№1 Класична механіка та межі її застосування
Класична механіка — розділ фізики, який вивчає рух на основі законів Ньютона та принципу відносності Галілея. Тому її часто називають «Ньютоновою механікою».
Класична механіка поділяється на:
статику, тобто фізику тіл у спокої (і вивчає питання їхньої рівноваги)
кінематику, яка вивчає рух тіл, не беручи до уваги сили
динаміку, яка вивчає рух тіл під дією сил.
Об'єкти, які вивчаються механікою, називаються механічними системами. Завданням механіки є вивчення властивостей механічних систем, зокрема їхньої еволюції в часі.
Базовими поняттями класичної механіки є поняття сили, маси та руху. Маса в класичній механіці визначається як міра інерції, або здатності тіла до збереження стану спокою або рівномірного прямолінійного руху при відсутності дії на нього сил. З другого боку, сили, які діють на тіло, змінюють стан його руху, викликаючи прискорення. Взаємодія цих двох ефектів і є головною темою механіки Ньютона.
Іншими важливими поняттями цього розділу фізики є енергія, імпульс, момент імпульсу, які можуть передаватись між об'єктами в процесі взаємодії. Енергія механічної системи складається з її кінетичної (енергії руху) та потенціальної (залежної від положення тіла відносно інших тіл) енергій. Щодо цих фізичних величин діють фундаментальні закони збереження.
Класична механіка не діє в двох випадках:
Коли швидкість руху наближається до швидкості світла в вакуумі (с=3·108 м/с)
Коли розмір області простору в якій відбувається рух за порядком величини = розміру атомів або молекул
№2 Основні поняття кінематики: матеріальна точка , система відліку , радіус- вектор , переміщення і шлях , швидкість прискорення
Матеріальна точка-тіло розміраим якого можна знехтувати , при описанні його руху.
Система відліку-це сукупність тіла відносно якого визначається положення та приладу що вимірює час.
Радіус-вектор – це вектор проведений з точки відліку в данну точку простора.
Траекторія –лінія яку описує точка під час руху.
Шлях –це довжина відрізка траєкторії від початкової до кінцевої точки руху(скалярна величина )
Переміщення-це вектор проведений з початкової в кінцеву точку руху.
Швидкість відношення переміщення до часу .
Прискорення - Приско́рення — векторна фізична величина, похідна швидкості за часом, за величиною дорівнює зміні швидкості тіла за одиницю часу
№3 Декартова прямокутна система координат.(дпск)
(ДПСК)- задається двома осями, розташованими під прямим кутом одна до одної. Площину, в якій знаходяться осі, називають іноді xy-площиною. Горизонтальна вісь позначається як x (вісь абсцис), вертикальна як y (вісь ординат). В тривимірному просторі до цих двох додається третя вісь, перпендикулярна xy-площині — вісь z. Всі точки в системі Декартових координат, складають так званий Декартовий простір.
Точка перетину, де осі зустрічаються, називається початком координат та позначається як O. Відповідно, вісь x може бути позначена як Ox, а вісь y — як Oy. Прямі, проведені паралельно до кожної осі на відстані одиничного відрізку (одиниці виміру довжини) починаючи з початку координат, формують координатну сітку.
Точка в двовимірній системі координат задається двома числами, які визначають відстань від осі Oy (абсциса або х-координата) та від осі Ох (ордината або y-координата) відповідно. Таким чином, координати формують впорядковану пару (кортеж) чисел (x, y). В тривимірному просторі додається ще z-координата (відстань точки від ху-площини), та формується впорядкована трійка координат (x, y, z).
Вибір букв x, y, z походить від загального правила найменування невідомих величин другою половиною латинського алфавіту. Букви першої його половини використовуються для іменування відомих величин.
Стрілки на осях відображають те, що вони простягаються до нескінечності в цьому напрямі.
Перетин двох осей створює чотири квадранти на координатній площині, які позначаються римськими цифрами I, II, III, та IV. Зазвичай порядок нумерації квадрантів — проти годинникової стрілки, починаючи з правого верхнього (тобто там, де абсциси та ординаті — позитивні числа)