
- •1. Теорія аграрних відносин як наука
- •2. Суть, предмет і завдання міжнародних аграрних ринкових відносин
- •3. Практична реалізація курсу міжнародних аграрних ринкових відносин та її зв'язок з іншими дисциплінами
- •4. Методологія і методи курсу міжнародні аграрні ринкові відносини
- •5. Визначення понять «Агробізнес» та «Міжнародний агробізнес»
- •2)Загальна характеристика земельних ресурсів світу.
- •3)Земельний фонд України, його структура та використання.
- •4) Лісові ресурси світу та їх використання
- •1. Класифікаційні підходи до сучасного сільського господарства світу
- •2. Зернові типи господарства та їх сучасна територіальна організація
- •3. Географія основних продуктових і непродуктових рослинницьких типів сільського господарства
- •4. Тваринницькі та змішано тваринницько-рослинницькі типи господарства
- •1)Ретроспективно-географічні аспекти утворення Європейського Союзу.
- •2) Еволюція єдиної аграрної політики Європейського Союзу.
- •3) Програми підтримки та основні органи єдиної аграрної політики
- •Сучасна єдина аграрна політика Європейського Союзу
- •1. Сучасний стан апк Німеччини
- •2. Особливості розвитку сільського господарства Франції
- •3. Розвиток агробізнесу Великобританії
- •4. Сільське господарство Італії.
- •1)Географічні особливості та закономірності розвитку агробізнесу у сша.
- •2. Сільське господарство Канади: стан та перспективи розвитку.
- •3. Територіальні особливості розвитку сільського господарства та харчової промисловості в Японії.
- •2) Сільське господарство Північно-Східних регіонів Африки
- •3) Розвиток аграрного виробництва в країнах Центральної та Західної Африки
- •4) Географічні особливості функціонування аграрного сектору в країнах Південної Африки
- •5) Розвиток аграрного виробництва в країнах Північної та Центральної Азії
- •6) Сільське господарство регіонів Південної та Південно-Західної Азії
- •7)Географічні особливості функціонування аграрного сектору в країнах Східної Азії
- •1. Територіальна диференціація сільськогосподарського виробництва в країнах Латинської Америки.
- •2. Особливості розвитку агробізнесу в Австралії, Новій Зеландії та країнах Океанії.
- •1) Суть аграрного маркетингу та підходи до його вивчення
- •2) Розробка і впровадження в дію комплексу аграрного маркетингу
- •3) Особливості маркетингу на ринку матеріальних ресурсів для сільського господарства
- •Виробництво зернових культур
- •3)Виробництво технічних культур
- •4) Географія виробництва картоплі та крохмалевмісних бульбоплодів.
- •5) Сучасна географія баштанництва й овочівництва.
- •6) Особливості розвитку і розміщення виноградарства та плодівництва.
- •7) Стимулюючі, нікотиновмісні та наркотичні культури. Квітникарство.
- •Географія основних галузей продуктивного тваринництва світу.
- •2) Особливості розвитку конярства, верблюдівництва та оленярства.
- •3) Географія допоміжних галузей тваринництва.
- •2.Суть аграрного менеджменту
- •3. Принципи функціонування аграрного менеджменту
- •4.Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень
- •5. Основні функції менеджера
- •6. Висновки
- •1. Суть глобальної продовольчої проблеми в контексті потреб населення в продукції харчування.
- •2. Деякі географічні аспекти сучасної продовольчої проблеми.
- •1) Поняття про продовольчу безпеку
- •2) Діяльність міжнародних організацій у вирішенні проблем продовольчої безпеки.
Географія основних галузей продуктивного тваринництва світу.
Тваринництво – найважливіша, поряд із рослинництвом, галузь сільського господарства, завданням якої є розведення свійських тварин для виробництва тваринницької продукції. Основними галузями продуктивного тваринництва є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство та козівництво.
Скотарство — провідна галузь тваринництва в усіх природно-економічних зонах, але найбільша концентрація поголів'я великої рогатої худоби спостерігається в приміських агропромислових комплексах та лісостепових і степових регіонах. Загальна чисельність поголів‘я ВРХ на початок 2006 року досягла у світі 1372,3 млн. голів, а у структурі виробництва м'яса усіх видів – 23 % припадає на яловичину і телятину (%).
