Тема 8: Причини та умови конкретного злочину. Механізм злочинної поведінки

1. Механізм злочинної поведінки: поняття, структура, види.

2. Зміст окремих ланок механізму злочинної поведінки

3. Конкретна життєва ситуація: поняття, види та роль механізмів злочинної поведінки

4. Фіктивна поведінка в механізмі злочинного прояву.

Механізм злочинної поведінки – це зв'язок та взаємодія зовнішніх факторів об’єктивної дійсності та внутрішніх психічних процесів та станів особи, що детермінують рішення вчинити злочин, скеровують та контролюють його виконання

Звернути увагу – переважна більшість вітчизняних та російських кримінологів при вивченні питання про детермінацію злочинів використовують поняття та структуру механізму злочинної поведінки розроблені В.М. Кудрявцевим однак окремі науковці, зокрема А.П. Закалюк критикуючи окремі положення наукового підходу В.М. Кудрявцева та інших вчених по іншому визначає структуру та зміст окремих елементів (етапів) механізму злочинної поведінки спираючись на власне розуміння загальних детермінант злочинності

Структура механізму злочинної поведінки за В.М. Кудрявцевим:

1. Мотивація злочину

2. Прийняття рішення вчинити злочин (окремі вчені приєднують сюди і планування злочину - це питання необхідно вирішувати залежно від виду злочину та механізму його вчинення)

3. Виконання рішення

4. Пост кримінальна поведінка

Структура механізму злочинної поведінки за Закалюком А.П.:

1. Формування криміногенної орієнтації та мотивації

2. Опридмечування мотиву злочинного прояву через намір та рішення вчинити злочин

3. Реалізація злочинного наміру та настання суспільно небезпечних наслідків

Звернути увагу – такий підхід до визначення структури механізму злочинною поведінки викликає ряд моментів які необхідно уточнити: по перше – враховуючи поняття мотивації, яке дається автором підходу важливо визначитися чи може «процес формування мотиву» формуватися; по друге – чи формується криміногенна орієнтація особи безпосередньо в процесі формування мотиву та мети поведінки; по третє – чи обумовлює така структура та механізм необережного злочинного прояву

Види механізму злочинної поведінки: в залежності від явності чи відсутності ланки мотивації тривалості і ступеню усвідомлення мотивації розрізняють механізм:

1. Умисної продуманої поведінки

2. Умисної ситуаційної, умисної афектованої

3. Необережної злочинної поведінки

Кожному виду злочинної поведінки притаманні дії відповідного типу:

Вольові, імпульсивні,) (рефлекторні, інстинктивні – не потребують мотивації, усвідомлення мети та регуляції поведінки, а вчинюються автоматично вибір поведінки доведений до рівня стереотипу неусвідомленої звички.

Дії умисних продуманих злочинів характерно усвідомлення характеру діяння та наслідків, чітке формування мети, домінування певного мотиву.

Для ситуаційних умисних злочинів характерна напівсвідома згорнута мотивація, коли мета виникає миттєво, прийняття та реалізація рішення є спонтанними.

ktrwsz

Мотивація - процес виникнення, формування, розвитку, зміни мотивів.

Мотивація - процес формування розвитку та становлення особистої психологічної готовності та мотивів діяльності певної спрямованості та соціальної значущості (Закалюк).

Мотивація - психічне явищє, що характеризує особу та являє собою сукупність мотивів, їх розвитку, взаємодії та реалізації (Кузнєцова).

Мотив - спонукання (бажання) реалізувати певні потреби або задовольнити певний інтерес, або підтвердити певну психіологічну установку.

Мотиви породжуються певними внутрішніми та зовнішніми факторами, які називають мотивоутворюючі. До них відносятся: потреби, інтереси, почуття (емоції), ціннісні орієнтації тощо.

Потреби складають основу формування соціальної установки та спрямованості особи, формуються у процесі соціалізації особи під впливом різних об'єктивних факторів соціально-економічного, соціально-культурного, соціально-психіологічного змісту з трансформацією через свідомість особи, а також урахуванням біологічних властивостей особи.

Потреби поділяються на біологічні та соціальні.

За соціальною значимістю потреби поділяються на нормальні (соціально-прийнятні), деформовані та збочені. В кримінологічному значенні інтерес мають деформовані та збочені потреби. Серед мотивів, що формуються на основі потреб формуються корисливі, хуліганські, сексуальні, прагнення добути владу, егоцентризм тощо.

