
- •1. Теорія аграрних відносин як наука
- •2. Суть, предмет і завдання міжнародних аграрних ринкових відносин
- •3. Практична реалізація курсу міжнародних аграрних ринкових відносин та її зв'язок з іншими дисциплінами
- •4. Методологія і методи курсу міжнародні аграрні ринкові відносини
- •5. Визначення понять «Агробізнес» та «Міжнародний агробізнес»
- •2)Загальна характеристика земельних ресурсів світу.
- •3)Земельний фонд України, його структура та використання.
- •4) Лісові ресурси світу та їх використання
- •1. Класифікаційні підходи до сучасного сільського господарства світу
- •2. Зернові типи господарства та їх сучасна територіальна організація
- •3. Географія основних продуктових і непродуктових рослинницьких типів сільського господарства
- •4. Тваринницькі та змішано тваринницько-рослинницькі типи господарства
- •1)Ретроспективно-географічні аспекти утворення Європейського Союзу.
- •2) Еволюція єдиної аграрної політики Європейського Союзу.
- •3) Програми підтримки та основні органи єдиної аграрної політики
- •Сучасна єдина аграрна політика Європейського Союзу
- •1. Сучасний стан апк Німеччини
- •2. Особливості розвитку сільського господарства Франції
- •3. Розвиток агробізнесу Великобританії
- •4. Сільське господарство Італії.
- •1)Географічні особливості та закономірності розвитку агробізнесу у сша.
- •2. Сільське господарство Канади: стан та перспективи розвитку.
- •3. Територіальні особливості розвитку сільського господарства та харчової промисловості в Японії.
- •2) Сільське господарство Північно-Східних регіонів Африки
- •3) Розвиток аграрного виробництва в країнах Центральної та Західної Африки
- •4) Географічні особливості функціонування аграрного сектору в країнах Південної Африки
- •5) Розвиток аграрного виробництва в країнах Північної та Центральної Азії
- •6) Сільське господарство регіонів Південної та Південно-Західної Азії
- •7)Географічні особливості функціонування аграрного сектору в країнах Східної Азії
- •1. Територіальна диференціація сільськогосподарського виробництва в країнах Латинської Америки.
- •2. Особливості розвитку агробізнесу в Австралії, Новій Зеландії та країнах Океанії.
- •1) Суть аграрного маркетингу та підходи до його вивчення
- •2) Розробка і впровадження в дію комплексу аграрного маркетингу
- •3) Особливості маркетингу на ринку матеріальних ресурсів для сільського господарства
- •Виробництво зернових культур
- •3)Виробництво технічних культур
- •4) Географія виробництва картоплі та крохмалевмісних бульбоплодів.
- •5) Сучасна географія баштанництва й овочівництва.
- •6) Особливості розвитку і розміщення виноградарства та плодівництва.
- •7) Стимулюючі, нікотиновмісні та наркотичні культури. Квітникарство.
- •Географія основних галузей продуктивного тваринництва світу.
- •2) Особливості розвитку конярства, верблюдівництва та оленярства.
- •3) Географія допоміжних галузей тваринництва.
- •2.Суть аграрного менеджменту
- •3. Принципи функціонування аграрного менеджменту
- •4.Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень
- •5. Основні функції менеджера
- •6. Висновки
- •1. Суть глобальної продовольчої проблеми в контексті потреб населення в продукції харчування.
- •2. Деякі географічні аспекти сучасної продовольчої проблеми.
- •1) Поняття про продовольчу безпеку
- •2) Діяльність міжнародних організацій у вирішенні проблем продовольчої безпеки.
2. Зернові типи господарства та їх сучасна територіальна організація
Зернове виробництво в тому чи іншому варіанті представлено майже всюди, де ведеться землеробство. Це не дивно, якщо врахувати, що зернові домінують у продовольчому балансі більшості країн, у сукупності займаючи приблизно половину всіх оброблюваних площ.
У глобальному аспекті загальність виробництва хлібних культур служить своєрідним тлом для не багатьох територій, які спеціалізувалися на виробництві зерна у великих розмірах. Показово, що його чистими імпортерами в світі виступають більше ста держав, а експортерами - менше 20.
