2. Сільське господарство Канади: стан та перспективи розвитку.

Канада — країна розвинутого механізованого аграрного виробництва. Вона є одним з най­більших у світі виробників та експортерів сільськогоспо­дарської продукції (40% від усього експорту припадає на зерно, переважно пшеницю, 22% — на худобу та м'ясо). Ка­надське сільське господарство має високу продуктивність. Більшість сільськогосподарських угідь зосереджена на ве­ликих фермах, середній розмір яких становить 242 га (у сте­пових провінціях — до 400—6000 га). Загалом у Канаді на­раховується понад 240 тис. різних ферм, найбільші з яких постачають до 80% продукції. Водночас швидко розвива­ється тваринництво, тому 3/5 ферм спеціалізуються на ви­робництві тваринницької продукції і лише 2/5 ферм займа­ються рослинництвом.

Тваринництво. Ця галузь спеціалізується на розведен­ні м'ясної і молочної худоби. У деяких районах Канади сформувалися великі товарні господарства (ранчо) — «фабрики м'яса». Поголів'я великої рогатої худоби стано­вить 13,5 млн., свиней — 12 млн., овець — 700 тис. Зростає роль птахівництва. На півночі країни розводять оленів.

Для Канади велике значення має пушне господарство. Полювання завжди було одним з головних занять абориге­нів. Нині в країні нараховується 2,5 тис. звіроводських ферм. На них розводять норок, лисиць, нутрій, шиншил. Однак мисливський промисел дає 55% заготівель пушнини.

Рослинництво. У Канаді ця галузь представлена вирощуванням зернових. Так, канадське зернове господарство визначає місце країни у світовому поділі праці. Важливу роль у становленні зернового господарства країни відіграли українці, які приїхали сюди наприкінці XIX — на початку XX ст. За виробництвом пшениці на душу населення Кана­да посідає перше місце у світі. Великі території під посівами пшениці (збір — 24 млн. т), кукурудзи (7 млн.), ячменю (12,9 млн.) і вівса (2,7 млн.) знаходяться у степових провін­ціях — Саскачеван, Альберта і Манітоба. Для споживчих потреб країни вирощують льон, картоплю, овочі, фрукти, тютюн.

Рибальство. На рибальському флоті Атлантики працю­ють майже 62 тис. осіб і ще 30 тис. зайняті на рибоконсер­вних заводах. У країні виловлюють 901 тис. т риби, з яких 2/3 експортують. У прибережних водах приатлантичних провінцій Ньюфаундленд і Нова Шотландія виловлюють 1/2 від загальної кількості риби і морепродуктів (тріска, оселедець, омари, краби), 2/5 — у прибережних водах і рі­ках Тихоокеанського узбережжя (лососеві і палтус).

Харчова промисловість. Традиційними для країни є бо­рошномельна, м'ясна, рибоконсервна, лікеро-горілчана га­лузі, що значною мірою працюють на експорт.

3. Територіальні особливості розвитку сільського господарства та харчової промисловості в Японії.

Національна економіка насам­перед спирається на промисловість, однак сільське госпо­дарство посідає в ній важливе місце, забезпечуючи країну продовольством. Частка зайнятих у сільському господарс­тві постійно зменшується (з 40% у 1952 р. до 5% у 2004 p.), а більшість з них є жінками та пенсіонерами (середній вік майже 65% усіх селян досяг 60 років). Земельна реформа сприяла появі значної кількості малих фермерських госпо­дарств внаслідок розподілу володінь великих землевласни­ків. Середній розмір фермерських господарств становить до 1,6 га. Сільськогосподарські угіддя охоплюють тільки 16% території країни, для аграрних цілей використовується приблизно 61 тис. км2 площі. Під продовольчі культури від­ведено понад 85% оброблюваних земель. Отже, сільськогосподарське виробництво в Японії є трудомістким, а його про­дуктивність високою.

