергу, призводить до труднощів у реалізації продукції і як наслідок до спаду виробництва. Це мо­же поставити на межу банкрутства багато підприємств. Напри­клад, у складному становищі опинились вугледобувні компанії (шахти) Донбасу. Щоб забезпечити необхідні кошти для інвес­тицій шахти постійно підвищували ціни на вугілля, через що воно стало дорожчим від зарубіжного (Росії, Польщі). Тому збут продукції вугільної промисловості стає проблематичним, а доля шахт — невизначеною.

Розширити можливості підприємства допомогло б рішення про повне звільнення від податку на реінвестований прибуток. Це б посилило стимулювання інвестиційної активності.

2. Значним джерелом інвестицій на підприємствах є аморти­заційні відрахування (як складова частина фонду відшкодування). Проте зростаюча інфляція постійно знецінює власні кошти під­приємств, накопичені за допомогою амортизаційних відрахувань, і фактично девальвує це джерело. Одним із суттєвих заходів що­до підвищення внутрішньої активності може стати антиінфляційний захист амортизаційного фонду за допомогою регулярної ін­дексації балансової вартості основних фондів. При цьому для за­побігання використання інвестиційного фонду на потреби споживання всю суму таких відрахувань, як і призначену для ін­вестування частину прибутку, доцільно акумулювати на спеціаль­них рахунках, що відкриваються у банках за місцем знаходження підприємства, з оплатою відповідного процента по вкладах і кон­тролем банку за цільовим використанням накопичених коштів.

3. У процесі реформації урядом вживаються енергійні захо­ди щодо скорочення витрат державного бюджету на розвиток матеріального виробництва, освіту та науку, і насамперед за­вдяки перекладанню значної частки цих витрат на підприєм­ства. Так, починаючи з 1987 р. централізовані за рахунок бюд­жетних асигнувань інвестиції на капітальні вкладення впали з 68 до 25,5 % у 1992 р. і до 24,8 % у 1994 р. Нецентралізовані капітальні вкладення за рахунок прибутку підприємств склада­ли відповідно 32, 72 і 75,2 %.

Ці заходи спричинили позитивні зміни у відтворюваній структурі державних капітальних вкладень за об'єктами вироб­ничого призначення (табл. 5.6).

Так, витрати на технічне переоснащення та реконструк­цію функціонуючих підприємств у 1996 р. порівняно з 1985 р. збільшились на 14,5 %, окремі об'єкти діючих підприємств — 11,4, будівництво нових підприємств — зменшились на 24,9 %.

Ці, в принципі, прогресивні заходи щодо скорочення бюд­жетних витрат призведуть водночас і до гальмування процесів оновлення виробничого апарату в провідних галузях індустрії, що негативно впливає на видобуток корисних копалин, вироб­ництво сировини, цементу, стінових та покрівельних матеріалів. Підприємства перетворюються у головну ланку інвестиційної активності, оскільки більша частина фінансових ресурсів роз­витку виробництва зосереджується у них.

В умовах обмеженості бюджетних ресурсів як потенційного джерела інвестицій держава змушена перейти від безповоротно­го бюджетного фінансування до кредитування. Для забезпечен­ня гарантій повернення кредиту доцільно ввести систему заста­ви майна і нерухомості, зокрема землі. Проте слід підкреслити, що без реального бюджету неможна відновити управління еко­номікою взагалі та інвестиціями зокрема.

4. Одним із вагомих джерел інвестицій за ринкових умов мо­же стати довгострокове кредитування.

Загальна сума кредитних вкладень комерційних банків по­рівняно з попереднім роком зросла на 33 % і на кінець 1996 р. становила 5,5 млрд гри., у тому числі в національній валюті — 4,1 млрд гри., іноземній — 1,4 млрд грн. Цс склало 48,4 % від загальної суми кредитів банківської системи, з них у національ­ній валюті — 53,5 %.

Обсяг короткострокових кредитних вкладень комерційних банків в економіку зріс за рік на 32 % і сягнув 4,9 млрд грн. Питома вага довгострокового кредитування збільшилася з 10,6% у 1995 до 11,1 % у 1996 р.

Найбільшим позичальником комерційних банків, як і рані­ше, є державні підприємства і організації. На І січня 1997 р. кредитні вкладення у державні структури становили 63,9 % за­гального обсягу (на початок року — 62,5 %), у суб'єкти госпо­дарювання з колективною формою власності — 4,8 % (на почат­ку року — 3,3 %).

Підвищення інвестиційної активності значною мірою пов'я­зане з рівнем розвитку ринку цінних паперів, що разом з банків­ською системою має забезпечити реалізацію механізму транс­формації фінансових ресурсів у інвестиції. Ринок цінних паперів ще тільки набуває розвитку, забезпечуючи розміщення держав­них цінних паперів для погашення дефіциту бюджету. Протягом 1996 р. вкладення в такі операції збільшилися у 4,5 рази. Водно­час питома вага внесків у акції акціонерних товариств і підпри­ємств становила 41,2 %. Випуск державних цінних паперів збіль­шився у 12,6 рази. Поступово формується вторинний ринок ак­цій підприємств.

5. Протягом 1996 р. помітно посилилась тенденція зростан­ня грошових доходів населення, які склали 40 311 проти 26 498 млн гри. у 1995 р. Грошові витрати і заощадження складали від­повідно 38 961 проти 24 784 млн грн. Отже приріст грошової ма­си, що залишилася у населення, становить 1 350 млн грн. Слід зазначити, що у західній економіці це одне з найвагоміших дже­рел інвестиційних ресурсів. Залучення цих коштів у інвестицій­не середовище через продаж акцій приватизованих підприємств та інвестиційних фондів розглядається не лише як джерело інве­стицій, а й як один із шляхів захисту власних збережень грома­дян від інфляції.

Одним з основних потенційних джерел інвестиційних ресур­сів є кошти населення. Внески громадян в установи ощадного банку України за минулий рік зросли в 1,5 рази і на 1 січня 1997 р. становили 544,9 млн грн. Минулого року 13,1 % своїх до­ходів населення витратило на придбання іноземної валюти (у 1995 р. — 8,7 % і лише 2 % — на приріст заощаджень у вкла­ди та придбання цінних паперів).

Стимулювати інвестиційну активність населення можна встановленням в інвестиційних банках вищих порівняно з ін­шими банківськими установами процентних ставок для фізич­них осіб, залученням коштів заможного населення на житлове будівництво через іпотечні банки, наданням громадянам, які бе­руть участь в інвестуванні підприємства, першочергових прав на придбання його продукції за заводськими цінами тощо. Для за­лучення збережень населення на ринок капіталу має існувати розгалужена мережа посередницьких фінансових організацій — інвестиційних банків та фондів, страхових компаній, пенсійних фондів, будівельних спілок тощо.

Проте важливо забезпечити захист тих, хто готовий вклада­ти кошти у фондові цінності, від мафіозних елементів, встановлюючи жорсткий державний контроль за підприємствами і спіл­ками, які претендують на залучення коштів населення. Держава мас надати гарантії збереження вкладів.

Основним фактором, що впливає на стан внутрішніх можли­востей інвестування, є фінансово-економічна стабільність. Ін­фляція знецінює накопичення підприємств та населення, суттє­во знижує інвестиційні можливості.

6. За останні роки в Україні з'явилася низка підприємств та підприємців, які накопичили значні капітали. Але нестійке ста­новище у країні робить для них невигідним та ризиковим реінвестування прибутку в економіку, унаслідок чого зароблені ко­шти переводяться у конвертовану валюту й осідають у західних банках. Крім того, нелегальний відплив капіталу складається з непереказаної з-за кордону експортної виручки, контрабандно­го вивозу, а також фактично недоодержаних державою коштів через уникнення податків та махінації за допомогою бартерних операцій. Сума переказаних за кордон грошей, за даними інсти­туту світової економіки і міжнародних відносин, на початок

1995 р. склала біля 15 млрд дол,, тоді як за деякими оцінками у легальному обороті в Україні знаходилося 10-12 млрд дол. Та­ким чином, найважливішим напрямом активізації інвестиційної діяльності має стати створення умов для запобігання відпливу і повернення вітчизняного капіталу. Йдеться про покрашення за­гального інвестиційного клімату і вдосконалення законодавчої та нормативної баз.

7. Прогресуюча у 1992-1995 рр. в Україні економічна криза різко обмежила можливості інвестиційного процесу. Дії держави в умовах економічного спаду зрештою призводили до того, що частка валового накопичення основного капіталу у ВВП постійно зменшувалась (впала з 27,1 % у 1992 р. до 20,8 % у 1996 р.), а спо­живчі витрати зростали. Ця тенденція зберігається, визначаючи подальше зниження інвестиційної активності.

У 1996 р. структура використання ВВП поліпшилась по­рівняно з динамікою останніх років щодо зміни запасів ма­теріальних оборотних засобів (оборотних фондів і коштів), які внаслідок кризових явищ в економіці значно зросли у 1993-1994 рр., а з 1995 р. почала скорочуватися і сягнула у

1996 р. 1,9 %. Такий рівень питомої ваги у ВВП набли­жається до норми розвинутих країн і сприяє активізації інвестиційних процесів.

8. Зменшення фонду накопичення супроводжується знижен­ням рівнів вибуття і оновлення засобів праці, особливо у металургії, енергетиці, вугільній промисловості та будівництві. Зараз виведення з експлуатації фізично і морально застарілих основ­них виробничих фондів перебуває на рівні менше 2 % на рік, що майже у 3 рази нижче від діючих норм амортизації. В особливо кризовому стані знаходиться активна частина основних вироб­ничих фондів промисловості і будівництва. Якщо судити по ос­танній інвентаризації технічного рівня машин і оснащення по 12 провідних міністерствах і відомствах (1986 р.), то вже на той час в експлуатації знаходилося понад ЗО % машин і устаткуван­ня, які не відповідали існуючим на той період вимогам і підля­гали заміні, а ще 56 % слід було замінити найближчим часом. Фактичний строк експлуатації виробничого оснащення у про­мисловості складав 28 років і перевищував у 2,2 рази норматив­ний. За час, що минув, положення ще більш погіршилося через вкрай низький рівень оновлення: у промисловості він складав близько 6 % на рік, у будівництві — 4,2 %. Ступінь зносу вироб­ничих основних фондів у 1996 р. становив 41,4 %, з них у про­мисловості — 43,7, сільському господарстві — 33,9, будівництві — 45,2 %. Звідси й неодмінно висока ресурсомісткість та низь­ка якість продукції.

Зниження інвестиційної активності на тлі великої масштаб­ності розпочатого у минулому будівництва в Україні супровод­жувалося розпорошенням інвестицій по численних об'єктах, не­зважаючи на постійно деклароване прагнення всіляко стримува­ти цей негативний процес. Результат — надто великий обсяг незавершеного будівництва. На початок 1991 р. він оцінювався на рівні 82,5 млрд грн., у тому числі близько 21,6 млрд грн. по­над нормативного показника.

Особливо складним є становище з незавершеним будівницт­вом у таких базових галузях економіки, як електроенергетика, хімічна промисловість, чорна металургія, промисловість буді­вельних матеріалів.

За такої ситуації висновок досить очевидний: економіка Ук­раїни потребує великих цілеспрямованих інвестицій, нових техні­ки і технологій. Але Україна не лише не має таких можливостей, але й стоїть перед необхідністю скорочення інвестицій.

Який же можливий вихід із цього кризового стану? По-пер­ше, якщо неможливо запобігти скороченню обсягу інвестицій, то воно щонайменше повинно бути не стихійно керованим, а глибоко продуманим і селективним процесом у сфері інвесту­вання [118]. По-друге, зниження інвестиційної активності вна­слідок зменшення внутрішніх інвестиційних ресурсів має бути

по можливості відшкодовано залученням іноземного капіталу, насамперед у ті сфери і напрями економічного розвитку, де у Поєднанні з національними ресурсами він надійно дає макси­мальну віддачу, забезпечуючи взаємовигідність економічного співробітництва та інтеграції.

9. У галузі економіки, як і у галузі права людини, відтворен­ня навколишнього середовища виступає як найважливіша вимо­га сучасності. Здійснення заходів по охороні навколишнього се­редовища потребує великих інвестицій на створення нових видів обладнання та устаткування (фільтри, очисні споруди тощо). У розвинутих країнах вже існують фірми, що спеціалізуються на випуску такої продукції.

Природоохоронні заходи потребують розширення капіталь­них вкладень як у масштабі окремого підприємства і регіону, так і в загальнодержавному масштабі.

В Україні лише у 1991 — 1995 рр. необхідно було збільшити інвестиції на відтворення навколишнього середовища і приро­доохоронні цілі у два рази порівняно з таким самим попереднім періодом. На жаль, у 1996 р. вони навпаки зменшились до 288,83 млн грн., що складає 37 % від обсягів 1990 р. Оцінити достатність коштів, що надаються для вирішення таких нагаль­них проблем за умов катастрофічного стану, можливо лише у контексті багатопланових досліджень цього питання. Зрозумі­ло, що для того, щоб запобігти екологічній катастрофі через тотальне забруднення території України, у перспективі потрібні такі інвестиції, які українська економіка забезпечити власними зусиллями не зможе. Зовнішні джерела не просто бажані як ко­рисне доповнення до внутрішніх — вони вкрай необхідні, бо Україна неспроможна вирішити завдання відродження навко­лишнього середовища, у тому числі проблему ліквідації наслід­ків аварії на Чорнобильській АЕС, без значних іноземних капі­таловкладень.