4. Тваринницькі та змішано тваринницько-рослинницькі типи господарства

Бурхливий розвиток НТП значно вплинув на розвиток транспортного сполучення та швидкість доставки продукції, що не підлягає тривалому зберіганню. В ряді тропічних областей у міру поліпшення шляхів сполучення гірські важкодоступні території починають орієнтуватися на розвиток товарного плодівництва (а також картоплярства). З цієї причини в індійських Гімалаях небувалими темпами зростають площі під яблуневими насадженнями в розрахунку на збут продукції в посушливих жарких рівнинних районах, де яблуня росте. Тим самим плодівництво може стати важливим доповненням економіки таких малоземельних районів, яким властивий тип змішаного гірського сільського господарства. В ідеальному варіанті воно базується на експлуатації природних ресурсів різних вертикальних поясів і носить багатогалузевий характер. Взаємозв'язки і співвідношення головних галузей дуже мінливі в порайонно розрізі, перебуваючи під впливом локальних особливостей місцевості і відчуваючи також залежність від структури висотної поясності в кожній конкретній гірській системі.

Один з них має молоді історичні корені - тваринництво на ранчо. Воно виникло, багато в чому подібно посівам пшениці на експорт, переважно в переселенських країнах, де земля була надмірним ресурсом порівняно з іншими чинниками виробництва. Життєздатними стали дуже великі господарства, часто площею кілька десятків тисяч гектарів, а в них виключно ті галузі, що відрізняються низькою трудомісткістю. Така картина склалася в посушливих областях Нового Світу: у Північній і Південній Америці та Австралії, а також у південній частині Африки. Тваринництво на ранчо із самого початку було міцно пов'язане зі світовим ринком (лише в США воно перейшло на задоволення внутрішнього попиту) і отримало на ньому надійну нішу, постачаючи вовну, баранину і м'ясо великої рогатої худоби.

Не без серйозних підстав окремим типом сільського господарства можна вважати відгінне тваринництво, яке не обмежується територіальними рамками індивідуальних землеволодінь і пов'язане з переміщеннями худоби на досить великі відстані. У ряді випадків відчувається типологічна близькість до ранчевого господарства, наприклад на гірському Заході США. У цій географічній області багато приватних стад із ферм по декілька місяців на рік, згідно з ліцензіями, розташовуються на землях, які належать або знаходяться під управлінням урядових відомств, перш за все Лісовий служби США. Та обставина, що громадський земельний фонд включає як зимові, так і літні кормові угіддя, а також «проміжні» простори, на яких худоба зупиняється, при перегоні з одних пасовищ на інші.

У поясі пустель і напівпустель Старого Світу - від атлантичного узбережжя Африки на заході аж до Гімалаїв на сході - зберігається кочове і напівкочове господарство. Пов'язане з ним населення, пересуваючись зі своїми стадами з одних пасовищ на інші, орієнтується на кормові ресурси. У залежності від характеру використовуваних угідь розводяться різноманітні види худоби: верблюди, вівці, кози, коні, у меншій мірі велику рогату худобу. Поширені переважно породи малопродуктивних, але невибагливих і витривалих тварин, здатних витримувати тривалі перегони. Вплив природного середовища позначається з великою силою, і падіж у стаді під час посухи, ожеледі й при інших несприятливих стихійних явищах буває дуже високим (у холодну зиму 2010 року у Монголії від голоду та низьких температур загинуло понад 50 % тварин). Однак опора на дармові корми зробили економічно життєздатним цей екстенсивний тип аграрного виробництва.

У принципово інших, але теж екстремальних умовах на землях зони тундри і притундрових рідколистяних лісів розвинене оленярське господарство, що базується на використанні сезонних пасовищ.

На територіях з переважанням помірного клімату, більш вологим, ніж в районах, що спеціалізуються на вирощуванні пшениці, агровиробництво пішло по шляху збільшення трудових і матеріальних вкладень, диверсифікації галузевої структури і становлення змішаного землеробсько-тваринницького інтенсивного господарства. У ньому обидві складові мають товарне призначення і багатопланово пов'язані між собою, що обумовлює багатство територіально-галузевих комбінацій і функціонування різних за профілем аграрних та агропромислових підприємств.

У країнах Східної, Південно-Східної та Центральної Європи найбільш репрезентативні варіанти даного типу простежуються насамперед у лісостеповій зоні Східно-Європейської рівнини, хоча і не замкнені тільки її межами. Визначальна риса - високий ступінь розораності земель, що призвело до безперечного дефіциту луків і вигонів, і велика напруженість у використанні оброблюваних угідь. Наявність на полях поряд із пшеницею та іншими зерновими також вимогливих до родючості ґрунтів і швидко виснажуючих просапних культур змушує вдаватися до складних сівозмін. Потреба в сівозмінах диктується також необхідністю забезпечити різноманітними кормами худобу, що знаходиться на 90% на стійловому утриманні.

Молочне господарство приурочено до районів помірного клімату з відносно невеликими амплітудами температур для яких притаманне рівномірне випадання опадів протягом року, а нетривалий вегетаційний сезон роблять виправданим вирощування польових культур на зелений корм.

За сукупністю природних і економічних чинників молочне господарство масово отримало поширення в промислово розвинених країнах: Великобританії, перш за все в її більш вологій західній частині, країнах Північної Європи, Новій Зеландії, США (пояс молочного тваринництва на заході Приозерний штатів). Виробництво молока в світі в 2009 р. склало 518 млн. т (в тому числі коров'ячого молока - 447 млн. т), з яких 25% припало на країни Західної Європи і близько 13% - на США.

Сучасне приміське агровиробництво перестає підкорятися колишнім правилами розміщення, які перш за все диктувалися величиною витрат на перевезення продукції. Прогрес транспорту, широка практика консервування і заморожування продукції та інші новітні віяння ведуть до скорочення в приміських зонах сільськогосподарської активності, в першу чергу, в молочному тваринництві, а також і в ряді інших характерних галузей: овочівництві, свинарстві, птахівництві. Найбільш виразно цей процес відчувається в США. Завдяки появі, наприклад, авторефрижераторів свіже молоко тепер доставляють на відстань до 1500 км, тоді як для молока у флягах це дистанція не перевищує 150 км. У транспортуванні дорогої продукції (персики, полуниця, спаржа, квіти) все ширше бере участь і авіація, залучена до міжконтинентальних перевезень, наприклад квітів з Кенії, Голландії, крім Латинської Америки. Показово, що агломерація Нью-Йорка, в якій зосереджено приблизно 18 млн осіб, задовольняє за рахунок місцевих господарств свої потреби в картоплі і свинині на 2%, в овочах - на 40%.

Єдина аграрна політика ЄС

1)Ретроспективно-географічні аспекти утворення Європейського Союзу.

2) Еволюція єдиної аграрної політики ЄС.

3) Програми підтримки та основні органи єдиної аграрної політики.

4) Сучасна єдина аграрна політика ЄС.

Частина ІІ

Розвиток агробізнесу в найбільш розвинених країнах ЄС

Сучасний стан АПК Німеччини.

Особливості розвитку сільського господарства Франції.Розвиток агробізнесу Великобританії.

1. Сільське господарство Італії.

Частина 1. Єдина аграрна політика ЄС