
- •1. Предмет і завдання психологічної науки.Відмінності між життєвими та науковими психологічними знаннями.
- •3. Місце психології у системі наук про людину
- •4. Методи досліджень у психології.
- •5.Галузі психологічної науки.
- •6.Основні школи і напрями класичної і сучасної психології( психоаналіз, біхевіоризм, когнітивізм, гуманістична психологія, гештальтпсихологія, діяльнісний підхід, екзистенціональна психологія)
- •7. Розвиток психіки у філогенезі.
- •9.Взаємозв»язок психіки і навколишнього середовища.
- •10.Стадії розвитку психіки.
- •11.Проблема віку у психології . Сутність основні теоретичні підходи.
- •12.Поняття про психічний розвиток дитини у сучасній психології.
- •13. Умови і фактори психічного розвитку.
- •14. Принципи і критерії вікової періодизації(за працями Ельконіна, Еріксона, Петровського та ін.)
- •15.Принципи та закономірності психічного розвитку.
- •17. Основні вікові періоди психічного розвитку людини…
- •18. Поняття про провідні види діяльності і їх значення в психічному розвитку.
- •21. Кризи вікового розвитку: поняття, вплив, значення на різних етапах.
- •22. Свідомість як вищий рівень розвитку психіки. Умови виникнення свідомості і підсвідомості.
- •23.Загальна характеристика пізнавальних процесів
- •Відчуття види,поріг чутливості
- •25. Сприйняття та його властивості
- •26. Спостереження як цілеспрямоване сприйняття
- •Індивідуальні особливості мислення
- •28. Форми мислення. Мислення і мовлення
- •29. Уява: сутність, види, взаємозв’язок з творчісю
- •30. Увага та її характеристики
- •31. Пам'ять (види, форми)
- •32. Види уваги. Можливсті управління увагою
- •33. Емоційно-вольові процеси
- •34.Почуття та емоції (види, взаємозв’язок )
- •35. Воля та її функції
- •36. Психічні стани як особлива характеристика психічної діяльності людини.Види психічних станів
- •37. Поняття про особистість.
- •40. Спямованість та її роль у структурі особистості.
- •41. Класифікація потреб особистості.
- •42. Рушійні сили формування та розвитку особистості.
- •43. Соціалізація особистості. Соціальні ролі особистості.
- •44. Самосвідомість особистості.
- •47. Темперамент як характеристика динамічної сторони психіки.
- •48. Типи темпераменту та їх характеристика. Роль темпераменту у навчальній та трудовій діяльності.
- •49. Характер і його структура.
- •50.Характер і темперамент.
- •51.Формування характеру.
- •52.Здібності як умова успішного здійснення діяльності.Загальні і спеціальні здібності.
- •53.Задатки як природні передумови розвитку здібностей.
- •55.Психологічна сутність поняття ‘‘діяльність’’.
- •56.Структура діяльності.
- •57.Мотивація діяльності;формула Аткінсона.
- •58.Структурні компоненти дії.
- •59.Характеристика основних видів діяльності.
- •60.Загальна характеристика спілкування:поняття,види,цілі,значення у формуванні особистості.
- •61.Сторони спілкування(комунікативна,інтерактивна,перцептивна)
- •62.Цілі та функції спілкування
- •63.Загальна характеристика малих груп
- •64.Типологія та характеристика соціальних груп
- •65.Феномен групового тиску,групової згуртованості,конформізу
- •66.Проблема лідерства та стилів керівництва
- •67.Необхідність психологічного забезпечення реформування, демократизації та особистісної спрямованості освіти в Україні
- •68.Психологічні бар’єри спілкування
- •69.Психологічний механізм атракції
- •70.Становлення психологічної служби в системі освіти; зміст роботи практичного психолога
- •71.Психологічна сутність і вміння слухати
- •72.Основні поняття психології навчання
- •73. Функції процесу навчання: освітня, допоміжна, розвивальна
- •74. Компоненти процесу навчання: мотивація, зміст, оперативно-діяльнісний.
- •75. Поняття про принципи навчання
- •76. Психологічні фактори успішності учня
- •77. Взаємозв’язок навчання і розвитку
- •78. Методи навчання: поняття, класифікація, характеристика.
- •Наочні методи навчання
- •Практичні методи навчання
- •Індуктивні і дедуктивні методи навчання
- •Репродуктивні і проблемно-пошукові методи навчання
- •79. Загальна психолого-педагогічна характеристика процесу виховання: цілі, завдання, зміст, рушійні сили, закономірності та принципи.
