Ахахахахахахахахахахахаах

Вибачай за розвод))))

І тцццццс нікому нічого не пиши, хай теж скачає)))

І постав лайк)

Хіх)

Завтра подякуєш))))

Теоретичні основи фінансового менеджменту

1. Сутність фінансового менеджменту.

2. Функції і принципи фінансового менеджменту.

3. Мета, завдання фінансового менеджменту.

4. Фінансовий механізм управління підприємством.

5. Система забезпечення фінансового менеджменту.

1.Сутність фінансового менеджменту.

Управління як самостійна діяльність існувало протягом всієї історії суспільного виробництва та розвитку виробництва. Можна сказати, що управління існувало з того часу, коли у людей виникла потреба у спільній діяльності.

Фінансовий менеджмент як наука і навчальна дисципліна вперше заявив про себе наприкінці 90- х років XIX століття. В історії його розвитку можна виділити декілька етапів.

I етап. Кінець 90-х років XIX ст. - ЗО роки XX ст. На цьому етапі головними проблемами, які намагалися вирішити за допомогою фінансового менеджменту, стали:

• розширення фірм шляхом створення відкритих акціонерних товариств із відповідним залученням додаткового капіталу за допомогою емісії цінних паперів;

• правові аспекти злиття та подрібнення компаній.

II етап. 30-40 рр. XX ст. Характерною ознакою цього періоду стала депресія, яка охопила економіку США та інших країн Заходу. Численні банкрутства змусили підприємців шукати засоби зберегти капітал, мінімізувати втрати та тримати платоспроможність фірми.

IIІ етап. 40-60 рр. XX ст. Цей етап характеризують вихід із депресії та початок швидкого економічного зростання. Головну увагу у фінансовому менеджменті приділяють покращенню управління активами, підвищенню рентабельності підприємств. За допомогою впровадження методів фінансового аналізу, економіко-математичного моделювання і розширення застосування комп'ютерної техніки якісно підвищено рівень, фінансового планування і прогнозування, управління запасами і т. ін.

IV етап. 60-70 рр. XX ст. В цей період на шляху пошуку джерел поповнення капіталу та оптимізації його структури найбільш визначними напрямами у розвитку теорії фінансового менеджменту стали створення «теорії портфеля цінних паперів» та оптимізація методів фінансування.

V етап. 70-90 рр. XX ст. Розширено масштабність фінансового аналізу з урахуванням інфляції та її наслідків у прийнятті ділових рішень. Значно зменшується вплив держави на фінансово-кредитні установи, що сприяє утворенню великих фінансових корпорацій, діяльність яких спрямовано на обслуговування галузей економіки. Зростає значущість світових фінансових ринків. У прийнятті фінансових рішень широко застосовують економіко-математичні методи, комп'ютерну техніку, що посилює обґрунтованість цих рішень.

VI етап. Сучасний етап. Роль фінансового менеджменту як системи знань і вмінь щодо вибору управлінських рішень, спрямованих на зростання вартості бізнесу, значно зросла. Знання з фінансового менеджменту тепер потрібні не лише фінансистам, але й керівникам служб маркетингу, виробничих підрозділів тощо. Основну увагу менеджери тепер приділяють пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та інвестуванню коштів у найменш ризиковані високо­прибуткові проекти. Акцент роблять на оптимізацію структури капіталу та проведення виваженої розподільчої політики. Актуальними стають і проблеми довгострокового планування, використання нових фінансових інструментів, оцінювання впливу на діяльність вітчизняних підприємств міжнародних фінансів.

Отже, фінансовий менеджмент - це наука, що динамічно розвивається, і її досягнення досить швидко впроваджують у практику, тож без знань фінансового менеджменту діяльність менеджерів сучасних підприємств навряд чи буде вдалою.

Передумовою фінансового менеджменту був досить високий рівень розвитку економічної науки в цілому. Теоретичні основи фінансового менеджменту були сформовані на основі таких теорій:

1. теорія портфелю;

2. теорія структури капіталу;

3. теорія дивідендів;

4. теорія асиметричної інформації;

5. теорія агентських відносин.

Теорія портфеля(Г.Марковіц)

Теорія ґрунтується на основних припущеннях:

1. задача побудови ефективного портфеля ґрунтується на двох основних засадах: ризик і дохідність;

2. інвестиційний портфель формується із ризикових активів;

3. інвестор обирає менш ризикові активи;

4. розподіл ймовірностей для портфеля цінних паперів вважається нормальним;

5. визначення дохідності та ризиковості інвестиційного портфеля відбувається впродовж одного часового періоду.

При формуванні портфеля важливим є процес його диверсифікації - процес збільшення кількості видів цінних паперів у портфелі, результатом якого є зменшення його ризику без зменшення його очікуваної доходності.