Інтерес - це специфічне ставлення особи до об'єкта через його значемість та емоційну приваблевість. Мотив злочину формується, як правило, на основі особистих інтересів, що не співпадають та суперечать суспільним інтересам і в результаті чого особа стоїть перед вибором бажаної чи обов'язкової поведінки.

В наслідок конфлікту інтересів виникають певні мотиваційні спонукання до дій, а саме хуліганських тощо.

Почуття (емоції) - як ознака психологічної структури особистості не є елеентом злочинної поведінки безпосередньо. Щоб стати таким елементом вони повинні усвідомлюватися особою в якості мотивів поведінки. Серед мотивів, що формуються на основі почуттів - помста, ревноші, гнів, агресивність, образа, злість, заздрощі.

Ціннісні орієнтації та установки особи - моціально обумовлена система ставлень особи до явищ та подій соціального середовища. Ціннісні орієнтації є складовим елементом загальної соціальної спрямованості особи і саме в цьому аспекті впливає на криміногенну властивостей в цілому.

Окремі ціннісні орієнтації та установки лежать в основі поведінки особи і безпосередньо впливають та визначають характер такої поведінки (екстремізм, фанатизм, шевенизм, релігійний фанатизм тощо).

Класифікція мотивів:

1) за сферою формування:

- суспільні

- особисті

2) за змістом

- політичні

- корисливі

- насильницько-егоїстичні

- легковажно-безвідповідальні

- лякливо-молодушні

3) за змістом мотивів умисних злочинів виділяють такі спонукання:

- корисливі

- зневажливе ставлення до норм суспільства, як стимулюючого фактору

- вороже ставлення до успільства та людей через заздрість, особисті невдачі

- агресивність та жорстокість

4) за змістом мотиів необережних злочинів

- зневажливо-легковажне ставлення до обов'язків та правил поведінки

- завищена самооцінка

- прагнення уникнення несприятливих наслідків у випадках невиконання обов'язків

При аналізі механізму злочинної поведінки необхідно відрізняти мотив та мету такої поведінки. Мета виникає як форма реалізації мотиву, а сама реалізується у діянні. Мета це передбачуваний та бажаний результат поведінки. Мотив не є метою. Він призводить до постановки мотиву це спонукальний стимулятор причини.

Мета - спроектований усвідомлений бажаний результат, а мотив - внутрішній стріжень діяння, спрямовуючий на досягнення мети.

Прийняття рішення чинити злочинв межах данного процесу здійснюється осотаточний вибір варіанту поведінки. Прогнозування наслідків реалізації мотивів та мети, планування поведінки з урахуванням ситуації власних можливостей та інших обставин, вибір засобів.

Структура процесу прийняття рішення про злочинну поведінку:

1. Підготовчий етап - переробка інофрмації, розробка варіанту поведікнки, врахування ситуації та інших умов, оцінка варіантів поведінки.

2. Основний - вибір остаточного варіанту поведінки, вибір окремих елементів поведінки (місце, час, спосіб, запасні варіанти) підшукання обгрунтуваннята виправдення обраного варіанту поведінки.

3. Контрольний етап - оцінка рішення в процесі підготовки до злочину, корекція рішення - відмова, зміна, додаткові рішення, нові рішення.

В коремих випадках процес прийняття рішення має згорнутий характер. При цьому особа відразу діє у відповідності з виникшею установкою без обдумування та оцінок така поведінка характерна для неповнолітніх, імпульсивних людей, у станні сп'яніння, афекту тощо.

Третьою лакною механізму злочинної поведінки є реалізація рішення про вчинення злочину, вчинення самого злочину. На цьому етапі найбільш проявляється зв'язок кримінологічних характеристик злочину з кримінально-правовими. На етапі посткримінальної поведінки злочинець аналізує свою поведінку, оцінює наслідки, оцінює досягнене з бажаним чи планованим, здійснює заходи фактичної чи психологічної безпеки. Особа на цьому етапі співставляє мотивацію та своє ставлення до вже вчиненого з суспільною думкою про такі види поведінки, оцінює можливість прийняття рішення про явку з повинною тощо.

Віктимна поведінка в механізмі злочинного прояву.

