1. Правові основи співробітництва поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері

Подібно до розглянутої вище спільної зовнішньої політики і політики безпеки, співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері (СПСО) виступає, з одного боку, у якості сфери діяльності Європейського Союзу в цілому, з іншого боку — як самостійний компонент у структурі цієї організації, третя опора.

Назва даної опори є не цілком точною, тому що мова йде не просто про співробітництво правоохоронних органів держав-членів, а саме про формування і розвиток загальної політики Союзу в сфері боротьби зі злочинністю — політики, здійснюваної, як і в рамках інших опор, єдиною системою інститутів Європейського Союзу. У цьому зв'язку більш адекватним найменуванням, за аналогією з ЗЗПБ, була б «загальна політика в кримінально-правовій сфері» чи, простіше, «кримінальна політика Європейського Союзу».

Джерелом компетенції Європейського Союзу в рамках СПСО служить самостійний розділ його установчого договору: розділ VI «Положення про співробітництво поліцій і судових органів у кримінально-правовій сфері». Зміст цього розділу був цілком переглянутий Амстердамським договором 1997 р., з яким зв'язане також перейменування третьої опори (колишня назва — співробітництво в галузі правосуддя і внутрішніх справ). Ряд змін у правовий режим СПСО вніс також Ницький договір 2001 р.

Правові акти, видані на основі розділу VI Договору про Європейський Союз, приймаються як акти третьої опори, що вказується в їхньому офіційному найменуванні (абревіатура ПВС — «правосуддя і внутрішні справи» ).

2. Предмет кримінальної політики Європейського Союзу

Предмет третьої опори Союзу утворюють питання боротьби зі злочинністю, включаючи діяльність по запобіганню, розслідуванню, притягненню до відповідальності і виконанню покарань за кримінальні злочини. Цілком природно, що головним об'єктом спільних зусиль виступає боротьба з «транснаціональною» злочинністю, що одержала додатковий імпульс у зв'язку з відкриттям границь і скасуванням бар'єрів щодо переміщення людей у рамках загального ринку ЄС, а потім Шенгенського простору.

Як пріоритетну задачу СПСО (ст. 29 Договору про Європейський Союз) зазначена боротьба з тяжкими й особливо тяжкими злочинами, що являють значну загрозу для всіх держав — членів Союзу:

• тероризм;

• торгівля людьми;

• злочини проти дітей;

• торгівля наркотиками;

• торгівля зброєю;

• корупція;

• шахрайство.

Стосовно тероризму і наркоторговлі, що дорівнює організованій злочинності, Договір про Європейський Союз (п. «е» ст. 31) спеціально передбачає встановлення на рівні Союзу мінімальних стандартів, що визначають ознаки складів відповідних злочинів і покарань за них.

Комплекс зусиль, що починаються в Союзі національними і наднаціональними органами, повинний привести до досягнення нової мети, поставленої Амстердамським договором: «забезпечити громадянам підвищений рівень захисту в рамках свободи, безпеки і правосуддя» (ст. 29 Договору про Європейський Союз). Зазначена мета визначає пріоритети діяльності всіх трьох опор Союзу, але центр зусиль по її втіленню в життя лежить саме в рамках СПСО як «правоохоронній опорі» даної організації.