Рослинництво. Частка продукції галузі становить до 70%. Майже на третині посівних площ збирають врожай двічі на рік, у деяких районах навіть тричі. Основний нап­рям галузі — вирощування рису, яким зайнято більше по­ловини оброблюваних площ. Культивують рис майже по всій території країни, крім крайньої півночі Хоккайдо. Особливо великі урожаї цієї культури збирають на рівнинах Канто, Нобі, Кінаї, Етіго і рівнинній території Кюсю. Рис вирощують переважно на поливних землях. Щорічний його збір становить 14—15 млн. т. Вирощують також такі зерно­ві культури, як пшеницю, ячмінь, кукурудзу, але їх вироб­ництво не задовольняє попит, тому Японія у великих обся­гах імпортує ці культури (понад 20 млн. т зерна). Поширене і овочівництво: вирощування картоплі, батата, томатів, редьки, цибулі, огірків. Культивують також технічні куль­тури — цукровий буряк, чай (86 тис. т), тютюн, сою. Успіш­но розвивається садівництво. Найважливішими фруктами є цитрусові, вирощування яких тяжіє до субтропічних райо­нів, та яблука, зосереджені переважно у висотних районах, на півночі Хонсю і на Хоккайдо. Тутовник, який використо­вують для розведення шовкопряда, і чай культивують у суб­тропічних районах. Значні площі зайняті квітами.

Тваринництво. Незважаючи на те, що м'ясна і молочна продукція переважають у раціоні населення, тваринництво повною мірою не розвинуте. В країні нараховується 4,9 млн. голів великої рогатої худоби і 10,1 млн. свиней, а також 300 млн. курей бройлерних і яйценосних порід. Молочну ху­добу вирощують здебільшого на о. Хоккайдо, а м'ясну — на о. Хонсю. Виробництво тваринницьких товарів не задоволь­няє попиту, тому країні доводиться збільшувати імпорт.

Лісове господарство. Площа сільськогосподарських угідь уп'ятеро менша за площу збережених лісів. Майже третина з них належить державі. Заготівля промислової де­ревини становить 32,2 млн. м3. Японія змушена імпортува­ти до 50% деревини (переважно з Канади).

Рибальство. Щорічний вилов риби і морських тварин сягає 8,4 млн. т (15% світового вилову). За сумарним вило­вом риби країна посідає 4-е місце в світі (після Китаю, Перу і Чилі), однак випереджає США і Росію. Ефективним є про­мисел у глибоких водах. В акваторії північних островів ви­ловлюють лососевих, тріску й оселедців, біля берегів пів­денних — тунців, скумбрію та сардин.

Харчова промисловість. Географічно підприємства хар­чової промисловості розміщені нерівномірно. Галузь пред­ставлена рибоконсервними, цукровими, борошномельни­ми, пивоварними (30 млн. гл пива), чайними підприємства­ми, а також великою кількістю малих підприємств з оброб­ки рису та риби. Японія майже не має м'ясної та молочної промисловості. Виробництво рибних консервів зосереджене у кількох прибережних центрах, де знаходяться і підпри­ємства цукрової та борошномельної промисловості, оскіль­ки сировину завозять морем.

НЕ 2. 7. Аграрні перетворення та стан продовольчого забезпечення країн, що розвиваються

1)Оцінкаагрокліматичних умов та ресурсів Африки та Азії

2)Сільське господарство Північно-Східних регіонів Африки.

3)Розвиток-аграрного

Виробництва-в-країнах Центральної-та-Західної Африки.

4)Географічні-особливості функціонування-аграрного сектору-в-країнах-Південної Африки.

5)Розвиток-аграрного виробництва-в-країнах Північної та Центральної Азії.

6)Сільське-господарство регіонів-Південної-та Південно-Західної Азії.

7)Географічні-особливості функціонування-аграрного сектору в країнах Східної Азії.

1) Оцінка агрокліматичних умов та ресурсів Африки та Азії

Природні умови та природні ресурси в різних частинах Африки дуже різні. Рельєф Африки загалом сприяє господарському розвитку території. Переважають рівнинні форми рельєфу (плоскогір'я, горбисті рівнини). Клімат Африки визначається положенням більшої її частини між тропіками і характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації (180-200 ккал/см² на рік). Відповідно, для більшої частини Африки характерними будуть високі температури, саме тому вона вважається найжаркішим із материків. На північному узбережжі Гвінейської затоки та в западині Конго середні температури протягом року + 25-26°С, а літні температури найбільш високі на півночі Судану, у Сахарі (+30-32°С; у західній частині до +38°С); у Ель-Азізії (Лівія) спостерігався максимум температури на Землі +58°С. У субтропічних широтах літні температури від 16 до 22°С, а пересічні зимові над 20° пн. і пд.ш. –16°С. Теплі течії Мозамбікського і Голкового мису, що омивають східні береги Африки на південь від екватора, підвищують і вирівнюють температури у прибережних (200-300 км) регіонах; Канарська і Бенгальська холодні течії навпаки знижують температури і підсилюють посушливість західних берегів Африки у тропіках.

