2) Особливості розвитку конярства, верблюдівництва та оленярства.

Конярство— галузь тваринництва, що займається розведенням та використанням коней.

До 30-х років ХХ століття чисельність поголів’я коней постійно збільшувалася. Причиною цього було те, що основні сільськогосподарські роботи й місцеві перевезення здійснювались на конях. У 1930 році світове поголів’я коней становило біля 120 млн. голів, (у т.ч. у колишньому СРСР концентрувалось понад 25 %). Починаючи із 30-х років минулого століття, внаслідок швидкого розвитку механізації в сільському господарстві та розвитку автомобільного транспорту до середини століття чисельність поголів’я зменшилась до 79 млн. голів, а на початку ХХІ століття вона становила трохи більше 60 млн. голів. Найбільш різке скорочення поголів’я коней відбулося в розвинених країнах Європи. Сучасна географія конярства характеризується загальною тенденцією до зниження поголів’я по всіх континентах, окрім африканського в американського.

Основним напрямом розвитку конярства у світі є племінне та спортивне. В останні десятиліття дедалі більшого значення набуває розведення коней із метою отримання м’яса та молока, а також для виробництва сивороток та інших медичних препаратів. На світовому аграрному ринку зростає попит на конину, яка використовується насамперед у ковбасному виробництві для виготовлення найбільш якісних сортів ковбас. Лідерами за чисельністю поголів’я коней у світі на початку ХХІ століття залишалися США, Австралія, Бразилія, Росія, Мексика та Китай.

Верблюдівництво – галузь тваринництва, яка займається розведенням та використанням верблюдів.

Найбільше розвинене верблюдівництво в країнах Африки, де загальна чисельність поголів’я становить близько 9 млн. голів, та в Азії – 4 млн. голів. В умовах пустель і сухих степів верблюди найбільш потужні в’ючні та упряжні тварини. Вага дорослого верблюда сягає від 500 до 800 кг, а перевозити він може тюки вагою до 50 % своєї маси. Під вершниками верблюд проходить біля 100 км за день, зі швидкістю 10-12 км/год. Використовують верблюдів як робочих тварин у віці 4-25 років, живуть верблюди до 35-40 років.

В аридних областях верблюди є також цінним джерелом отримання молока, м’яса та вовни.

Верблюдівництво – виключно економічна галузь тваринництва. Верблюди весь рік випасаються на пасовищах і тільки за несприятливих умов їх підгодовують сіном та концентрованими кормами, напувають один раз на добу, утримують у приміщеннях найпростішого типу або ж під навісами.

Найбільше поголів’я верблюдів на початку ХХІ століття було в Судані (2,6 млн. голів), Сомалі (2,4 млн. гол.), Ефіопії (близько 1 млн. гол.), Індії (1,1 млн.), Пакистані та Монголії - по 650 тис., Саудівській Аравії – 380 тис. голів. Розводять верблюдів у багатьох країнах, зокрема в Сахелю, Туркменії, Узбекистані, Таджикистані та Росії (Калмикія, Тува, Астраханська та Волгоградська області).

Оленярство. Північні олені старого світу розповсюджені від Камчатки до Скандинавського півострова через всю північ Євразії. Лапландці (саами) та інші північні народи Скандинавії та Росії розводять їх стада вже багато століть, отримуючи від оленів м’ясо, сир, молоко, матеріал для виробництва взуття, одягу, спорудження чумів, виготовлення ємностей для їжі та води, постільних речей, практично всього необхідного для життя. Жирність оленячого молока в чотири рази вища, ніж коров’ячого. Люди не переганяють своїх оленів за відповідними маршрутами, а навпаки, кочують за їх стадами. Один олень може тягти вантаж до 200 кг, проходячи за день 70 км. На півночі Канади та в Гренландії водяться Арктичні (тундрові) олені – карибу, які тисячоліттями використовувались ескімосами та індіанцями американської півночі як здобич.

Найбільша чисельність поголів’я оленів зосереджена в Росії, Фінляндії, Норвегії та Канаді.