1. Виробництво зернових культур

Зернові культури – найважливіша група культурних рослин, які вирощуються з метою отримання зерна. Усі зернові культури поділяють на хлібні, круп’яні та бобові. До хлібно-круп’яних зернових культур належать: пшениця, жито, овес, ячмінь, рис, просо, кукурудза, сорго, чумиза, пойза, дагуса, гречка та інші. За типом розвитку та тривалістю вегетаційного періоду вони поділяються на озимі та ярі. Серед зернових культур найбільше значення у продовольчому балансі людства та кормовиробництві мають основні "хліби" – пшениця, рис та кукурудза.

Пшениця – найбільш відома і давня хлібна культура помірного поясу, що походить із Передньої Азії, нині широко розповсюджена в цілому світі у різноманітних природних умовах. Не випадково озима пшениця є основним продуктом харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд. осіб. Переважну частину посівів становлять сорти м’якої пшениці, які використовуються в основному у хлібопекарській промисловості. Але у валовому виробництві переважає більш урожайна озима пшениця, яка вирощується в регіонах із помірно-м’якою зимою, а в областях із континентальним кліматом домінує яра пшениця. Посіви твердої пшениці, яка є сировиною для виробництва макаронних виробів, зосереджені в Південній та центральній Європі, Північній Америці та країнах СНД.

Пересічна світова врожайність пшениці (26 ц/га) не дуже висока порівняно з іншими зерновими культурами, насамперед, такими як рис і кукурудза. Традиційно основні виробники пшениці – США, Китай, Індія, Австралія, Канада та Росія – мали господарство екстенсивного типу. Інтенсивне виробництво пшениці почало успішно розвиватися в середині минулого століття у країнах Західної Європи, де сьогодні отримують у середньому по 53 ц/га, при цьому особливо виділяються Нідерланди (74,4 ц/га), Бельгія (67,2 ц/га), Франція (65,1 ц/га), Великобританія (64,3 ц/га) та Німеччина (62,0 ц/га).

В Україні врожайність пшениці, порівняно із 1990 роком зменшилась із 40,2 ц/га до 28,5 ц/га у 2005 році, посіви скоротилися за цей же період майже на млн. га, а валовий збір – із 30,4 млн. т до 18,7 млн. т.

Рис. Продовольча культура тропічного клімату, походить із Південної та Південно-Східної Азії.

За посівними площами і валовим збором зерна рис займає на планеті друге місце після пшениці. В окремі роки, завдяки високій врожайності, валові збори рису переважають валові збори пшениці.

Найбільшим ареалом рисосіяння залишається Азія. З давніх часів рис був основним продуктом харчування азіатського населення, пізніше його освоїли африканці та мешканці Європи й Америки. Рис досить вимоглива до тепла, вологи та родючості ґрунтів культура. Його вирощують переважно на зрошуваних землях у районах тропічної й субтропічної зони.

Площі посівів під рисом у минулому столітті зросли майже у три рази і протягом останніх півтора десятка років стабілізувалися на рівні 145-148 млн. га. Рис має вищу (35-38 ц/га) на 8-10 ц/га потенціальну врожайність проти пшениці, що забезпечує його щорічний валовий збір на рівні 525-535 млн. тонн. Найвища врожайність рису серед країн світу у США – пересічно 60-66 ц/га.

На країни Азії на початку ХХІ століття припадало 89 % світових зборів рису, решта – на країни Південної Америки, Африки та Північної Америки. Обмежені ареали рисівництва розміщені також в Європі та Австралії. Головними виробниками рису традиційно залишаються Китай (близько 134 млн. т 1/3 світових зборів), Індія (82 млн. т), а також Індонезія (32,6 млн. т), Бангладеш (25,7 млн. т), В’єтнам (25 млн. т), Таїланд, М’янма. Значні збори отримують в Японії, Бразилії та США.

Кукурудза – одна з найцінніших кормових культур. За врожайністю зерна вона перевищує всі зернові культури. Зерно використовується на продовольчі (20%), технічні (15-20%) і на фуражні (60-65%) цілі. Кукурудза твердо посідає друге місце серед зернових культурах світу, займаючи площу близько 140 млн. га. Пересічна врожайність вища, ніж у рису та пшениці, й становить 42 ц/га, валові збори сягають 510-590 млн. тонн.

Сьогодні основне виробництво кукурудзи залишається зосередженим у Північній Америці, але ступінь концентрації його знизився із 3/5 у середині минулого століття до 2/5 світового урожаю на початку ХХІ століття. Другим важливим регіоном культивування кукурудзи є Азія, частка якої зросла із 10% до 25% світового збору.

Кукурудза – одна з найпоширеніших культур у світовому рослинництві, займає третє місце після пшениці, рису. Посівна площа постійно зростає і в 1994-1996 рр. вона становила 138 млн. га. Найбільше кукурудзи вирощують США (майже 30 млн. га), Китай (26 млн. га), Бразилія (13 млн. га), Мексика (7,7 млн. га), Індія (6 млн. га). В Європі посівна площа становить 11,5 млн. га, а найменше її вирощують у Румунії – понад 3 млн. га, Франції – 1,7 млн. га, Угорщині – 1,0 млн. га.

Разом із нарощуванням світового виробництва зерна кукурудзи збільшуються його експортно-імпортні поставки. Із загального обсягу валових зборів на світовий ринок надійшло близько 80 млн. тонн кукурудзи, або 15% її виробництва. Основним експортером кукурудзи є США — 61 млн. тонн. До країн, які найбільше його імпортують, належать Японія, Корея, Китай, Німеччина, Росія, Бразилія, Великобританія, Іспанія. Це – країни з розвинутим тваринництвом і птахівництвом.

2) Зернобобові культури.

Зернобобові культури – група одно- та багаторічних трав’янистих і напівкущових рослин, що нараховує у своєму складі понад 60 видів і виділяється з-поміж усіх сільськогосподарських культур підвищеним вмістом білка та здатністю включати в біологічний кругообіг азот повітря, недоступний для інших культур.

Зернові бобові культури мають важливе фуражне і продовольче значення. Зерно й зелена маса їх за вмістом білка більш як удвічі переважають зернові культури й по суті вони продукують найдешевший білок. До основних зернобобових культур світу належать соя, горох, харчові та кормові боби, квасоля, сочевиця, нут, арахіс, люпин, вигна, лобія, вика, каянус (голубиний горах), деліхос (гіацинтові боби), канавалія, воондхзея та інші. Зерно цих культур використовують як продукт харчування, для кормових і технічних потреб. Деякі з названих культур (соя, горох) універсальні за своїм призначенням.

Для вирощування різновидів бобових у світі відведено майже 115 млн. га, або ж 14% площі зернових.

Горох – цінна продовольча та кормова культура, в зернах якої міститься до 26,5% білка, 5,2 % крохмалю, близько 6 % клітковини. Північна межа посівів практично збігається із сучасною межею землеробства. Найбільші посіви гороху польового займають у Канаді (1,1 млн.га), Росії (близько 1 млн. га) та Китаї (0,8 млн. га). Значні масиви відведено під горох у Франції, Індії, Україні, Угорщині та Німеччині. Загальна посівна площа гороху у 2000-2005 роках пересічно за рік становила 6,5-7,2 млн. га, валове виробництво коливалось у межах 12,5-14,0 млн. тонн, при врожайності близько 20 ц/га.

Біб – однорічна трав'яниста рослина з родини бобових, цінна кормова й овочева культура. Найбільші ареали культивування – країни Середземномор’я (Італія, Франція, Єгипет, Марокко) Афганістан, Індія, Росія, Україна, Білорусь та країни Прибалтики. Сьогодні відомо біля 100 видів бобів, які за господарськими ознаками, як зазначалось раніше, поділяються на 2 групи – кормові та харчові. Більшість із видів вологолюбні, не вибагливі до температурного режиму, найкраще розвиваються на суглинкових та глинистих ґрунтах, багатих гумусом та кальцієм. Світова площа посівів бобів становить близько 8 млн. га, валовий збір 3,5-4,0 млн. тонн при врожайності 12-20 ц/га (у Франції – 35-45 ц/га).

В Україні боби займають площу близько 10 тис. га, але в останні роки спостерігається стійка тенденція до зменшення посівів, і майже 50% їх концентрується в господарствах населення.

Квасоля – зернобобова культура, яка нараховує понад 200 різновидів. Практично в усіх регіонах країни умови сприятливі для вирощування цієї культури. За останні п’ятнадцять років посівні площі під квасолю дещо зрости (із 23,5 тис. га в 1998 р. до 26,7 тис. га). Валовий збір у 2005 році становив 40,2 тис. т, при пересічний врожайності 15 ц/га.

Нут (баранячий горох) – зернобобова культура, яка нараховує близько 30 видів. Вирощується в Європі, Північній та Центральній Америці. Значні ареали сконцентровані в Індії, Пакистані, країнах Середньої Азії, Росії й Україні. Нут культурний – яра, світло- та теплолюбна, дуже посухостійка культура. Найвищі врожаї дає на чорноземних і каштанових ґрунтах. Використовується як харчова культура для приготування крупи, борошна, кондитерських виробів і як кормова (насіння, зелена маса) рослина. Пересічна врожайність 15-20, висока – 30-35 ц/га.

Сочевиця – однорічна зернобобова культура з добрими смаковими якостями, швидше розварюється, ніж горох; зерно містить до 36% білка, а солома має високу кормову цінність, а також використовується як компонент органічних добрив, багатих на азот. Відомо біля 10 видів, які тепер культивуються у країнах Середземномор’я, Південно-Західної (Індія, Туреччина) та Середньої Азії, в багатьох країнах Північної Африки та Південної Америки (Колумбія, Чилі). Незначні посіви сочевиці є в Румунії, Болгарії, Албанії, Греції та на Півдні Росії. Культура не вибаглива до температурного режиму, але досить вибаглива до вологи. Найвища врожайність (20-25 ц/га) досягається на чорноземних ґрунтах, при пересічній світовий врожайності 9-10 ц/га. Щорічно збирають близько 3,0-3,5 млн. т зерна із площі 3,4 млн. га.

Соя – однорічна трав’яниста культура з родини бобових, яка дістала найбільше поширення серед усіх зернобобових культур, походить із Китаю і використовується як технічна, кормова, харчова та олійна культура. Культивується 10 видів. Найбільш поширена соя в Північній Америці, Європі, Азії та ряді африканських країн. Щорічні збори соєвих бобів на початку ХХ ст. складали 120-130 млн. т.