4.4. Визначення максимально допустимого розміру і встановлення оптимального рівня ризику

Для вирішення цих проблем рекомендується, насамперед, провести аналіз доцільності витрат, зорієнтований на ідентифі­кацію потенційних областей ризику. Перевитрата може бути спричинена дією одного з чотирьох основних факторів: початко­вою недооцінкою вартості; зміною меж проектування; різницею у продуктивності; збільшенням початкової вартості чи їх комбі­націями. Ці основні чинники можуть бути деталізовані, а на базі типового переліку складається детальний контрольний перелік для конкретного проекту чи його елементів.

існує можливість звести ризик капіталу до мінімуму через розподіл процесу затвердження асигнувань проекту на стадії При цьому сталії затвердження мають бути пов'язаними з про­ектними фазами і базуватися на додатковій інформації щодо проекту в процесі його розробки. На кожній стадії затверджен­ня, маючи результати аналізу ризикованості вкладень, інвестор може приймати рішення про припинення інвестування.

Визначення ступеня ризику фінансових коштів можна здій­снити за трьома показниками фінансової стійкості фірми [І27]: надлишок чи нестача: а) власних коштів (±Е_в); б) власних, се­редньострокових та довгострокових позичкових джерел форму­вання запасів та витрат (±Е_т); в) загальної величини основних джерел для формування запасів та витрат (±Е_n).

Ці показники відповідають показникам забезпеченості запа­сами і витрат джерел їх формування. Балансова модель стійкості фінансового стану фірми має вигляд

Для аналізу ризикових ресурсів загальний фінансовий стан слід розподілити на п'ять фінансових областей:

• абсолютної стійкості, коли мінімальна величина запасів і витрат відповідає відсутності ризику;

• нормальної стійкості, коли є нормальна величина запасів і витрат, що відповідає області мінімального ризику;

• нестійкого стану, коли є надмірна величина запасів і витрат, і це свідчить про належність до області підвищеного ризику;

• критичного стану, за якого мають місце затовареність го­товою продукцією, низький попит на неї, що відповідає критичній області;

Кризового стану, який характеризується надмірними запа­сами та затовареністю готовою продукцією, а фірма пере­буває на межі банкрутства, — це область неприпустимого ризику.

Розрахунок трьох показників фінансової стійкості дозво­ляє визначити для кожної фінансової області ступінь їхньої стійкості.

Наявність власних оборотних коштів визначається як різни­ця між величиною джерел власних коштів та величиною основ­них коштів і вкладень.

Економічна суть класифікації фінансових ситуацій залежно від основних областей ризику пояснюється на рис. 4.9. Причо­му ± Е_в =+- Е_q виходячи з умов формул (4.16) та (4.17). З рисунку видно, що рівень фінансової стійкості фірми повністю Відповідає рівню можливих втрат в областях фінансового ста­ну та ризику.

На основі показників Е_в ,Е_т, Е_п і запропонованої класифі­кації зробимо більш поглиблене дослідження фінансової Стійкості фірми шляхом побудови балансу платоспроможності.

З аналізу фінансової стійкості фірми за 1998 р. (табл. 4.9) (розуміло, що фірма перебуває в області критичного стану, який відповідає області критичного ризику.

Тут спостерігається прострочена заборгованість по кредитах банку і розрахункових документах через недолік власних обо­ротних коштів, понадпланових запасів товарно-матеріальних цінностей, несплачених рахунків постачальників. Проте зберігається можливість відновлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних коштів, кредитів банку (під заставу майна) та інших позичкових коштів.

На показник ступеня ризику проекту впливають дві групи факторів: об'єктивні та суб'єктивні, які нами досліджені мето­дом експертних оцінок.

У ході опитуванім, проведеного Центром економічних досліджень і прогнозування Київського державного технічного університету будівництва та архітектури, серед підрядних фірм і фірм-замовників визначено (табл. 4.10) вплив факторів на сту­пінь ризику. За цим показником фактори розподілилися таким чином: 1-е місце — вартість проекту, 2-е — обсяги робіт, 3-є — терміни виконання робіт тощо.