- •81. Основні форми психологічного впливу у вихованні
- •82. Сучасна психодіагностика: теоретичні та методичні основи (книжка, ст. 107)
- •84. Схема психологічного аналізу уроку (а також ст. 124 у підручнику)
- •85.Шкільні класи,як малі соціальні групи
- •87.Зміст роботи шкільного психолога
- •88. Психологічні вимоги до особистості сучасного педагога та психолога
63.Загальна характеристика малих груп
Малі соціальні групи - це групи, що об'єднують до декількох десятківчоловік: сім'я, первинні виробничі об'єднання (бригади), сусідськіспільності, компанії, шкільні класи тощо. Специфічною ознакою цих груп єбезпосередній контакт їх членів. Люди живуть у групі, так би мовити, підвзаємним контролем, у безпосередньому спілкуванні. Існують формальні йнеформальні малі групи. Перші складаються відповідно до напередсформованих (як правило, офіційно зафіксованих) цілей, тверджень,інструкцій чи статутів. Другі формуються на основі особистих симпатій таантипатій, любові, товариського потягу тощо. Малі групи - предметбезпосереднього вивчення соціальної психології.
Мала група – малочисельна за складом група, члени якої об’єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами. В науці визначено “нижню” та “верхню” межу малої групи. Найменшою малою групою є група з двох людей – так звана “діада”. В нійможливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, яківідбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії.Щодо “верхньої” межі малої групи, то тут загальноприйнято вважати число7(2. Саме це число було “відкрите” американським психологом Н. Міллеромпри дослідженнях об’єму оперативної пам’яті. Його слід вважатиоптимальним варіантом існування малої групи (наприклад, найбільшпоширений у світі чисельний склад сім’ї – від 5 – до 10 чоловік). А вреальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік інавіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, апотреби спільної групової діяльності.Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачаєнеобхідність їх класифікації. Американські соціальні психологипропонують розподіляти малі групи за такою схемою:- первинні та вторинні;- формальні і неформальні;- групи членства і референтні групи.Поділ малих груп на первинні та вторинні вперше було запропонованоамериканським дослідником – психологом Ч. Кулі, котрий спочатку давпросто описове визначення первинної групи, назвавши такі групи, яксім’я, група друзів, група найближчих сусідів і т. ін. Пізніше Кулізапропонував конкретний признак, який дозволив би визначити значнухарактеристику первинних груп неопосередкованість контактів. Вториннимигрупами у даній класифікації є ті, ще відсутні безпосередні контакти, адля спілкування між членами використовуються різноманітні “посередники”,наприклад засоби зв’язку.Друге з історично запропонованих поділів малих груп – це поділ їх наформальні і неформальні. Вперше цей поділ було запропоновано такожамериканським психологом – дослідником Е. Мейо при проведенні нимзнаменитих хотторнських експериментів.Формальна група відрізняється від інших тим, що у ній чіткозапрограмовані всі позиції її членів, вони підпорядковані груповимнормам. Прикладом такої групи може бути спільність, утворена в умовахбудь-якої конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група,спортивна команда і т. ін. В складі формальних груп Мейо відкриввсередині них ще й “неформальні групи” які формуються і виникаютьстихійно; в них відсутні структура “влади”, система взаємовідносин повертикалі і т. ін. Наприклад, в складі студентської групи можутьутворюватися дрібні угрупування, які складаються з близьких друзів,любителів музики, болільників спорту та ін.Третя класифікація – групи членства і референтні групи. Вона була впершевведена в 1942 році американським дослідником Г. Хайменом, якому ці американським дослідником Г. Хайменом, якомуналежать відкриття самого феномена “референтної групи”. В експериментахХаймена було показано, що частина членів деяких малих груп (в даномувипадку це були студентські групи) розділяє норми поведінки, прийнятізовсім не в цій групі, а в якійсь іншій, на яку вони орієнтуються. Такігрупи, в котрі індивіди не зачислені реально, але норми якої вониприймають, Хаймен назвав референтними групами. Ще більш чіткавідмінність цих груп від реальних груп членства була відмічена в працяхМ. Шерифа, де поняття референтної групи було пов’язане з “системоюзвіту”, котру індивід використовує для порівняння свого статусу зстатусом других. В подальшому Г. Келі, розробляючи поняття референтнихгруп, виділив дві їх функції: порівняльну і нормативну, показавши, щореферентна група потрібна індивіду або як еталон для порівняння своєїповедінки з нею, або для нормативної оцінки його.Поділ на групи членства і референтні групи відкриває досить цікавуперспективу для прикладних досліджень – в області вивчення протиправноїповедінки. При спробах пояснення протиправної поведінки, наприклад,підлітків, поняття референтної групи грає велику роль: важливо вияснитипитання, чому людина, включена в такі групи членства як шкільний клас,починає несподівано орієнтуватись не на ті норми, котрі прийняті в їїгрупі, а на норми зовсім других груп, в котрі він спочатку зовсім не“включений” (якихось сумнівних елементів “з вулиці”). Механізм впливуреферентної групи дозволяє дати первинну інтерпретацію цього факту:група членства загубила свою привабливість для індивіда, вінспіввідносить свою поведінку з “другою” групою.