44. Самосвідомість особистості.

САМОСВІДОМІСТЬ - це здатність людини усвідомити саму себе, своє "Я", свої потреби, інтереси, цінності, своє буття і його сенс, власну поведінку й переживання тощо.

На відміну від свідомості, самосвідомість орієнтована на осмислення людиною своїх дій, почуттів, думок, мотивів поведінки, інтересів, своєї позиції в суспільстві. Якщо свідомість є знанням про іншого, то самосвідомість - знанням людини про саму себе. Якщо свідомість орієнтована на весь об'єктивний світ, то об'єктом самосвідомості є сама особистість. У самосвідомості вона постає і як суб'єкт, і як об'єкт пізнання.

Структура самосвідомості людини складна. Вона відзначається різноманітністю форм вияву, які пов'язані з усіма аспектами її психічної діяльності:

• ПІЗНАВАЛЬНОЇ - самокритичність, самоаналіз, самооцінка, самопереконання, самоіронія тощо;

• ЕМОЦІЙНОЇ - самозадоволення, самоповага, самолюбство, самосхвалення тощо;

• ВОЛЬОВОЇ - самодисципліна, самонаказ, самоконтроль, саморегуляція, самовимогливість тощо.

Центральними і найбільш дослідженими структурними компонентами самосвідомості є феномени саморегуляції, самооцінки, самоаналізу. Кожна дитина народжується як індивід людського роду. Проте в процесі життя не кожний стає особистістю. Особистість розглядається як саморегулююча система (І.П. Павлов). Це такий рівень розвитку людини, коли вона сама здійснює управління своїми діями, вчинками, поведінкою, емоційним станом, ставленням до навколишнього середовища.

45. Я – образ, як система уявленнь особистості про себе.

У першому розділі "Я-образ, його структура і особливості формування при наявності і відсутності зору в людини" характеризується сучасний стан проблеми, розкриваються основні поняття "Я-образу", структура, захисно-адаптивні функції та фактори його формування, викладені особливості сприйняття образу світу людей з вадами зору та їх особливості "тілесного Я" і "реального Я".

Проблема "Я-образу" у психології розглядається в межах більш загальної проблеми – структури самосвідомості. Так І.С. Коном, В.В. Століним, І.І. Чесноковою використовується безліч різних термінів: "Я - концепція", "Я - система", "Я - образ", уявлення про себе, відношення до себе, образ самого себе. Крім того, В.В. Столін виділяє два аспекти "Я-образу": знання про себе і самоставлення.

Хоча деякі автори і намагалися співвіднести поняття, упорядкувати термінологічне поле, все ж таки у багатьох дослідженнях терміни вживаються в невизначеному сенсі та виступають нерідко як цілком чи частково взаємозамінні.

У зарубіжній психології, зокрема в Р. Бернса, В. Джеймса, Ч. Кулі, ототожнюються "Я-концепція" особистості та "Я-образ" як стійка, більшою чи меншою мірою усвідомлювана і пережита система уявлень особистості про себе, на основі якої вона будує свою поведінку. Уявлення особистості про себе є результатом діяльності її самосвідомості, що містить у собі, по-перше, усвідомлення своєї тотожності; по-друге, усвідомлення власного "Я" як активного, діяльного початку в собі; по-третє, усвідомлення своїх психічних властивостей і якостей; по-четверте, певну сукупність соціально-моральних позицій.

Поняття самосвідомості в більшості досліджень використовується як родове для позначення всієї галузі в цілому, включаючи як процесуальні, так і структурні характеристики. Самосвідомість являє собою нерозривну єдність трьох компонентів: когнітивного (самопізнання), емоційного (відношення до себе) і регулятивного. "Я-образ" розглядається як структурне утворення самосвідомості, тобто її підсумковий продукт.

Таким чином, "Я" є рефлексивною, динамічною структурою в процесі розвитку особистості, що включає самосвідомість, почуття і вчинки. Психодіагностика самосвідомості, як правило, спрямована на виявлення продукту самосвідомості, тобто уявлення про себе. "Я-образ" є важливим чинником детермінації поведінки людини, таким внутрішньоособистісним утворенням, що визначає напрямок її діяльності, поведінки в ситуаціях вибору контакту з людьми.

Відповідно до сучасних уявлень, "Я-концепція" особистості має складну структуру. Вона включає образ тіла ("тілесне Я"), "реальне Я", "динамічне Я", "фантастичне Я", "ідеальне Я", "ймовірне Я", "уявне Я", "фальшиве Я" ("викривлене Я").

46. Я – концеація, як складова самосвідомості; самооцінка.

Результатом процесів самосвідомості є "Я-концепція" особистості.

"Я-концепція" - це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей; самооцінку та суб'єктивне сприймання зовнішніх чинників, які впливають на особистість.

"Я-концепція" є системою настанов, яка включає три структурні елементи:

1) когнітивний - образ "Я", який характеризує зміст уявлень про себе;

2) емоційно-оцінний, афективний, що відображає ставлення до себе загалом чи до окремих боків своєї особистості, діяльності й проявляється в системі самооцінок;

3) поведінковий, який характеризує прояви перших двох елементів у поведінці.

З погляду змісту і характеру уявлень про себе виділяють "Я-минуле", "Я-теперішнє", "Я-майбутнє", а також "Я-динамічне" (як особистість змінюється, якою вона прагне стати), "Я-уявлюване", "Я-маску", "Я-фантастичне" тощо. Розбіжності між "ідеальним Я" та "реальним Я" є джерелом розвитку особистості. Разом з тим суттєві суперечності між ними можуть призвести до внутрішнього конфлікту й негативних переживань.

Важливою функцією "Я-концепції" є забезпечення внутрішньої погодженості особистості, стійкості її поведінки. Розвиток особистості, її діяльність і поведінка зазнають впливу "Я-концепції".

"Я-концепція" формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім'ї, проте досить рано вона сама набуває якості активності й починає впливати на інтерпретацію цього досвіду, на мету особистості, систему її очікувань та прогнозів щодо свого майбутнього, на оцінку своїх досягнень і тим самим на її ставлення до самої себе.

Центральним компонентом "Я-концепції" є самооцінка особистості. Самооцінка - це та цінність, значущість, якої надає собі індивід загалом та окремим рисам своєї особистості, діяльності, поведінки.

Самооцінка виконує регуляційну і захисну функції, впливає на поведінку, діяльність і розвиток особистості, її стосунки з іншими людьми. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості.

Рівень домагань особистості - це прагнення до досягнення мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка (чи своїх можливостей, потенціалу в окремій сфері, чи себе як особистості загалом).

Самооцінки розвиненого індивіда утворюють складну систему, яка включає в себе як загальну самооцінку (вона відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінка може мати різний рівень усвідомлення. її характеризують за такими параметрами:

1) за рівнем виділяють високу, середню та низьку самооцінку;

2) за співвіднесенням з реальними успіхами - адекватну та неадекватну (завищену та занижену);

3) за особливостями будови - конфліктну та безконфліктну.

Самооцінка формується на основі оцінок навколишніх, оцінки результатів власної діяльності, а також на основі співвіднесення реального та ідеального уявлення про себе.

Самосвідомість особистості чутливо реєструє на основі механізму самооцінки співвідношення власних домагань і реальних досягнень. Важливим компонентом образу "Я" особистості є самоповага, яка визначає співвідношення справжніх її досягнень і того, на що людина претендує, розраховує.