У багатьох випадках створення криміногенної ситуаціїзалежить не тільки від злочинця та злвнішніх факторів але й від поведінки потерпілого.

Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристику жертв злочинів закономірності їхніх взаємовідносин із злочинцем з метою вдосконалення форм та методів запобігання злочинності.

При вивчені ролі потерпілого у злочині необхідно з'ясувати:

1) віктимні якості та ознаки потерпілого

2) міру залежності від цих ознак процесу створення криміногенної ситуції

3) дії потерпілого, що сприяли вчиненню злочину

Віктимність - сукупність соціально-психологічних особливостей особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом злочинного посягання.

Віктимна ситуація - конкретна життєва ситуація, що складається у зв'язку з психолоічними якостями чи поведінкою потерпілого коли виникає реальна можливість заподіяти йому шкоду.

Віктимна поведінка жертви злочину обумовлюється як правило:

1) особливостями фізіолоігчного стану;

2) легковажне та недбале ставлення до особистої безпеки та безпеки власності;

3) легковажним ставленням до норм та правил громадського порядку та безпеки;

4) участю у незаконних угодах через довірлевість або необізнаність.

За характером віктимна поведінка поділяється:

1) конфліктна (створення конфлікта потерпілим, чи участь у конфлікті)

2) провакаційна

3) легковажна

4) правомірна ( пов'язана з протидією злочинності).

В межах вирішення питання про попередження необхідно визначити:

1) правові підстави такої діяльності

2) суб'єкти такої діяльності

3) зміст заходів попередження

Правову базу становлять спеціальні нормативно-правові акти:

1) Основи законодавства України "Про охорону здоров'я"

2) ЗУ "Про державну допомогу сім'ям з дітьми

3) ЗУ "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні"

4) ЗУ "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю"

5) ЗУ "Про органи та службу у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"

Попереджувальга діяльність має декілька рівнів:

1) загальносоціальне попередження злочинності неповнолітніх

2) спеціально-кримінологічне попередження злочинності неповнолітніх (поділяється загальну та індивідуальну профілактики)

Суб'єктами є загальносоціального попередження державні центральні та місцеві органи влади та управиління, громадські організації, навчальні педагогічні заклади, засоби масової інформації тощо.

Суб'єктами спеціально-кримінологічного попередження є Міністерство у справах сім'ї молоді та спорту; служби у справах неповнолітніх при державних адміністраціях та виконавчих органів, школи соціальної реабілітації органів та профтехучилищє органів освіти; цтри медіко-соціалної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров'я; слідчі органи та суди притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх; кримінальна міліція у справах неповнолітніх ОВС, спеціальні виховні установи; ЦОВВ з питань виконання покарань.

Характре заходів загальносоціального попередження залежить від його напрямку - політичний, правовий, економічний, культурновиховний. Вони спрямовуються на нейтралізацію загальних детермінант злочинності неповнолітніх.

1) підвищення матеріального добробуту сімей, забезпечення робочими місцями як батьків так молоді після закінчення навчальних закладів, надання можливості працювати підліткам з метою отримання трудових навичок та певних коштів на забезпечення деяких дозволених потреб.

2) забезпечення нормального функціонування дошкільних та шкільних виховних заходів, фінансування додаткових виховних закладів в межах школи, підвищення професіоналізму педагогів.

3) забезпечення функціонування громадськихьзакладів з вирішення різного роду питань, розвитку неповнолітніх та захисту їхніх прав.

4) застосування системного підходу до оцінки якості та ідеологічної що опонується засобами масововї інформації, збільшення кількості пізнавалних та навчальних програм.

5) заходи загальної профілактики злочинності неповнолітніх в межах спеціального кримінологічного виду визначають в межах спеціально-кримінологічного рівня визначають в залежності від діяльності та функцій суб'єкта такої профілактики.

Індивідуальна профілактика злочинності неповнолітніх поділяється на 6 стадій:

1) виявлення осіб стосовно яких є профілактичний інтерес

2) вивчення цих осіб, їх поведінки та оточення з метою з'ясування особливостей формуваня криміногенної орієнтації

3) прогнозування ймовірності злочинної поведінки

4) планування профілактичної діяльності

5) здійснення профілактичної діяльності

6) оцінка результатів профілактичної діяльності

Заходи попередження рецедиву неповнолітніх включають в себе:

1) виправлення та ресоціалізація

2) надання допомоги в соціальній адоптації особам звільненим з місць позбалення волі

3) усунення джерел криміногенного впливу тощо

Тема: Орагнізаційні та правові засади боротьби з організованою злочинністю.