В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена за умови дотримання правильної агротехніки, оскільки досить поширена примітивна підсічно-вогнева система землеробства призводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів. Найбільш родючі чорні тропічні ґрунти і ґрунти на вулканічних породах, що дають високі врожаї бавовни, зернових, бобових, овочевих та технічних культур. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10% гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотних, калійних і фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах і необхідністю зрошення в умовах жаркого й посушливого літа.

Для річкової мережі континенту характерний високий об'єм річного стоку. Річкова мережа різноманітна в різних частинах континенту. Найбільшими водними артеріями Африки є р. Ніл, Конго, Нігер, Оранжева та Лімпопо. Значення їх колосальне не лише для розвитку сільського господарства, але й забезпечення життєдіяльності населення й розвитку усіх галузей господарського комплексу. Водні ресурси використовуються для зрошення, водопостачання, виробництва електроенергії, як транспортні артерії та рекреаційні зони.

Значні запаси деревних ресурсів займають великі площі в Центральній і Західній Африці при загальній лісистості території ___% практично безлісими є зона Сахею та Пд-Сх материка.

Мінерально-сировинні ресурси різноманітні і значні. Світове значення мають запаси південноафриканської міді (Замбія), золота (ПАР), урану (ПАР, Намібія). Західна Африка багата на алюмінієві та марганцеві руди. Нафтові родовища знаходяться на території Північної та Західної Африки. Крім нафти, тут є родовища природного газу та фосфоритів. Африка багата на інші неметалічні корисні копалини, в першу чергу алмази - Південна Африка.

Оцінка агрокліматичних умов та ресурсів регіонів Азії. Азія одна із найбільших частин світу за площею. Її північні регіони знаходяться за полярним колом, а південні острівні архіпелаги межують з екватором. Значна протяжність Азії із заходу на схід зумовлює особливості клімату та формування кліматичних поясів.

Країни Закавказзя і Центральної Азії мають складні природні умови. У Закавказзі 2/3 території - гори, у Центральній Азії - 1/3 території також займають гори. У Центральній Азії значні площі зайняті пустелями і напівпустелями. Однією з проблем регіону є значний дефіцит атмосферних опадів. Ці чинники сильно впливають на розвиток господарства країн регіону. Закавказзя багате на паливно-енергетичні ресурси: нафта, газ, залізні руди, марганцеві та мідні руди. У Центральній Азії ведуться розробки кам'яного вугілля, нафти, природного газу, руд кольорових металів, хімічної сировини.

Природно-ресурсний потенціал Південно-Західної Азії на великій території регіону досить різний. Значна частина території зайнята горами, степами, пустелями та напівпустелями. В усіх частинах регіону проявляється обмеженість водних ресурсів. У південних областях підземні води є єдиним джерелом водопостачання. Ґрунти бідні гумусом. Лісів майже немає. На Південно-Західну Азію припадає 2/3 запасів нафти і 1/4 запасів природного газу у світі. З інших видів мінеральних ресурсів виявлені: залізні руди, руди кольорових металів, вугілля, фосфорити.

Південна і Південно-Західна Азія розташована в екваторіальному, субекваторіальному, тропічному поясах Землі. Для регіону характерне надлишкове зволоження і родючі ґрунти. Регіон багатий на земельні, лісові і гідроресурси. Регіон Східної Азії має різноманітні природні умови. На заході знаходяться найвищі гірські системи Гімалаї, Гіндукуш, Саяни та ін.), на сході – невисокі гори з великими акумулятивними рівнинами. Територія регіону розташована в трьох природних поясах - субтропічному, тропічному та помірному. Це обумовлює істотні розбіжності в кліматі — від різко континентального до мусонного. Найбільш зволоженими є південно-східні райони, де випадає 1000-2000 мм опадів, при цьому на заході регіону - менше 250 мм. Річкова мережа знаходиться у залежності від кількості опадів. На заході річок дуже мало, пустельні райони фактично безводні. Відносно густа річкова мережа на сході.