6) Сільське господарство регіонів Південної та Південно-Західної Азії

Сільськогосподарське виробництво Південної Азії переважно дрібне і трудомістке. Площа господарств не перевищує 1 га. Рівень агротехніки та врожайності є одним із найнижчих у світі. Розвиток сільського господарства гальмується відсталою соціально-економічною структурою сільського укладу. Понад третина сільських жителів не має власної землі й працює за наймом, в регіоні досить поширеним явищем у земельних відносинах є наявність різних форм оренди земельних ділянок.

Сільське господарство Південно-Західної Азії є найважливішим сектором зайнятості населення окрім країн Перської затоки, але продуктивність його дуже низька через малоземелля і значні розміри орендної плати за землю і воду. Зрошувальне землеробство фактично єдиний шлях у розвитку рослинництва регіону, але іригаційні системи переважно примітивні, за винятком сучасних, що побудовані в країнах, доходи яких безпосередньо пов’язані з видобутком нафти.

Рослинництво. В усіх країнах Південної Азії сільське господарство має рослинницький напрям. Як і в інших регіонах Азії, галузь є багатоукладною. Важливе значення має плантаційне господарство, культивують чай, джут гевею та кокосові пальми. Зернові культури займають майже 50 % посівних площ, технічні - не більше 20 %. Зернове господарство має чітко виражений споживчий характер. При цьому майже 90 % валового збору зернових культур використовуються як продовольчі, решта для потреб тваринництва та подальшої технологічної переробки.

У Міжнародному географічному поділі праці (МГПП) більшість країн Південної Азії представлена традиційними аграрно-сировинними монокультурами. Індія й Шрі-Ланка є найбільшими у світі виробниками й експортерами чаю (1/3 світового збору) і спецій. Найвідомішими чайними сортами, що мають світове визнання, є «ассамський», «даржилінський», «нілгірський» тощо. Експортність культури надзвичайно висока і перевищує 95 % від збору.

Повсюдно вирощують ті чи інші олійні культури. Головна з них - арахіс, поширені також сезам (кунжут), рицина, гірчиця, льон. Олію одержують і з насіння бавовни та кокосових горіхів. Важливою експортною культурою Індії, Шрі-Ланки та Мальдів є плоди кокосових пальм, які плодоносять протягом року. До експортних технічних культур належать копр, койра та кокосова олія. Копру й кокосову олію використовують у харчовій і парфумерній промисловості, а з койри виготовляють різні плетені вироби.

В регіоні вирощують практично всі тропічні, субтропічні плоди характерні для цього поясу. Культивують численні сорти манго, а за зборами бананів Індія посідає одне з провідних місць у світі. Вирощують також папаю, цитрусові, ананаси тощо. Індія відомий світовий виробник горіхів кеш'ю і бетелю.

Рослинницька галузь є провідною у сільському господарстві країн Південно-Західної Азії, характерною ознакою якої є невисокі врожаї і низька товарність. Сільськогосподарські культури зазвичай вирощуються на невеликих площах, які займають 14,5 %, а у деяких країнах частка оброблюваних земель надзвичайно низька.

Основою землеробства в країнах Південно-Західної Азії є зернові культури, з-поміж яких пшениця (батьківщиною якої є Передня Азія), ячмінь, кукурудза, просяні. На поливних землях в Ірані, Туреччині, Іраку, Азербайджані вирощують рис.

Із технічних культур багато країн культивують бавовну, у Туреччині, Вірменії, Грузії вирощують цукрові буряки.

Усі країни вирощують багато овочів. Ізраїль і нафтодобувні країни Перської затоки (особливо Кувейт, ОАЕ, Саудівська Аравія, Бахрейн, Катар) застосовують для вирощування овочів гідропонні технології, що значно підвищує їх урожайність.

Тваринництво країн Південної Азії має допоміжне значення, його розвиток стримується значною обмеженістю пасовищ. Найчисленніше у світі поголів'я великої рогатої худоби (221 млн. голів, або 15 % світового поголів'я) в Індії, але використовуються тварини насамперед як тяглова сила. Через релігійні погляди населення (індуїстам релігія забороняє вбивати корів, а мусульманам - вживати в їжу свинину) м'ясне тваринництво не розвинуте, обмежується розведенням кіз(198 млн. голів), овець (74 млн. голів), домашньої птиці. В Пакистані розводять також верблюдів і віслюків.

Природні умови та релігійні традиції Південно-Західної Азії зумовлюють особливу спеціалізацію галузі. Переважає розведення дрібної рогатої худоби, коней та верблюдів. Значно менше тут великої рогатої худоби і практично відсутнє свинарство. В посушливих напівпустельних районах розводять каракулеві породи овець. Загальне поголів'я овець — майже 135 млн. голів. До військових дій на початку ХХІ століття Афганістан був одним із головних постачальників каракулевих смушок, виробляючи їх 2—2,5 млн. шт. у рік. В Азербайджані, Грузії, Афганістані, Іраку, Ірані, Туреччині розвинуте скотарство із загальним поголів'ям худоби 28 млн.

Рибальство. У країнах Південної Азії виловлюють майже 6 млн. тонн риби щорічно, в тому числі 2/3 - морської. Морське рибальство найбільш розвинуте в південних штатах Індії та Пакистану. Головний об'єкт його на південно-східному узбережжі Індії - креветки, які замороженими вивозять переважно до США та в Японію. Експортують також жаб. Розвиток морського рибальства в регіоні є досить перспективним.