
- •1. Теорія аграрних відносин як наука
- •2. Суть, предмет і завдання міжнародних аграрних ринкових відносин
- •3. Практична реалізація курсу міжнародних аграрних ринкових відносин та її зв'язок з іншими дисциплінами
- •4. Методологія і методи курсу міжнародні аграрні ринкові відносини
- •5. Визначення понять «Агробізнес» та «Міжнародний агробізнес»
- •2)Загальна характеристика земельних ресурсів світу.
- •3)Земельний фонд України, його структура та використання.
- •4) Лісові ресурси світу та їх використання
- •1. Класифікаційні підходи до сучасного сільського господарства світу
- •2. Зернові типи господарства та їх сучасна територіальна організація
- •3. Географія основних продуктових і непродуктових рослинницьких типів сільського господарства
- •4. Тваринницькі та змішано тваринницько-рослинницькі типи господарства
- •1)Ретроспективно-географічні аспекти утворення Європейського Союзу.
- •2) Еволюція єдиної аграрної політики Європейського Союзу.
- •3) Програми підтримки та основні органи єдиної аграрної політики
- •Сучасна єдина аграрна політика Європейського Союзу
- •1. Сучасний стан апк Німеччини
- •2. Особливості розвитку сільського господарства Франції
- •3. Розвиток агробізнесу Великобританії
- •4. Сільське господарство Італії.
- •1)Географічні особливості та закономірності розвитку агробізнесу у сша.
- •2. Сільське господарство Канади: стан та перспективи розвитку.
- •3. Територіальні особливості розвитку сільського господарства та харчової промисловості в Японії.
- •2) Сільське господарство Північно-Східних регіонів Африки
- •3) Розвиток аграрного виробництва в країнах Центральної та Західної Африки
- •4) Географічні особливості функціонування аграрного сектору в країнах Південної Африки
- •5) Розвиток аграрного виробництва в країнах Північної та Центральної Азії
- •6) Сільське господарство регіонів Південної та Південно-Західної Азії
- •7)Географічні особливості функціонування аграрного сектору в країнах Східної Азії
- •1. Територіальна диференціація сільськогосподарського виробництва в країнах Латинської Америки.
- •2. Особливості розвитку агробізнесу в Австралії, Новій Зеландії та країнах Океанії.
- •1) Суть аграрного маркетингу та підходи до його вивчення
- •2) Розробка і впровадження в дію комплексу аграрного маркетингу
- •3) Особливості маркетингу на ринку матеріальних ресурсів для сільського господарства
- •Виробництво зернових культур
- •3)Виробництво технічних культур
- •4) Географія виробництва картоплі та крохмалевмісних бульбоплодів.
- •5) Сучасна географія баштанництва й овочівництва.
- •6) Особливості розвитку і розміщення виноградарства та плодівництва.
- •7) Стимулюючі, нікотиновмісні та наркотичні культури. Квітникарство.
- •Географія основних галузей продуктивного тваринництва світу.
- •2) Особливості розвитку конярства, верблюдівництва та оленярства.
- •3) Географія допоміжних галузей тваринництва.
- •2.Суть аграрного менеджменту
- •3. Принципи функціонування аграрного менеджменту
- •4.Особливості функціонування ринкової економіки в сільському господарстві та їхній вплив на прийняття управлінських рішень
- •5. Основні функції менеджера
- •6. Висновки
- •1. Суть глобальної продовольчої проблеми в контексті потреб населення в продукції харчування.
- •2. Деякі географічні аспекти сучасної продовольчої проблеми.
- •1) Поняття про продовольчу безпеку
- •2) Діяльність міжнародних організацій у вирішенні проблем продовольчої безпеки.
1)Ретроспективно-географічні аспекти утворення Європейського Союзу.
Європейський Союз — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.
Мета Європейського союзу - створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта — Євро) і політичного союзу, а також впровадження спільного громадянства.
Країни-члени Європейського Союзу — країни, що приєднались до Європейської економічної спільноти, починаючи з 1958 року. Спершу Європейський Союз був заснований шістьма країнами, але після 1958 року відбулось п'ять етапів послідовного розширення ЄС.
1956 р. в ЄОВС виник план перетворення цієї організації на зону вільної торгівлі, але суперечності між країнами, особливо між Англією і Францією, призвели до укладення у березні 1957 р. в Римі лише шістьма (з 17) країнами-членами Римської сепаратної угоди про заснування Європейського співтовариства (ЄЕС) — “Спільного ринку” — з перспективною програмою економічної і політичної інтеграції. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено створення Сполучених Штатів Західної Європи. Одночасно в Римі цими ж державами ЄЕС було укладено угоду про заснування Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатом), метою якого було створення ще одного спільного галузевого ринку, об'єднання ресурсів атомної енергії та атомної промисловості. У цей же час Великобританія, яка не приєдналась до ЄЕС, організувала Європейську Асоціацію Вільної Торгівлі (ЄАВТ) у складі 7-ми країн.
Окрім перелічених раніше країн, 1973 р. до ЄС увійшла Ірландія, 1981 р. — Греція, 1986 р. — Іспанія. І до складу співтовариства стало входити 15 країн.
У цей же період в межах “Спільного ринку” здійснювався процес формування спільної сільськогосподарської політики, прийнятої під тиском Франції, зацікавленої у розширенні збуту своєї сільськогосподарської продукції у самому Співтоваристві: були введені єдині ціни і правила регулювання ринків основних сільськогосподарських товарів, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.
1985 р. було підписано програму подальшого розвитку Європейського співтовариства і перетворення його в Європейський Союз (“Європа без кордонів”), а потім і досягнення цілковитої інтеграції. Ця програма набула чинності з 1 липня 1987 р. як Єдиний Європейський акт (або Маастрихтська угода) — угода про створення економічного і валютного союзу, про політичне співробітництво, формування нових інституційних (організаційних) структур.
З 1 листопада 1993 р. Європейське співтовариство перейшло у нову стадію економічної інтеграції і за рішенням держав і урядів країн-членів стало називатись Європейським Союзом. У межах ЄС планується перехід і до політичної інтеграції — створення нової наддержави конфедеративного або федеративного типу. Поступово ЄС набуває рис єдиної державності, контури якої проступають в економіці, політиці і в соціальній сфері.
1 травня 2004 року до ЄС приєднались 10 нових членів, що стало найбільшим розширенням Союзу за всю його історію. Після входження у 2007 році Болгарії та Румунії ЄС нараховує 27 країн-учасників.
Хорватія розпочала переговори у жовтні 2005 року. У червні 2006 р. чільники Євросоюзу заявили про прогнозований вступ Хорватії до ЄС 2010 року (заява про вступ надійшла 21 лютого 2003 р.).
з 14 квітня 1987 р. Туреччина є офіційним кандидатом на вступ до ЄС.
Республіка Македонія отримала офіційний статус кандидата у грудні 2005 року.
Чорногорія отримала статус офіційного кандидата 17 грудня 2010 року.