У більшості випадків реалізації проектів перерви чи зміни, то виникають при виконанні робіт, призводять до підвищення витрат і додаткового часу на їх виконання, що потім спричинює додаткові витрати і додаткову заборгованість.

Та	бл иця 4.9
Аналіз фінансової стійкості фірми за 1998 р.,			тис. грн.
№ ряд­ка	ПОКАЗНИК	На початок періоду	На кінець періоду	Зміна за період
І	Джерела власних коштів за вира-
	хуванням іммобілізації за статтями розділу III активу балансу	701 425	711 979	+ 110 554
2	Основні кошти і вкладення	550 175	552 509	+2 334
3	Наявність власних оборотних коштів (ряд. 1 - ряд. 2)	151 250	159 470	+8 220
4	Довгострокові, середньострокові
	та позичкові кошти	14 930	13810	-1 120
5	Нарахування власних і довго­строкових та середньострокових
	позичкових коштів для форму­вання запасів і витрат (ряд. 3 + ряд. 4)	166 І80	173 280	+7 100
6	Короткострокові кредити і позичкові кошти	І20 42І	98 711	-21710
7	Загальна величина основних
	джерел формування запасів і витрат (ряд. 5 + ряд. 6)	286 601	27 191	-14610
8	Загальна величина запасів і витрат	204 720	210117	+5 297
9	Надлишок чи нестача власних оборотних коштів (ряд. 3 - ряд. 8)	-53 470	-50 647	+2 823
10	Надлишок чи нестача власних, довгострокових і середньостро-
II	кових позичкових джерел форму­вання запасів і витрат (ряд. 5 - ряд. 8) Надлишок чи нестача загальної	-38 540	-36 937	+ 1703
	величини основних джерел форму­вання запасів і витрат (ряд. 7 - ряд. 8)	+81881	+61 864	-20 017
12	Трикомпонентний показник
	типу фінансової ситуації	(0.0,1)	(0,0,1)
	S*='{S(рад. 9), S(ряд. 1О), S(ряд- 11)}

Т	а б л и ця 4.10
Аналіз суб'єктивних факто|			рів
№ п/п	ФАКТОР		Вплив			Місце в опи­туванні
		найбіль­ший	достат­ній	серед­ній	наймен­ший
1 Низька вартість		82,0 84,2	10.6 2,4	5,2 8,6	2,20 2,4	1 1
2 Обсяги робіт, що виконують­ся фірмою		39.6 36,1	17,4 10,0	15,0 15,6	28,0 23,6	2 5
3 Мінімальний термін завер­ шення контракту 4 Фінансовий стан фірми		38,4 42,8 37,5 69,7	20,6 10,4 26,7 15,9	9,8 13,06 22,8 5,8	31,2 33,8 25,0 10,6	3 4 4 2
5 Досвід фірми		19,9 35,1	16,4	15,3 20,8	25.0 20,0	7 6
6 Джерела фінан­сування проекту (державні чи		35,1 32,1	20,0	10,8 20,9	14,1 20,0	5 7
позичкові)
7 Стан реклами		1,50 1,00	1,50 1.00	4.00 200	93,0 96,0	9 9
Примітка: Чисельник — результати опитува, ник — замовників.				ння підрядних фірм,		знамен-

На основі аналізу даних табл. 4.10 можна побудувати схема­тичну модель оцінки ступеня ризику для оцінки наслідків нако­пичення ризикових ситуацій (рис. 4.10).

У цій моделі ризики розподілені на три категорії, що впли­вають на обсяг робіт, термін і вартість їх виконання. Ці категорії ризиків представлені трьома матрицями. За допомогою моделі можна дослідити комбінований вплив ризиків на фінансовий стан учасників інвестиційного проекту у вигляді отримання до­ходу, збільшення позик тощо.