Теорії структури капіталу

Структура капіталу - це співвідношення власного і залученого капіталу на певний період, яке характеризує ступінь ризику інвестування фінансових ресурсів у підприємство.

Теорії виникали поетапно:

1. Гіпотеза Міллера-Модільяні. Структура капіталу не впливає на його вартість. Вартість капіталу корпорації визначається виключно потоком її прибутку, який залежить від інвестицій. Вводиться поняття фінансового левериджу. Модель ММ показує, що якщо ринкова вартість боргу корпорації підвищується, то відповідно на цю ж суму знижується вартість оплаченого капіталу. Тому на ринкову вартість усього капіталу його структура не впливає. Проте гіпотеза не враховувала брокерських витрат, умов ризику, податкових умов, витрат корпорації, пов'язаних зі спаданням економічної активності, банкрутством і т.п.

2. Е.Альтман у свої теорії, що прийшла на зміну теорії ММ висунув припущення, що коли компанія входить у смугу фінансових ускладнень, то витрати на подолання фінансових невдач, в тому числі банкрутства, часто перевищують 20% вартості корпорації. Чим більший борг, тим швидше компанія втрачає ліквідність і можливість отримати нові позики для покращення свого фінансового становища.

3. Теорія Г.Дональдсона ("субординації джерел ") висуває ряд положень:

— фірми мають використовувати насамперед внутрішні джерела фінансування: амортизацію та нерозподілений прибуток;

• при визначенні частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, необхідно виходити з можливостей майбутніх інвестицій та майбутніх грошових потоків;

• в короткостроковому періоді розмір дивідендів не можливо змінити;

• при залученні додаткових джерел фінансування капіталу повинна бути певна послідовність: банківські позики, випуск облігацій і в останню чергу додаткова емісія акцій.

Теорії дивідендної політики

Основною метою дивідендної політики є встановлення необхідної пропорційності між поточним споживанням прибутку власниками фірми та майбутнім її зростанням.

1. Теорія незалежності дивідендів (Міллер-Модільяні): дивідендна політика не робить ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників.

2. Теорія переваги дивідендів(Гордон і Лінтнер) кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) через те, що вона "очищена від ризику" коштує більше, ніж дохід, вкладений у майбутнє. Отже, максимізації дивідендних виплат приділяють більше уваги, ніж капіталізації прибутку.

3. Теорія оптимізації дивідендів. Оподаткування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів вище, ніж майбутніх (з урахуванням фактору вартості грошей у часі). Отже, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендів і відповідно максимізацію капіталізованого прибутку для того, щоб одержати найвищий захист сукупного доходу власників.

4. Сигнальна теорія дивідендів. Ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної і ринкової вартості акцій. Крім того, виплата високих дивідендів свідчить про те, що компанія перебуває на підйомі і очікує істотне зростання прибутку в майбутньому періоді.

5. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів. Компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням більшості акціонерів, їх менталітету.

Теорія асиметричної інформації (С.Майєр)

Управляючі корпорацією мають повнішу інформацію, ніж інвестори.

Процес прийняття рішень концентрується на показниках нерозподіленого прибутку і випуску нових облігацій. Якщо такі рішення приносять добрі новини, то інвестори платитимуть за акції корпорації більше. Тому менеджери, що управляють компанією можуть в деякій мірі "викривляти“ інформацію, або приховувати деяку її частину.

На практиці теорія агентських відносин проявляється у тому, що менеджери діють не в інтересах акціонерів, оскільки їх основним мотивом природно є їх власні інтереси, які часто не співпадають з інтересами акціонерів. У менеджерів є багато причин, щоб дозволяти корпораціям зростати, перевищуючи оптимальні розміри. Зростання збільшує їхню владу, а також відсоток компенсаційних виплат менеджменту.

Фінансовий менеджмент - це система управління виробництвом, процес управління формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів суб’єкта господарювання та оптимізації обороту його грошових коштів.

Предметом фінансового менеджменту є процеси та явища, що відбуваються у фінансовій діяльності підприємства, її результати та наслідки розподілу - споживання (дивіденди) або капіталізація прибутку.

На сьогоднішній день об’єктом управління у фінансовому менеджменті є формування і використання всіх видів фінансових ресурсів, у тому числі грошових коштів, інвестицій, основних та оборотних активів, організація поточної роботи на підприємстві.

Отже, об’єктами фінансового менеджменту є:

1. управління активами;

2. управління капіталом;

3. управління інвестиціями;

4. управління грошовими потоками;

5. управління фінансовими ризиками та попередження банкрутства;

6. управління прибутком підприємства.