По каналах міжнародної торгівлі проходить щорічно майже 180 млн. т зерна, або приблизно 10% валового збору. Основний обіг падає на пшеницю, експорт якої (включаючи борошно в еквівалентному перерахунку) наближається до 100 млн. т на рік при середньому обсязі виробництва на початку ХХІ ст. близько 600 млн. т. Інакше становище з рисом, який мало поступається пшениці за розміром щорічного виробництва, яке перевищує 550 млн. т. Проте на експорт направляється менше 5% світового збору, причому міждержавні потоки обмежені переважно ринками азійських країн. У результаті в світовій торгівлі друге місце серед зернових впевнено займає кукурудза - найважливіша з-поміж трьох основних хлібів людства, сумарний урожай якої становить близько 600 млн. т.
З географічної точки зору процес розвитку зернового господарства породив ще одне неординарне явище. Всупереч загальній закономірності в розміщенні хлібних культур, яка виражається в їх тяжінні до тих природних ландшафтів, де продукція може бути отримана без великих витрат на добрива, меліорацію і окультурення ґрунту, зернова агрокультура в Західній Європі рішуче рухається по шляху подальшої інтенсифікації. Однак, щоб виправдати вкладення праці і капіталу, потрібно одержувати стійкі врожаї близько 60 ц / га і навіть вище, що як мінімум у 3-4 рази перевершує показники в історично сформованих головних районах пшеничного спеціалізації. В країнах Західної Європи це завдання було виконане на початку ХХІ століття. Так пересічна врожайність зернових та зернобобових культур тут коливається в межах 65-68 ц/га. В окремі роки аграрії Франції, Нідерландів, Німеччини та інших розвинутих країн збирають врожаї по 75-80 ц/га.
На екстенсивних засадах будується в агрономічному плані обробіток хлібів на посушливих просторах Північної Африки та Середнього Сходу, де на полях явно превалює пшениця, доповнювана ячменем. В іншому ж легко виявити суттєві відмінності, що дозволяють виділити тип малотоварного пшеничного господарства: агрокультура ведеться рутинними методами в споживчих цілях, селянські господарства малопотужні і лише втягуються в орбіту механізації.
Така зміна сегментації культур у системі зернового виробництва призвела до виникнення в межах Пампи спеціалізованого кукурудзяного господарства (в районі на північний захід від Буенос-Айреса), яке стало рідкісним прикладом масового виробництва зерна, кукурудзи в розрахунку на його збут за кордон. Його провідним постачальником на міжнародні агроринки Аргентина залишалася тривалий період, не виявляючи тенденції до розвитку на основі цієї продовольчо-кормової культури свинарства за північноамериканським зразком. Уже пізніше за рахунок кукурудзяного пояса лідируюче положення зайняли США, на які припадає до 40% світових зборів кукурудзи, (виробництво перевищує 450 млн т на рік, і більше 70% світового експорту зерна кукурудзи).
Друге і третє місця на планеті за збором кукурудзи посідають відповідно Китай і Бразилія, де ця високопродуктивна просапна культура вирощується переважно для продовольчих потреб, але не формує великих ареалів спеціалізованого виробництва.
Осібно в ряду провідних галузей зернового виробництва розміщуються ті, де панує рисове господарство. Рис ідеально підходить для рівнинних територій, які в умовах сезонно-вологого клімату мусонної Азії зазнають дії сильних річкових паводків і тому щорічно удобрюються мулом.
На базі рисівництва склалися найбільші в тропіках ареали сільського населення, приурочені до приморських низовин (насамперед це стосується острова Ява в Індонезії, прибережних областей у Південній Азії та півдня Китаю). При вузькості галузевої структури землеробства і явній ставці на одну провідну культуру збори рису перебувають у певній відповідності з людністю областей його традиційного вирощування. Лідирує впевнено Китай, на який припадає понад 1 / 3 світового виробництва, хоча з кліматичних причин посіви обмежені територією на південь від хребта Циньлін і річки Хуанхе. Наступними йдуть Індія та Індонезія. Головним експортером виступає Таїланд, на друге місце в останні роки почав висуватися В'єтнам, тоді як М'янма, у минулому головний рисовий постачальник на світовий ринок, втратила колишні позиції. У значних розмірах рис вивозиться з США, де його вирощування здійснюється на основі сучасних технологій.