Матриця обсягів робіт містить варіантний ряд робіт за проек­том, що можуть змінюватися залежно від умов реалізації проекту;

матриця тривалості робіт — даних щодо тривалості робіт;

матриця вартості — ймовірні позови підрядника, які мо­жуть виникати через зміни в обсягах робіт та затримку їх ви­конання з урахуванням умов контракту, інформаційних про­цесів тощо.

Блок розрахунку критичного шляху визначає можливі за­тримки у завершенні окремих робіт, фронтів робіт проекту в цілому.

Метод дозволяє розподілити досить складний комплекс ри­зиків на керовані складові і зробити висновки щодо ймовірно­сті прояву і ступеня наслідків досліджуваних ризиків.

Проблема ризику є однією з основних при порівнянні та ви­борі варіантів інвестицій. Для зменшення впливу цього чинника застосовують різні методи, які дозволяють підвищити надійність результатів інвестицій: аналізу чутливості; математичної статисти­ки; економіко-математичного моделювання тощо. Передбачається, що ризик може бути зменшений, якщо існує чітке розумін­ня дій механізму формування прибутку з урахуванням різних залежностей, факторів і т. п. У фінансовому аналізі ефективності інвестицій доцільно використовувати такі показники: період окупності, чистий зведений доход, внутрішню норму доходності і рентабельність.

Фірмам і підприємствам пропонується застосовувати будь-який із цих показників при виборі варіанту інвестиційного про­екту. Більшість фірм з метою підвищення надійності орієнту­ються не на один, а на два і більше показники. У табл. 4.11 представлені дані про частоту застосування тих чи інших показ­ників ефективності у США [135].

Таблиця 4.11

Частота застосування показників при виборі варіантів інвести­ційних проектів у США, %

ПОКАЗНИК	Основний	Допоміжний
Внутрішня норма доходності	69	14
Чистий зведений доход	32	39
інші	12	21

При аналізі ризику нового проекту досить корисним може бути застосування методу аналогій. При залученні аналогів то­го чи іншого інвестиційного проекту використовуються бази даних про ризики реалізованих проектів, дослідницьких робіт проектно-пошукових установ, проводяться поглиблені опиту­вання менеджерів і т. д.

Отриману таким чином інформацію слід обробити для вияв­лення залежностей у завершених проектах з метою врахування потенційного ризику при реалізації нових проектів.

Деякі вчені-економісти вважають, що проект являє собою «живий» організм, який розвивається, як відомо, наступним чи­ном: зачаток-народжения-зрілість-смерть. За аналогією ми від­різняємо етапи життєвого циклу проекту: розробка, вихід на ри­нок, зростання, зрілість, занепад. Вивчаючи цей цикл, можна взяти відомості про реалізацію будь-якої з частин проекту і спів­ставити причини перевитрат коштів.

При застосуванні методу аналогій слід бути обережним, бо навіть у відомих випадках невдалого завершення проектів до­сить важко створити передумови для майбутнього аналізу, тоб­то підготувати вичерпний і реальний набір можливих сценаріїв зриву проектів. Це пов'язано з тим, що для більшості негатив­них наслідків характерні певні особливості.

4.5. Рекомендації щодо зниження ризику реалізації інвестиційного проекту

Фірма вибирає проект не безпідставно, а спирається на вже існуючі види діяльності та інші проекти. Тому важливо знати ступінь взаємозв'язку між цими проектами чи видами діяль­ності. Якщо однією з основних цілей фінансового управління фірмою є забезпечення її виживання і ефективного розвитку, тобто зменшення ризику різкого зниження доходу, то при фор­муванні системи ефективного функціонування фірми слід забез­печити диверсифікацію за збутом на ринку і за життєвим цик­лом продукції, що випускається на фірмі. Загальною тенденцією з цієї причини є перехід від спеціалізації до диверсифікації. Це забезпечує розвиток багатьох, не взаємопов'язаних видів вироб­ництва, розширення асортименту вироблених товарів, що доз­воляє фірмам відшкодовувати скорочення прибутку та збитки при виробництві одних видів товарів за рахунок збільшення виробництва інших і впровадження інновацій.