1. Поняття організованої злочинності та її ознаки

2. Види організованої злочинності

3. Основи боротьби з організованою злочинності

1.

Організована злочинність являє собою негативне самостійне явищє, яке утворюється з різних видів протиправної діяльності в єдину злочинну діяльність, при цьому окремі суспільно-небезпечні діяння є лише елементами в системі більш складної злочинної діялності.

Основою організованої злочинності становить корислива мотивація поведінки окремих осіб і соціальних груп, що штовхає їх на пошук різних протиправних засобів для задоволення своїх гіпертрофованих потреб, метою є отримання постійного максимальногодоходу від протиправної діяльності.

Поняття організована злочинність законодавчо визначено у статті 1 ЗУ "Про організаціно-правову основу..." а саме: організована злочинність - сукупність злочинів, що вчиняється у зв'язку з створенням та діяльністю організованих злочинних угрупувань.

Що стосується кримінально-правової дефініції, то основою правової характеристики організованого злочинного угрупування розглядається в контексті інституту співучасті та відповідних у зв'язку з цим кваліфікуючих обставинах/ознаках що визначені в коремих складах злочинів.

Термін вчинення злочину у співучасті особливого роду використовується в науці кримінального права та розуміється як найнебезпечніша форма співучасті безпосередньо передбачена в складі злочинів особливої частини КК (ст.255,257,258-3,260,392 КК).

Ознаки організованої злочинності:

1) Високий рівень організації з вираженою ораганізаційно-правовою структурою, чіткою ієрархією, функціями управління та організації;

2) плановий та законспірований характер діяльності

3) існування ОЗУ структур, які забезпечують зовнішню та внутрішню безпеку цієї структури

4) наявність окремого бюджету ОЗУ

5) розмежування сфер впливу в різних галузях господарства

6) корисливо-насильницька направленість злочинної діяльності

7) політизація злочинної діяльності, що полягає в станволенні тісних зв'язків з органами державної влади для здійснення впливу на різноманітні сфери людської життєдіяльності та уникнення соціального контролю

8) об'єктивна природна-правова визначеність

Види організованої злочинності

1) за рівнями організованності

- слабоорганізовані злочинні угрупування, мають у свожму складі не більше 10 осіб, за структурою вони відносятся до типу фронтальної класифікації (внутрішньогрупова диференціація в таких групах не розвинута). Переважна свера злочинної діяльності: епізодчиний рекіт, шахрайство тощо. Має найменш небезпечний рівень, тому що має локальний характер та не має зв'язків в органах державної влади.

- середній рівь функціонування. До таких структур можуть входити десятки осіб, а їх особливостю є значна внутрішньогрупова диференціація та вузька спеціалізація членів угрупування (бойовики, охорнці, фінансисти тощо). Основні напрямки дяльності: контрабанда, наркобізнес, торгівля зброєю тощо. Угрупування данного рівня мають стійкі корупційні зв'язки в органах влади.

- високій рівень. Відрізняється мережевою структурою організації, складною системою керування, регулярними, у вигляді промислу, отримання доходів від своєї злочинної діяльності, наявність системи легалізації доходів, здобутих злочинним шляхом, злочинні структури такого типу можуть складатися з декількох сот осіб, мають керуючи центри, стійку організацію, спеціальні служби контролю інформації, щв'язки з владними структурами, правоохорнними та судовими органами.

2) за територіальною поширеністю

- локальні - діють у межах адміністративного району, міста;

- регіональні - діють в межах областей

- міжрегіональні -

- міжнародні - мають періодичні та стійкі зв'язки зі злочинними структурами, що діють на територіях іноземних держав;

3) залежно від виду, змісту та спеціалізації:

- угрупування що спеціалізуються на вчиненні загальнокримінальних злочинів, у поєднанні з організацією азартних ігор, вимагання, наркобізнес тощо;

- спільнот що діють у сфері економіки;

- спільноти змішаного типу, що поєднують риси перших двух.

3. Основи боротьби з організованною злочинністю.

Мета, завдання, зміст діяльності, правова база, суб'єкти, контроль за відповідною діяльності - самостійно - відповідно до ЗУ "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю".