19. Стилістичні норми української мови.

 Мовні стилі

За певних умов спілкування для досягнення конкретної мети людина послуговується зазвичай певним різновидом мови – стилем.

Стиль (від лат. stilus — «паличка для письма») − це запозичене слово, що використовується в кількох значеннях:

—        сукупність мовних засобів, що їх свідомо чи несвідомо добирає адресант з огляду на їх придатність для досягнення мети спілкування;

—        спосіб формування думки (говрять: «зрозумілий стиль», «динамічний», «яскравий», «нудний»);

—        спосіб зображення дійсності (про ту саму подію по-різному напишуть поет, публіцист, учений, правник, виробничник, міліціонер чи священик, Ліна Костенко чи Лесь Подерв’янський);

—        різновид мови, закріплений за певною сферою спілкування і зумовлений комунікативною метою. 

Стиль −  це різно­вид літературної мови (її функціональна підсистема), що обслуго­вує певну сферу суспільної діяльності мовців і має особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразеології, граматичних форм, типів словосполучень і речень, моделей тексту).

Кожному стилю притаманні:

—        сфера поширення і вживання (коло мовців, які ним послуговуються);

—        призначення (виконує функції повідомлення, впливу і под.);

—        форма і спосіб викладу (діалог, монолог, полілог);

—        тип (жанр) висловлювання − особливе поєднання  змісту й фор­ми (стаття, анотація, наказ, заява, лист, щоденник, записник, молитва, піснеспіви, репортаж, фейлетон, прохання, суперечка, порада, вірш, тост, доповідь);

—        характерні мовні засоби:  

• морфеми (значеннєві складники слова: корені, префікси, су­фікси, закінчення),

• лексеми (слова),

• фраземи (сталі, неподільні словосполучення),

• синтаксеми (схеми словосполучень і моделі речень),

• наголоси, інтонації,

• способи організації тексту.

На формування стилю впливають мовні і позамовні чинники.

Стилі різняться між собою за такими параметрами:

• кількісні показники вживаних мовних оди­ниць,

• принципи відбору мовних оди­ниць і поєднання відповідно до сфер спілкування,

• функції мовних засобів у конкретних текстах.

Функціональні стилі сучасної української мови перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них міс­тить в собі елементи іншого. Основу кожного стилю ста­новлять стилістично нейтральні засоби, з якими взаємодіють марковані елементи.

Кількість і структура функціональних стилів, особливості їх використання зумовлені істо­ричними умовами розвитку і функціонування мови в обставинах суспільної комунікації.

У сучасній українській літературній мові розрізняють сім основних функціональних стилів:

1)    науковий - це стиль, сферою використання якого є наукова та науково-технічна діяльність, освіта; він призначений для інформування про результати наукових досліджень, обґрунтування гіпотез, класифікації і систематизації знань, впливу на інтелект читача або (рідше) слухача.

2)    офіційно-ді­ловий- це стиль, який задовільняє потреби писемного спілкування в суспільно-політичному, господарському житті, у ділових стосунках, у виробничій та іншій діяльності членів суспільства.

3)    публіцистичний - використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив начитачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.

4)    художній — це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості. Провідним завданням художнього стилю є вплив на людську психіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозовихтекстів. Художній стиль передбачає попередній відбір мовних засобів для створення літературних художніх текстів. У художньому стилі широко використовуються всі мовні засоби, увесь лексичний потенціал мови.

5)    конфесійний - стиль, або конфесійне мовлення, обслуговує культово-професійні потреби священнослу­жителів — дияконів, священиків, єпископів, інших ду­ховних осіб, а також (меншою мірою) парафіян, тих, хто вірить у Бога.

6)    епісто­лярний - це стильовий різновид української мови, який втілюється в таких проявах як листи та епістолярна творчість. Текст, написаний епістолярним стилем, може належати до різних сфер суспільної та індивідуальної свідомості людини та може бути стилістично неоднорідним. Не всі науковці вважають його самостійним стилем, а приписують його до підстилюрозмовного стилю.

7)    розмовно-побутовий - це стиль, який використовується в усному повсякденному спілкуванні у побуті, у родині, навиробництві.

Основне призначення розмовного стилю — бути засобом невимушеного спілкування, живого обміну думками, з'ясування побутових стосунків.