З метою зниження ризику бажано займатись виготовленням таких товарів і наданням таких послуг, попит на які змінюється в протилежних напрямках.

Припустимо, що фірма спеціалізується на виробництві па­расольок, але на тому ж підприємстві можна налагодити випуск плащів та шезлонгів. Проаналізуємо поведінку можливих по­купців. Попит на парасольки та плащі залежить від одних і тих самих змінних (наприклад дощової погоди), а попит на пара­сольки і шезлонги змінюється в протилежних напрямках (на­приклад, при сонячній погоді попит на парасольки падає, а по­пит на шезлонги зростає). Така динаміка зміни попиту робить парасольки і шезлонги найбільш зручними для диверсифікації виробництва [158].

Для оцінки взаємозв'язку між деякими ознаками (видами діяльності) у, х використовується коефіцієнт кореляції. Додатна кореляція трапляється у випадку, коли середня величина ознаки у зростає з ростом х, а від'ємна — у прямо протилежній ситуації.

Повернемося до нашого прикладу. Чим вигідніше доповнити виробництво парасольок? Виробництвом плащів чи шезлонгів?

Досліджуючи динаміку за 8 років (табл. 4.12), визначимо ко­реляційну залежність між виготовленням парасольок, плащів і шезлонгів.

Коефіцієнт кореляції між виробництвом парасольок і плащів дорівнює +0,5, тобто він додатній, а це свідчить про те, що з ростом доходів піл виробництва парасольок збільшуються доходи й від виготовлення плащів. Та ж сама ситуація й зі змен­шенням доходів від виробництва плащів. Разом з тим, динаміка віддачі (рентабельності) по виробництву парасольок і по вироб­ництву шезлонгів дає від'ємну кореляцію (-0,5). Це означає, що з ростом доходів від виробництва парасольок доходи від вироб­ництва шезлонгів зменшаться, і навпаки.

Причому саме по собі виробництво шезлонгів на цій фірмі може бути невигідним, але їх від'ємна кореляція з виробництвом парасольок робить даний вид товару ідеальним для диверси­фікації. На рис. 4.11 показано, що диверсифікація з від'ємною ко­реляцією дещо зменшує сукупну рентабельність на підприємстві, але разом з тим скорочує ризик різкого зменшення доходів.

Таким чином, при складанні портфеля інвестицій ризик можна зменшити вибором таких видів виробництва (продукції), які мають між собою від'ємну кореляцію.

Ризик зниження доходу фірми можна зменшити також через диверсифікацію за життєвим циклом продукції(рис. 4.12).

На першій стадії продажу доходи зростають дуже повільно, оскільки ринок знайомиться з продукцією. При цьому доходи низькі, або навіть від'ємні. На другій стадії проходить швидке зростання продажу і доходності. На цих двох етапах потрібні значні інвестиції у дослідження, маркетинг, додаткові вироб­ничі площі та обладнання, випуск акцій. Лише наприкінці другої стадії потік доходів починає перевищувати витрати. На стадії застарювання обсяг продажу залишається на одному рівні, оскільки потенціал залучення нових покупців вичерпа­но. Прибуток у цей період сягає свого максимуму і починає палати, адже зростають витрати на утримання товарної позиції на ринку. Тут обсяги продажу, прибутку і доходу знижуються до нуля.

Отже, одним з основних способів зменшення ризику у ринковій економіці є дивсрсифікація, проте не кожний ризик можна знизити за допомогою диверсифікації. Причиною є пилив на підприємництво процесів, які відбуваються в еко­номіці. Ризик, пов'язаний з очікуванням кризових ситуацій, рухом ставки банківського відсотка, непередбаченими урядо­вими рішеннями, зміною цін й іншими факторами, неможна зменшити за допомогою диверсифікації. Його називають не-диверсифікованим.

