3. Основні напрямки кримінальної політики Європейського Союзу і кримінально-правового співробітництва держав-членів

Основні напрямки діяльності Союзу і його держав-членів у рамках третьої опори випливають з її назви: по-перше, поліцейське співробітництво (ст. 30), по-друге, співробітництво органів кримінальної юстиції (ст. 31).

1. Поліцейське співробітництво

Згідно ст. 30 Договору про Європейський Союз «спільна діяльність в галузі співробітництва поліції» поділяється на чотири складових, але може охоплювати й інші сфери (перелік не є вичерпним):

а) оперативно-розшукова діяльність — «оперативне співробітництво» поліцейських, митних органів і інших «спеціальних каральних служб» держав-членів у сфері запобігання, виявлення і розслідування карних злочинів;

б) інформаційна діяльність — «збір, збереження, обробка, аналіз і обмін відповідною інформацією», насамперед, через Европол;

в) підготовка кадрів і криміналістичне забезпечення — «співробітництво і спільні ініціативи в сфері навчання, обміну офіцерами через зв’язок, використання устаткування і криміналістичних досліджень»;

г) удосконалення криміналістичних методів розслідувань злочинів — «спільна оцінка спеціальних методів розслідування в галузі розкриття серйозних форм організованої злочинності».

Співробітництво в сфері кримінальної юстиції

У відповідності зі ст. 31 Договору про Європейський Союз «спільна діяльність у рамках судового співробітництва по кримінальних справах» охоплює, переважно, п'ять сфер (перелік також не вичерпний):

а) розслідування кримінальних справ і виконання покарань — «полегшення й активізація співробітництва між компетентними міністерствами, судовими чи аналогічними компетентними органами держав-членів у тім, що стосується процедури і виконання рішень». Згідно Ницькому договору для реалізації відповідних заходів створюється спеціальна установа Евроюст (див. нижче);

б) видача (екстрадиція) злочинців — «полегшення екстрадиції між державами-членами»;

в) гармонізація норм процесуального права, у тому числі кримінального процесу — «забезпечення ...взаємної відповідності правил, які застосовуються у державах-членах»;

г) розмежування підвідомчості кримінальних справ між державами-членами — «запобігання конфліктів у сфері компетенції між державами-членами»;

д) гармонізація кримінального права держав-членів у сфері організованої злочинності, тероризму і торгівлі наркотиками.

Повноваження й акти Європейського Союзу в кримінально-правовій сфері

Спочатку відповідно до Маастрихтським договору 1992 р. Європейський Союз у рамках третьої опори був позбавлений серйозних повноважень (що і виправдувало назву опори — «співробітництво»). На відміну від першої опори (Європейські співтовариства), інститути Союзу не мали права видавати нормативні акти з питань боротьби зі злочинністю.

Їхня діяльність зводилася до координації і сприяння зусиллям держав-членів у цій області, а також до розробки конвенцій, що пропонувалися країнам для ратифікації. Третя опора, як і ЗЗПБ, була вилучена з-під юрисдикції судових органів Європейського Союзу.

Такого роду підхід до визначення компетенції Союзу (з акцентом на міжурядове співробітництво) довів свою неефективність. Він не дозволяв оперативно приймати необхідні заходи для боротьби зі злочинністю; багато важливих ініціатив (включаючи проекти конвенцій) так і залишилися на папері.

Ситуація почала мінятися з вступом у силу Амстердамського договору. Корінна ревізія правових основ СПСО, почата цим документом, значно підсилила важелі впливу в інститутів Європейського Союзу в рамках третьої опори. Хоча повноваження в цій сфері як і раніше значно поступаються повноваженнями ЄС і інших Співтовариств (першої опори), а реалізовувати їх складніше, у цілому вони значно зросли в порівнянні з первісною редакцією Договору про Європейський Союз.

Зокрема, Європейський Союз одержав право видавати нормативні акти (рамкові рішення) з питань кримінального права і процесу, а третя опора була включена в сферу юрисдикції Суду Європейських співтовариств.

Основні повноваження Європейського Союзу в рамках СПСО й акти, видавані в цій області, перераховані в ст. 34 установчого договору (параграф 2).