61.Сторони спілкування(комунікативна,інтерактивна,перцептивна)

Однією з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

Виходячи з вищезазначеного та функцій спілкування, Г. Андреєва виділяє три сторони спілкування:

♦ комунікативну (обмін інформацією);

♦ інтерактивну (взаємодія партнерів);

♦ перцептивну (розуміння людини людиною; взаємо сприйняття партнерів).

Комунікативна сторона спілкування пов´язана із виявленням специфіки обміну інформацією між людьми як активними суб´єктами спілкування, т. т. із врахуванням тих знань, якими обмінюються люди. Засобами комунікативного процесу є різні знакові системи: мова (або вербальне спілкування) та жести, міміка, інтонації (або невербальне спілкування).

Інтерактивна сторона спілкування: організація суб´єктами спілкування спільної стратегії взаємодії. Розрізняють різні програми взаємодії між людьми (від співробітництва аж до конкуренції). Цей же бік спілкування містить в собі таку значущу змінну, як визначення між партнерами статусу у спілкуванні тобто хто із них домінує, а хто повинен підлаштовуватись.

Перцептивна сторона спілкування містить в собі процес взаємного сприймання і розуміння співрозмовниками одне одного. Перцепція, це перш за все, процес формування образу іншої людини в свідомості співрозмовника. Це досягається за рахунок «прочитання» по зовнішності партнера його психологічних рис та можливих особливостей його поведінки. Основними механізмами пізнання іншої людини є ідентифікація (ототожнення) та рефлексія (усвідомлення того, як сприймають суб´єкта спілкування інші люди).

62.Цілі та функції спілкування

Спілкування - складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб'єктами спілкування є живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування ставати усвідомленим, зв'язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором, що одержує її - реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби. Зміст спілкування - інформація, яка в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційному і т.д.) стані суб'єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі.

Мета спілкування - це те, заради чого у людини виникає даний вид активності. Мети спілкування відображають потреби спільної діяльності людей. Ділове спілкування майже завжди припускає деякий результат - зміна поведінки і діяльності інших людей. По цілям спілкування ділиться на біологічне та соціальне.

Біологічне - це спілкування, необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму.

Соціальне спілкування переслідує мети розширення і зміцнення міжособистісних контактів, встановлення і розвитку інтерперсональних відносин, особистісного росту індивіда. Існує стільки приватних видів спілкування, скільки можна виділити подвигів біологічних і соціальних потреб. Назвемо основні з них:

1) Ділове спілкування зазвичай включено як приватний момент в яку-небудь спільну продуктивну діяльність людей і служить засобом підвищення якості цієї діяльності.

2) Особистісний спілкування, навпаки, зосереджено в основному навколо психологічних проблем внутрішнього характеру, тих інтересів і потреб, які глибоко й інтимно зачіпають особистість людини; пошук сенсу життя, визначення свого ставлення до значимого людині, до того, що відбувається навколо, дозволу якого- або внутрішнього конфлікту.

3) Інструментальне - спілкування, яка є самоціллю, не стимулюється самостійної потребою, але має якусь іншу мету, крім отримання задоволення від самого акту спілкування.

4) Цільове - це спілкування, яке саме по собі служить засобом задоволення специфічної потреби, у даному випадку-потреби в спілкуванні.

Функції спілкування. Мова йде про підхід, що виділяє три основні класи таких функцій: інформаційно-комунікативну, регулятивно-комунікативну та афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування охоплює все, що має відношення до передачі та прийому інформації людиною. Йдеться не лише про готову інформацію, а також й про інформацію, яка створюється.

Регулятивно-комунікативна функція спілкування забезпечує не лише пізнання, а й регуляцію поведінки суб´єктів спілкування. З цією функцією пов´язані і способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування, зараження, тощо.

Афективно-комунікативна функція спілкування відноситься до емоційної сфери особистості, визначає її ставлення до явищ навколишнього світу.

Функції спілкування виділяються відповідно до змісту спілкування. Розрізняють чотири основні функції спілкування:

1) інструментальна функція характеризує спілкування як соціальний механізм управління та передачі інформації, необхідної для виконання дії;

2) інтегративна функція розкриває спілкування як засіб об'єднання людей;

3) самовираження - функція визначає спілкування як форму взаєморозуміння психологічного контексту;

4) трансляційна функція виступає як функція передачі конкретних способів діяльності, оцінок і т.д.

Засоби спілкування - способи кодування, передачі, переробки і розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншого. Кодування інформації - це спосіб її передачі. Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.