Високий ступінь ризику інвестиційного проекту призводить до необхідності пошуку недиверсифікованих способів його зни­ження. У ринковій практиці управління проектами для пе­рехідного періоду їх існує три:

• розподіл ризику між учасниками проекту;

• страхування;

• резервування коштів на покриття непередбачених витрат. Звичайна практика розподілу ризику полягає у тому, щоб

призначити відповідальним за ризик того учасника інвестицій­ного проекту, який зможе краще за всіх інших розрахувати і контролювати ризики як на внутрішньому, так і на зовнішньо­му ринках. Проте у житті часто складається така ситуація, що саме цей партнер недостатньо стійкий у фінансовому відношен­ні, щоб побороти наслідки дії небезпечного чинника.

В інвестиційно-будівельному процесі постачальники облад­нання, матеріалів, конструкцій і навіть більшість підрядчиків мають обмежені кошти для компенсації ризику, які вони мо­жуть використовувати, без небезпеки для свого існування.

Взагалі розподіл ризику реалізується при розробці фінансо­вого плану проекту і конкретних документів. Він може бути якісним і кількісним.

Для розподілу ризику проектів пропонується використовува­ти так звану концептуальну модель (рис. 4.13). Вона базується на стандартних методах розв'язання, основою яких є дерево «ймо­вірностей і розв'язків», що використовується для встановлення послідовності рішень щодо вибору того чи іншого замовлення і визначається на стадії формування портфеля замовлень. Ця про­блема носить подвійний характер, обумовлений участю в інвес­тиційному проекті щонайменше двох сторін: покупця і продав­ці, чи замовника і виконавця.

З одного боку, замовник прагне зменшити вартість контрак­ту, а всі вимоги за термінами і якістю мають бути при цьому ви­конаними. З іншого боку, виконавець при формуванні портфе­ля замовлень намагається одержати максимальний прибуток. Прибуток виконавця, тобто оцінка портфеля замовлень, визна­чається за формулою

Збільшення розмірів і терміну інвестування проектів, їх різ­номанітність та складність, впровадження нових методів і техно­логій під час реалізації, динамічність зовнішнього середовища фірми, конкуренція, інфляція та інші негативні фактори призво­дить до росту ступеня ризику в процесі здійснення проекту.

Якісний розподіл ризику передбачає, що учасники проекту приймають низку рішень, які або розширюють, або звужують діапазон потенційних інвесторів. Чим більше ризиків учасники намагаються покласти на інвесторів, тим важче їм таких залучити, якщо йдеться про досвідчених (привабливих) прямих вклад­ників, у тому числі і закордонних. Тому при веденні переговорів слід проявляти максимальну гнучкість стосовно того, яку част­ку ризику автори проекту згодні на себе взяти. Здатність до ком­промісів з боку учасників може впевнити інвесторів знизити свої вимоги.

В інвестиційно-будівельному процесі більшості великих проектів властива затримка їх реалізації, що може спонукати замовника до такого збільшення вартості робіт, яке переви­щить початкову вартість проекту. Наприклад, унаслідок не­своєчасного підключення ліній електромереж, штраф за за­тримку, який повинен сплатити підрядчик, може бути значно меншим за втрати замовника. Вихід із таких ситуацій бачить­ся через залучення страхових компаній до участі у реалізації проекту.

Страхування ризику є, по суті, передачею певних ризиків страховій компанії. Розглянемо це питання на прикладі зведен­ня такого великого будівельного комплексу, як Одеський наф­товий термінал.

Тут можуть бути застосовані два способи страхування: май­нове і від нещасних випадків. Майнове ж може мати такі ос­новні форми:

• страхування ризику підрядного будівництва;

• страхування морських та повітряних вантажів;

• страхування устаткування, що належить підрядникові. Дещо детальніше про зміст і особливості перелічених форм. Страхування ризику підрядного будівництва пов'язане зі

страхуванням незавершеного будівництва від ризику матеріаль­них втрат або збитків. Залежно від видів таких ризиків догово­ри страхування цієї форми ризику можуть бути трьох типів:

• стандартний договір страхування на випадок пожежі, який служить захистом від прямих матеріальних втрат чи пошкоджень вказаної у договорі власності від по­жежі;

• розширений договір страхування від того ж ризику, який вбирає в себе стандартний договір страхування від пожежі і одне чи декілька специфічних доповнень, що враховують вимоги конкретного страхувальника. Як правило, таке доповнення включає ризики стихійних лих (буря, град, ви­бух), а також суспільне напруження;

• договір страхування від усіх видів ризиків здебільшого вра­ховує конкретні вимоги підрядчика і надає йому можли­вість більш широкого вибору страхових послуг. Цей дого­вір забезпечує відшкодування усіх матеріальних втрат і збитків застрахованого майна, за винятком тих, які спеці­ально обумовлюються в угоді. Він охоплює все незаверше­не будівництво, у тому числі всі матеріали, обладнання і результати праці. Крім того, за цим договором здійснюєть­ся страхування монтажно-пускових робіт. Цей вид страху­вання надає гарантії постачальнику і споживачу по від­шкодуванню збитків і втрат, що завдані устаткуванню і матеріалам у процесі монтажу і запуску. Гарантії розпов­сюджуються на доставку запасних частин швидкісним транспортом, витрати на проведення експертизи страху­вальником, попередній ремонт і «виявлення пошкоджень». Страхування морських і повітряних вантажів передбачає захист від матеріальних втрат чи пошкоджень будь-яких буді­вельних вантажів, що перевозяться морським чи повітряним транспортом. Воно охоплює всі ризики, включаючи страйки, і розповсюджується на переміщення товарів зі складу вантажовід­правника до складу вантажоотримувача. Тобто, кожна відправка вантажу страхується у відповідності до всього процесу її перемі­щення, у т. ч. наземне транспортування до порту відвантаження і з порту навантаження.

Страхування обладнання підрядчика може бути широко ви­користаним підрядчиками і субпідрядчиками, які в своїй діяль­ності використовують велику кількість належного їм обладнан­ня з високою відновленою вартістю. Ця форма страхування, як правило, розповсюджується на орендне обладнання. Крім того, вона часто застосовується для захисту від наслідків фізичного пошкодження транспортних засобів.

Замовники нерідко вимагають від підрядчиків і субпідряд­чиків такого страхування з метою зменшення ризику серйоз­них порушень календарних планів будівництва внаслідок вихо­ду устаткування з ладу. Створення резерву коштів на покриття непередбачених витрат являє собою спосіб боротьби із ризи­ком, що передбачає встановлення співвідношення між по­тенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для ліквідації перебоїв у вико­нанні проекту.

Основною проблемою при створенні резерву для покриття непередбачених витрат є оцінка потенційних наслідків ри­зиків.

Для визначення початкових сум і покритім непередбачених видатків, переоцінки їх у процесі роботи над проектом та уточ­нення сум резерву майбутніх проектів на основі фактичних да­них можуть використовуватися всі ці методи якісного і кількіс­ного аналізу ризику.

При визначенні суми резерву на покриття непередбачених витрат слід ураховувати точність початкової оцінки вартості про­екту і його елементів залежно від етапу проекту, на якому про­водилась оцінка.

Така точність впливає на розмір резерву для покриття непе­редбачених витрат. Якщо оцінка не враховує цілком реального впливу, то неминуча значна перевитрата коштів. Лише чітко роз­роблена оцінка непередбачених витрат гарантує мінімум переви­трат коштів.

Визначення структури резерву на таке покриття пропо­нується здійснювати за одним із двох підходів (рис. 4.14):

а) визначення резервів, обумовлених контрактом;

б) визначення непередбачених резервів за категоріями витрат. При першому підході загальний резерв повинен покривати

зміни в кошторисі, надбавки до загальної суми контракту та інші аналогічні елементи. Спеціальний резерв містить надбавки на покриття зростання цін, збільшення витрат по окремих по­зиціях, а також оплату ризиків за контрактами.

