
- •1.Комунікативні основи професійного спілкування. Закони спілкування.
- •2. Українська мова як основа державної мовної політики і мова професійного спілкування.
- •3.Місце української мови серед мов світу. Походження української мови.
- •4.Мова і нація. Поняття “національна мова”.
- •5.Лінгвоцид як свідоме нищення мови. Форми лінгвоциду.
- •6. Правовий статус української мови. Мовне законодавство в Україні (Закон про мови в урср, Конституція тощо).
- •7. Поняття “державна мова”, “офіційна мова”.
- •8. Мовна політика. Поняття "римський стиль".
- •9. Досвід країн світу в розв’язанні мовних проблем. Мовна ситуація в Україні ххі століття
- •10. Поняття “літературна мова”. Періодизація історії української літературної мови. Найвизначніші пам’ятки української літературної мови.
- •11. Поняття «норми літературної мови». Типи мовних норм.
- •12. Порушення мовних норм: мовні ігри в рекламі.
- •13. Орфоепічні та акцентуаційні норми в професійному спілкуванні.
- •14. Орфографічні норми в професійному спілкуванні.
- •15. Лексичні норми в професійному спілкуванні.
- •16. Морфологічні норми в професійному спілкуванні
- •17. Синтаксичні норми в професійному спілкуванні.
- •18. Пунктуаційні норми в професійному спілкуванні
- •19. Стилістичні норми української мови.
- •20. Поняття "культура мови і мовлення".
- •1. Культура мови (мовлення), її головні ознаки.
- •21. Види мовленнєвої діяльності: говоріння, письмо, слухання, читання.
- •22. Невербільні засоби ділового спілкування
- •23. Мовний стиль. Стилі української літературної мови. Стилі мовлення і стилі спілкування.
- •24. Офіційно-діловий стиль: особливості й різновиди.
- •25. Документи, їхнє призначення і класифікація.
- •26. Основні реквізити документа, вимоги до їхнього оформлення.
- •27. Поняття про формуляр і бланк документів.
- •28. Правила написання тексту ділових паперів.
- •29. Стандартизація тексту документа.
- •30. Документи з високим і низьким рівнем стандартизації тексту.
- •31. Види документів за ступенем гласності.
- •32. Документи щодо особового складу (автобіографія, резюме, характеристика, заява).
- •33. Інформаційні документи (діловий лист, оголошення (організаційне і рекламне), візитівка).
- •34. Обліково-фінансові документи (доручення, акт, розписка).
- •35. Складноскорочені слова (абревіатури), графічні скорочення в професійних текстах.
- •36. Загальні вимоги до мови документа.
- •37. Традиції та етикет службових документів.
- •38. Особливості і жанри наукового стилю, їхнє призначення.
- •39. Види конспекту та правила конспектування.
- •40. Анотування та реферування літератури.
- •41. Головні відмінності в складанні плану й тез.
- •42. Правила оформлення студентських наукових праць (кпіз, стаття, курсова і дипломна роботи).
- •43. Лексичний склад української мови. Класифікація лексики.
- •1.Стилістично нейтральна, міжстильова лексика.
- •44. Запозичені слова в українській мові та ставлення до запозичень.
- •45. Фразеологічні звороти в професійному спілкуванні.
- •46. Роль термінології в професійному спілкуванні. Термінологія економічної діяльності.
- •47. Термін та його ознаки. Способи творення термінів.
- •48. Професіоналізми й номенклатурні назви.
- •49. Загальнонаукова, міжгалузева й вузькоспеціальна термінологія.
- •50. Словник. Різновиди сучасних словників. Фахові словники.
- •51. Бібліографічний опис джерел різних видів. Правила укладання бібліографічних списків.
- •52. Правила оформлення цитат. Види посилань у тексті.
- •53. Види усного професійного мовлення: перемовини, телефонна розмова, бесіда, нарада.
- •7. Форми колективного обговорення професійних проблем
- •54. Жанри публічних виступів. Підготовка до публічного мовлення.
- •55. Етика усного професійного спілкування. Мистецтво сперечання.
52. Правила оформлення цитат. Види посилань у тексті.
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВі
Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою.
Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються словами автора.
Пряма мова береться з обох боків в лапки, причому в лапки береться також і знак питання, знак оклику або три крапки, якщо вони в ній вживаються.
Крапка і кома виносяться за лапки (але якщо вже є знак питання, знак оклику чи три крапки, ані кома, ані крапка вже не вживаються): "Ганьба!" - несподівано закричав хтось на площі.
Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставляться двокрапка з тире; пряма мова розпочинається з великої літери: Тоді він нам і каже: - Що ж мені з вами робити?
