65.Феномен групового тиску,групової згуртованості,конформізу

Члени групи, індивідуально або колективно, можуть чинити тиск на інших в даній групі з метою підпорядкування їх завданням, що вимагає невідкладного рішення.

Такі тиску можуть надаватися надзвичайно ефективними, впливаючи не тільки на вибір індивідуумом завдання, але і на індивідуальні переконання і навіть на сприйняття дійсності. Соломон Аш продемонстрував, що індивідууми можуть піддаватися істотного впливу щодо широкого спектру перцептивних суджень та оцінок.

Груповий тиск в групі виконує наступні функції:

а) допомагає групі досягти її мети;

б) допомагає групі зберегти себе як ціле;

в) допомагає членам групи виробити "реальність" для співвіднесення з нею своїх особистих думок;

г) допомагає членам групи визначити своє ставлення до соціального оточення, що забезпечує адаптацію в соціумі.

Феномен групового тиску отримав в соціальній психології найменування феномена конформізму (від лат. C onformis - подібний, згідною). Він полягає в наявності конфлікту між думкою індивіда і думкою групи і подоланням конфлікту на користь групи.

Саме слово "конформізм" має в звичайній мові абсолютно певний зміст і означає "пристосуванство". На рівні буденної свідомості феномен конформізму давно зафіксовано в казці Андерсена про голого короля. Тому в повсякденній мові поняття набуває певний негативний відтінок, що украй шкодить дослідженням, особливо якщо вони ведуться на прикладному рівні. Справа ускладнюється ще й тим, що поняття "конформізм" придбало специфічний негативний відтінок в політиці як символ угодовства і примиренства. Щоб якось розвести ці різні значення, в соціально-психологічній літературі частіше говорять не про конформізм, а про конформності або конформному поведінці, маючи на увазі чисто психологічну характеристику позиції індивіда стосовно позиції групи, прийняття або відкидання ним певного стандарту, думки, властивого групі , міру підпорядкування індивіда груповому тиску. У роботах останніх років часто вживається термін "соціальний вплив".

Розрізняють зовнішню (публічну) конформність і внутрішню (особисту). При зовнішній конформності думка групи приймається індивідом лише зовні, а на ділі він продовжує йому чинити опір. Вона являє собою демонстративне підпорядкування нав'язуваному думку групи з метою заслужити схвалення або уникнути осуду, а можливо, і більш жорстких санкцій з боку входять до групи осіб. Внутрішня конформність (іноді саме це і називається справжнім конформізмом) виражається в тому, що індивід дійсно засвоює думку більшості. Це дійсне перетворення індивідуальних установок в результаті внутрішнього прийняття позиції оточуючих, оцінюваної як більш обгрунтована та об'єктивна, ніж власна точка зору. При всіх відмінностях обидві форми конформності близькі в тому, що служать специфічним способом вирішення усвідомленого конфлікту між особистим і домінуючим в групі думкою на користь останнього: залежність людини від групи змушує шукати справжнього або уявного згоди з нею, підлаштовувати свою поведінку під здаються чужими або незвичними еталони .

Згуртованість як міжособистісна атракція. Саме так трактується згуртованість багатьма зарубіжними вченими. Сім’я А. і Б. Лотт, виділила у великий оглядовій публікації згуртованість як „таку групову властивість, яка є провідною від кількості й сили взаємних позитивних установок членів групи”. Й хоча автори самі знаходять визначення згуртованості в значеннях між особистісної симпатії вельми довільним актом, тим не менш вони вважають свій підхід цілком правомірним, викликаючи, щоправда, що він торкається лише одного з аспектів згуртованості.

Трактова згуртованості як переважно емоційного феномену міжособистісних відносин наявна, однак, не тільки багатьом зарубіжним дослідникам. Огляд вітчизняних робіт в цій галузі групової психології, виконано А.І. Донцовим, також виявляє цілий ряд спроб „емоційного” підходу до проблеми. Щоправда, вітчизняні автори не користуються поняттям атракції. Згуртованість описується в їх дослідах як соціометричний феномен, операційно вироджений співвідношенням інгрупових (на користь власної групи) й аутгрупових (на користь якихось зовнішніх груп) соціометричних виборів.

Згуртованість як результат мотивації групового членства. Існують й більш цікаві, на нашу думку, спроби виявлення сенсу даного феномену. Одна з них належить Д. Картрайту, який запропонував, мабуть, найбільш розгорнуту модель групової згуртованості, в основу якої покладено уявлення про згуртованість як деякий результат сили, або мотив, що спонукає індивідів до збереження членства в даній конкретній групі.

Сукупність цих сил , іншими словами, детермінантів згуртованості, представлена в моделі наступним чином:

·          мотиваційна основа потягу суб’єкта до групи, що включає в себе сукупність його потреб й цінностей;

·          спонукальні властивості групи, які відображені в її цілях, програмах, характеристик її членів, спосіб дій, престижу й інших ознак, важливих для мотиваційної основи суб’єкту;

·          очікування суб’єкту, або суб’єктивна ймовірність того, що членство буде мати для нього позитивні або негативні наслідки;

·          індивідуальний рівень порівняння – дещо опосередкована суб’єктивна оцінка наслідків перебування людини в різних соціальних групах.