Більшість практиків вважають, що подібні надбавки слід обліковувати окремо від непередбачених витрат. Це особливо актуально, коли контракти передбачають зміну умов платежів чи перегляд умов контрактів у відповідності до індексів інф­ляції.

Другий підхід до створення структури резерву передбачає визначення непередбачених цитрат за їх видами (на заробітну плату, матеріали, субконтракти). Така диференціація дозволяє визначити ступінь ризику, пов'язаного з кожною категорією витрат, які потім можна поширити на окремі етапи проекту.

Подальше уточнення розмірів непередбачених витрат по­требує встановлення взаємозв'язку з елементами структури розподілу робіт на різних його рівнях, у тому числі на рівні комплексів робіт. Такий детальний розподіл робіт допомагає набути досвіду і забезпечує даними для коригування неперед­бачених видатків.

Цей підхід забезпечує достатній контроль, проте необхідність Використання великої кількості даних і оцінок дозволяє застосо­вувати його лише для порівняно невеликих проектів.

Резерв па цей вил витрат визначається лише за тими видами витрат, що увійшли у початковий кошторис, і не повинен вико­ристовуватись для компенсації видатків, що з'являються внаслі­док незадовільної роботи.

У загальному випадку резерв може використовуватися для таких цілей:

• виділення асигнувань на виконання роботи, що поперед­ньо не була виявлена за проектом;

• збільшення асигнувань на роботу, на виконання якої було виділено недостатньо коштів;

• тимчасове формування бюджету з урахуванням робіт, для яких необхідних асигнуваннь ще немає;

• компенсація непередбачених змін трудо- та накладних цитрат.

Поточні витрати резерву повинні забезпечуватися і оцінюва­тися для наявності залишку на покриття майбутніх ризиків. При цьому непередбачені видатки включаються у бюджет як само­стійна стаття.

Після виконання роботи, для якої виділено резерв, можна порівнювати плановий і фактичний розподіли непередбачених витрат, і на цій основі визначати тенденції їх використання по завершенні проекту.

Таким чином, визначення ефективності інвестиційних про­ектів у ринкових умовах слід проводити з обов'язковим ураху­ванням фактора ризику. За міру ризику в багатьох економічних моделях береться показник стандартного відхилення випадкової величини, що характеризує результати рішення. Такий підхід спрощує реальну дійсність ринкового середовища. З метою виз­начення рівня ризику при формуванні інвестицій у світовій практиці широко застосовують методи розрахунку терміну окуп­ності, середнього прибутку, урахування нинішньої вартості май­бутнього прибутку тощо. Жоден з цих методів не забезпечує га­рантованого уникнення ризикових ситуацій, тому слід виходити з конкретних умов і застосовувати комбінацію всіх можливих методів.

Високий ступінь ризику інвестиційного проекту спричинює необхідність пошуку шляхів його штучного зниження. Рекомен­дуються три способи зменшення ризику: його розподіл між учасниками проекту; страхування; резервування коштів на по­криття непередбачених витрат. Це дасть змогу знизити рівень ризиків, адже повністю їх уникнути у ринкових умовах майже неможливо.

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ЕФЕКТИВНОГО ІНВЕСТУВАННЯ У РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

5.1. Економічна ситуація і концепція активізації інвестиційних процесів в Україні

5.2. Стратегія формування пріоритетних напрямів інвестування в економіку України на галузевому та регіональному рівнях

5.3. Основні напрями активізації залучення іноземних інвестицій як резерву прискорення економічного розвитку країни

5.4. Механізм управління інвестиціями на регіональному та місцевому рівнях

5.5. Методика ефективного інвестування у реконструкцію і технічне переоснащення функціонуючих підприємств