Велика рогата худоба здатна адаптуватися до будь-якого клімату та ландшафтів. Безгорбий тип ВРХ домінує в Північній півкулі, особливо в помірній зоні, а також у багатьох областях Південної Америки, Східній і Південній Африці та Австралії. Горбата зебуподібна худоба переважає в тропічних і субтропічних регіонах. Загалом усі існуючі сьогодні породи ВРХ спеціалісти поділяють на дві великі групи - м’ясні та молочні, як проміжні виділяють молочно-м’ясні та м’ясо-молочні.
Велику рогату худобу розводять скрізь, де здійснюється аграрне виробництво. Загальна чисельність поголів’я ВРХ у 2005 році становила 1372,3 млрд. голів, із них на Індію припадало майже 200 млн., Бразилію - 153 млн., Китай – 15 млн., США – 96 млн., Аргентину – 54 млн. До першої десятки країн за чисельністю поголів’я ВРХ також входять Мексика (30 млн. гол.), Ефіопія (29,8 млн. гол.), Австралія (26,2 млн. гол.) та Колумбія (26,0 млн. гол), Росія (27,3 млн. гол.). Частка "десятки" становить понад 58 % до загалу. Цікавий є той факт, що в Новій Зеландії чисельність поголів’я ВРХ у 2,5 раза вища, ніж чисельність населення країни, в Ірландії та Аргентині майже вдвічі, а в Коста-Риці, Болівії та Монголії вона приблизно дорівнює чисельності населення. До цього часу дика рогата худоба, як правило, у вигляді невеликих стад, зустрічається у США, Франції, Колумбії, Австралії та деяких країнах.
Свинарство – галузь продуктивного тваринництва, яка займається розведенням домашніх свиней із метою отримання м’яса, сала, шкір та інших продуктів. Свинина займає у світовому балансі м’яса перше місце, у 2004 році її частка становила понад 36 %.
Світове поголів’я свиней за 50 останніх років зросло майже втричі й досягнуло в 2005 р. - 960,8 млн. голів. Розміщення свинарства як галузі в територіальному відношенні досить нерівномірне, що частково можна пояснити релігійними заборонами на споживання свинини в мусульманських країнах та на територіях, де сповідують іудаїзм. Територіально найбільша концентрація поголів’я спостерігається в Азії, де його частка становить понад 50 %. Істотно зменшилось поголів’я свиней у Північній Америці (із 1/4 до 1/10), а також у країнах Європи та Південної Америки.
Лідером у розвитку свинарства на початку ХХІ століття залишається Китай, де сконцентровано 50,9 % (488,8 млн.) світового поголів’я. Друге місце посідають США – 6,3 % (60,6 млн.), третє Бразилія – 58,5 млн. (6,1 %). Серед країн Європи найбільша кількість свиней вирощується в Німеччині (26,9 млн.), Іспанії (25,3 млн.) та Польщі (18,0 млн.).
Вівчарство – одна із провідних галузей тваринництва світу, яка займається розведенням овець з метою отримання м’яса (баранини), вовни, молока та шкур (руна). Серед одомашнених тварин тільки вівці, кози та верблюди є найбільш пристосованими до посушливих умов, континентального клімату та убогої рослинності аридних областей.
Світове поголів’я овець за період 1950-2005 років зросло із 738 млн. до 1079 млн., максимальна чисельність була зафіксована у 1990 році і становила 1203,5 млн. голів. За цей період постійно збільшувалось поголів’я в Азії, Західній Європі та Африці, натомість зменшувалось у Північній та Південній Америці, Східній Європі та Австралії. Зміни в чисельності поголів’я спричинені рядом чинників, серед яких основними виступають: несприятливі природні умови, зміна попиту на вовну, баранину та овече молоко.
Птахівництво - високопродуктивна галузь тваринництва, що займається вирощуванням домашньої птиці з метою отримання цінних продуктів харчування – яєць і м’яса, а також важливої сировини для легкої промисловості – пуху та пір’я.
У структурі поголів’я дорослої птиці кури займають 85 %, качки 10–12 %, гуси близько – 2 %, індики – 1%. Яйця водоплавної птиці та індиків у дуже незначних кількостях використовуються як харчові продукти, оскільки їх основне призначення – інкубаційне. Загальна чисельність поголів’я птиці усіх видів на початок 2006 року становила 18017,4 млн. голів. За останні 15 років чисельність поголів’я птиці зросла на 36,4 %, за минулий тридцятирічний період світове поголів’я курей збільшилось утричі й досягло майже 15 млрд. голів.