60.Загальна характеристика спілкування:поняття,види,цілі,значення у формуванні особистості.

Спілкування є потреба людини як соціальної, розумної істоти, як носія свідомості. Спілкування властиве всім живим істотам, але на рівні людини воно набуває найдосконаліших форм – стає усвідомленим і оформленим мовою. Спілкування – форма взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, в спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. Спілкування – взаємодія людей, взаємне пізнання і обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації в цілях встановлення взаємин.

Поняття «спілкування» тлумачиться в психологічній літературі по-різному: як особливий вид діяльності; як специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку; як форма взаємодії суб'єктів; як самостійна й зведена до діяльності категорія; як процес міжособистісної взаємодії; як обмін думками, почуттями й переживаннями; як суттєвий аспект людської діяльності; як реальність людських стосунків.

Спілкування є явищем соціальним, природа якого виявляється в соціумі, в середовищі людей під час передавання соціального Досвіду, норм поведінки, традицій та ін. Воно сприяє збагаченню знань, умінь і навичок учасників спільної діяльності, задовольняє потребу в психологічному контакті, є механізмом відтворення подій, настроїв, координує зусилля людей, допомагає об'єктивному виявленню особливостей поведінки партнерів, їхніх манер, рис характеру, емоцій но-вольової та мотиваційної сфери. Отже, специфіка спілкування полягає в тому, що в процесі взаємодії суб'єктивний світ одного індивіда розкривається для іншого, відбувається взаємний обмін думками, інформацією, інтересами, почуттями, діяльністю тошо. У результаті спілкування відбуваються певні контакти, міжособистісні стосунки, здійснюється об'єднання (чи розмежування) людей, виробляються правила й норми поведінки. 

Виділяють такі цілі спілкування:

• контактну – встановлення контакту як стани обопільної готовності до прийому і передачі повідомлення і підтримки взаємозв'язку у формі постійного взаємоорієнтування;

• інформаційну – обмін повідомленнями, думками, задумами, рішеннями і т.п.;

• спонукальну – стимуляція активності партнера по спілкуванню, що направляє його на виконання тих або інших дій;

• координаційну – взаємне орієнтування і узгодження дій при організації спільної діяльності;

• розуміння – розуміння сенсу повідомлення, намірів, установок, переживань партнерів по спілкуванню;

• емотивну – збудження в партнерах по спілкуванню потрібних емоційних переживань (обмін емоціями); зміна власних переживань і станів;

• встановлення відносин – усвідомлення свого місця в системі ділових, міжособистісних і інших зв'язків співтовариства;

• вплив – зміна стану партнера, його поведінки, потреб, намірів, рішень, думок і так далі.

У спілкуванні виділяють наступні етапи (фази):

1. Спонука до дії. Потреба в спілкуванні (необхідно повідомити або дізнатися інформацію і т. п.) спонукає людину вступити в контакт з іншими людьми.

2. Уточнення ситуації дії і спілкування: орієнтування в цілях спілкування, в ситуації спілкування, орієнтування в особі співбесідника і тому подібне.

3. Само дія – спілкування: сприйняття і оцінка у відповідь реакції співбесідника, встановлення зворотного зв'язку, коректування методів спілкування.

4. Згортання дій – фаза взаємоотключення: відключення від партнера, якщо спонукальні мотиви контакту з ним зникли.

Спілкування розглядають з трьох взаємозв'язаних сторін (функції спілкування):

1. Спілкування як обмін інформацією (комунікативна сторона спілкування).

2. Спілкування як взаємодія людей (інтерактивна сторона спілкування).

3. Спілкування як сприйняття один одного (перцептивна сторона спілкування).

Реальність і необхідність спілкування визначено спільної життєдіяльністю людей. Коріння спілкування ми знаходимо в самій їх матеріальної життєдіяльності. Щоб жити, люди змушені взаємодіяти. Саме в процесі спілкування і тільки через спілкування може проявитися сутність людини.

У вітчизняній психології встановлено, що розвиток дитини, його соціалізація, перетворення на «суспільної людини» починається зі спілкування з близькими йому людьми. Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з матір'ю - перший вид його діяльності, в якій він виступає в якості суб'єкта спілкування.  І весь подальший розвиток дитини залежить від того, яке місце він посідає в системі людських відносин, в системі спілкування. Розвиток дитини безпосередньо залежить від того, з ким він спілкується, який крутий і характер його спілкування.  Поза спілкування формування особистості взагалі неможливо. Саме в процесі спілкування з іншими людьми дитина засвоює загальнолюдський досвід, накопичує знання, оволодіває вміннями і навичками, формує свою свідомість і самосвідомість, виробляє переконання, ідеали і т.п. Тільки в процесі спілкування в дитини формуються духовні потреби, моральні і естетичні почуття, складається його характер. 

Реалізація функцій навчання і виховання підростаючого покоління відбувається також через спілкування. Суб'єктами педагогічного спілкування є вчителі, школярі, батьки - Дорослі і Діти. Усі без винятку дослідники включають комунікативні здібності до складу педагогічних.  Спілкування має величезне значення у розвитку не тільки окремої особистості, але й суспільства в цілому. Поза спілкування людське суспільство просто немислимо. Спілкування виступає в суспільстві як фундаментальне умова зв'язування індивідів і разом з тим як спосіб розвитку самих цих індивідів.