Якщо слова автора стоять всередині прямої мови, розриваючи її, то перед словами автора, а також після них ставиться тире: -Ну ось і все.- подумав я.- Розпочалося…
У випадку, коли речення першої частини прямої мови ще не закінчене, наступний її фрагмент пишеться з малої букви: -Гляньте, - несподівано вигукнув Степан - ось там, попереду!
Якщо слова автора стоять після прямої мови, то після прямої мови ставиться тире:
-Хлопці, все буде добре.- сказала мені Наталка.
Якщо пряма мова передається в формі діалогу, кожна репліка починається з нового рядка, перед нею ставлять тире і не використовують лапок. Інші розділові знаки вживаються так само, як і звичайно при прямій мові:
- Пробачте, це ви Василь Романович?
- Я. А ти ж хто будеш?
- А я Таня. Дочка лісника. Ми ось тут недалеко живемо (І.Цюпа)
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ НЕПРЯМІЙ МОВИ
При передачі прямої мови непрямою слова автора перетворюються на головного члена речення. Сама ж непряма мова стає підрядним реченням, причому особа займенників і дієслів в ній змінюється відповідно до тієї особи, від імені якої тепер передається чужа мова. Тому при непрямій мові вживання розділових знаків таке саме, як і звичайно на письмі: Він мав на увазі її слова про те, що вона добре співає. Після непрямого запитання знак запитання не ставиться.
Порівняйте:
Пряма мова
Вчитель раптом запитав: - Де Мар'яна?
Непряма мова
Вчитель раптом запитав, де Мар'яна.
РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ У ЦИТАТАХ
Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголошую, називаю) — це пряме художнє використання першоджерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередковане запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Зокрема, І. Франко в поемі «Лісова ідилія», присвяченій М. Вороному, вкладає в його уста такі слова:
Пісень давайте нам, поети, Без тенденційної прикмети, Без соціального змагання, Без усесвітнього страждання, Без нарікання над юрбою, Без гучних покликів до бою, Без сварів мудреців і дурнів, Без горожанських тих котурнів! Пісень свобідних і безпечних, Добутих із глибин сердечних, Де б той сучасник, горем битий, Душею хвильку міг спочити. Цитата – різновид прямої мови, один із способів відтворення чужої мови. Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.
У цитаті не можна нічого змінювати. Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками: Шевченкове ""…треба миром, Громадою обух сталить…" завжди звучить як гасло...
Цитати можуть вживатися як:
пряма мова (розділові знаки вживаються так само, як і при прямій мові): Михайло Коцюбинський… в новелі "Intermezzo" писав: "Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий заспів - хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?" (Н.Калениченко)
доповнення авторського речення, виступаючи як його складова частина (цитата береться в лапки і розпочинається з малої букви): Інколи літературу кінця римської республіки і початку імперії (Іст. до н.е.- ІІст н.е.) об'єднують під назвою "римська класична література" або "римська класична література" ;
віршова цитата, записана у вигляді строфи (в лапки не береться): Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!… (Т.Шевченко);
вказівка на джерело, яке стоїть безпосередньо після цитати (береться в дужки; після другої дужки ставиться крапка): Найвища краса - краса вірності (О.Гончар).;
епіграф (у лапки не береться; вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок; крапка після неї не ставиться):
Посилання в тексті роботи на джерела зазначається порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад, «... у працях [1-7]...».
Якщо в тексті науково-дослідницької роботи необхідно зробити посилання на конкретні відомості, цитата наводиться в лапках, а посилання беруться у квадратні дужки із зазначенням порядкового номера джерела в списку використаних джерел та відповідної сторінки. Наприклад: «… набуття наукового знання передбачає оперування фактами, які характеризують певне явище, розробку наукової гіпотези (теорії), яка пояснює те чи інше явище і постановку експерименту для доведення висунутої теорії [8, с. 37]».
Згідно з науковим етикетом текст цитати необхідно точно відтворювати і наводити повністю, щоб не спотворити думки автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. В тексті роботи допускається непряме цитування автора (переказ, виклад думок автора своїми словами), при цьому слід точно викладати думки автора і давати відповідні посилання на джерело.
Посилання на ілюстрації в тексті роботи вказуються порядковим номером ілюстрації, наприклад, «рис. 1.2».
Посилання на формули вказуються порядковим номером формули в дужках, наприклад «... у формулі (2.1)».
На всі таблиці роботи мають бути посилання в тексті, при цьому слово
«таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад: «...у табл. 1.2».
У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказувати скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».