76. Психологічні фактори успішності учня

На успішність школяра в процесі учіння впливають такі фактори: зовнішні: особливості навчального матеріалу, зміст матеріалу; форма викладу, ступінь складності матеріалу, танення і значущість матеріалу. Значення показує його об’єктивну роль матеріалу. Значущість – яке значення надає йому школяр: усвідомленість матеріалу наскільки людина може встановити зв’язки нового зі старим матеріалом, структура матеріалу – яким чином встановлюються зв’язки між новим та вже засвоєним матеріалом; хто і як вивчає – особистісні якості особливості педагога та використовування ним методика викладання: проф. компетентність; його пед. майстерність; особистісні якості вчителя. Внутрішні: насамперед успішність школяра залежить від рівня розвитку научуваності. Научуваніть – це складний ансамбль інтелектуальність якостей особистості який при інших рівних умовах залежить відмінність учіння. До такого належить: глибина мислення, широта, самостійність, критичність, раціональність, оригінальність, послідовність, гнучкість. Швидкість розумових процесів. У научуваність входять також рівень розвитку у школярів та мисленнєвих дій. Виділяють за рівнем научуваності виділять 3 групи школярів кожна з яких вимагає диференціація підходу: учні з високим рівнем научуваності для яких характерним є високий рівень розвитку інтелектуальних якостей. Високий рівень володіння розумовими операціями. Сформований раціон прийомів учбової діяльності. Домінантні мотиви учіння. при роботі з такою групою школярів потрібно використовувати творчі завдання, елементи проблемного та ділового навчання; з середнім рівнем научуваності для яких характерним є середній рівень розвитку інтелектуальних показників. Недостатньо сформовані раціональні прийоми учіння. недостатні пізнавальні мотивації при роботі з даною категорією школярів потрібно вчителю звертати особливу увагу на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних мотивацій учіння; діти з низьким рівнем научуваності, для яких характерним є низький рівень розвитку інтелекту. Домінування утилітарних мотивів учіння та несформованих раціональних прийомів учбової діяльності. При роботі з ними треба реалізовувати комплексний підхід спрямований на психо-корекційну роботу по розвитку інтелектуальних якостей на формування вміння вчитися і на формування пізнавальних та соціальних мотивів учіння.

77. Взаємозв’язок навчання і розвитку

Останнім часом теоретики і практики вітчизняної освіти все більше уваги приділяють проблемам взаємозв'язку навчання і розвитку особистості. Вони вважають, що поза навчанням не може бути повноцінного розвитку особистості; навчання стимулює, веде за собою розвиток і водночас опирається на нього.

Ідея провідної ролі навчання у розвитку особистості належить Л.С.Виготському. Він виділив два рівні розумового розвитку дитини. Перший – рівень актуального розвитку як наявний рівень підготовленості учня. Цей рівень характеризується тим, які завдання він може виконати цілком самостійно. Другий, більш високий рівень – зона найближчого розвитку, означає те, що дитина не може виконати самостійно, але з чим вона може справитися з невеликою допомогою. Те, що сьогодні дитина виконує з допомогою дорослого, вважав Л.С. Виготський, завтра вона буде виконувати самостійно; те, що входило до зони найближчого розвитку, у процесі навчання переходить на рівень актуального розвитку.

Поняття «навчання», як ми вже зазначали, з позиції дидактики означає взаємодію викладання і учіння. Таке розуміння передбачає, що зміст освіти (зміст навчального матеріалу) як компонент процесу навчання, є одночасно засобом викладання і об'єктом засвоєння. Тому питання про співвідношення навчання і розвитку є фактично питанням про те, який зміст і за яких умов впливає на розвиток.

Навчання, що передбачає лише засвоєння знань, умінь і навичок, є недостатнім для розвитку. Л.С. Виготський пов'язує розвиток з «дійсним засвоєнням», коли учень самостійно застосовує здобуте знання в практичній діяльності.

Розвиток як результат навчання – це готовність до самостійної організації своєї розумової та інших видів діяльності відповідно до поставлених завдань різного рівня складності.

Розвиткові учнів сприяє лише таке навчання, в якому значне місце надається самостійній роботі учнів і методам навчання, що враховують як зміст, так і операції з ним. Так, засвоєння знань, побудованих у вигляді висновку, повинно бути спрямоване не лише на інформацію, закладену в цих знаннях, а й на ті її розумові операції (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування тощо), які важливі для засвоєння структури цих знань.

Розкриття учителем структури знань створює в учнів орієнтовну основу дій, а неодноразове відтворення висновку формує у них узагальнене уміння і готовність до самостійного його застосування. Так само учень засвоює і узагальнення, систематизацію та інші розумові дії. Аналогічним шляхом здійснюється навчання творчій діяльності, її пізнавальним структурам. Для цього використовується зміст навчального матеріалу, визначений програмою, а в разі необхідності – спеціально побудовані навчальні завдання. Засвоюючи досвід творчої діяльності, характерні для нього процедури (вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми), учні вчаться видозмінювати ті стереотипи мислення, які раніше були сформовані в ході набуття навичок і умінь, відмовлятися від них, конструювати нові підходи до осмислення раніше засвоєного змісту.

Навчання знанням, розумовим операціям, за допомогою яких набуваються ці знання, творчій діяльності викликає внутрішні зміни в особистості: в її мисленні, потребах, мотивах, цінностях і под. Відповідно змінюються всі основні сфери особистості: ціннісно-мотиваційна, емоційно-вольова, діяльнісно-поведінкова. Новоутворення, які виникають у свідомості учня і свідчать про його перехід до нового рівня мислення, нових способів діяльності і форм поведінки, нового рівня активності і самостійності, є проявами якостей суб'єкта навчальної та інших видів діяльності, здатного до саморегуляції. Виникнення в учня якостей суб'єкта діяльності є інтегральним результатом навчання.